Рішення № 8235727, 03.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.03.10 р.                     Справа № 22/3                               

Суддя господарського суду Донецької області Іванченкова О.М.,

при секретарі Бондар В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро”, м.Київ, ЄДРПОУ 25591321,

до відповідача, Закритого акціонерного товариства „Феоніс”, с.Розівка Шахтарський район Донецької області, ЄДРПОУ 32357650,

про стягнення 30946,27 грн.

за участю уповноважених представників:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: Крук В.Л. – довіреність від 01.02.2010р., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро”, м.Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Закритого акціонерного товариства „Феоніс”, с.Розівка Шахтарський район Донецької області, про стягнення 30946,27 грн., у тому числі 10000,00 грн. основного боргу, 6597,69 грн. пені, 8789,52 грн. 30% річних, 2559,06 грн. інфляційних витрат, 2000,00 грн. штрафу та 1000,00 грн. адвокатських витрат.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором купівлі-продажу №3 від 04.02.2009р., внаслідок чого утворилась заборгованість, виникли підстави для нарахування штрафних санкцій, річних, інфляційних витрат та звернення за правовою допомогою.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав копію договору №3 від 04.02.2009р. разом із додатком до нього; видаткової накладної №РН-СЛ00004 від 06.02.2009р. та №РН-СЛ00006 від 06.02.2009р.; довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯНО №914720 від 06.02.2009р.; податкової накладної №6/13 від 06.02.2009р. та №4/13 від 06.02.2009р.; платіжних доручень; договору про надання правової допомоги №267/10/09 від 21.10.2009р.; акту прийому-передачі документів (матеріалів) від 21.10.2009р.; акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги від 25.12.2009р.; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3280 разом із посвідченням адвоката; наказу №5 від 08.01.2008р.; платіжного доручення №1469 від 19.11.2009р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.6, 11, 509, 526, 533, 536, 599, 610, ч.1 ст.612, 625-629, 655, 692-694 Цивільного кодексу України, ст.ст.202, 230, 231, 232 Господарського кодексу України та ст.ст.2, 12, 22, 44, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

03.02.2010р. через канцелярію суду представником Відповідача надано відзив на позовну заяву, згідно з яким останнім вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро” не визнано у повному обсязі. За змістом наданого відзиву Відповідач не заперечує проти наявності договору №3 від 04.02.2009р., проте зазначає про незгоду з деякими пунктами даного правочину, внаслідок чого складено, підписано та надано Позивачу протокол розбіжностей з визначенням додаткового набору цифр до номеру договору, який не підписано з боку останнього. Оскільки положення договору не були врегульовані, Відповідач вважає, що постачання здійснено не у рамках договору №3 від 04.02.2009р. Оплачувався поставлений товар відповідно до усних домовленостей. Крім того, останнім зазначено, що 10000,00 грн. перераховані на рахунок Позивача 29.12.2009р. На підтвердження викладеного Закритим акціонерним товариством „Феоніс” представлено копію листа №07/1-7202 від 28.12.2009р., рахунку-фактури №СФ-СЛ00178 від 26.12.2008р., платіжного доручення №9371 від 07.07.2009р., №9371 від 08.07.2009р.; протокол розбіжностей від 11.02.2009р. до договору №3/ПТЛ/44/09 від 04.02.2009р.

Представник Позивача в судове засідання не з’явився. Одночасно, представником Товариства з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро” 17.02.2010р. заявлено клопотання №83 від 12.02.2010р. за яким останній просить розглянути справу за наявними у ній документами без участі представника.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з мотивів, викладених в відзиві.

Суд вважає за можливе розглянути спір відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, виходячи з того, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого рішення.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.02.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро” та Закритим акціонерним товариством „Феоніс” укладено договір №3 строком дії у відповідності до п.11.1 до повного виконання Сторонами обов’язків по ньому.

Цей договір визначає умови купівлі-продажу засобів захисту рослин з відстроченням платежу (п.1.1.). Предметом договору є товар, який належить Позивачу на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому (п.1.2).

Згідно з п.10.1 договору всі зміни та доповнення до нього дійсні тільки у тому випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та підписані обома сторонами цього договору.

Відповідач у відзиві зазначив, що не погоджується з встановленням підставою постачання договору №3 від 04.02.2009р., оскільки є наявною незгода з його боку з п.п.3.3, 5.3.1, 8.4, 8.6 даного правочину та протокол розбіжностей, що визначає дані пункті у інший редакції.

Однак, суд, дослідивши матеріали справи, не приймає ці заперечення до уваги, виходячи з наступного.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлений загальний порядок укладання господарських договорів. Дана норма закону передбачає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами необхідно вчиняти у письмовій формі.

Частина 2 ст.207 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За визначеннями ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до наведеної норми матеріального права, що кореспондується з приписами ст.180 Господарського процесуального кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними до договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При цьому, згідно ч.2 ст.638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною.

Стаття 640 Цивільного кодексу України визначає укладення договору з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Як вбачається з матеріалів справи, договір №3 датований 04.02.2009р., підписаний та скріплений печатками з обох сторін з позначкою біля реквізитів Відповідача „з протоколом розбіжностей”. Отже, враховуючі дані факти, норми статей 208, 207 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що на 04.02.2009р. договір оформлено відповідно до вимог чинного законодавства, що у розумінні п.3 ст.181 Господарського кодексу України є згодою Відповідача на визначену дату з його умовами. Цей висновок підтверджується і тим, що

Одночасно слід зазначити, що протокол розбіжностей до вказаної угоди датовано та підписано, скріплено печаткою з боку Відповідача лише 11.02.2009р., що є відповіддю про згоду укласти договір на інших умовах у розумінні ст.646 Цивільного кодексу України.

Однак, постачання на суму позовних вимог здійснено 06.02.2009р., тобто до складання протоколу розбіжностей, а тому на умовах, передбачених договором в редакції від 04.02.2009р.

Також слід наголосити на наступному.

За приписами п.2 ст.642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

До матеріалів справи долучені видаткові накладні №РН-СЛ00004 та №РН-СЛ00006 від 06.02.2009р., що скріплені печатками сторін та підписані їх уповноваженими представниками. Данні первинні документи містять посилання на спірний договір, як на підставу здійснення постачання. Отже, вказують на наявність господарської операції з передання товару між даними особами у межах договору №3 від 04.02.2009р.

Крім того, не зважаючи на те, що є наявною незгода стосовно деяких умов зазначеного правочину, як вказує Відповідач, останній здійснив оплату за засоби захисту рослин у сумі 15662,00 грн. саме згідно договору №3 від 04.02.2009р., про що свідчить платіжне доручення №10647 від 20.10.2009р.

Враховуючи викладене та приписи п.2 ст.642 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про те, що зазначене вище є вчиненням дії (сторона відвантажила товари, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує бажання укласти договір, тобто прийняттям пропозиції на умовах, що існували до дати складання протоколу розбіжностей.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу та підпадає під правове регулювання норм статей 655-697, 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Як вбачається з приписів ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 2 даної норми матеріального права встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Враховуючи наведені норми Цивільного кодексу України та ст.180 Господарського кодексу України, істотними умовами договору купівлі-продажу, зокрема, є предмет, ціна, строк дії договору.

Відповідно до ч.4 ст.180 Господарського кодексу України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Таким чином, в силу статті 655 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, пункту 1.1 договору, сторони погодили зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро” (Продавець) постачати і передавати у власність Відповідача (Покупця) товар та зобов’язання Покупця приймати цей товар, своєчасно здійснювати оплату на умовах і на протязі терміну дії цього договору.

Всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід’ємною частиною (п.2.2).

Відповідно до додатку №1 до договору №3 від 04.02.2009р. товаром, що постачається Відповідачу є булава у кількості 150 кг, ціною за одиницю 271,08 грн., що загалом становить 40662,00 грн. з урахуванням податку на додану вартістью.

Згідно із ч.5 ст.180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За змістом ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін та зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. При цьому, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Як визначено п.п.2.1, 5.1 договору №3 від 04.02.2009р. Покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною у додатках, що є невід’ємною частиною цього договору.

Разом з тим п.2.1 укладеного правочинну встановлює пріоритетність даних видаткової накладної, оскільки цим приписом договору визначено якщо у випадку розбіжності даних у додатках до укладеної угоди щодо ціни товару у порівняння з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна.

Приймаючи до уваги той факт, що додаток №1 до спірного договору підписаний та скріплений печаткою з обох сторін, а також відсутність заперечень стосовно цього приводу, сторонами погоджена вартість товару, що становить 40662,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість за 150 кг товару.

Частиною 7 ст.180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Як було встановлено раніше строк дії договору визначений моментом, який повинен відбутися – до повного виконання сторонами обов’язків по договору.

Враховуючи наведене, за висновками суду, договір №3 від 04.02.2009р. містить всі істотні умови правочину, є укладеним з дотриманням вимог діючого законодавства України та таким, що породжує права та обов’язки сторін.

Пунктом 6.2 договору №3 від 04.02.2009р. визначений обов’язок Позивача передати товар Відповідачу згідно умов цієї угоди.

Розділом 3 даного правочину встановлені умови передачі товару, згідно з якими товар може передаватися покупцю партіями та вважається переданим останньому з моменту підписання видаткових накладних.

Підписання видаткових накладних, що виписані у період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, у тому числі сертифікату якості, інструкції щодо використання та застосування даного товару (п.2.4).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» накладні є первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 34 ГПК України повинні мати крім обов’язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Як вже було зазначено, матеріали справи містять видаткові накладні №РН-СЛ00004 та №РН-СЛ00006 від 06.02.2009р.

Зазначеною документацією обумовлено найменування сторін, правову підставу здійснення господарської операції (договір №3 від 04.02.2009р.), назву товару його кількість, одиницю виміру, ціну за одиницю та загальну вартість продукції з урахуванням податку на додану вартість, що відповідає умовам договору, а саме укладеного до нього додатку №1.

При цьому, слід зазначити, що дані документи містять підпис представника Відповідача, засвідчений печаткою даної юридичної особи. Повноваження особи, яка приймала товар з боку Покупця підтверджено довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯНО №914720 від 06.02.2009р.

Приймаючи до уваги наведене та норми матеріального права, суд дійшов висновку, що відповідно до даної первинної документації Товариство з обмеженою відповідальністю „Триденна Агро” передало продукцію Відповідачу на загальну суму 40662,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість. Останнім її прийнято, що підтверджується підписами та печатками сторін на даних документах. При цьому, враховуючи даний факт, є наявним погодження Закритим акціонерним товариством „Феоніс” асортименту товару, його кількість, ціни та взагалі даної господарської операції, здійсненої на підставі договору №3 від 04.02.20069р.

Доказу, що спростовують наведене, у розумінні ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, сторонами суду не представлено.

Внаслідок цього обов’язок передачі Продавцем товару вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, врахував фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що надані Позивачем накладні є достатніми та належними доказами здійснення передачі Відповідачу товару та прийняття їх останнім у межах спірного договору.

Пунктом 5.3 договору №3 від 04.02.2009р. встановлена оплата товару у розмірі 100% його вартості у строк до 09.02.2009р., що здійснюється на розрахунковий рахунок Продавця згідно цін, вказаних у відповідних додатках до договору (п.5.2).

Як вбачається з матеріалів справи оплата отриманого товару здійснена частково.

За визначеннями Позивача, оплата товару перерахована Відповідачем на рахунок структурного підрозділу Товариства з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро” в розмірі 30662,00 грн.

Отже, в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, грошове зобов’язання Покупця перед Продавцем у сумі 10000,00 грн. не виконане.

Твердження Відповідача щодо сплати зазначеної заборгованості платіжним дорученням №9371 судом до уваги не приймається з огляду на те, що призначенням платежу у даному документі визначений договір №78 від 17.03.2008р., що не є підставою здійснення господарської операції стосовно постачання вказаного вище товару.

За наявності наведених вище досліджених обставин справи, суд дійшов висновку, що підстави наведені Відповідачем як заперечення щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Триденна Агро” є необґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги висновки суду щодо виникнення заборгованості Відповідача на підставі договору №3 від 04.02.2009р., позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Триденна Агро” у частині стягнення з Закритого акціонерного товариства „Феоніс” заборгованості за отриманий останнім товар підлягає задоволенню у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до п.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з умов договору (п.8.6), відносно яких відсутні заперечення Відповідача, сторони, згідно наведеної норми процесуального права, дійшли згоди, що Покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами Продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

За викладених обставин, Позивачем сума нарахованих інфляційних витрат становить 2559,06 грн. та річних складає 8789,52 грн.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок даних позовних вимог за допомогою програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство” у відповідності до методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ”, дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення інфляційних витрат у сумі, визначеної Позивачем, та 30% у розмірі 8789,11 грн.

Згідно п.8.2 договору №3 від 04.02.2009р. за прострочення виконання зобов’язання Покупець зобов’язаний сплатити на користь Продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, що відповідає положенням Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

За викладених обставин, Позивачем заявлено стягнення штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 6597,69 грн.

Згідно Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом п.1 ст.230 штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок та період нарахування даних позовних вимог, дійшов висновку щодо порушень Позивачем п.6 ст.232 Господарського кодексу України, оскільки період, за який визначена сума пені, перевищує шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

За викладених обставин, вимоги щодо стягнення пені за договорами №3 від 04.02.2009р. підлягають задоволенню з врахуванням наступного.

Враховуючи граничну дату платежу, встановлену п.5.2 договору, датою, з яких відповідне грошове зобов’язання вважається порушеним є 10.02.2009р.

Приймаючи до уваги наведене, кінцевим строком нарахування штрафних санкцій у відповідності до приписів ст.232 Господарського кодексу України є 11.08.2009р.

Згідно положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” штрафні санкції нараховуються у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

У період з 10.02.2009р. по 11.08.2009р. облікова ставка Національного банку України була встановлена на рівні 12,00% (Постанова Національного банку України №107 від 21.04.2008р., Лист Національного банку України №14-011/778-2395 від 16.02.2009р.) та з 15.06.2009р. - на рівні 11,00% (Постанова національного банку України №343 від 12.06.2009р.).

Враховуючи зазначене, загальна сума штрафних санкцій за договором №3 від 04.02.2009р., що підлягає задоволенню складає 4763,58 грн.

Крім того, п.8.4 договору передбачена штрафна санкція у вигляді штрафу в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару у випадку порушення умов оплати вартості товару. Враховуючи висновки суду щодо невиконання Відповідачем грошового зобов’язання та строків, визначених договором, є наявним порушення умов оплати. Отже, нарахування визначеної неустойки є обґрунтованим та, приймаючи до уваги визначену Позивачем суму боргу (10000,00 грн.), що не суперечить фактичним обставинам справи та чинному законодавству України, підлягає задоволенню у розмірі 2 000,00 грн.

На ряду з зазначеним, Позивач просить суд стягнути з Відповідача витрати на оплату послуг адвоката в сумі 1 000грн.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд вважає, що в контексті ст.44 Господарського процесуального кодексу України витрати на оплату послуг адвоката підлягають стягненню за умови, якщо надання таких послуг підтверджено документально.

Позивачем надано договір про надання правової допомоги №267/10/09 від 21.10.2009 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро”(Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Незалежна юридична компанія”. Згідно з умовами даного договору, Виконавець зобов’язується надати Замовнику правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником та Закритим акціонерним товариством „Феоніс”, які виникли на підставі договору №3 від 04.02.2009р., консультацій з приводу стягнення наявної заборгованості з останнього у сумі 10000,00 грн., підготовки та подання від імені Замовника до Господарського суду Донецької області позовної заяви про стягнення даної заборгованості, нарахованого розміру пені, річних, інфляційних витрат та штрафу, які будуть нараховані Виконавцем згідно чинного законодавства та умов договору №3 від 04.02.2009р., представництві інтересів Замовника у Господарському суді Донецької області під час розгляду справи за вказаним позовом.

Відповідно до п.2.6 договору про надання правової допомоги для виконання передбачених ним зобов’язань та користування всіма наданими відповідно до договору правами, Виконавець призначив свого представника – адвоката Бонтлаба Василя Васильовича.

За приписом ст.2 Закону України „Про адвокатуру”, адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, належним підтвердженням повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

В матеріалах справи міститься свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3280, видане на ім’я гр.Бонтлаб Василя Васильовича та посвідчення адвоката.

Крім того, надано акт прийому-передачі документів (матеріалів) від 21.10.2009р.та акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги від 25.12.2009р. підписані та скріплені печатками Замовника та Виконавця, а також платіжне доручення №1469 від 19.11.2009р., за яким Товариством з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Незалежна юридична компан6ія” сплачено за надання адвокатських послуг згідно договору №267/10/09 від 21.10.2009р.

Суд вважає дані документи належними у розумінні ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України доказами надання Позивачу правової допомоги, передбаченої вказаною угодою.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". До таких правовідносин слід також застосовувати і Правила адвокатської етики, які схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України протоколом №6/VI від 12.10.1999р., які на підставі статей 15, 16 Закону України "Про адвокатуру" є нормативно-правовим актом і обов’язкові для виконання.

У п.2 ст.33 Правил встановлено принцип “розумного обґрунтування” розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.

Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позовна заява підписана безпосередньо даним представником, ним спрямовувались на адресу суду всі документи, які витребувались.

На підставі викладеного суд вважає вимоги щодо стягнення витрат на оплату послуг адвоката обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.1, 22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро”, м.Київ, до Закритого акціонерного товариства „Феоніс”, с.Розівка Шахтарський район Донецької області, про стягнення 30946,27 грн., у тому числі 10000,00 грн. основного боргу, 6597,69 грн. пені, 8789,52 грн. 30% річних, 2559,06 грн. інфляційних витрат, 2000,00 грн. штрафу та 1000,00 грн. витрат на правову допомогу задовольнити частково.

2.Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Феоніс” (86221, Донецька область, Шахтарський район, с.Розівка, вул.Степова, 2, ЄДРПОУ 32357650, п/р2600001517992 у філії ПАТ „Укрексімбанк” м.Донецьк, МФО 334817) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро” (03038, м.Київ, вул.Ямська, б.28-а, ЄДРПОУ 25591321, п/р26008001331921 у АТ „ОТП Банк” у м.Києві, МФО 300528) 29111,75 грн., у тому числі 10000,00 грн. основного боргу, 4763,58 грн. пені, 8789,11 грн. 30% річних, 2559,06 грн. інфляційних витрат, 2000,00 грн. штрафу та 1000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

3.Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Феоніс” (86221, Донецька область, Шахтарський район, с.Розівка, вул.Степова, 2, ЄДРПОУ 32357650, п/р2600001517992 у філії ПАТ „Укрексімбанк” м.Донецьк, МФО 334817) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро” (03038, м.Київ, вул.Ямська, б.28-а, ЄДРПОУ 25591321, п/р26008001331921 у АТ „ОТП Банк” у м.Києві, МФО 300528) відшкодування сплаченого державного мита в розмірі 291,11 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 222,00 грн.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.У судовому засіданні 03.03.2010р. оголошено повний текст рішення.

6.Рішення може бути оскаржено через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя