Рішення № 82351832, 10.06.2019, Черкаський районний суд Черкаської області

707/434/19

2/707/601/19

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

03 червня 2019 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого-судді Морозова В.В.

при секретарі Швидкій І.О.

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Житнікової Т.А .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2012 року йому належить літній будинок з прибудовою по АДРЕСА_1 . На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.04.2014 року йому на праві власності належить земельна ділянка по АДРЕСА_2 , площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1 на якій розташований літній будинок. Відповідачу належить дитяча оздоровча база «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка розташована по АДРЕСА_2 Черкаського району Черкаської області та відповідно до опису об`єкта відповідача право власності зареєстровано зокрема і на огорожу 1-6. Вказаною огорожею відповідач огородив територію дитячої оздоровчої бази «ІНФОРМАЦІЯ_1» в тому числі і належну позивачу земельну ділянку, в зв`язку з чим він не має доступу до належної йому земельної ділянки. На звернення позивача до Черкаської міської ради з проханням демонтувати частину огорожі для встановлення ним воріт до його земельної ділянки - отримав відмову. Так як огорожа відповідача перешкоджає йому користуватись належною на праві власності земельною ділянкою, вимушений звернутись до суду з указаним позовом та просить суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні ним земельною ділянкою по АДРЕСА_2 шляхом демонтування паркану, що огороджує належну йому земельну ділянку.

Не погоджуючись з позовними вимогами представником відповідача подано відзив на позовну заяву, згідно якої роз`яснює, що територіальній громаді м.Черкаси в особі Черкаської міської ради належить дитяча оздоровча база «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташована за адресою: АДРЕСА_2 на праві комунальної власності (зокрема, до складу нерухомого майна оздоровчої бази входить огорожа 1-6). Позивач 26.06.2017 року звернувся до Черкаської міської ради з листом щодо розміщення воріт на земельній ділянці. Листом №4500-2 від 05.07.2017 року позивачу надана відповідь, що ЧМР не дає свою згоду на встановлення воріт, обґрунтовуючи її положеннями регулювання сервітутних відносин.

02.04.2019 року позивачем подано відповідь на відзив у якому зазначає, що відповідач фактично пропонує встановлення сервітуту, згідно позиції, викладеної у відзиві на позовну заяву. Вважає, що так як у відповідача відсутнє право власності чи користування земельною ділянкою, якою він незаконно користується, не може йти мова про встановлення сервітуту та єдиним законним способом вирішення даного спору є демонтаж частини паркану.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, вважаючи їх обґрунтованими та таким, що підлягають до задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала, проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обґрунтування, зазначені у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи та наявні у ній докази вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належить літній будиночок з прибудовою, Б-І, загальна площа 43,6 кв.м за адресою АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності Серії НОМЕР_2 від 14.02.2012 року та витягу про державну реєстрацію прав Серії СЕВ №792343 від 01.03.2012 року.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно Серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: НОМЕР_4 для дачного будівництва.

Актом постійної комісії з узгодження земельних питань, питань з екології та охорони навколишнього природнього середовища Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області по розгляду заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 від 01.07.2016 року встановлено, що створені перешкоди у користуванні належних заявниками ділянок, а саме: огорожа навколо вищевказаних ділянок належить Черкаській міській раді згідно свідоцтва про право власності та перешкоджає заїзду, облаштуванню та використанню відповідно до цільового призначення.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно Серії НОМЕР_5 від 08.06.2005 року територіальній громаді м.Черкаси в особі Черкаської міської ради належить дитяча оздоровча база «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка розташована по АДРЕСА_2 та відповідно до опису об`єкта право власності зареєстровано зокрема і на огорожу 1-6.

Листом-відповіддю виконавчого комітету Черкаської міської ради №4500-2 від 05.07.2017 року ОСОБА_1 відмовлено у зверненні, щодо питання встановлення воріт для під`їзду до земельної ділянки, обґрунтовуючи її положеннями регулювання сервітутних відносин.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши до суду належні та допустимі докази на їх підтвердження, крім випадків встановлених ст.82 ЦПК України, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

За змістом ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власник має право вимагати усунення перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

В той же час, в пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року за №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що застосовуючи положення ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, слід виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки. Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують права позивача.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення зазначає, що він, як власник літнього будиночку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , позбавлений права належним чином користування цим майном, зокрема, не має до нього доступу, оскільки відповідач, якому належить дитяча оздоровча база «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1 до власності якого зокрема входить огорожа 1-6, відмовляється демонтувати частину огорожі для встановленням позивачем воріт до його земельної ділянки. Однак, судом встановлено, що відповідач набув право власності на зазначене нерухоме майно 08.06.2005 року, тоді як позивач став власником літнього будиночку з прибудовою 14.02.2012 року, земельної ділянки - 23.04.2014 року, тобто позивач був достеменно обізнаний щодо наявності перешкод у доступі до його земельної ділянки. Огорожа 1-6 є об`єктом права власності, що зареєстрована за відповідачем та останній має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Таким чином, виходячи з вище встановлених обставин, жодних доказів стосовно того, що на даний час відповідач порушує, не визнає або оспорює право позивача користуватися належним йому майном, матеріали справи не містять.

За загальним правилом ст. ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Обраний спосіб захисту має бути пропорційним порушеному (оспорюваному) праву.

На думку суду позивачем обрано не вірний спосіб захисту свого порушеного права, а саме останній мав би вирішити дане питання шляхом встановлення земельного сервітуту, відносини якого регулюються статтями 98-102 Земельного кодексу України та статтями 401-406 ЦК України, оскільки саме встановлення земельного сервітуту може надати позивачу право користуватися чужим майном для задоволення свої потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ст.100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно ч.1 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Згідно ч.1 ст.404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Отже, на підставі викладеного та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, на думку суду позивач мав врегулювати дане питання шляхом встановлення земельного сервітуту договором з власником (володільцем) земельної ділянки та у разі недосягнення домовленості про його встановлення та умови, вирішити даний спір шляхом подачі відповідного позову до суду. Оскільки, позивачем обрано не вірний спосіб захисту свого порушеного права, на момент набуття права власності на майно позивач був достеменно обізнаний щодо наявності перешкод у доступі до його земельної ділянки, земельна ділянка та будинок позивача були єдиним комплексом - базою відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", доступ до якої здійснюється через ворота в огорожі та доступ до яких має позивач, а тому заявлені вимоги є не конкретизованими та необґрунтованими, доводи позивача не знайшли свого підтвердження, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 317, 319, 321 ЦК України, ст.ст.81,263-265 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи через Черкаський районний суд шляхом подачі в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення - апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.

Повне судове рішення виготовлено 10.06.2019 року

Суддя: В. В. Морозов