Рішення № 82346933, 07.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07 червня 2019 року № 826/14251/16

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: головуючого судді Донця В.А., суддів: Костенка Д.А., Шрамко Ю.Т., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 31.05.2017 (вх. №35068/17 від 31.05.2017):

- зобов`язати Міністерство інфраструктури України видати наказ про продовження щорічної відпустки, наданої наказами від 14.06.2016 №45-В "Про відпустку та грошову допомогу" та від 14.07.2016 №55-В "Про продовження щорічної відпустки", на один календарний день тимчасової непрацездатності, шляхом перенесення останнього дня відпустки з 02.08.2016 (перший день тимчасової непрацездатності) на 11.08.2016 (день відновлення працездатності);

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 01.08.2016 №327-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 04.10.2016 № 427-к "Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 01.08.2016 №327-к";

- поновити на роботі;

- зобов`язати Міністерство інфраструктури України виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов`язати Міністерство інфраструктури України здійснити передбачені чинним законодавством України заходи для забезпечення здійснення виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 03.08.2016 по 10.08.2016 включно, яка підтверджується листками непрацездатності серії АДА №529340 та №529266, які були передані до Міністерство інфраструктури України з заявами від 04.08.2016 та від 10.08.2016 відповідно.

Ухвалою суду від 13.09.2016 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд. На підставі розпорядження про повторний автоматизований розподіл справ між суддями та протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями - адміністративну справу передано судді Окружного адміністративного суду міста Києва Донцю В.А. Ухвалами суду: від 02.02.2018 - справу прийнято суддею до свого провадження та призначено судовий розгляд колегією суддів; від 23.05.2018 задоволено заяву позивача про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог: зобов`язати Міністерство інфраструктури України видати наказ про продовження щорічної відпустки, наданої наказами від 14.06.2016 №45-В "Про відпустку та грошову допомогу" та від 14.07.2016 №55-В "Про продовження щорічної відпустки", на один календарний день тимчасової непрацездатності, шляхом перенесення останнього дня відпустки з 02.08.2016 (перший день тимчасової непрацездатності) на 11.08.2016 (день відновлення працездатності); зобов`язати Міністерство інфраструктури України здійснити передбачені чинним законодавством України заходи для забезпечення здійснення виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 03.08.2016 по 10.08.2016 включно, яка підтверджується листками непрацездатності серії АДА №529340 та №529266, які були передані до Міністерство інфраструктури України з заявами від 04.08.2016 та від 10.08.2016 відповідно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно було звільнено ОСОБА_1 із займаної ним посади, позаяк не враховано, що позивачем було подано заяву про відкликання своєї заяви про звільнення за власним бажанням та протиправно не допущено позивача до виконання своїх посадових обов`язків, коли останній повернувся із відпустки на роботу.

Під час судового розгляду справи позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити.

Представник Відповідача - Міністерство інфраструктури України, проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у письмово поданих запереченнях. Представник пояснив. що позивачем не було відкликано заяву про звільнення за власним бажанням у двохтижневий строк з огляду на що Міністерством інфраструктури України задоволено заяву позивача про звільнення з посади за власним бажання після закінчення відпустки.

Дослідивши письмові докази, судом встановлено.

Згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 ОСОБА_1 у зв`язку з затвердженням нової структури та штатного розпису Міністерства інфраструктури України з 23.02.2016 переведено на посаду заступника начальника відділу внутрішніх розслідувань, запобігання корупції та державного фінансового моніторингу (наказ від 23.02.2016 №59-к), 01.05.2016 присвоєно 6 ранг державного службовця (наказ від 23.05.2016 №208-к).

Як убачається з матеріалів судової справи, позивачем подано заяву від 13.06.2016 про надання з 14.06.2016 невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки та заяву від 13.06.2016 про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 86 закону України "Про державну службу", день звільнення - останній день відпустки.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 14.06.2016 №45-В "Про відпустку та грошову допомогу" Кутергіній Г.С. надано з 14.06.2016 по 13.07.2016 частину щорічної основної відпустки тривалістю 28 календарних днів та з 14.07.2016 по 17.07.2016 додаткову відпустку державного службовця тривалістю 4 календарні дні з виплатою грошової допомоги.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, позивач 08.07.2016 звернулась до відповідача з заявою від 08.07.2016 про продовження терміну наданої відпустки на кількість днів непрацездатності.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 14.07.2016 №55-В "Про продовження щорічної відпустки" відповідно до Закону України "Про державну службу" продовжено позивачу відпустку на 16 календарних днів з 18.07.2016 по 02.08.2016.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 01.08.2016 №327-к "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідно до Закону України "Про державну службу" звільнено з роботи ОСОБА_1 02.08.2016 за власним бажанням на підставі заяв від 13.06.2016 та 08.07.2016.

Позивачем направлено на ім`я керівника апарату Міністерства інфраструктури України службову записку від 02.08.2016 щодо наміру продовжити трудові відносини з, до якої було додано заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за власним бажанням.

З 02.08.2016 по 10.08.2016 позивач перебувала в стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується листками непрацездатності АДА №529340 та АДА №529266. Електронним повідомленням від 03.08.2016 та заявою від 04.08.2016 позивач повідомила відповідача про наведені обставини.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивача не допущено на робоче місце 11.08.2016. Наведена обставина визнана представником відповідача, який пояснив, що станом на 11.08.2016 ОСОБА_1 була звільнена, тому не було правових підстав допускати її на робоче місце. З огляду на визнання обставини недопущення позивача 11.08.2016 на робоче місце в Міністерстві, судом інші докази з цього приводу, які подані позивачем, не досліджувались.

До матеріалів справи додано лист за підписом заступника Міністра-керівника апарату Д.Роменського, в якому повідомлялось, що заяву про звільнення за власним бажанням подано 13.06.2016 та протягом двотижневого строку, як це передбачено статтею 38 Кодексу законів про працю України, відкликано не було, тому правових підстав продовжувати трудові відносини між сторонами відсутні.

Працівниками управління персоналу Міністерства інфраструктури України позивача ознайомлено, 12.08.2016, з наказом Міністерства інфраструктури України від 01.08.2016 №327-к "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 86 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (набрав чинності 01.05.2019) державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення (частина перша). Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом (частина друга). Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (частина третя).

Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України: працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (частина перша); якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (частина друга).

Частиною першою статті 3 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР встановлено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Як уже зазначалось, позивач подала заяву від 13.06.2016 звільнення за власним бажанням, день звільнення з роботи - останній день відпустки.

На думку суду, зміст статті 86 Закону України "Про державну службу" та статті 38 КЗпП України дає підстави для висновку, що працівник може бути звільнений за власним бажання за наявності таких умов у сукупності: досягнення домовленості про дату звільнення; закінчення строку попередження про звільнення; припинення роботи; вимога розірвати трудовий договір на підставі раніше поданої заяви.

Зі змісту заяви позивача від 13.06.2016 про звільнення за власним бажанням та наказу Міністерства інфраструктури України від 14.06.2016 №45-в вбачається, що сторони домовились про дату звільнення - останній день відпустки. Відповідно, позивач повинна була залишити посаду в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного органу та працівника (наприклад постанова Верховного Суду від 28.11.2018 справа №820/6196/17).

Строк попередження про звільнення відповідно до поданої позивачем заяви від 13.06.2016 сплив 28.06.2016. У зазначений період часу позивач не зверталась до відповідача із заявами про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за власним бажанням. Позивачем подана до відповідача заява від 08.07.2016 про продовження терміну наданої відпустки на кількість днів непрацездатності. В цій заяві позивач не висловлювала намір відкликати заяву про звільнення за власним бажанням. Наведена обставина не вплинула на обов`язок Міністерства інфраструктури України припинити трудові відносини із позивачем. Слід врахувати, що на час закінчення строку попередження про звільнення - 28.06.2016 ОСОБА_1 перебувала у відпустці, не виконувала роботу. Відповідно для реалізації права на продовження проходження державної служби в Міністерства інфраструктури України, позивач повинна була подати відповідну заяву.

Згідно з пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. На думку колегії суддів такий же підхід підлягає застосуванню і у випадку знаходження працівника у відпустці в період двотижневого строку попередження про звільнення. Вирахування строку тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці у випадках, прямо не передбачених законом, у тому числі при обчисленні строку попередження про звільнення, є необґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що у даному випадку Міністерство інфраструктури України правомірно видало наказ про звільнення ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням після закінчення двотижневого строку попередження про звільнення. Визначена у наказі від 01.08.2016 №327-к дата звільнення позивача відповідає вимогам частини першої статті 3 Закону України "Про відпустки". Надходження на ім`я керівника апарату Міністерства інфраструктури України службової записки позивача від 02.08.2016, в якій описано мотиви продовжити трудові відносини з відповідачем, до якої додано заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за власним бажанням, а також прибуття 12.08.2016 до Міністерства інфраструктури України з метою приступити до роботи - не впливають на правомірність наказу від 01.08.2016 №327-к та не спростовують наведені доводи суду.

Згідно з пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у разі якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою. Відносини щодо проходження позивачем державної служби в Міністерстві інфраструктури України та ОСОБА_1 . припинено після закінчення строку попередження. Відтак, звернення позивача з заявою від 02.08.2016 про відкликання раніше поданої заяви про звільнення з роботи за власним бажання, яка надійшла після видачі наказу від 01.08.2016 №327-к не є підставою для скасування оскаржуваного наказу.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог, відповідно в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Позивача - ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідача - Міністерство інфраструктури України (ідентифікаційний код 37472062, місцезнаходження: 01135, місто Київ, Проспект Перемоги, будинок 14)

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділ VII "Перехідні положення" передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий суддя В.А. Донець

Судді Д.А. Костенко

Ю.Т. Шрамко