Рішення № 82346571, 12.06.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/382/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.05.2019р., просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління ДФС у Чернівецькій області, оформлену листом від 21.02.2019р. №1726/24-13-56-07, якою йому відмовлено у задоволенні звернення від 06.02.2019р. в частині припинення нарахування заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за провадження незалежної професійної (адвокатської) діяльності до моменту її поновлення згідно п.1 ч.47 ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та скасування заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску за провадження незалежної професійної (адвокатської) діяльності за увесь період її зупинення починаючи з 08.08.2016р.;

- зобов`язати повторно розглянути звернення від 06.02.2019р. з урахуванням висновків суду у даній справі;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за ним обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 18276,72грн., яка виникла у зв`язку з тим, що податковий орган нараховує йому єдиний соціальний внесок як самозайнятій особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Враховуючи те, що адвокатська діяльність, яку провадив позивач була зупинена 08.08.2016р., останній вважає, що підстави для нарахування йому єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відсутні. У зв`язку з цим він направив до контролюючого органу звернення, у якому просив припинити нарахування йому заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за провадження незалежної професійної діяльності до моменту її поновлення згідно п.1 ч.4 ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та скасувати таку заборгованість з моменту зупинення адвокатської діяльності, а саме з 08.08.2016р. Відповідач скасував заборгованість позивача за 2017-2018 роки, при цьому відмовив у скасуванні такої заборгованості в повному обсязі (в тому числі за 2019 рік) та у припиненні її нарахування. Позивач вказує, що відповідач помилково вважає, що він припинив свою адвокатську діяльність, а не зупинив, у зв`язку з чим відмовив йому у припиненні нарахування ЄСВ, запропонувавши вчинити дії, передбачені у випадку припинення адвокатської діяльності. Таким чином, позивач вважає, що податковий орган протиправно продовжує нараховувати йому заборгованість зі сплати ЄСВ.

Відповідач подав до суду відзив, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними. Вказує на те, що оскільки позивач перебуває на податковому обліку як самозайнята особа, яка провадить незалежну професійну (адвокатську) діяльність податковим органом визначено йому зобов`язання по сплаті єдиного соціального внеску за 2017-2018рр. у розмірі мінімального страхового внеску щомісячно. На підставі інформації, наданої позивачем, щодо зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю з 08.08.2016р. відповідачем приведено інтегровану картку платника у відповідність до даних, на які вказував позивач та листом від 21.02.2019р. №1726/24-13-56-07 йому було роз`яснено про необхідність подання заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску для уникнення подальшого нарахування страхових внесків. Проте, заяв із вказаним змістом на адресу податкового органу від позивача не надходило. У зв`язку з цим, відповідачем проведено нарахування єдиного внеску за 1 квартал 2019 року у розмірі мінімального страхового внеску. Відповідач вважає дії Головного управління ДФС у Чернівецькій області законними, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Ухвалою суду від 15.04.2019р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

У поданій до суду 08.05.2019р. заяві позивач просив розглянути справу за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача 10.05.2019р. подала заяву аналогічного змісту.

Враховуючи наведене, суд на підставі ч.3 ст.194 КАС України вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

30.01.2015р. на підставі рішення Ради адвокатів Чернівецької області №51/3 від 30.01.2015р. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №000028 (а.с.24).

З 02.04.2015р. позивач знаходиться на обліку в Чернівецький ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області як самозайнята особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (а.с. 18).

08.08.2016р. на підставі поданої заяви, рішенням Ради адвокатів Чернівецької області згідно п.1 ч.1 ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України №000925 від 04.04.2019р. (а.с.24).

З 11.08.2016р. позивач працює в Головному управлінні Національної поліції в Чернівецькій області на посаді спеціаліста сектору правового забезпечення, що підтверджується довідкою виданою ГУНП в Чернівецькій області від 22.03.2019р. (а.с.25-27).

Згідно інформації ГУ ДФС в Чернівецькій області №3356/ФОП/24/13/56/07 від 27.12.2018р. станом на 27.12.2018р. у позивача наявна заборгованість із сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 15819,54грн. (а.с.16).

15.01.2019р. позивач направив відповідачу звернення-запит, у якому просив надати йому роз`яснення з приводу початку (дати) нарахування заборгованості та з приводу наявності рішень, на підставі яких нараховувалась заборгованість (а.с.17).

У листі-відповіді від 30.01.2019р. на запит позивача відповідач зазначив, що позивач заяву про зняття його з обліку не подав. У зв`язку з цим йому як самозайнятій особі, яка провадить незалежну професійну діяльність та перебуває на податковому обліку в інтегрованій картці платника податків проведено нарахування єдиного внеску. Станом на 30.01.2019р. заборгованість платника по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування становить 18276,72грн. Також позивачу повідомлено, що станом на 30.01.2019р. відповідачем не приймалось рішень щодо застосування до нього штрафних санкцій (а.с.18).

Позивач вважаючи нарахування йому єдиного соціального внеску неправомірним, 06.02.2019р. звернувся до відповідача із зверненням, в якому просив припинити нарахування ЄСВ та скасувати наявну заборгованість, обґрунтовуючи це тим, що з 08.08.2016р., тобто до періоду початку нарахування такої заборгованості, його адвокатська діяльність була зупинена, а з 11.08.2016 року по теперішній час позивач працює в ГУНП в Чернівецькій області (а.с.19-22).

У відповіді, оформленій листом від 21.02.2019р. відповідач зазначив, що відповідно до положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність знімаються з обліку після припинення такої діяльності, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність. Також відповідач вказав, що оскільки заява про припинення діяльності від позивача до Чернівецького управління ГУ ДФС у Чернівецькій області не надходила, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування буде нараховуватись до моменту зняття з обліку, в терміни, передбачені ст.9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (а.с.23).

У названому вище листі відповідачем також повідомлено, що податковий орган вжив заходів по приведенню інтегрованої картки позивача у відповідність до наданих ним документів щодо припинення його діяльності та скасовано заборгованість зі сплати ЄСВ за період з 2017-2018рр.

Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо відмови у задоволенні його звернення від 06.02.2019р. у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ).

Так, згідно з ч.2 ст.9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч.3 ст.9 Закону №2464-VІ).

У відповідності до ч.8 ст.9 Закону №2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до пп.2 п.1 ст.7 Закону №2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.

Так, пунктом 5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску віднесено осіб, які провадять, у тому числі адвокатську діяльність, та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012р. № 5076-VI" (далі - Закон №5076-VI).

Згідно з приписами ст.13 адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 Закону №5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.

Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п.1 ч.3 ст.31 Закону №5076-VI).

Положеннями ст.32 Закону №5076-VI встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

За змістом частин 5 та 6 ст.31 Закону №5076-VI протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

У відповідності до ч.1 ст.17 Закону №5076-VI Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, законодавець розмежовує зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Такі обставини вказують на те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, а відтак не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування.

За таких обставин суд доходить висновку про те, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014р. №1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов`язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.

З витягу з Єдиного реєстру адвокатів України видно, що право позивача на заняття адвокатською діяльністю зупинено за п.1 ч.1 ст.31 Закону №5076-VI з 08.08.2016р. на підставі заяви позивача. Про прийняття вказаного рішення позивач повідомив відповідача у зверненні від 06.02.2019р.

Таким чином, з 08.08.2016р. позивач не здійснював адвокатської діяльності та не отримував дохід від такої діяльності, про що відповідач був проінформований, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи, у розумінні законодавства про зайнятість населення.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.11.2018р. у справі №820/1538/17.

З наведеного слідує, що позивач не має обов`язку сплачувати єдиний внесок як самозайнята особа, яка здійснює незалежну професійну (адвокатську) діяльність.

Разом з тим, відповідач, отримавши відповідні документи на підтвердження зупинення адвокатської діяльності позивача з 08.08.2016р. та за наслідком розгляду його звернення, скасував наявну у останнього заборгованість зі сплати ЄСВ за 2017-2018 роки шляхом приведення інтегрованої картки у відповідність до вказаних обставин, водночас залишив в силі заборгованість зі сплати ЄСВ за 2019 рік. Крім того, у наданій на звернення позивача відповіді відповідач вказав, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування буде нараховуватись до моменту зняття з обліку в терміни, передбачені ст.9 Закону №2464-VІ. Отже, фактично відповідач у листі від 21.02.2019р. №1726/24-13-56-07 відмовив у задоволенні тих вимог, які порушувалися у зверненні позивача.

З приводу цього, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст.40 Конституції України).

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996р. №393/96-ВР, який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

У відповідності до ч.1 ст.1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

За правилами ст.4 Закону України "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких, зокрема, незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

З наведеного слідує, що за своєю суттю та змістом, звернення позивача від 06.02.2019р. є заявою (клопотанням), у якій наведено обставини, що на думку позивача, виключають нарахування йому податковим органом заборгованості з ЄСВ, а також містить вимоги припинити нарахування заборгованості зі сплати ЄСВ та скасувати таку заборгованість.

За змістом ч.1 ст.15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (ч.4 ст.15 Закону України "Про звернення громадян").

За правилами ст.19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що відповідний державний орган в разі надходження заяви (клопотання) зобов`язаний, з-поміж іншого, об`єктивно і вчасно її розглянути та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства. Крім того, в разі прийняття рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), - таке рішення повинно бути вмотивоване. З наведеного також слідує, що відповідь на звернення позивача, оформлена листом від 21.02.2019р. в розумінні Закону України "Про звернення громадян" є рішенням, яким відмовлено у задоволенні вимог (звернення) позивача.

Судом встановлено, що при розгляді звернення ОСОБА_1 відповідачем за наслідком наданих останнім документів приведено у відповідність інтегровану картку платника за 2017-2018 роки, тобто фактично скасовано заборгованість позивача з ЄСВ за указаний період. В той же час, заборгованість зі сплати ЄСВ за 2019 рік залишена в силі. Таким чином, відповідачем відмовлено у задоволенні вимоги позивача про скасування заборгованості зі сплати ЄСВ в повному обсязі. Водночас, у відповіді на звернення не надано вмотивованого пояснення підстав не скасування заборгованості за 2019 рік. На переконання суду, відповідачем необґрунтовано залишено в силі таку заборгованість, в той час як за 2017-2018 роки така скасована.

Крім того, на думку суду, надана відповідачем відповідь на звернення всупереч ст.15 Закону України "Про звернення громадян" не відповідає чинному законодавству, оскільки відповідач помилково ототожнює зупинення адвокатської діяльності з її припиненням, а відтак і наявністю обов`язку у позивача зі сплати ЄСВ.

За таких обставин, враховуючи відсутність підстав для нарахування позивачу ЄСВ з моменту зупинення його професійної діяльності в цілому до моменту її поновлення, суд вважає, що відмова відповідача у скасуванні заборгованості з ЄСВ за 2019 рік, оформлена листом від 21.02.2019р. не відповідає вимогам чинного законодавства, викладеним вище, а відтак є протиправною. З указаних підстав суд доходить висновку про те, що адміністративний позов в цій частині необхідно задовольнити.

Враховуючи встановлені судовим розглядом порушення прав та інтересів позивача, а також повноваження суду, закріплені в ст.245 КАС України, суд доходить висновку, що належним способом відновлення таких є зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 06.02.2019р. з урахуванням правових висновків суду у даній справі.

Крім того, варто звернути увагу на ефективність способу захисту прав позивача з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства"(Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

За таких обставин, з урахуванням зазначеного, позовна вимога щодо повторного розгляду звернення ОСОБА_1 від 06.02.2019р. з урахуванням правових висновків суду у даній справі підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст.382 КАС України).

З наведених положень КАС України слідує, що суд може встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, тобто, наділений таким правом. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Водночас, з огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання рішення суду.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 31.07.2018р. у справі №235/7638/16-а.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6)розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірність відмови у задоволенні вимог позивача, викладених у його зверненні. Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з Головного управління ДФС у Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління ДФС у Чернівецькій області, оформлену листом від 21.02.2019р. №1726/24-13-56-07, якою відмовлено у задоволенні звернення ОСОБА_1 від 06.02.2019р. в частині припинення нарахування заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за провадження незалежної професійної (адвокатської) діяльності до моменту її поновлення згідно п.1 ч.47 ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та скасування заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску за провадження незалежної професійної (адвокатської) діяльності за увесь період її зупинення починаючи з 08.08.2016р.

3. Зобов`язати Головне управління ДФС у Чернівецькій області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 06.02.2019р. з урахуванням висновків суду в даній справі.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління ДФС у Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40коп.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 39392513, вул.Героїв Майдану, 200-А, м. Чернівці, 58013.

Суддя Кушнір В.О.