
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
05 червня 2019 року Справа № 280/1509/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянув у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині припинення виплати пенсії позивачу;
- зобов`язати відповідача виплатити заборгованість по пенсії позивачу за період з 31.01.2015 по 30.11.2018 та здійснити компенсацію втрати частини доходів ОСОБА_1 , з 31.01.2015 року по місяць виплати заборгованості, у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
В обґрунтування позову посилається на те, що позивач є внутрішньо переміщеною особою відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" про що їй було видано відповідну Довідку НОМЕР_1 від 07.08.2018. Позивачка перебуває на обліку в Правобережному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя та отримує пенсію. Та за період з 31.01.2015 року по 30.11.2018 року не виплачено пенсію за віком. З грудня 2018 року відновлено виплату пенсії однак за вищевказаний період не виплачено. Також з листа відповідача 470/Л-9 від 18.12.2018, встановлено, що ГУПФУ в м. Києві 29.10.2018 поштою надіслано макет пенсійної справи із зазначенням, що пенсія виплачувалась по 31.05.2015 року. Однак поза увагою залишено період з 31.01.2015 по 16.08.2015, оскільки нараховані суми пенсії, на які пенсіонер мала право, але не отримала своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більш ніж та три роки до дня звернення за отриманням пенсії, тому заборгованість зі сплати пенсії обраховано в межах трирічного терміну з дати звернення до пенсійного фонду з 16.08.2015 року. Вважає, що пенсійні виплати не отримувала з вини органу тому має право на виплату без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів починаючи з 31.01.2015 року та по теперішній час. З такими діями відповідача позивачка не погоджується, вважає їх протиправними. Просить позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач позов не визнає з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх. №16081 від 22.04.2019) зазначає, позивачка перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за вислугу років, як працівник охорони здоров`я з 16.08.2015 року. Звертає увагу суду, що 17.08.2018 року позивачка звернулась до відповідача з заявою щодо запиту її пенсійної справи з Оболонського району м. Києва, де позивачка фактично проживала/перебувала та отримувала пенсію, як внутрішньо переміщена особа. 21.09.2018 комісією прийнято рішення про поновлення позивачу виплати пенсії з моменту її припинення. Однак посилаючись на положення ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивача взято на облік саме з 16.08.2015 року, оскільки позивач 17.08.2018 року звернувся до управління з особистою заявою щодо запиту пенсійної справи з іншого району. Крім іншого зазначив, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який станом на теперішній час так і не визначений. Отже виплата сум пенсії за минулий час за період з 16.08.2015 року по 30.11.2018 року, які нараховані в управлінні у грудні 2018 року, буде можлива за умови та після визначення Кабінетом Міністрів України окремого порядку, передбаченого чинним законодавством. Вважає, що дії відповідача є правомірними у відповідності з вимогами чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою судді від 08.04.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви до ухвалення рішення у справі.
Ухвалою суду від 08.04.2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на 03.05.2019.
У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності, та згідно ст.ст. 257, 263 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно довідки НОМЕР_1 від 07.08.2018 року ОСОБА_1 16.08.2015 року взято на облік як внутрішньо переміщену особу у Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя,
Позивачка до 16.08.2015 року перебувала на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.
17.08.2018 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про запит її пенсійної справи з Оболонського району м. Києва.
21.09.2018 року комісією з питань призначення соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам прийнято рішення №24 про поновлення виплати пенсії з моменту її припинення.
29.10.2018 року ГУ ПФУ в м. Києві надіслано макет пенсійної справи позивача, за матеріалами якої встановлено, що пенсія позивачу виплачена по 31.01.2015 року.
З матеріалів справи встановлено та не заперечувалось сторонами, що припинення пенсійних виплат було здійснено не відповідачем.
Позивач не погодившись з такими діями відповідачів, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Суд зазначає, що Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Суд зазначає, що 20 жовтня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", який відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Суд зазначає, що Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" або іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є лише підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не за застосований та не доведений.
Питання виплати пенсій врегульовано статтею 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з ч. 2 ст. 49 цього ж закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена відповідачем 1 на підставі пп.2 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 08.06.2015 №365, встановлено факт відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально - побутових умов сім`ї.
Водночас, ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що стаття 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" чітко визначає, що припинення виплати пенсій можливо лише у випадках встановлених Законом, а прийняті постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть вносити зміни чи доповнювати підстави для припинення пенсійних виплат встановлені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Особливу увагу суд звертає на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.5 Закону №1058, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Тобто, положення Закону №1058, зокрема з питання порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, мають пріоритет перед іншими нормативно-правовими актами, а інші Закони та підзаконні акти застосовуються в частині, що йому не суперечать.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII, Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною 2 ст. 20 Закону №1706-VII визначено, що закони та інші нормативно - правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте наведені положення Закону №1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону №1706-VII).
Отже, ураховуючи наведені положення Закону №1706-VII, суд вважає, що прийняття законодавцем зазначеного Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в Законі №1058.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка неодноразово викладалась в судових рішеннях, як приклад від 13.02.2018 у справі №219/9003/17, від 20.02.2018 у справі №234/10770/17, тощо.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Разом з тим ст. 5 Закону України №1706 від 20.10.2014 "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Тобто, вказана Довідка є єдиним документом, який свідчить про місце знаходження внутрішньо переміщеної особи. При скасуванні вказаної довідки у цієї особи відсутні підстави для отримання пенсії та інших соціальних виплат за вказаною нею у заяві адресою, оскільки вона втрачає статус внутрішньо переміщеної особи.
Отже в матеріалах справи відсутні докази щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 . Правобережним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, крім того сторонами не заперечується той факт, що на момент припинення виплати пенсії позивач не знаходився на обліку у відповідача.
Таким чином, суд вважає необґрунтовані позовні вимоги у частині визнання протиправною бездіяльність відповідача в частині припинення виплати пенсії позивачу.
Щодо позовних вимог про зобов`язання виплатити заборгованість по пенсії позивачу за період з 31.01.2015 по 30.11.2018, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону №1058, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Згідно ч. 1 ст. 47 Закону №1058, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Тобто, пенсія виплачується за місцем перебування на обліку пенсіонера, в даному випадку ОСОБА_1 перебуває на обліку в Правобережному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, до якого було передано пенсійну справу позивача, у зв`язку з чим обов`язок нарахувати та виплатити позивачу пенсію покладається саме на Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.
Щодо вимоги позивача здійснити нарахування компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 з 31 січня 2015 року по місяць виплати заборгованості, у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», то суд вважає її обґрунтованою у зв`язку з наступним.
Частиною 2 ст. 46 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", регламентовано виплату пенсій за минулий час, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
За ст. 1 Закону України "Про компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі по тексту Закон№ 2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище ст. 2 та 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У п. 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постановах від 19 грудня 2011 року (справа №6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16), а Верховний Суд в постанові від 04 липня 2018 року у справі №521/940/17.
Отже, враховуючи той факт, що позивачу не було вчасно виплачено пенсію за період з 31.01.2015 по 30.11.2018 року, достатніми є підстави для задоволення вимог позивача про зобов`язання відповідача провести розрахунок та виплату компенсації по день фактичної виплати пенсії.
При цьому, обов`язок по розрахунку та виплаті компенсації покладається саме на орган, який вчасно не виплатив особі дохід, в даному випадку це Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.
Щодо позовних вимог про негайне виконання рішення суду щодо стягнення в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 371 КАС України зазначено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби; припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; уточнення списку виборців; усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Враховуючи матеріали справи та приписи ст. 371 КАС України суд вбачає необхідність у зверненні до негайного виконання рішення у даній справі щодо зобов`язання перерахування та виплати суми пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо зобов`язання подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає про наступне.
Частиною 2 статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині.
За приписами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що ухвалою судді від 08.04.2019 позивачу відстрочено сплату судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на користь Державного бюджету України судового збору у розмірі 768,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд,
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя (69076, м.Запоріжжя, вул. Запорізького козацтва, буд. 25-А) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Зобов`язати Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя виплатити заборгованість по пенсії ОСОБА_1 за період з 31.05.2015 по 30.11.2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 з 31 січня 2015 року по місяць виплати заборгованості, у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Допустити до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69076, м.Запоріжжя, вул. Запорізького козацтва, буд. 25-А, код ЄДРПОУ 41248943).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст.295-297 КАС України.
Рішення у повному обсязі виготовлено 05.06.2019.
Суддя Н.В.Стрельнікова
Судове рішення № 82343330, Запорізький окружний адміністративний суд було прийнято 05.06.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 280/1509/19. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: