Рішення № 82342990, 06.06.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2019 року м. Житомир справа № 240/4809/19

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Черноліхова С.В.,

секретар судового засідання Рудченко К.В.,

за участю: представника відповідача Мазур О.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби в Житомирській області №Ф-436-00 від 21.11.2018.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 01 лютого 2019 року державним виконавцем повідомлено про наявну вимогу про сплату боргу (недоїмки), однак повідомлень про наявність боргу від органів ДФС не отримувала. Позивач не погоджується із рішенням відповідача, оскільки як особа, яка є інвалідом та отримує пенсію по інвалідності, не має обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок, та як наслідок відповідні штрафи та пеню. Крім того, зазначає, що будь-яких договорів з відповідачем про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладала.

Ухвалою судді від 09.04.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом осіб. Розгляд справи призначено на 07.05.2019. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

26.04.2019 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі за безпідставністю. Вказала, що позивач кожного року самостійно подавала звіт як фізична особа-підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування та визначала зобов`язання по сплаті єдиного соціального внеску. При цьому, зазначає, що самостійно визначені зобов`язання платником податків є узгодженими та підлягають сплаті до бюджету за підсумками звітного (податкового періоду). Проте, позивачем самостійно задеклароване узгоджене грошове зобов`язання повністю не сплачувалося, у зв`язку із чим виник борг.

06.05.2019 позивач подала заперечення на відзив. Вказує, що будь-яких заяв про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не подавала, договір не укладала, а тому правові підстави для сплати єдиного соціального внеску відсутні.

23.05.2019 до суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких представника фіскального органу вказала, що фізичні особи - підприємці, які мають інвалідність та перебувають на загальній системі оподаткування, сплачують зі своїх підприємницьких доходів податок з доходу фізичних осіб, військовий збір та єдиний соціальний внесок у загальному порядку.

06.06.2019 позивач до суду не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог, просила відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у відзиві та додаткових письмових та наданих усних поясненнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 03.11.2008 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_1 та з 04.11.2008 перебуває на обліку в Коростенському управлінні Головному управлінні ДФС у Житомирській області на загальній системі оподаткування.

Позивач являється інвалідом третьої групи та у зв`язку із цим отримує пенсію по інвалідності.

Станом на 22.05.2019 в картці особового рахунку по платежу НОМЕР_3 за позивачем рахується заборгованість в розмірі 20525,90 грн, яка виникла за рахунок самостійно поданих звітів про нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, а саме: від 06.03.2014 за 2013 рік у розмірі 4800,76 грн; від 10.02.2015 за 2014 рік - 2015,04 грн; від 18.01.2016 за 2015 рік - 1454,52 грн; від 07.02.2017 за 2016 рік - 1157,39 грн; від 11.01.2018 за 2017 рік - 8448 грн.

01.02.2019 державним виконавцем Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області ОСОБА_1. повідомлено про складену контролюючим органом вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф436-00 від 21.11.2018 на суму 21158,81 грн, в тому числі недоїмки - 20957,01 грн, штрафу у розмірі 60,60 грн та пені - 141,20 грн (а.с.13).

Позивач вважає, що дана вимога підлягає відкликанню та скасуванню, оскільки обов`язок для сплати єдиного соціального внеску у неї відсутній, так як являється інвалідом 3 групи. У звязку із цим зверталася до Державної фіскальної служби України із скаргою від 06.02.2019 з проханням поновити строк звернення до контролюючого органу зі скаргою та вимогою скасувати і відкликати оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки)(а.с.14).

За результатами розгляду скарги, відповідач надіслав позивачу рішення про залишення скарги без розгляду №11769/6/99-99-11-05-02\25 від 13.03.2019 у зв`язку із пропущенням 10 - денного строку для її подання (а.с.15).

Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-436-00від 21.11.2018 та вважаючи її безпідставно винесеною, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08 липня 2010 року (далі - Закон № 2464-VI, чинного в момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Поряд із цим, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 (далі - Інструкція).

За приписами п.п. 3 п. 1 розділу ІІ Інструкції, яка кореспондується з п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, платниками єдиного податку є будь-які фізичні особи-підприємці не залежно від того, яку вони обрали систему оподаткування.

Відповідно до ч. 4 ст.4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, аналіз правових норм права дає підстави вважати, що звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох визначених умов, зокрема: - така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге - отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Водночас, суд зауважує, що виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, обмежень щодо звільнення від сплати єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, які є особами з інвалідністю та які перебувають на загальній системі оподаткування податковими нормами не передбачені. А тому, твердження представника відповідача щодо обов`язку сплати єдиного соціального внеску позивачем, оскільки остання перебуває на загальній системі оподаткування є помилковим.

Поряд із цим, розділом V Інструкції передбачені умови, порядок та підстави добровільної сплати єдиного внеску та порядок укладення договорів про добровільну участь.

Разом з тим, порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлений ч. 3 ст. 10 Закону № 2464-VI, а саме особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.

При цьому, з особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, слід акцентувати увагу на тому, що добровільній участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування особи, яка виявили бажання бути платниками єдиного внеску, повинно передувати подання такою особою заяви та в свою чергу укладення з нею договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З аналізу викладених норм слідує висновок, що фізичні особи-підприємці можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В свою чергу, позивачем у своїх письмових поясненням неодноразово наголошувалося про відсутність укладених будь-яких договорів з контролюючим органом на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, що у свою чергу підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Таким чином, суд не може прийняти до уваги твердження відповідача відносно того, що позивач зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок, оскільки нею добровільно подавалися звіти та самостійно нараховувався єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування починаючи з 2014 року по 2017 рік.

Разом з тим, слід наголосити на тому, що в матеріалах справи відсутня будь-яка інформація про наявність договорів на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування укладених між позивачем та відповідачем.

Проте, відповідачем було прийнято звітність від особи, але не враховано той факт, що така особа повинна подавати вказану звітність лише в разі укладення договору щодо добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, подані позивачем звіти, не є підставою для сплати останньою єдиного соціального внеску, оскільки для такої сплати необхідна наявна обов`язкова згода такого платника. Вказана згода висловлюється у вигляді укладання відповідного письмового договору, що передбачено чинним законодавством.

Однак, як вже зазначалося, такий договір в матеріалах даної справи відсутній, а тому обов`язок у позивача щодо подання звіту про суми нарахованого єдиного внеску відсутній.

З огляду на те, що у позивача відсутній обов`язок по сплаті за себе єдиного соціального внеску, тому враховуючи подані останньою звіти про нарахований єдиний соціальний внесок не можна вважати добровільною участю позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, враховуючи те, що позивач є особою з інвалідністю, отримує відповідну соціальну допомогу, а відтак звільнена від сплати єдиного внеску в силу вимог ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, а договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладала, вона не має обов`язку сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування

Зазначене також узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеної в постанові від 20 березня 2018 року у справі №805/2195/17-а.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).

В той же час згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, відповідачем не доведено правомірності винесеної вимоги про сплату боргу №Ф-436-00 від 21.11.2018.

Таким чином, оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) слід визнати такою, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та підлягає скасуванню, а позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, судовий збір, сплачений позивачем за подання даного позову підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Житомирській області.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир,10003, код ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області № Ф-436-00 від 21.11.2018.

Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області (код ЄДРПОУ 39459195) 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов

Повне судове рішення складене 12 червня 2019 року