Рішення № 82342500, 12.06.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2019 р. Справа№200/5019/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С., розглянув в письмовому провадженні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділення про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділення про визнання протиправними дій щодо припинення щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, з 01.01.2017 по 31.12.2018; зобов`язання відновити нарахування та виплату щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, з 01.01.2017 по 31.12.2018.

Згідно викладеного в позові припинення виплати страхових виплат відповідачем є порушенням гарантованого Конституцією України права на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової працездатності, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом. Позивач вважає, що до правовідносин, пов`язаних із виплатою страхових виплат не можуть застосуватися положення підзаконних нормативно-правових актів, які звужують та обмежують права громадянина, що не відповідає засадам законодавства та Конституції України.

Сторони до суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином.

У наданому відзиві на позов відповідач зазначив про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, оскільки відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» особливості соціальних послуг та здійснення відповідних виплат внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637, від 01.10.2014 № 531, від 07.11.2014 № 595, від 08.06.2016 № 365, постанови правління Фонду соціального страхування від 12.12.2018 № 27, прийнятих для забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, раніше призначені соціальні виплати їм виплачуються за їх заявами та за умови надання довідки внутрішньо переміщеної особи. З 01.01.2019 позивачу розпочато здійснення виплат.

Посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018) та п. 38 Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого Постанова правління Фонду соціального страхування України 12.12.2018 № 27, відповідач зауважив на тому, що соціальні виплати за минулі періоди будуть здійснені лише після визначення КМУ окремого порядку.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою від 15.04.2019 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження). Ухвалою від 15.05.2019 справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін на 28.05.2019

Через неявку сторін до суду 28.05.2019 на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 . Згідно довідки від 23.03.2016 № 1425053303 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач є інвалідом 2 групи, що підтверджено довідкою МСЕК, внаслідок настання страхового випадку є отримувачем страхових виплат.

Як вбачається з листа відповідача від 25.03.2019 № В01-04/19-101, з 01.10.2014 по 31.12.2016 позивач перебував на обліку у Костянтинівському міському відділенні Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області. Відповідач зазначив, що у період з 01.01.2017 по 31.12.2018 позивач до відділень з не звертався, у зв`язку з чим нарахування страхових виплат не здійснювалось. За вказаний період страхові виплати обліковувалися у відділенні.

Відповідачем надано суду копію заяви позивача від 22.12.2016 із проханням припинити йому страхові виплати з 01.01.2017 через відбуття до м. Єнакієво.

Постановою Костянтинівського міського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області від 23.12.2016 № 0534/71551/49 справу позивача знято з обліку через відмову потерпілого від отримання страхових виплат та припинено усі виплати з 01.01.2017.

Постановами Костянтинівського міського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області від 23.12.2016 № 0534/71551/49 та № 0534/71551/7947/48 справу позивача знято з обліку через відмову потерпілого від отримання страхових виплат та припинено всі виплати з 01.01.2017.

На підставі заяви позивача від 30.01.2019 про продовження йому виплат постановою Костянтинівського міського відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області від 20.02.2019 № 0525/71551/71551/51 вирішено продовжити потерплому виплати з 01.01.2019 безстроково.

Як вбачається з листа відповідача від 25.03.2019 № В01-04/19-101 та викладеного ним у відзиві на позов, заборгованість за минулий період - з 01.01.2017 по 31.12.2018 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» у редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 може бути виплачена лише після прийняття КМУ окремого порядку.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право громадян України на соціальних захист у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасного випадку на виробництві передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV, (далі за текстом ЗУ № 1105-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 цього Закону право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

За ст. 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України "Про охорону праці". Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, та перелік професійних захворювань визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 42 наведеного Закону сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Станом на час припинення позивачу виплат, діяв Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затверджений Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 № 24, відповідно до п. 1.12 якого страхова виплата може бути припинена у випадках, передбачених статтею 38 Закону та за умови неподання потерпілим Фонду щороку в грудні свідоцтва, якими засвідчується факт перебування його в живих, відповідно до Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв`язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2001 N 998 (редакція статті 38 Закону до 01.01.2015 відповідала редакції статті 46, яка діє з 01.01.2015 та по теперішній час).

Пунктом 3.4.3 цього Порядку передбачалось, що щомісячна страхова виплата проводиться протягом строку, на який встановлено МСЕК стійку втрату професійної працездатності. Строк проведення щомісячних страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, установленого при наступному огляді МСЕК, незалежно від часу звернення потерпілого до Фонду.

Таким чином, страхові виплати позивачу могли бути припинені лише за умов, визначених ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV та п.п. 1.12, 3.4.3 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 № 24, що діяв на час припинення йому виплат.

Відмова особи від конституційних прав, до яких належить право на соціальний захист, є недійсною.

Пунктом третім розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень ст.ст. 1, 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 4 цього Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

На підставі ч. 1 ст. 5 цього Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

За приписами ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Так, позивач є внутрішньо переміщеною особою, який перемістився з м. Єнакієве до м. Костянтинівка з підстав, визначених ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб". До теперішнього часу обставини, визначені ст. 1 вказаного Закону, тривають, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання позивача у м. Костянтинівка. Довідка є чинною, докази, що спростовували б це, суду не надані.

Відповідно до абз. 1 п. 1 Постанови КМУ від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Отже, позивачу мали виплачувались страхові виплати за місцем фактичного проживання у м. Костянтинівка.

Відповідачем вказано, що страхові виплати за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 обліковуються у Костянтинівському міському відділенні, однак на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» у редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 та п. 38 Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого Постанова правління Фонду соціального страхування України 12.12.2018 № 27, така заборгованість може бути виплачена лише після прийняття КМУ окремого порядку.

Суд не приймає до уваги такі посилання відповідача, оскільки відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум страхових виплат не звільняє державу в особі уповноваженого органу (відповідача) від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти особу конституційного права на отримання належних сум соціальних виплат.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Практикою Європейського Суду також встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009 р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України на відповідача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладений обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Враховуючи вказане вище суд дійшов висновку про недоведення відповідачем правомірності нездійснення позивачу страхових виплат за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, відтак суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу страхових виплат за цей період, що в даному випадку є належним способом захисту прав позивача із врахуванням ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги висновок суду про протиправність нездійснення позивачу страхових виплат за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов`язання здійснити страхові виплати за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача відновити нарахування страхових виплат за цей період суд зауважує, що як повідомлено відповідачем, заборгованість перед позивачем за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 нарахована та обліковується у відділенні за місцем обліку позивача, отже підстав для зобов`язання нарахувати страхові виплати немає, підстави для задоволення вимог позивача в цій частині відсутні.

Пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій - у межах суми стягнення за один місяць, з огляду на що рішення про зобов`язання відповідача відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість підлягає негайному виконанню в частині виплати пенсії за один місяць.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно з частиною п`ять цієї статті якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач звільнений на підставі приписів Закону України «Про судовий збір» як інвалід 2 групи, у зв`язку з чим підстави для розподілу судових витрат в даному випадку відсутні.

З огляду на викладене вище, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 291, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Свободи, 5, код ЄДРОПУ 41325231) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01.01.2017 по 31.12.2018.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду у межах суми страхових виплат за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.С. Михайлик