Рішення № 8234144, 01.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.03.10 р. Справа № 37/16пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Регіонального відділення Фонду державного майна України у Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

до Відповідача: ОСОБА_1, м. Словянськ

про: розірвання договору купівлі-продажу №3604 від 26.11.1999р. та повернення обєкту незавершеного будівництва до державної власності;

за участю уповноважених представників:

від Позивача Вощенко В.О. (за довіреністю № 87 від 22.09.2009р.), після перерви не зявився;

від Відповідача - ОСОБА_3 (за довіреністю № 3073 від 12.08.2009 р.), після перерви не зявився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засіданні 15.02.2010р. судом оголошена перерва для дослідження матеріалів справи та надання сторонам часу для повного і належного виконання вимог ухвали суду до 01.03.2010р., а 01.03.2010р. була оголошена перерва до 14.00. для підготовки повного тексту судового рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України у Донецькій області, м. Донецьк (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_1, м. Словянськ (далі Відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу №3604 від 26.11.1999р. та повернення обєкту незавершеного будівництва до державної власності.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобовязань за договором купівлі-продажу №3604 від 26.11.1999р. щодо введення обєкта в експлуатацію.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір купівлі-продажу №3604 від 26.11.1999р. із змінами та доповненнями; листи-повідомлення.; акт поточної перевірки виконання умов договору, рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 26.12.2008р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 526, 611, 629, 651 Цивільного кодексу України, ст.27 Закону України „Про приватизацію державного майна”, ст. 23 Закон України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, Постанову КМУ №923 від 08.10.2008р.

Позивач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.16,17, 28, 29), а також письмові пояснення, подані 01.03.2010р. (а.с.27), в яких просив не визначати у судовому рішенні строку для повернення спірного обєкту до державної власності через відсутність кошторисних призначень на оцінку майна.

Відповідач надав відзив на позов від 15.02.2010р. (а.с.18), в якому проти позову заперечив, вказуючи на непідвідомчість цієї справи господарському суду зважаючи на відсутність у Відповідача статусу субєкта господарювання і необхідність припинення провадження у справі. У відзиві від 25.02.20010р. з додатками (а.с.а.с.30-32) Відповідач зазначив про зміни у законодавстві, які не передбачають введення в експлуатацію самовільно збудованого сараю та наголосив на недоведеності Позивачем істотності порушень спірного договору через не введення обєкту в експлуатацію.

Представники сторін у судовому засіданні підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка представників сторін у судове засідання після оголошеної перерви для підготовки тексту рішення у світлі приписів ст.22 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає вирішенню справи.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

26.11.1999р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) укладений договір купівлі-продажу обєкту незавершеного будівництва №3604 (а.с.а.с.6, 7), згідно п.1.1 якого Продавець зобовязався передати у власність Покупця обєкт незавершеного будівництва одноквартирний житловий будинок №17 (будівельний), розташований на земельній ділянці площею 0,11га з подальшим оформленням землі в оренду та знаходиться за адресою: 343237, Донецька область, Словянський район, с. Мирне, вул. Садова, 14, а Покупець, в свою чергу прийняти обєкт незавершеного будівництва та сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені у договорі.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що право власності на обєкт переходить до Покупця з моменту підписання акту прийому-передачі, який було складено і підписано сторонами 29.11.1999р. (а.с.17)

Відповідно до умов розділу 5 означеного договору на Покупця, крім здійснення розрахунків за обєкт купівлі-продажу, врегульованих положеннями розділу 2 договору, та інших немайнових зобовязань, покладений обовязок із введення обєкту в експлуатацію протягом до 2005р. (п.5.5.); водночас у п. 5.4. передбачена можливість зміни первісного призначення обєкту.

За змістом п. 11.3. договору у разі невиконання однією стороною умов цього договору він може бути змінений або розірваний на вимогу другої сторони за рішенням суду.

23.06.2006р. сторонами був укладений договір про внесення змін до договору купівлі-продажу (а.с.8), яким п. 5.5. викладено у такій редакції: „Ввести обєкт в експлуатацію до 2008р.”.

18.04.2008р. сторонами був укладений договір про внесення змін до договору купівлі-продажу (а.с.9), яким п. 5.5. викладено у такій редакції: „Ввести обєкт в експлуатацію до 01.01.2009р. з можливою зміною первісного призначення.”.

Листом від 08.12.2008р. (а.с.10) Позивач звернувся до Відповідача з вимогою про надання документів на підтвердження виконання п. 5.5. договору купівлі-продажу щодо введення обєкту в експлуатацію.

26.12.2008р. рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області (а.с.12) задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Мирненської сільської ради про визнання права власності на обєкт нерухомого майна нежитлового призначення - сарай, розташований у селищі Мирне Словянського району по вул. Садова, 14. Означеним рішенням встановлено, що обєкт нерухомого майна був придбаний ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.11.1999р., укладеного з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та самовільно перебудований покупцем в сарай.

17.11.2009р. Позивач листом №20-12-12747 повідомив Відповідача про наміри розірвати договір купівлі-продажу у звязку з невиконанням останнім вимог п.5.5 спірного договору (а.с.11).

В акті поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу обєкту незавершеного будівництва від 02.12.2009р. (а.с.а.с. 13, 14) встановлено, що умови спірного договору відносно введення обєкту в експлуатацію не виконані при фактичній зміні первісного призначення обєкту.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи розірвання договору купівлі-продажу та повернення обєкту незавершеного будівництва до державної власності, вимагаючи, при цьому не визначати у рішенні строку для повернення майна.

Відповідач проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву від 15.02.2010р. (а.с.18) та від 25.02.2010р. (а.с.30)

Стосовно заявлених Позивачем вимог суд вважає за необхідне наголосити, що їх одночасне висування цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вимоги повязані наданими доказами та підставами виникнення (порушенням умов договору купівлі-продажу №3604 від 26.11.1999р.), їх сумісний розгляд не утруднює вирішення справи, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної автономії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у застосуванні заходів відповідальності за невиконання зобовязань за договором у формі розірвання зазначеного договору та повернення обєкту продажу до державної власності.

Враховуючи характер правовідносин між учасниками договору (приватизаційні), останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законами України „Про приватизацію державного майна”, „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, та умовами договору купівлі-продажу №3604 від 26.11.1999р.

Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна” на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобовязань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Правомірність застосування зазначеної норми загального законодавства про приватизацію з огляду на специфічність обєкту продажу за спірним договором незавершене будівництво - зумовлена положеннями ч. 4 ст. 1 Закону України „Про особливості приватизації обєктів незавершеного будівництва” та ч. 2 ст. 1 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

При цьому, відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” Позивач як орган приватизації управнений у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору у разі невиконання його умов покупцем.

За змістом ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення умов договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Застосування положень Цивільного кодексу України до вирішення питання щодо можливості розірвання договору купівлі-продажу, укладеного до набуття цим Кодексом чинності, зумовлене триваючим характером правовідносин сторін за спірним договором та положеннями ст. 5, п.п. 4, 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Сукупний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що спірний договір може бути розірвано:

-за будь-яких обставин у разі наявності істотного порушення його умов;

-незалежно від істотності порушення якщо це передбаченого договором або законом.

Виходячи з підстав позову, у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, Позивач наполягає на розірванні договору саме як на наслідку порушення його умов з боку Відповідача у вигляді невиконання вимог п. 5.5. спірного договору щодо введення обєкту в експлуатацію до 01.01.2009р.

Приймаючи до уваги наведені вище положення спеціального законодавства у сфері приватизації, що у якості підстави для розірвання договору визнають будь-яке порушення його умов (незалежно від істотності), та аналогічні домовленості сторін, викладені в п.11.3. спірного договору, суд досліджує питання обґрунтованості заявлених вимог виключно в контексті встановлення та правової оцінки факту невиконання зобовязання за п. 5.5. договору незалежно від істотності такого порушення, що спростовує заперечення Відповідача з цього приводу, приведені у відзиві від 25.02.2010р., відносно невизначеності Позивачем істотності порушення.

Суд відхиляє зауваження Відповідача про непідвідомчість цієї справи господарському суду з огляду на відсутність у ОСОБА_1 статусу підприємця, оскільки цей факт в контексті приписів ст.ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України не впливає на підвідомчість цієї справи господарському суду, адже вказані норми передбачають у встановлених законодавством випадках перебування у статусі сторони справи громадян, що не є субєктами підприємницької діяльності. В свою чергу, ст. 30 Закону України „Про приватизацію державного майна” визначає, що спори про приватизацію державного майна, за визначеним обмеженнями, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України. В свою чергу, як встановлено п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі спори у справах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду. Наразі обєкт відчуження спірного договору обєкт незавершеного будівництва - не відповідає ознакам обєкту приватизації державного житлового фонду у розмінні ст. 2 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”.

Таким чином, ця справа підлягає розгляду у господарському суді незалежно від наявності або відсутності у Відповідача статусу субєкта господарювання, що у повній мірі узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, викладеною в абз. 1 п.13 Рекомендації „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” від 27.06.2007р. N 04-5/120

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обовязку із введення обєкту в експлуатацію, виконання якого за змістом діючої до закінчення останнього продовження терміну цього зобовязання згідно додаткової угоди від 18.04.2008р. до спірного договору п. 29 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004р. N 1243 підтверджується лише затвердженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію державну приймальну комісію, актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об'єкта

Наразі, як вбачається із наявних матеріалів справи, такий акт до 01.01.2009р. складено та затверджено не було, що дозволяє констатувати факт порушення Відповідачем встановленого у п. 5.5. спірного договору обовязку. Суд зауважує, що рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області 26.12.2008р. про визнання за ОСОБА_1 права власності на самочинно перебудований обєкт продажу за спірним договором у сарай жодною мірою не звільняє Відповідача від необхідності належного виконання зобовязань щодо введення обєкту в експлуатацію.

Дійсно, відповідно ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України рішення суду про визнання права власності на обєкт самочинного будівництва, яким за змістом ч. 1 цієї статті та ч. 10 ст. 29 Закону України „Про планування і забудову територій” є і добудова із зміною первісного призначення обєкту незавершеного будівництва без належних проекту та дозволу, є (рішення) лише правоутворюючим чинником, що дозволяє уникнути застосування загального правила про не набуття особою, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, права власності на нього (ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України).

Втім, виникнення у Відповідача права власності вже на самочинно добудований обєкт не може ототожнюватися із підтвердженням у встановленому законодавством порядку факту придатності обєкту до експлуатації, як цього вимагає спірний договір.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

За змістом ст. 614 Цивільного кодексу України підставою для відповідальності за порушення зобовязання є вина, яка презюмується, оскільки саме на відповідача покладений обовязок спростування її наявності через доведення факту вжиття всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобовязання. Вказаних доказів Відповідачем до матеріалів справи не надано, а посилання на те, що запроваджений Постановою КМУ №1035 від 09.09.2009р. Тимчасовий порядок не регулює питання прийняття в експлуатацію сараю, до уваги не приймається, оскільки цей Порядок запроваджено вже після закінчення встановленого договором строку виконання зобовязань з введення обєкту в експлуатацію. У будь-якому разі виконання спірного договору не може вважатися належним у разі ухилення від дотримання вимог законодавства про будівництво щодо його здійснення за умов наявності всієї дозвільної документації.

Таким чином, викладені обставини зумовлюють висновок суду про порушення Відповідачем у вигляді невиконання обовязків, встановлених п. 5.5 спірного договору, що у світлі попередніх висновків суду та приписів ст. 611 Цивільного кодексу України має наслідком розірвання цього договору.

Як зазначено в ч. 9 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна” у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у звязку із невиконанням покупцем договірних зобовязань, приватизований обєкт підлягає поверненню у державну власність. Аналогічні положення закріплені і в п. 133 розділу 13 Державної програми приватизації із вказівкою про те, що відповідний порядок повернення обєктів приватизації в державну власність затверджується Кабінетом Міністрів України.

За змістом п. 1 Порядку повернення у державну власність обєктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких обєктів, затвердженого Постановою КМУ від 18.01.2001р. №32, у державну власність обєкт повертається до сфери управління органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу, в розглядуваному випадку до сфери управління Позивача.

Відтак, позовні вимоги щодо повернення обєкту у державну власність також підлягають задоволенню.

За змістом ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у рішенні за результатами розгляду позову про зобовязання виконати певну дію (в розглядуваному випадку повернути обєкт приватизації) суд має вказати строк вчинення відповідної дії. Обовязковість визначення цього параметру рішення судом за змістом законодавства не перебуває у залежності від визначеності Позивачем кошторисних витрат для фінансування встановлених заходів, що передують поверненню, зважаючи на що відповідне клопотання Позивача (а.с.27) судом відхиляється.

Враховуючи, що за змістом згаданого вище Порядку повернення у державну власність обєктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких обєктів, складанню акту про повернення обєкту приватизації передує проведення інвентаризації і затвердження її результатів, а також - встановлення розміру збитків, суд дійшов висновку про необхідність встановлення строку вчинення відповідних дій тривіальністю 60 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що Позивач відповідно до п. 35 ст. 8 Декрету КМУ „Про державне мито” та Постанови КМУ від 21.12.2005р. № 1258 звільнений від сплати судових витрат, судові витрати підлягають стягненню з Відповідача в доход державного бюджету.

При визначені розміру державного мита, яке підлягає стягненню в доход державного бюджету судом враховується, що предметом розгляду у цій справі були немайнова та майнова вимога, що мають оплачуватися кожна окремо згідно із ставками, встановленими Декретом КМУ „Про державне мито”.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 12, 33, 34, 43, 49, 58, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (ідентифікаційний код 13511245) до ОСОБА_1, м. Словянськ про розірвання договору купівлі-продажу №3604 від 26.11.1999р. та повернення обєкту незавершеного будівництва до державної власності задовольнити у повному обсягу.

2. Розірвати договір купівлі-продажу №3604 від 26.11.1999р., укладений між ОСОБА_1, м. Словянськ та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк

3. Зобовязати ОСОБА_1, м. Словянськ повернути обєкт приватизації державного майна одноквартирний житловий будинок №17 (будівельний), розташований на земельній ділянці площею 0,11га, що знаходиться за адресою: 343237, Донецька область, Словянський район, с. Мирне, вул. Садова, 14, перебудований у сарай, в державну власність шляхом передачі за актом приймання-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Донецькій області (ідентифікаційний код 13511245) протягом 60 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з ОСОБА_1, м. Словянськ в доход державного бюджету 187грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 01.03.2010р. оголошено та підписано повний текст рішення.

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя