Рішення № 82338292, 04.06.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2019 року Справа № 915/495/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача Миколаївського національного аграрного університету, вул. Георгія Гонгадзе, 9, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 00497213)

про стягнення грошових коштів в сумі 11 204, 30 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Миколаївського національного аграрного університету борг у загальній сумі 11 204, 30 грн., в тому числі: 5 182, 98 грн. – пені; 817, 99 грн. – три проценти річних; 5 203, 33 грн. – інфляційні втрати.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 18.03.2019 року позовну заяву ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вх. № 3793/19 від 12.03.2019 року) до відповідача Миколаївського національного аграрного університету про стягнення грошових коштів в сумі 11 204, 30 грн. залишено без руху.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05.04.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Судом також встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року № 226 “Деякі питання акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” змінено тип публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 5 Закону України “Про акціонерні товариства” зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Позивачем проведено зміну відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що підтверджується Витягом з ЄДРЮОФОП, відповідно до якого найменуванням позивача є: Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720).

Враховуючи, що зміна типу акціонерного товариства не є його реорганізацією, суд дійшов висновку про необхідність зазначення правильного найменування позивача без вчинення процесуальних дій щодо залучення до участі у справі правонаступника (процесуальне правонаступництво).

ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.

Заяви та клопотання відсутні.

ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

1. Правова позиція позивача.

Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості. Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору купівлі - продажу природного газу № 1568/14-ТЕ-22 від 12.02.2014 року, укладеного між сторонами, а саме щодо несвоєчасної оплати природного газу, внаслідок чого відповідачу нараховано та заявлено до стягнення пеню, 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до умов договору та вимог законодавства. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 20, 173-174, 193, 216, 218, 230, 231, 232 ГК України, ст. 11, 15, 16, 509, 526, 530, 549, 610-612,625, 655, 692 ЦК України та умовами договору.

2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

02.05.2019 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 7097/19).

Докази направлення 26.04.2019 року копії відзиву з додатками на адресу ПАТ “Нафтогаз України” долучено до відзиву. Відзив подано у встановлений судом строк. Відзив долучено судом до матеріалів справи та прийнято судом до розгляду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву повністю заперечує проти позову.

В обґрунтування заперечень відповідачем зазначено:

- відповідач вказує, що згідно узгодженої сторонами у п. 6.4 договору черговості платежів в першу чергу погашаються вимоги, пов`язані з одержанням виконання; в другу чергу - інфляційні нарахування, 3 % річних, пені, штрафи; в третю чергу - сума основного боргу. Сума основного боргу становить 0, 00 грн., тобто це та сума, яка повинна бути погашена в третю чергу незалежно від призначення платежу. За таких обставин у відповідача відсутня заборгованість, що підтверджується сальдо, що подав позивач;

- позивачем не дотримано встановлений п. 9.1 договору порядок досудового врегулювання спору;

- відповідач посилається на ч. 5 ст. 254 ЦК України та зазначає, що нарахування 3 % річних за лютий та березень 2014 року має здійснюватись з 17.02.2014 року та з 17.03.2014 року відповідно, оскільки 15 число припадало на вихідний день;

- в частині позовних вимог щодо штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних нарахувань за лютий та березень 2014 року пропущено строк позовної давності;

- відповідач зазначає, що є неприбутковою організацією, яка отримує фінансування з державного бюджету, тому для здійснення оплати попередньо необхідне затвердження паспорту бюджетної програми. Відповідач не міг здійснювати розрахунки раніше 21.03.2014 року (копія наказу і паспорту бюджетної програми на 2014 рік додано відповідачем).

ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

12.02.2014 року між ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Миколаївського національного аграрного університету було укладено Договір № 1568/14-ТЕ-22 купівлі-продажу природного газу (арк. 15-20).

В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди № 1 від 05.03.2014 року, № 2, № 3 від 22.08.2014 року (арк. 21-23), якими змінювалась ціна за газ, кількість газу та банківські реквізити сторін.

Відповідно до п. 11 Договору договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір та додаткові угоди підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Умовами договору сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору передано, а відповідачем прийнято у власність природний газ на загальну суму 89 088, 43 грн. за періоди з січня по квітень 2014 року включно та з листопада по грудень 2014 року включно, що підтверджується Актами приймання – передачі природного газу (арк. 27-32).

Акти підписані та скріплені печатками сторін.

Відповідачем Миколаївським національним аграрним університетом в повному обсязі проведено оплату за отриманий в 2014 році природний газ в сумі 89 088, 43 грн., що підтверджується довідкою по операціям Миколаївського національного аграрного університету по договору № 1568/14-ТЕ-22 з 01.01.2014 по 28.02.2018 року (арк. 34).

Судом встановлено, що відповідачем оплата за поставлений природний газ проводилась з порушенням строку, встановленого п. 6.1 Договору, що стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

1. Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі № 37/64).

Позивачем нараховано відповідачу 817, 99 грн. - 3 % річних від суми заборгованості за зобов`язаннями січня 2014 року за період з 15.02.2014 року по 07.09.2014 року, лютого 2014 року за період з 15.03.2014 року по 07.09.2014 року, березня 2014 року за період з 15.04.2014 року по 07.09.2014 року, квітня 2014 року за період з 15.05.2014 року по 07.09.2014 року та листопада 2014 року за період з 16.12.2014 року по 24.12.2014 року.

Позивачем також нараховано відповідачу 5 203, 33 грн. - інфляційних втрат за зобов`язаннями січня 2014 року за період з березня 2014 року по серпень 2014 року, лютого 2014 року за період з квітня 2014 року по серпень 2014 року, березня 2014 року за період з травня 2014 року по серпень 2014 року, квітня 2014 року за період з червня 2014 року по серпень 2014 року.

Розрахунок суми 3 % річних у сумі 817, 99 грн. та інфляційних втрат у сумі 5 203, 33 грн. є арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи. Розгорнутий розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат наявний в матеріалах справи (арк. 24-26).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність нарахування 3 % річних у сумі 817, 99 грн. та інфляційних втрат у сумі 5 203, 33 грн.

2. Щодо вимоги про стягнення пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від сумипростроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивачем нараховано відповідачу 5 182, 98 грн. пені від суми заборгованості.

Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов`язаннями січня 2014 року за період з 15.02.2014 року по 14.08.2014 року, лютого 2014 року за період з 15.03.2014 року по 07.09.2014 року, березня 2014 року за період з 15.04.2014 року по 07.09.2014 року, квітня 2014 року за період з 15.05.2014 року по 07.09.2014 року та листопада 2014 року за період з 16.12.2014 року по 24.12.2014 року. Розрахунок пені здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору. Нарахування здійснено позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Період нарахування визначено позивачем правильно. Детальний розрахунок пені наявний в матеріалах справи (арк. 2-26). Отже, нарахування пені в сумі 5 182, 98 грн. є обґрунтованим та підставним.

Щодо заперечень відповідача стосовно неврахування позивачем приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.1 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що якщо саме останній день строку припадає на вихідний, то днем закінчення строку є перший за ним робочий день, у спірному випадку 15.02.2014 року та 15.03.2014 року є початком строку нарахування, а початок нарахування не залежить від вихідного дня.

Судом також перевірено та встановлено, що 14 число у лютому, березні, квітні, травні 2014 року та січні 2015 року (тобто останній день строку для оплати) припадали на робочі дні. Отже, строк нарахування штрафних санкцій правомірно почато з наступного дня (15 числа). В грудні 2015 року 14 число припадало на вихідний день (неділю), тобто останнім днем строку на оплату за зобов`язаннями листопада 2014 року було 15.12.2014 року (понеділок). Позивачем правомірно здійснено нарахування штрафних санкцій з 16.12.2014 року.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності у даній справі, викладеній у письмовому відзиві на позов, то слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п. 9.3 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач звернувся до суду із даним позовом 12.03.2019 року, про що свідчить штамп відділу документального забезпечення господарського суду Миколаївської області.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про сплив позовної давності в частині вимоги про стягнення 3 % річних, нарахованих за період з 15.02.2014 року по 11.03.2014 року, що становить 28,89 грн. та стягнення пені, нарахованої за період з 15.02.2014 року по 11.03.2014 року, що становить 125, 21 грн. В цій частині позову слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Таким чином, підлягає задоволенню позовна вимога в частині стягнення 3 % річних в сумі 789, 10 грн. (817,99 грн. – 28, 89 грн.) та пені в сумі 5 057, 77 грн. (5 182, 98 грн. - 125, 21 грн.).

Щодо заперечень відповідача стосовно черговості погашення заборгованості, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 534 ЦК України (в редакції на час існування спірних правовідносин) у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до п. 6.4 Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від покупця, погашає вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного покупцем:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;

3) у третю чергу погашається основна сума боргу.

Відповідно до п. 6.3 Договору в платіжних дорученнях покупець повинен обов`язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Проаналізувавши положення ст. 534 ЦК України та умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов наступного висновку.

Вимога кредитора - це звернення кредитора до боржника про погашення витрат кредитора, пов`язаних з одержанням виконання, процентів, неустойки, основної суми боргу. Саме наявність вимоги кредитора активуватиме черговість погашення грошових вимог, визначену ст. 534 ЦК України або ж встановлену договором.

В силу ст. 534 ЦК України необхідність виставлення та направлення вимоги кредитором боржнику полягає у повідомленні боржника як про факт понесених кредитором витрат, пов`язаних з одержанням виконання, нарахування процентів, неустойки тощо, так і їх розмір та строки оплати. У випадку непогодження боржника із розміром таких витрат, штрафних санкцій, він може оспорювати їх розмір під час судового процесу. Направлення вимоги кредитором виконує інформативну функцію для боржника, при цьому дозволяє останньому висловлювати власні заперечення проти розміру витрат кредитора, процентів, неустойки, основної суми боргу.

Для того, щоб відбулося зарахування сум, сплачених як передоплата за газ, в якості оплати сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, необхідним є виставлення відповідної вимоги продавця (рахунку-фактури тощо) з визначенням розміру та періоду нарахування штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних втрат, проте така вимога в матеріалах справи відсутня.

Враховуючи вищевикладене, в позивача були відсутні підстави для зарахування оплат відповідача у послідовності, що визначена ст. 534 ЦК України та п. 6.4 договору. Крім того, п. 6.3 договору сторони погодили зарахування коштів, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ (основного боргу).

Суд вважає за необхідне зазначити, що зарахування позивачем сплачених відповідачем коштів в рахунок штрафних санкцій мало б наслідком збільшення розміру основної заборгованості, та, як наслідок, нарахування штрафних санкцій в більшому розмірі.

Щодо заперечень відповідача стосовно неможливості своєчасно повністю оплатити отриманий обсяг природного газу, оскільки відповідач є бюджетною установою, то суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Така ж позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 року по справі № 922/541/17, від 03.04.2018 року по справі № 924/29/17, від 03.04.2018 року по справі № 908/1076/17, від 11.04.2018 року по справі № 915/13/17, від 12.04.2018 року у справі № 924/22/17.

VІ. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку. Правовідносини між сторонами у даній справі регулюються договором купівлі-продажу природного газу. Договір в силу ст. 629 ЦК України є обов`язковим до виконання. Умовами договору встановлено чіткі строки проведення оплати за отриманий природний газ. Проте, відповідачем у встановлені договором строки оплату за отриманий природний газ не сплачено у встановлені строки, що не заперечується самим відповідачем та підтверджено матеріалами справи. За порушення виконання зобов`язання, а саме строків оплати за отриманий природний газ, умовами договору передбачено нарахування пені, яку позивачем нараховано обґрунтовано, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем також обґрунтовано нараховано три відсотки річних та інфляційні втрати. Проте, враховуючи пропуск позивачем строку позовної давності в частині вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню із застосуванням наслідків пропуску строку позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України.

VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 1 894, 49 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Судовий збір в розмірі 26, 51 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Миколаївського національного аграрного університету, вул. Георгія Гонгадзе, 9, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 00497213) на користь позивача Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720):

- 5 057, 77 грн. (п`ять тисяч п`ятдесят сім грн. 77 коп.) – пені;

- 789, 10 грн. (сімсот вісімдесят дев`ять грн. 10 коп.) – 3 % річних;

- 5 203, 33 грн. (п`ять тисяч двісті три грн. 33 коп.) – інфляційних втрат;

- 1 894, 49 грн. (одна тисяча вісімсот дев`яносто чотири грн. 49 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в позові в частині стягнення 28, 89 грн. (двадцять вісім грн. 89 коп.) - 3 % річних та 125, 21 грн. (сто двадцять п`ять грн. 21 коп.) - пені.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.06.2019 року.

Суддя Е.М. Олейняш