Рішення № 82338042, 10.06.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.06.2019 Справа № 905/499/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.

при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецвагон Транслізинг” (код ЄДРПОУ 36147637, адреса: 03150, м.Київ, вул.Димитрова, 5, корп.2),

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Донецьксталь” - металургійний завод” (код ЄДРПОУ 30939178, адреса: 85300, Донецька область, м.Покровськ, вул.Торгівельна, буд.106 А),

про: стягнення 404580,47 грн., -

за участю представників сторін:

від позивача: Странніков А.В. – адвокат за ордером та договором;

від відповідача: Сухацький А.В. – адвокат за довіреністю;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Спецвагон Транслізинг” звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою б/н від 07.03.2019 про стягнення з Приватного акціонерного товариства “Донецьксталь” - металургійний завод” 94209,65 грн. 3% річних та 346370,82 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовано тим, що постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2018 у справі №905/1851/17 ухвалено змінити п.2 рішення господарського суду Донецької області від 11.10.2018, стягнуто з відповідача на користь позивача 1754400,00 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 3521,28 грн. заборгованості з компенсації вартості залізничного тарифу, 42676,40 грн. заборгованості з компенсації вартості ремонту вагонів. Фактично вказана постанова Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2018 у справі №905/1851/17 виконана відповідачем 15.01.2019. Оскільки позивачем у справі №905/1851/17 не заявлялася вимога щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов`язань, у зв`язку з виконанням відповідачем відповідно до рішення суду зобов`язань за договором, позивач вважає за необхідне скористатись своїм правом щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України.

На підтвердження позовних вимог надано суду: договір оренди залізничного рухомого складу №2/2016/33/31848ДС від 17.03.2016 з додатковими угодами № 1 від 08.11.2016, № 5 від 01.02.2017; акти виконаних робіт № 5 від 31.03.2017, № 5/1 від 31.03.2017, № 6 від 30.04.2017, № 7 від 31.05.2017, № 8 від 30.06.2017, № 9 від 31.07.2017, № 13-КВ від 31.03.2017, № 14-КВ від 30.04.2017, № 16-КВ від 31.05.2017, № 19-КВ від 30.06.2017, акти надання послуг № 1204 від 30.06.2017, № 594 від 15.05.2017, № 03/17 від 31.03.2017, № 04/17 від 30.04.2017, рахунки на оплату № 879 від 15.05.2017, № 633 від 30.04.2017, № 526 від 31.03.2017, № 1045 від 01.07.2017, розрахунок позовних вимог; відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно позивача та відповідача, копії яких долучено до матеріалів справи.

Ухвалою від 18.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 905/499/19; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 09.04.2019; явка представників сторін обов`язковою не визнавалась; встановлено сторонам строк для вчинення дій процесуального характеру (подання суду відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив тощо).

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх.суду №6883/19 від 04.04.2019) заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2018 у справі №905/1851/17 скасована у касаційному порядку, відповідно не може мати преюдиційного значення при вирішенні спору у цій справі. Також зазначив, що позивачем не доведено початкові дати періодів нарахування 3% річних та інфляційних втрат, а також не надано доказів направлення відповідачу відповідних рахунків, як це було обумовлено сторонами у договорі.

Відповідачем також було подано суду заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (вх.суду № 6884/19 від 04.04.2019), яка ухвалою суду від 09.04.2019 залишена без задоволення.

05.04.2019 позивач надав додаткові документи, а саме картку рахунку 374 за 15.01.2019 на підтвердження оплати заборгованості, які долучено до матеріалів справи.

08.04.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

В судовому засіданні оголошено перерву з 09.04.2019 до 06.05.2019 та з 06.05.2019 до 20.05.2019, про що представники позивача та відповідача повідомлені під розписку.

В судовому засіданні, що відбулось 20.05.2019, отримавши відмову у задоволенні усного клопотання про витребування у позивача доказів, представником відповідача, Приватного акціонерного товариства “Донецьксталь” - металургійний завод”, заявлено заяву про відвід судді Величко Н.В. від розгляду справи № 905/499/19.

Ухвалою від 20.05.2019 зупинено провадження у справі № 905/499/19 до вирішення питання по заяві Приватного акціонерного товариства “Донецьксталь” - металургійний завод” про відвід судді, передано справу № 905/499/19 для вирішення питання про відвід судді у порядку, встановленому ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, оформленого протоколом від 20.05.2019, заяву приватного акціонерного товариства “Донецьксталь” - металургійний завод” передано на розгляд судді Фурсової С.М.

Ухвалою від 21.05.2019 в задоволенні заяви представника приватного акціонерного товариства “Донецьксталь” - металургійний завод” про відвід судді Величко Н.В. від розгляду справи №905/499/19 відмовлено.

30.05.2019 матеріали справи № 905/499/19 передані на розгляд судді Величко Н.В.

Ухвалою від 30.05.2019 поновлено провадження у справі 905/499/19; розгляд справи призначено на 10.06.2019 року; визнано явку уповноважених представників сторін в судове засідання не обов"язковою.

В судовому засідання, що відбулось 10.06.2019, представник позивача підтримав позовні вимоги, а представник відповідача підтримав заперечення протии їх задоволення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Донецької області розглядалась справа №905/1851/17 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецвагон Транслізинг” до Приватного акціонерного товариства “Донецьксталь”-металургійний завод” про стягнення заборгованості у розмірі 3990747 грн. 68 коп. За результатами розгляду справи було прийнято рішення від 11.10.2018., яким позовні вимоги задоволені у повному обсязі; відмовлено в задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства “Донецьксталь”-металургійний завод” про відстрочення виконання рішення на 12 місяців.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2018 рішення господарського суду Донецької області від 11.10.2018р. скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з орендних платежів в розмірі 2190150,00грн., у зв`язку з чим викладено п.п.1-3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

« 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецвагон Транслізинг», м. Київ до Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» – металургійний завод», м. Покровськ Донецької області про стягнення 3990747,68грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» – металургійний завод» (85300, Донецька область, м. Покровськ, вул. Торгівельна, буд. 106А; ідентифікаційний код 30939178) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецвагон Транслізинг» (03150, м. Київ, Печерський район, вул. Димитрова, буд. 5, корпус 2; ідентифікаційний номер 36147637) 1754400,00грн. заборгованості зі сплати орендної плати, 3521,28грн. заборгованості з компенсації вартості залізничного тарифу, 42676,40грн. заборгованості з компенсації вартості ремонту вагонів.

3. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.»

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 11.10.2018р. залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 06.03.2019 постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2018 у справі № 905/1851/17 скасовано; рішення господарського суду Донецької області від 11.10.2018 у справі № 905/1851/17 залишено без змін.

На виконання постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 по справі №905/1851/17 господарським судом Донецької області виданий відповідний наказ від 12.04.2019.

Відповідно до ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вже було встановлено судом в межах справи №905/1851/17, між ТОВ “Спецвагон Транслізинг” (Орендодавець, Позивач) та Приватним акціонерним товариством “Донецьксталь”-металургійний завод” (Орендар, Відповідач) 17 березня 2016 року був укладений договір оренди залізничного рухомого складу №2/2016/33/31848ДС (далі – Договір).

Згідно п.1.1. Договору Орендодавець зобов`язаний передати, а Орендар прийняти в оренду залізничний рухомий склад, технічно придатний до перевезень. Номери РС, кількість, модель, рік будови і вид РС вказуються в Актах прийому-передачі до цього Договору, які є його невід`ємною частиною.

Датою початку оренди вважається дата підписання акту приймання передачі (п. 2.1. Договору).

Орендна плата нараховується за кожну добу оренди рухомого складу (п.4.1 Договору).

Згідно до п. 3.2.2. Договору Орендар здійснює платежі Орендодавцю в сумах і в терміни, визначені Договором.

При підписанні Договору, п.4.2. Договору, Сторони погодили орендну плату у розмірі 300,00 гривень, в тому числі ПДВ, за один вагон на добу (повну або не повну).

08 листопада 2016 року Додатковою угодою №1 до цього Договору Сторони узгодили вартість оренди у розмірі: 300,00 (триста) гривень, з урахуванням ПДВ, за один критий вагон на добу (повну або не повну); 550,00 (п`ятсот п`ятдесят) гривень, з урахуванням ПДВ, за один піввагон на добу (повну або не повну).

30 грудня 2016 року Додатковою угодою №2 Сторони узгодили з 01.01.2017 року вартість оренди у розмірі: 350,00 (триста п`ятдесят) гривень, з урахуванням ПДВ, за один критий вагон на добу (повну або не повну); 550,00 (п`ятсот п`ятдесят) гривень, з урахуванням ПДВ, за один піввагон на добу (повну або не повну).

23 січня 2017 року Додатковою угодою №3 Сторони узгодили з 01.02.2017 року вартість оренди у розмірі: з 01.02.2017 року – 400,00 (чотириста) гривень, з урахуванням ПДВ, за один критий вагон на добу (повну або не повну); з 20.02.2017 року – 450,00 (чотириста п`ятдесят), гривень, з урахуванням ПДВ, за один критий вагон на добу (повну або не повну); 550,00 (п`ятсот п`ятдесят) гривень, з урахуванням ПДВ, за один піввагон на добу (повну або не повну).

01 лютого 2017 року Додатковою угодою №5 Сторони узгодили з 01.02.2017 року вартість оренди у розмірі: з 01.02.2017 року – 400,00 (чотириста) гривень, з урахуванням ПДВ, за один критий вагон на добу (повну або не повну); з 20.02.2017 року – 450,00 (чотириста п`ятдесят), гривень, з урахуванням ПДВ, за один критий вагон на добу (повну або не повну); 600,00 (шістсот) гривень, з урахуванням ПДВ, за один піввагон на добу (повну або не повну).

У відповідності з п.4.3. Орендна плата сплачується в наступному порядку: - 100% передоплати впродовж 3-х банківських днів з дати виставлення рахунку Орендодавцем до фактичної відправки вагонів в оренду; - розрахунок за подальші місяці оренди робиться Орендарем на підставі рахунків Орендодавця, у формі 100% передоплати, яка підлягає перерахуванню Орендодавцеві до початку поточного місяця.

У відповідності до п. 4.5. Договору, Орендар впродовж 5-ти днів з дати отримання оригіналів актів наданих послуг повинен затвердити та завірити його зі своєї сторони печаткою та направити його Орендодавцеві. У разі не повернення акту виконаних робіт в строк встановлений Договором Акт вважається прийнятим Орендарем за принципом мовчазної згоди.

Форма платежу – банківський переказ на поточний рахунок Орендодавця, вказаний в Договорі. (п. 4.8. Договору)

Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2016 року, а у частині розрахунків – до повного їх погашення.

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками сторін.

В рамках дії цього Договору Орендодавець передав, а Орендар за період з 04.12.2016 по 07.09.2016 прийняв 128 вагонів: 102 піввагони та 26 критих вагонів, що підтверджується актами приймання-передачі вагонів в оренду.

Також, в межах справи № 905/1851/17 судом встановлено, що після орендного користування Орендарем за період з 05.01.2017 по 12.03.2017 було повернуто Орендодавцю 74 вагони: 63 піввагони та 11 критих вагонів, що підтверджується актами приймання-передачі вагонів в оренду. Згідно умов Договору Позивач виставив Відповідачу рахунки на попередню оплату вартості послуг з оренди вагонів, які до 01 березня 2017 року Відповідач сплачував, а в подальшому в односторонньому порядку відмовився виконувати свої зобов`язання за Договором в частині розрахунків. Так, залишилися невиконаними та несплаченими надані послуги з оренди вагонів за березень – липень 2017 року, послуги з організації ремонту вагонів, послуги з оплати залізничного тарифу.

Відповідно до умов Договору після закінчення кожного місяця орендного користування вагонами Позивач надавав Відповідачу Акти виконаних робіт, які до лютого 2017 року Відповідач узгоджував, оформляв та передавав Позивачу, та починаючи з березня 2017 року в односторонньому порядку відмовився виконувати свої зобов`язання за Договором щодо належного оформлення актів виконаних робіт за Договором. Зокрема, Позивачем направлялися Відповідачу акти виконаних робіт: №5 від 31 березня 2017 року на суму 640800,00 гривень, №5/1 від 31 березня 2017 року на суму 725400,00 гривень, №6 від 30 квітня 2017 року на суму 140400,00 гривень, №6/1 від 30 квітня 2017 року на суму 702000,00 гривень, №7 від 31 травня 2017 року на суму 130200,00 гривень, №7/1 від 31 травня 2017 року на суму 725400,00 гривень, №8 від 30 червня 2017 року на суму 126000,00 гривень, №13-КВ від 31 березня 2017 року на суму 329400,00 гривень, №14-КВ від 30 квітня 2017 року на суму 45450,00 гривень, №15-КВ від 30 квітня 2017 року на суму 202500,00 гривень, №16-КВ від 31 травня 2017 року на суму 13950,00 гривень, №17-КВ від 31 травня 2017 року на суму 209250,00 гривень, 19-КВ від 30 червня 2017 року на суму 8100,00 гривень, №9 від 31 липня 2017 року на суму 29400,00 гривень.

Вказані Акти виконаних робіт були отримані Відповідачем та у порушення умов п.3.2.9., 4.5. Договору Відповідач, отримавши від Позивача акти виконаних робіт: №5 від 31 березня 2017 року на суму 640800,00 гривень, №5/1 від 31 березня 2017 року на суму 725400,00 гривень, №6 від 30 квітня 2017 року на суму 140400,00 гривень, №6/1 від 30 квітня 2017 року на суму 702000,00 гривень, №7 від 31 травня 2017 року на суму 130200,00 гривень, №7/1 від 31 травня 2017 року на суму 725400,00 гривень, №8 від 30 червня 2017 року на суму 126000,00 гривень, №13-КВ від 31 березня 2017 року на суму 329400,00 гривень, №14-КВ від 30 квітня 2017 року на суму 45450,00 гривень, №15-КВ від 30 квітня 2017 року на суму 202500,00 гривень, №16-КВ від 31 травня 2017 року на суму 13950,00 гривень, №17-КВ від 31 травня 2017 року на суму 209250,00 гривень, 19-КВ від 30 червня 2017 року на суму 8100,00 гривень, №9 від 31 липня 2017 року на суму 29400,00 гривень не оформив їх та не повернув Позивачу.

Під час розгляду справи № 905/1851/17 судом встановлено, що акти виконаних робіт направлялися Позивачем поштою, кур`єрською доставкою. У судовому засіданні представник позивача пояснив, що за домовленістю Сторін договору, акти та рахунки після складення відразу направлялись на електронну адресу відповідача електронною поштою, та в кінці кожного місяця поштовою кореспонденцією. Вказані доводи позивача відповідачем у судовому засіданні не спростовані.

Крім того, Позивач неодноразово звертався до Відповідача з приводу відсутності оплати наданих послуг, про що свідчать листи вих. №С-21 від 09.03.2017року, №С-26 від 21.03.2017 року, С-36 від 24.04.2017 року, С-37 від 28.04.2017 року, С-44 від 24.05.2017 року.

Враховуючи положення п. 4.5. Договору а також те, що акти виконаних робіт: №5 від 31 березня 2017 року на суму 640800,00 гривень, №5/1 від 31 березня 2017 року на суму 725400,00 гривень, №6 від 30 квітня 2017 року на суму 140400,00 гривень, №6/1 від 30 квітня 2017 року на суму 702000,00 гривень, №7 від 31 травня 2017 року на суму 130200,00 гривень, №7/1 від 31 травня 2017 року на суму 725400,00 гривень, №8 від 30 червня 2017 року на суму 126000,00 гривень, №13-КВ від 31 березня 2017 року на суму 329400,00 гривень, №14-КВ від 30 квітня 2017 року на суму 45450,00 гривень, №15-КВ від 30 квітня 2017 року на суму 202500,00 гривень, №16-КВ від 31 травня 2017 року на суму 13950,00 гривень, №17-КВ від 31 травня 2017 року на суму 209250,00 гривень, 19-КВ від 30 червня 2017 року на суму 8100,00 гривень направлялись Позивачем Відповідачу, були отримані останнім, і протягом 5 - ти днів з дати їх отримання Відповідачем не заявлено заперечень та відмови від писання актів, такі акти вважаються погодженими Відповідачем. Доводи позивача в цій частині відповідач належними та допустимими доказами в ході розгляду справи № 905/1851/17 також не спростував.

Всього за період з 01.02.2017 року по 30.06.2017 року Позивач надав Відповідачу послуги з оренди піввагонів на суму 4887600,00 гривень, оренди критих вагонів на суму 1080250,00 гривень.

Згідно умов п. 3.2.6. Договору Орендар самостійно несе витрати, пов`язані з використанням рухомого складу в процесі його експлуатації.

Усього Позивачем було сплачено залізничного тарифу на суму 3521,28 гривень.

Позивач надіслав Відповідачу акт наданих послуг №03/17 від 31 березня 2017 року на суму 3355,44 гривень, №04/17 від 30 квітня 2017 року на суму 165,84 гривень. Доводи позивача в цій частині відповідач належними та допустимими доказами не спростував.

Відповідно до умов п.3.2.4 Договору Орендар зобов`язується за свій рахунок здійснювати технічне обслуговування (поточні ремонти) рухомого складу, підготовку під навантаження, поточні ремонти з відчепленням із заміною, ремонтом комплектуючих деталей рухомого складу, колісних пар, балки надресорної, бокової рами, автозчеплення, поглинаючого апарату.

Усього Позивачем було організовано ремонт вагонів, які знаходилися в орендному користуванні Відповідача, на суму 42676,40 гривень, що підтверджується актами наданих послуг №594 від 15 травня 2017 року на суму 23676,40 гривень, №1204 від 30 червня 2017 року на суму 19000,00 гривень.

Господарським судом Донецької області в межах справи №905/1851/17 встановлено, що позивач належними та допустимими доказами довів факт надання Відповідачу послуги з оренди піввагонів на суму 4887600,00 гривень, оренди критих вагонів на суму 1080250,00 гривень, оплати залізничного тарифу на суму 3521,28 гривень, та організації ремонту вагонів на суму 42676,40 гривень, що в загальній сумі складає 6022047,68 гривень. Відповідач сплатив позивачу за вказані послуги 2060700,00 гривень, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість у сумі 3961347,68 гривень. Такі обставини стали підставою для задоволення позовних вимог.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором оренди залізничного рухомого складу №2/2016/33/31848ДС від 17.03.2016, позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість за актами: №5 від 31.03.2017, №5/1 від 31.03.2017, №6 від 30.04.2017, №7 від 31.05.2017, №8 від 30.06.2017, №9 від 31.07.2017, №13-КВ від 31.03.2017, №14-КВ від 30.04.2017, №16-КВ від 31.05.2017, №19-КВ від 30.06.2017, №03/17 від 31.03.2017, №04/17 від 30.04.2017, №594 від 15.05.2017, №1204 від 30.06.2017, що є предметом розгляду у цій справі (№ 905/499/19).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до сплати 3% річних та інфляційних нарахувань за порушення грошових зобов`язань за договором оренди залізничного рухомого складу №2/2016/33/31848ДС від 17.03.2016.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір оренди залізничного рухомого складу №2/2016/33/31848ДС від 17.03.2016 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених його умовами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В вищезазначеному договорі сторони визначили порядок та строки оплати.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від належного виконання зобов`язань за договором оренди залізничного рухомого складу №2/2016/33/31848ДС від 17.03.2016 у встановлений термін.

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню тільки у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

Згідно п.7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що 15.01.2019 відповідач виконав свої зобов`язання за договором в частині заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 1754400,00грн., заборгованості з компенсації вартості залізничного тарифу у розмірі 3521,28грн., заборгованості з компенсації вартості ремонту вагонів у розмірі 42676,40грн., що підтверджується наданою позивачем карткою рахунку 374.

Що стосується посилання відповідача у відзиві на те, що позивачем не надано доказів направлення рахунків, суд звертає увагу, що в рішенні суду від 11.10.2018 в межах справи №905/1851/17, яке набрало законної сили та має преюдиційний характер, викладені висновки з даного приводу: «З матеріалів справи та пояснень представника Позивача вбачається, що ТОВ “Спецвагон Транслізінг” направляв Відповідачу рахунки електронною поштою, в свою чергу Відповідач приймав та сплачував відповідні рахунки, що підтверджується, зокрема, належним виконання своїх зобов`язань Відповідачем до березня 2017 року…

…В договорі та актах цивільного законодавства відсутнє визначення та вимоги до форми рахунку - фактури. Водночас, у таких правовідносинах усталеною є практика, що рахунок - фактура є комерційним документом, в якому зазначено платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, та суму належного за товар (послуги, роботи) платежу. Отже, виставлення такого рахунку є обов`язковим, якщо кредитору невідомі ні платіжні реквізити, ні сума платежу. Лише в такому разі відповідно до ч. 2 ст. 613 ЦК України виконання зобов`язання може бути відстрочене.

Договір, укладений між сторонами, містить умови щодо строку та порядку оплати, суми та черговості платежів (розділ 4 Договору), а також необхідні платіжні реквізити сторін, що свідчить про можливість виконання зобов`язання ПрАТ «Донецьксталь-металургійний завод».

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку з оплати поставленого товару (наданих послуг).

Висновки господарського суду в цій частині узгоджуються з висновками Вищого господарського суду України викладеними у постановах від 12 жовтня 2016 року по справі №910/20612/15, від 08.09.2017 року по справі №905/3569/16, від 18 липня 2017 року по справі №908/2977/16, від 1 березня 2017 року по справі №912/2173/16.

Сторонами Договору №2/2016/33/31848ДС були погоджені розмір орендної плати за один вагон на добу, порядок сплати орендної плати у вигляді 100% передоплати та реквізити банківського рахунка Позивача, на який має бути здійснена оплата послуг. Тобто Відповідачу були відомі всі необхідні відомості для належного виконання зобов`язання».

Доводи відповідача щодо не визначення позивачем моменту виникнення зобов`язання та моменту настання прострочення його виконання, внаслідок чого початкові дати періодів нарахування 3% річних та інфляційних втрат не доведені, суд відхиляє, оскільки пунктом 4.3 договору чітко визначено порядок оплати орендних платежів, а саме: шляхом передоплати 100% до початку поточного місяця. Таким чином, позивач обґрунтовано нарахував 3% річних та інфляційні втрати за прострочення орендних платежів з першого числа наступного за звітним місяця. Що стосується сплати відповідачем послуг з оплати вартості залізничного тарифу та послуг з ремонту вагонів, позивач обґрунтовано керувався приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, оскільки строк виконання таких зобов`язань договором не передбачений.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, періоди, правові підстави, порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення цих вимог та стягнення з відповідача 94124,68грн. та 346255,28грн. відповідно.

Часткове задоволення позовних вимог в частині 3% річних обумовлено тим, що позивач помилково визначив кінцеву дату періодів їх нарахування – 15.01.2019 та не врахував приписи п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», відповідно до якого день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних. Враховуючи, що відповідачем було здійснено оплату боргу 15.01.2019, кінцевою датою можливого періоду нарахування інфляційних нарахувань та 3% річних є 14.01.2019.

Крім того, за актом наданих послуг №16-КВ від 31.05.2017 позивач невірно визначив базу для нарахування 3% річних – 45450,00грн., тоді як згідно вказаного акту послуги були надані на суму 13950,00грн., а також помилково зазначив початкову дату періоду нарахування 01.05.2017, замість 01.06.2017.

Також за актами наданих послуг №1204 від 30.06.2017 та №03/17 від 31.03.2017 позивач невірно визначив базу для нарахування 3% річних – 23676,40грн. та 3521,28грн., тоді як за вказаними актами послуги були надані на суми 19000,00грн. та 3355,44грн. відповідно.

Часткове задоволення позовних вимог в частині інфляційних втрат обумовлено тим, що за актами №1204 від 30.06.2017, №03/17 від 30.03.2017, №04/17 від 30.04.2017 невірно визначені періоди їх нарахування, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 N 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Крім того, в розрахунку інфляційних втрат позивач також допустив помилку щодо суми наданих послуг за актом №03/17 від 31.03.2017, зазначивши суму 3521,28грн., тоді як фактично послуги за вказаним актом були надані на суму 3355,44грн.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецвагон Транслізинг”, м.Київ до Приватного акціонерного товариства “Донецьксталь” - металургійний завод” м.Покровськ, Донецька область про стягнення 404580,47 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Донецьксталь” - металургійний завод” (код ЄДРПОУ 30939178, адреса: 85300, Донецька область, м.Покровськ, вул.Торгівельна, буд.106 А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецвагон Транслізинг” (код ЄДРПОУ 36147637, адреса: 03150, м.Київ, вул.Димитрова, 5, корп.2) 3 % річних у розмірі 94124,68грн., інфляційні втрати у розмірі та 346255,28грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 6605,71грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В решті вимог відмовити.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили через двадцять днів з дня його підписання та може бути оскаржене в апеляційному порядку, згідно з Розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 12.06.2019.

Суддя Н.В. Величко