Рішення № 82337763, 07.06.2019, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" червня 2019 р. Cправа № 902/215/19

Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Кузьменко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконс" (вул. Пролетарська, б. 39Л, м. Бар, Барський район, Вінницької обл., 23000)

до:Фермерського господарства "Ольгіно-ОВ" (вул. Я.Качури, 26, с. Юрківка, Тульчинський район, Вінницька обл.)

про стягнення 1261658,92 грн.

Представники сторін:

позивача Щур А.А., довіреність №б/н від 08.04.2019 р.; посвідчення адвоката №21/1881 від 31.01.2019 р.

відповідача не з`явився

В С Т А Н О В И В :

18.03.2019 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява №6 від 15.03.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконс" про стягнення з Фермерського господарства "Ольгіно-ОВ" 1283790,43 грн. з яких: 841502,49 грн. основного боргу, 61513,83 грн. інфляційних, 92957,21 грн. відсотків річних, 119516,41 грн. пені та 168300,49 грн. штрафу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 18/23 від 07.02.2018 в частині здійснення розрахунків за поставлену продукцію.

Ухвалою від 20.03.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/51/19 з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 09.04.2019.

09.04.2019 ухвалою відкладено підготовче засідання на 07.05.2019 з підстав відсутності доказів належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

02.05.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній визнає основний борг та заперечує щодо стягнення інфляційних втрат, відсотків річних, пені та штрафу.

07.05.2019 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому останній спростовує викладені у відзиві обставини.

Ухвалою від 07.05.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 27.05.2019.

15.05.2019 від відповідача до суду надійшли заперечення на позов, в якому останній визнає частково заборгованість в розмірі 841502,49 грн. основного боргу, 119516 грн. – пені, 39382,32 грн інфляційні втрати.

24.05.2019 від позивача до суду надійшли пояснення на заперечення відповідача.

27.05.2019 від позивача до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, в яких останній просить стягнути з відповідача 1261658,92 грн заборгованості, з яких: 841502,49 грн. – основного боргу, 39382,32 грн. – інфляційних втрат, 92957,21 грн. – відсотків річних, 119516,41 грн. – пені та 168300,49 грн. - штрафу.

З огляду на те, що заява про зменшення розміру позовних вимог подана представником позивача з дотриманням положень ст.46 ГПК України, суд прийняв означену заяву до розгляду, про що зазначено в протоколі судового засідання від 27.05.2019.

В судовому засіданні 27.05.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.06.2019 (Протокольна ухвала).

06.06.2019 від відповідача до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №902/215/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №902/439/19.

В судове засідання 07.06.2019 з`явився представник позивача, відповідач правом участі в судовому засіданні свого представника не скористався, про дату, час та місце був повідомлений належним чином, що стверджується наявною в матеріалах справи розпискою від 27.05.2019.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №902/439/19, дослідивши всі наявні в справі докази відмовляє в її задоволенні на підставі п.5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, оскільки зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини та факти, які є предметом судового розгляду.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Пунктом 1ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 07.06.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

07.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроконс" (позивач, в договорі Постачальник) та Фермерським господарством "Ольгіно-ОВ" (відповідач, в договорі покупець) було укладено договір поставки № 18/23, відповідно до п 1.1. якого в строки визначені Договором Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі Товар), а Покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену Договором грошову суму.

Найменування Товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки Покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати Товару, інші умови, визначені в Додатках до договору, які є невід`ємною його частиною. Фактична номенклатура, асортимент та кількість по задоволеним Постачальником замовленням визначаються згідно видаткових накладних (п. 1.2. Договору).

Якість Товару відповідає сертифікату якості підприємства-виробника. Покупець стверджує, що він знає та розуміє, що Товар який придбавається за цим Договором є отруйною хімічною речовиною (засоби захисту рослин, добрива, мінеральні добрива), що може становити небезпечну для людей і тварин і зобов`язується дотримуватись техніки безпеки при транспортуванні та застосуванні за призначенням (п.п.1.3. та 1.4. Договору).

Ціна договору становить загальну вартість Товару, що передається за цим Договором згідно видаткових накладних. Ціна Товару встановлюється у гривнях і відображається в Додатках до Договору (п. 2.1. Договору).

Покупець проводить розрахунки з Постачальником на умовах внесення оплати вартості Товару визначеної у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в Додатках до Договору, із врахуванням вимог передбачених у Додатках до Договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок Постачальника. Покупець зобов`язаний при оплаті за Товар вказувати у призначенні платежу номер та дату Рахунку на оплату або Видаткової накладної або Договору поставки (п. 2.7. та 2.8. Договору).

Господарські зобов`язання сторін цього договору, які виникли на його основі, існують протягом одного року із дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками Сторін, крім зобов`язань Покупця по оплаті вартості Товару та відповідальності, які припиняються лише їх належним виконанням (п. 6.1. Договору).

Між сторонами підписано Додатки № 1, № 2, №3, №4 та №5 до Договору № 18/23 від 07.02.2018, в яких зазначено найменування Товару, його вартість, строки поставки та терміни оплати.

Згідно додатку № 1 до Договору від 07.02.2019, Постачальник зобов`язаний в строк до 30.03.2018 поставити Покупцю товар на загальну суму 1341022,98 грн., а Покупець має розрахуватись за поставлений товар 20% авансу до 16.02.2018 і 80% відстрочення платежу до 20.10.2018.

Згідно додатку № 2 до Договору від 07.02.2019, Постачальник зобов`язаний в строк до 30.03.2018 поставити Покупцю товар на загальну суму 1150704,00 грн., а Покупець має розрахуватись за поставлений товар 20% авансу до 16.02.2018 і 80% відстрочення платежу до 01.07.2018.

Згідно додатку № 3 до Договору від 05.03.2018, Постачальник зобов`язаний в строк до 15.04.2018 поставити Покупцю товар на загальну суму 1007342,78 грн., а Покупець має розрахуватись за поставлений товар 20% авансу до 10.04.2018 і 80% відстрочення платежу до 01.07.2018.

Згідно додатку № 4 до Договору від 05.03.2018, Постачальник зобов`язаний в строк до 30.05.2018 поставити Покупцю товар на загальну суму 370278,67 грн., а Покупець має розрахуватись за поставлений товар 100% відстрочення платежу до 01.10.2018.

Згідно додатку № 5 до Договору від 07.05.2018 Постачальник зобов`язаний в строк до 30.06.2018 поставити Покупцю товар на загальну суму 188818,07 грн., а Покупець має розрахуватись за поставлений товар 100% відстрочення платежу до 15.08.2018.

Судом встановлено, що позивач свої обов`язки за договором в частині поставки товару виконав, передавши відповідачу згідно видаткових накладних № 18 від 13.03.2018, № 19 від 14.03.2018, № 52 від 29.03.2018, № 64 від 05.04.2018, № 68 від 10.04.2018, № 73 від 12.04.2018, № 137 від 04.04.2018, № 144 від 05.05.2018, № 146 від 07.05.2018, № 175 від 21.05.2018, № 224 від 20.06.2018, № 225, від 20.06.2018 в загальній сумі 2601424,10 грн. (а.с. 19-56).

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Постачальником (позивачем) умов договору.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, з порушенням передбачених Додатками до договору строків, а саме згідно платіжних доручень № 16 від 06.03.2018 на суму 20929,61, № 23 від 13.03.2018 на суму 44496,00 грн., № 42 від 28.03.2018 на суму 44496,00 грн., №47 від 06.04.2018 на суму 50000,00 грн., № 111 від 01.08.2018 на суму 830000,00 грн., № 113 від 08.08.2018 на суму 220000,00 грн., № 28 від 11.09.2018 на суму 400000,00 грн., № 134 від 25.10.2018 на суму 100000,00 грн., № 283 від 09.11.2018 на суму 50000,00грн., в загальній сумі 1759921,61 грн. (а.с. 57-65), внаслідок чого за останнім рахується заборгованість в розмірі 841502,49 грн.

Сума основної заборгованості визнана відповідачем, що підтверджується наявним в матеріалах справи обопільно підписаним Актом звірки взаємних розрахунків станом на 19.02.2019 та визнанням відповідачем основної заборгованості в запереченнях від 15.05.2019.

Станом на 15.03.2019 відповідач оплату заборгованості не здійснив, з огляду на це позивач був змушений звернутись з даним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Приписами статей ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки №18/23 від 07.02.2018р. у визначені Додатками до Договору строки, не було здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 841502,49 грн.

В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконс" в частині стягнення з Фермерського господарства "Ольгіно-ОВ" основної заборгованості у розмірі 841502,49 грн. є обґрунтованими, визнаними відповідачем, а тому підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 39382,32 грн. – інфляційних втрат, 92957,21 грн. – відсотків річних, 119516,41 грн. – пені та 168300,49 грн. - штрафу, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.2 Договору№18/23 від 07.02.2018 Постачальник має право притягти Покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті у встановлені Договором терміни вартості Товару. За порушення даних умов договору Покупець: сплачує за кожен день прострочення на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення; сплачує штраф в розмірі 20% від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов`язання; сплачує на користь Постачальника 28% річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення.

Суд здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 92957,21 грн. - відсотків річних, 119516,41 грн. - пені та 168300,49 грн. - штрафу помилки не виявив, а тому заявлені позивачем вимоги, є такими що передбачені договором та законом.

Водночас, оскільки арифметично вірний розмір інфляційних втрат, перерахований судом в межах вказаного позивачем періоду в системі «Ліга Закон», становить 31551,96 грн., вимога позивача про стягнення з відповідача 39382,32 грн інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 31551,96 грн.

Крім того, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд приймає рішення про зменшення розміру штрафу та пені на 50%, з власної ініціативи, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу та пені суд взяв до уваги наступні обставини, а саме проведення відповідачем часткових проплат за поставлену продукцію до подачі позовної заяви до суду; незначний термін прострочення відповідачем заборгованості; сезонність господарської діяльності відповідача та визнання відповідачем заборгованості в сумі 841502,49 грн.

Також, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Крім того судом взято до уваги відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних).

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявлених до стягнення неустойки на 50% з заявлених 119516,41 грн. - пені до 59758,20 грн. та 168300,49 грн. - штрафу до 84150,24 грн.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково.

В зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, при цьому в частині зменшення судом неустойки витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі не враховуючи зменшення неустойки.

Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Ольгіно-ОВ" (вул. Я.Качури, 26, с. Юрківка, Тульчинський район, Вінницька обл., код ЄДРПОУ 32396265) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконс" (вул. Пролетарська, б. 39Л, м. Бар, Барський район, Вінницької обл., 23000, код ЄДРПОУ 39008164) 841502,49 грн. основного боргу, 31551,96 грн. інфляційних втрат, 92957,21 грн. 28% річних, 59758,20 грн. пені, 84150,24 грн. штрафу та 18807,42 грн. – відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. У частині стягнення 7830,36 грн. – індексу інфляції; 59758,20 грн. – пені та 84150,24 грн. - штрафу відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Зайво сплачений судовий збір у сумі 332,00 грн. повернути позивачу за ухвалою суду.

6. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 12 червня 2019 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Пролетарська, б. 39Л, м. Бар, Барський район, Вінницької обл., 23000)

3 - відповідачу (вул. Я.Качури, 26, с. Юрківка, Тульчинський район, Вінницька обл.)