Рішення № 82337008, 11.06.2019, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2019 року, м. Херсон, справа № 923/344/19

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу

за позовом Державного підприємства «Класифікаційне Товариство Регістр Судноплавства України»

до Державного підприємства «Скадовський морський торговельний порт»

про стягнення 572 996,84 грн,

у с т а н о в и в:

Дії та аргументи позивача

06.05.2019 Державне підприємство «Класифікаційне Товариство Регістр Судноплавства України» звернувся з позовом до Державного підприємства «Скадовський морський торговельний порт» про стягнення 572 996,84 грн, з яких: 500 000 основної заборгованості, 12 092,73 грн інфляційних, 56 219,18 грн пені та 4 684,93 грн річних, нарахованих у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором № 84/12-14 від 29.12.2014.

У якості обґрунтування власної позиції позивач вказав, що на підставі укладеного між сторонами договору надавав відповідачу позику у сумі 500 000 грн, проте відповідач у встановлений строк її не повернув. У зв`язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання позивачем нараховані вказані суми інфляційних, річних та пені.

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою суду від 07.05.2019 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення та виклику учасників справи. Цією ж ухвалою відповідачу встановлений строк (04.06.2019) надати відзив на позов, а позивачу строк (10.06.2019) для надання відповіді на відзив. Проте у вказаний час відповідач відзив на позов не надав. Вказана ухвала направлена відповідачу за його адресою у той же день та отримана ним 14.05.2019, що слідує з поштового повідомлення про вручення № 7350104166640. Таким чином судом вжиті належні заходи щодо повідомлення відповідача про заявлений до нього позов та судовий його розгляд.

При вирішенні питання порядку подачі доказів з метою їх подальшої оцінки при винесенні даного рішення, суд зазначає, що позивачем дотримані вимоги частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України щодо подачі доказів разом із позовною заявою, а тому названі вище письмові докази прийняті судом до розгляду.

Суд також констатує, що сторонами не заявлено будь-яких процесуальних клопотань.

Установлені судом обставини

29.12.2014 між Державним підприємством «Класифікаційне Товариство Регістр Судноплавства України», як позикодавцем, та Державним підприємством «Скадовський морський торговельний порт», як позичальником, укладений договір поворотної фінансової допомоги (позики) № 84/12-14.

Основними умовами цього договору, які впливають на взаємовідносини сторін щодо наявного між ними спору, є наступні:

- «За цим договором позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу(позику), а позичальник зобов`язується повернути її позикодавцю у порядку та на умовах, встановлених цим договором» (пункт 1.1.),

- «Загальна сума поворотної фінансової допомоги (позики) за договором встановлюється в … гривнях і … становить 500 000 грн …» (пункт 2.2.),

- «Повернення суми поворотної фінансової допомоги (позики) може бути проведено як частинами, так і повністю. Загальна сума повернення поворотної фінансової допомоги (позики), наданої позичальнику на умовах цього договору, підлягає поверненню позикодавцю у строк до 31.12.2018 в повному обсязі» (пункт 4.1. у редакції Додаткової угоди № 3 від 22.12.2017),

- «У випадку несвоєчасного повернення поворотної фінансової допомоги позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пені, за кожний день прострочення» (пункт 5.2.).

На виконання умов договору позивач платіжним дорученням № 3210 від 29.12.2014 перерахував відповідачу 500 000 грн, чим надав відповідну позику та виконав власне зобов`язання.

Проте, за обліковими даними позивача відповідач суму позики у встановлений договором строк не повернув, у зв`язку з чим заборгував 500 000 грн.

Поряд з цим, через невиконання умов договору позивачем нараховані 12 092,73 грн інфляційних за період з 01.01.2019 по 19.04.2019, 56 219,18 грн пені за період з 01.01.2019 по 24.04.2019 та 4 684,93 грн річних за період з 01.01.2019 по 24.04.2019,

Оцінка суду установлених обставин на норм діючого законодавства

Щодо правової природи договору та договірних відносин

Установлені судом обставини наявності укладеного між сторонами договору, свідчать про виникнення між ними майново-господарських зобов`язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір позики.

Так, за статтею 1046 Цивільного кодексу України: «За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти …, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) … Договір позики є укладеним з моменту передання грошей …».

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлені загальні правила виконання господарських зобов`язань, за якими:

- «Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом» (частина 1);

- «кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором» (частина 2);

- «не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином» (частина 7).

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач, допустивши несвоєчасне повернення отриманої позики, порушив взяте на себе зобов`язання.

Щодо відповідальності за невиконання зобов`язань

Вирішуючи правомірність нарахованих та заявленої до стягнення суми пені, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Безпосередньо правові наслідки порушення грошових зобов`язань передбачені приписами статей 230-237 ГК України та статей 549 - 552, 611 ЦК України.

Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме «пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання» (частина 3).

Разом з тим, у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов`язання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов`язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов`язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.

Так, в пункті 5.2. договору сторони встановили: «У випадку несвоєчасного повернення поворотної фінансової допомоги позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пені, за кожний день прострочення».

Отже, сторонами із застосуванням словесної формули нарахування визначені лише деякі її складові частини, а саме період можливого нарахування та коефіцієнт нарахування, проте з викладеного договірного положення не вбачається від якої суми необхідно обраховувати подвійну облікову ставку НБУ, яка є складовою частиною розрахунку пені, а тому судом констатується про відсутність договірної умови щодо нарахування пені.

Аналогічне сприйняття вказаних правових приписів наведене в пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», за яким:

- якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом;

- нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», статтею 36 Закону України «Про телекомунікації», статтею 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

За таких обставин, суд зазначає, що між сторонами не узгоджене договірне нарахування пені, а іншим законодавчим актом її розмір не встановлений, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

Щодо відповідальності за невиконання грошового зобов`язання

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України «боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

Сплата інфляційних та річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, відповідач, порушивши грошове зобов`язання, повинен, за вказаних правових приписів та договірних умов, сплатити позивачу 12 092,73 грн інфляційних за період з 01.01.2019 по 19.04.2019 та 4 684,93 грн річних за період з 01.01.2019 по 24.04.2019, розрахунок яких судом перевірений та він є правомірним.

Висновки суду з предмету судового розгляду

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати 500 000 грн основної заборгованості, 12 092,73 грн інфляційних та 4 684,93 грн річних у добровільному порядку, доведеністю позивачем власних вимог, не спростування їх відповідачем, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у цих сумах. Разом з тим, позовні вимоги про стягнення 56 219,18 грн пені є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Судовими витратами у даній справі є витрати позивача на сплату судового збору відповідно до платіжного доручення № 2529 від 23.04.2019 у сумі 8 594,96 грн, які згідно з приписами статті 129 ГПК України підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 7 751,67 грн (90,19 % задоволених вимог).

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Скадовський морський торговельний порт» (75700, Херсонська область, м. Скадовськ, вул. Манубінська, буд. 2; ідентифікаційний код 01125703) на користь Державного підприємства «Класифікаційне Товариство Регістр Судноплавства України» (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, буд. 10; ідентифікаційний код 30058275) – 500 000 грн основної заборгованості, 12 092,73 грн інфляційних, 4 684,93 грн річних та 7 751,67 грн компенсації по сплаті судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.К. Закурін