Рішення № 82336887, 03.06.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.06.2019 Справа № 920/434/19м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Коваленко О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників за наявними матеріалами справу № 920/434/19

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код 20077720),

до відповідача: Комунального підприємства Роменської міської ради «Ромникомунтепло» (вул. Коржівська, 90, м. Ромни, Сумська область, 42000, код 33219263),

про стягнення 32831 грн. 29 коп. заборгованості за договором № 5021/1617-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від 30.08.2016,

ВСТАНОВИВ:

03.05.2019 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 32 831 грн. 29 коп., з яких: 21 839 грн. 55 коп. пені, 5 523 грн. 75 коп. - 3 % річних, 5 467 грн. 99 коп. інфляційних збитків, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 5021/1617-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від 30.08.2016.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач здійснював оплату природного газу, отриманого у 2016-2017 роках несвоєчасно, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги п. 6.1. договору.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 08.05.2019 відкрито провадження у справі № 920/434/19, відповідачу надано термін 15 днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвала про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 10.05.2019, про що свідчить поштове повідомлення, яке міститься в матеріалах справи.

22.05.2019 на адресу господарського суду Сумської області від відповідача надійшов письмовий відзив №270 від 21.05.2019 на позов, в якому проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що несвоєчасність оплати за поставлений природний газ перед позивачем виникла не з вини відповідача, а з причини перебування підприємства у вкрай скрутному фінансовому становищі. Крім того, просить суд зменшити заявлений позивачем розмір пені на 50% та відмовити позивачу в позові про стягнення з відповідача інфляційних збитків в повному обсязі.

В клопотанні №279 від 29.05.2019 відповідач просить суд розгляд справи №920/434/19 провести в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частина 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Судом встановлено, що ухвалу про відкриття провадження у справі відповідач отримав 10.05.2019 р., а отже клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін повинно було бути подане у строк до 25.05.2019 р.

Беручи до уваги те, що клопотання було подане відповідачем лише 30.05.2019 (Вх №1624к), а також те, що відповідачем було подано письмовий відзив на позовну заяву, суд приходить до висновку про необґрунтованість клопотання відповідача та відмовляє в його задоволенні.

Відповідно до ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до укладеного між сторонами договору № 5021/1617-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу від 30.08.2016 (далі за текстом – «Договір»), позивач зобов`язується поставити відповідачеві у 2016-2017 роках природний газ, а відповідач, в свою чергу, оплатити його на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 1.2. Договору газ, що постачається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу за жовтень - грудень 2016 року та січень-березень 2017 позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 23 482 836 грн. 17 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору несвоєчасно оплатив спожитий природний газ, у зв`язку з чим останньому нараховано пеню відповідно до п. 8.2. договору, а також 3% річних та інфляційні збитки.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За умовами п. 6.1 договору купівлі-продажу природного газу, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судом встановлено, що поставлений позивачем природний газ у жовтні - грудні 2016 року та січні-квітні 2017 загальною вартістю 23482836 грн. 17 коп. оплачений відповідачем повністю, однак з простроченням строків оплати, визначених п. 6.1. договору.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2 договору, у разі прострочення відповідачем оплати згідно п.6.1 цього Договору, останній зобов`язується сплатити позивачу пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 21839 грн. 55 коп., виходячи з суми заборгованості помісячно за 2016-2017 р.р. з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат.

В той же час, згідно п.7 Додаткової угоди від 31.03.2017 до Договору сторони домовились замінити в п. 8.2. розділу 8 «Відповідальність сторін» Договору слова « 21% річних» на « 16,4% річних».

Дана додаткова угода діє з 01 квітня 2017 року (п. 10 Додаткової угоди).

Згідно п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок розміру пені за період прострочення оплати платежу, суд дійшов до висновку, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню, оскільки встановлено, що позивачем допущено помилки під час нарахування пені за зобов`язаннями лютого 2017 року. Так, з розрахунку позовних вимог вбачається, що позивачем нараховано пеню, виходячи з суми боргу 119296 грн. 40 коп. за період з 31.03.2017 по 02.04.2017, а також з цієї ж суми боргу за період з 01.04.2017 по 03.04.2017, проте позивачем не взято до уваги зміну з 01.04.2017 розміру відсотків річних з 21 % на 16,4% згідно Додаткової угоди №2 від 31.03.2017 до Договору.

Судом виконано розрахунок розміру пені та встановлено, що вірним було б нарахування пені в розмірі 21717 грн. 34 коп.

Розрахунки здійснено судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН Підприємство 9.5.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2019.

В той же час, суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу необґрунтованості нарахування пені за порушення строків оплати по Договору, оскільки ч.2 ст.218 ГК України та ст.617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 21717 грн. 34 коп. пені.

Відповідачем в письмовому відзиві заявлене клопотання про зменшення розміру пені на 50%.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами статті 233 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Статтею 233 Господарського кодексу України надано суду можливість пом`якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов`язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог частини другої статті 13 Цивільного кодексу України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утриматися від дій, які могли б могли порушити права інших осіб.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Відповідно до пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 року, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні частини третьої статті Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду «Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій» (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 924/709/17.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву в обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50% додано копію рішення виконавчого комітету Роменської міської ради №402 від 28.12.06 «Про визначення виконавців послуг з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії»; рішення виконавчого комітету Роменської міської ради №33 від 20.03.2013 «Про внесення змін до зазначеного раніше рішення»; інформацію щодо зміни ціни на природний газ та тарифи на теплову енергію на протязі дії Договору, сальдову відомість по рахунку відповідача за березень 2017 р., фінансові звіти суб`єкта малого підприємництва з балансом на грудень 2018 р. та березень 2019 р., розшифровку дебіторської заборгованості станом на 01.04.2019 р.

Враховуючи те, що основна заборгованість сплачена відповідачем в повному обсязі, приймаючи до уваги подані відповідачем докази, суд приходить до висновку про задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50%, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10 873 грн. 69 коп. пені.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5523 грн. 75 коп. – 3% річних та 5 467 грн. 99 коп. інфляційних збитків, нарахованих відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2 інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012, до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачеві нараховано 3% річних в загальній сумі 5523 грн. 75 коп. та 5467 грн. 99 коп. інфляційних збитків, виходячи з суми заборгованості помісячно за зобов`язаннями лютого-квітня 2017 року з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат.

Судом встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання, і на підставі викладеного, суд приходить до висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в загальній сумі 5523 грн. 75 коп. та 5467 грн. 99 коп. інфляційних збитків.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Роменської міської ради «Ромникомунтепло» (вул. Коржівська, 90, м. Ромни, Сумська область, 42000, код 33219263) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код 20077720) 10 873 грн. 69 коп. пені, 5523 грн. 75 коп. – 3% річних та 5467 грн. 99 коп. інфляційних збитків, 1915 грн. 62 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 11.06.2019 р.

Суддя О.В. Коваленко