Рішення № 82336455, 05.06.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2019 Справа № 914/613/19

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Сала О.А., розглянувши матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лісопереробна компанія”, с. Остки, Рокитнівський район, Рівненська область,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса”, м. Львів,

предмет спору: стягнення 173 558,00 грн.,

підстава позову: порушення умов договору купівлі-продажу №25/17 від 02.12.2017 року,

за участю представників:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕС

04.04.2018 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лісопереробна компанія” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса” про стягнення 173 558,00 грн.

Ухвалою суду від 08.04.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 24.04.2019 року. Ухвала суду про відкриття провадження отримана сторонами, що підтверджено повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відводів складу суду сторонами не заявлено. Відзиву на позовну заяву не подано. у зв`язку з неявкою представників сторін у судове засідання 24.04.2019 року судом відкладено розгляд справи на 05.06.2019 року.

У судове засідання 05.06.2019 року сторони явку представників повторно не забезпечили, про дачу та час судового засідання повідомлені належним чином, що вбачається з повідомлень про вручення поштових відправлень, заяв та клопотань не подавали.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи повторну неявку представників сторін у судове засідання, завчасне та належне повідомлення сторін про дату та час судового засідання, неповідомлення сторонами причин неможливості забезпечення явки представників у судове засідання, неповідомлення сторонами наміру подання заяв по суті справи, інших заяв, клопотань, заперечень чи доказів, а також строки розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд не вважає неявку представників в судове засідання такою, що перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні, та не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ч.2 ст.202 ГПК України.

У судовому засіданні 05.06.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання. Позивач стверджує, що Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Тиса» поставлено товар на загальну суму 130 851 грн. 98 коп., що підтверджується видатковими накладними. Строк оплати настав 07.03.2018 року, однак покупець станом на день подання позову не здійснив оплату поставленого товару. На момент пред`явлення позову прострочення відповідача становить 380 календарних днів, у зв`язку з чим позивачем нараховано 25 528,51 грн. пені, 4 377,00 грн. 3% річних за користування чужими коштами, 12 800,51 грн. втрат від інфляційних збитків.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву чи інших документів не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

02.12.2017 року ТзОВ «Українська лісопереробна компанія» (надалі по тексту рішення – позивач, згідно з договором - продавець) та ТОВ “Торгова група “Тиса” (надалі по тексту рішення – відповідач, згідно з договором - покупець) уклали договір №25/17 купівлі – продажу, відповідно до п.1.1 якого Продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах даного договору. Найменування товару: заготовка дубова суха 4 сорту (розм. 26*50-95*180 мм). Згідно з п.3.3 договору загальна сума договору становить суму відповідно загальної кількості поставленого товару згідно накладних, які є невід`ємною частиною договору.

Доставка продукції здійснюється транспортом покупця за його рахунок, приймання товару по якості здійснюється на складі покупця у м. Дрогобичі (п.5 договору).

Як вбачається з видаткової накладної №ЛК-0000021 від 21.02.2018 року, ТзОВ «Українська лісопереробна компанія» поставила Товариству з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса” заготовку дубову пиляну 26*50-95*180 мм в кількості 28,471 на загальну суму 113 883,98 грн. Видаткова накладна підписана представниками обох сторін та скріплена печатками. Крім цього, згідно з видатковою накладною №ЛК-0000023 від 22.02.2018 року, ТзОВ «Українська лісопереробна компанія» поставила Товариству з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса” заготовку дубову пиляну 26*50-95*180 мм в кількості 4,242 на загальну суму 16 968,00 грн. Видаткова накладна підписана представниками обох сторін та скріплена печатками.

Відвантаження товару, вартістю 113 883,98 грн., здійснене вантажовідправником ТзОВ «Українська лісопереробна компанія» 21.02.2018 року, а доставка здійснена до пункту призначення в м. Дрогобич, що підтверджується товарно-транспортною накладною №ЛК-0000021.

Претензією від 06.09.2018 року, як стверджує позивач, останній звертався до відповідача про необхідність погашення заборгованості в сумі 130 851,98 грн., проте, докази надіслання такої претензії позивач суду не подав.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджено виконання позивачем як продавцем своїх зобов`язань щодо передачі товару покупцю.

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як визначено договором (п.6.2, п.7.1), покупець зобов`язаний прийняти якісний товар поставлений продавцем, оплатити прийнятий товар. Покупець проводить оплату протягом 14-ти днів після прийняття партії якісного товару на складі покупця шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок продавця згідно наданої специфікації та рахунку. Суд звертає увагу, що позивачем не подано рахунків і специфікацій, але факт поставки підтверджується первинним документом – видатковою накладною, оформленої належним чином, підписаної обома сторонами, з якої вбачається здійснення господарської операції, яка створює наслідки для її учасників, що має наслідком виникнення у відповідача обов`язку по оплаті отриманого товару. Також суд зазначає, що відповідач не подав жодних заперечень, зауважень чи доказів спростування відповідної обставини.

Суд звертає увагу, що товар прийнятий покупцем, про що свідчать підписані обома сторонами видаткові накладні від 21.02.2018 року та від 22.02.2018 року. Відповідно, до 07.03.2018 року включно відповідач повинен був здійснити оплату товару, вартістю 113 883,98 грн., та до 09.03.2018 року включно (з урахуванням положень ст. 254 ЦК України щодо закінчення строків) – товару, вартістю 16 968,00 грн. Докази виконання такого обов`язку відповідачем у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.256 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено вище, відповідач не виконав обов`язку щодо своєчасної оплати отриманого товару, у зв`язку з чим з 08.03.2018 року вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання на суму 113 883,98 грн., а з 10.03.2018 року – на суму 16 968,00 грн. Відповідно, вартість товару в загальному розмірі 130 851,98 грн. підлягає стягненню з відповідача як заборгованість по договору купівлі-продажу.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Договором сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі діючої на час прострочення облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу (п.8.2).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За розрахунками позивача, пеня за прострочення грошового зобов`язання за період 08.02.2018 року-22.03.2019 року становить 25 528,51 грн.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Перевіряючи розрахунок позивача, суд зазначає, що початок нарахування пені пов`язується з моментом виникнення прострочення у відповідача, першим днем якого щодо суми 113 883,98 грн. згідно зі встановленими вище обставинними є 08.03.2018 року, а щодо суми 16 968,00 грн. – 10.03.2018 року, а не 08.02.2018 року, як визначає позивач у розрахунку. Також суд звертає увагу, що момент виникнення прострочення по фактах поставки товару є різним, що також установлено вище – 08.03.2018 року щодо поставки товару, здійсненої 21.02.2018 року на суму 113 883,98 грн., та 10.03.2018 року щодо поставки товару, здійсненої 22.02.2018 року на суму 16 968,00 грн., у зв`язку з чим початок нарахування пені щодо двох окремих зобов`язань також є різним – з 08.03.2018 року та з 10.03.2018 року. Крім цього, позивачем не дотримано приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та здійснено нарахування пені за період понад шість місяців з моменту виникнення прострочення. Враховуючи наведене, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, суд зазначає, що обгрунтованою є пеня за період з 08.03.2018 року по 08.09.2018 року на суму 113 883,98 грн. в розмірі 9 906,35 грн., а за період з 10.03.2018 року по 10.09.2018 року на суму 16 968,00 грн. в розмірі 1 476,92 грн., тобто, на загальну суму 11 383,27 грн., а не 25 528,51 грн., як зазначав позивач. Відтак, позовна вимога в частині стягнення 14 145,25 грн. є необгрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо заявлених до стягнення 4 377,00 грн. 3% річних за користування чужими коштами, 12 800,51 грн. втрат від інфляційних збитків, суд зазначає таке.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Зі здійсненого позивачем розрахунку 3% річних і обгрунтувань такого розрахунку вбачається, що такий здійснено на підставі ч.2 ст.625 ЦК України «відповідальність за порушення грошового зобов`язання». Правом здійснювати відповідні нарахування кредитор володіє навіть за відсутності такого положення в договорі, адже розмір таких процентів встановлений ч.2 ст.625 ЦК України. Щодо підстави нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, то право на їх нарахування кредитор має на підставі ч.3 ст.692 ЦК України (у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами). Здійснений позивачем розрахунок відповідає порядку нарахування 3% річних, передбачених ст.625 ЦК України, однак, суд повторно звертає увагу на момент виникнення прострочення за фактами двох поставок: з 08.03.2018 року щодо поставки товару 21.02.2018 року на суму 113 883,98 грн. та з 10.03.2018 року щодо поставки товару 22.02.2018 року на суму 16 968,00 грн. У зв`язку з наведеним правильним є нарахування 3% річних на суму 113 883,98 грн. за період 08.03.2018-22.03.2019 року та на суму 16 968,00 грн. за період 10.03.2018-22.03.2019 року, що становить 3 556,92 грн. та 527,17 грн. відповідно, що разом становить 4 084,09 грн., а не 4 377,00 грн., як просив позивач. Відтак, позовна вимога в частині стягнення 292,91 грн. є необгрунтованою та задоволенню не підлягає.

Перевіряючи здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що позивачем безпідставно включено в розрахунок індекс інфляції за лютий 2018 року, адже, як зазначалося вище, прострочення виникло у березні 2018 року. Здійснивши перерахунок інфляційних втрат на суму 113 883,98 грн. за період 08.03.2018-22.03.2019 року та на суму 16 968,00 грн. за період 10.03.2018-22.03.2019 року, суд зазначає, що обгрунтованим є розмір інфляційних втрат 11 140,71 грн. та 1 659,90 грн. відповідно, що разом становить 12 800,61 грн. Суд звертає увагу, що лютий 2018 року, індекс інфляції в якому становив 100,9%, безпідставно включений в розрахунок, проте, суд погоджується із загальною сумою, заявленою до стягнення, оскільки прострочення існувало в березні 2019 року, індекс інфляції в якому становив також 100,9%, і вказаний місяць включений позивачем у розрахунок, хоча й без індексу інфляції у зв`язку з тим, що на час здійснення розрахунку відповідного індексу ще не було встановлено.

Враховуючи наведені вище обставини, суд доходить висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з відповідача 130 851,98 грн. заборгованості, 11 383,27 грн. пені, 4 084,09 грн. 3% річних, 12 800,51 грн. інфляційних втрат за порушення виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України сплачений судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгова група “Тиса” (код ЄДР 30053266, 79035, Львівська обл., місто Львів, вулиця Зелена, будинок 115 Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська лісопереробна компанія” (код ЄДР 30981483, 34252, Рівненська обл., Рокитнівський район, село Остки, вулиця Котоського, будинок 59) 130 851,98 грн. заборгованості, 11 383,27 грн. пені, 4 084,09 грн. 3% річних, 12 800,51 грн. інфляційних втрат, 2 387,29 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

3. У задоволенні вимоги про стягнення 14 145,25 грн. пені та 292,91 грн. 3% річних відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 10.06.2019 року.

Суддя Матвіїв Р.І.