Рішення № 82335873, 04.06.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 35/8/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2019 Справа № 910/4894/19

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: головуючий суддя – Топчій О.А.,

за участю секретаря судового засідання Авраменко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (юридична адреса: 03062, м. Київ, просп. Перемоги, б. 65; адреса для листування: 61002, м. Харків, вул. Куликівська, б.2)

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 97-А

про стягнення коштів,

За участю представників сторін:

від позивача – не з`явився;

від відповідача – не з`явився.

Суть спору:

10.05.2019 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до відповідача Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» про стягнення коштів страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 31 500,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 761,84 грн., 3% річних в розмірі 318,45 грн., пені в розмірі 3 821,42 грн.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу від 10.05.2019 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 910/4894/19 та визначено до розгляду судді Топчій О.А.

Ухвалою суду від 10.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/4894/19, присвоєно справі номер провадження 35/8/19. Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 04.06.2019 об 11 год. 00 хв.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 993 ЦК України до страховика ПрАТ «Страхова група «ТАС», який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, відтак просить стягнути з відповідача 31 500,00 грн страхового відшкодування в порядку регресу, яке було сплачено на користь ТОВ «СП Рисоіл Термінал». Крім того просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 761,84 грн та 3% річних від простроченої суми страхового відшкодування в розмірі 318,45 грн, а також на підставі п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» нараховану пеню в розмірі 3821,42 грн.

03.06.2019 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача. При цьому в заяві зазначено, що позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач у призначене судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив. Про час та місце слухання справи повідомлявся у встановленому порядку шляхом направлення на адресу відповідної ухвали. Клопотань про розгляд справи без уповноваженого представника або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Вимоги ухвал суду не виконані, відзив на позов не надано.

Про отримання відповідачем ухвали суду від 10.05.2019 свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення 69001 1816839 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).

Отже, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце призначеного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними в матеріалах справи документами.

В судому засіданні 04.06.2019 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 5 днів.

У зв`язку з неявкою представників сторін запис розгляду справи технічними засобами не проводився.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

З постанови Іллічівського міського суду Одеської області у справі №501/2539/18 від 24.09.2018 вбачається, що 07.08.2018, приблизно об 11 год. 30 хв., ОСОБА_1 поблизу будинку №14 по вул. Праці в м. Чорноморську Одеської області, керуючи автомобілем «Toyota Corolla», номерний знак НОМЕР_1 , в порушення п. 10.9 Правил дорожнього руху, рухаючись заднім ходом, не впевнилася в безпечності, не дотрималася безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснила наїзд на автомобіль «Renault Dokker», номерний знак НОМЕР_2 . Через зіткнення транспортним засобам спричинено механічні пошкодження.

Даною постановою суду ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки «Renault Dokker», номерний знак НОМЕР_2 , який застрахований у ПрАТ «Страхова група «ТАС» на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту № FО-00055179 від 26.02.2018.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Таким актом є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У відповідності до ст. 5 Закону, об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 22 Закону, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.

Як зазначив Верховний Суду України в листі від 19.07.2011, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так, суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування», від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв`язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов`язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

У спірному зобов`язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов`язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013.

За ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до рахунку-фактури ТОВ «АВТО ГРУП+» №АГ-0003509 від 09.08.2018 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Renault Dokker», державний номер НОМЕР_2 , склала 40625,00 грн.

Відповідно до пп. «в» п. 15.11 Договору № FО-00055179 від 26.02.2018 виплата страхового відшкодування при пошкодженні ЗТЗ здійснюється страхувальнику (вигодонабувачу) за одним з наступних варіантів:

- в рахунок сплати вартості відновлювального ремонту ЗТЗ (або її відповідної частини, якщо розмір страхового відшкодування менший за повну вартість відновлювального ремонту ЗТЗ) шляхом безготівкогового перерахунку коштів на рахунок СТО;

- готівкою через касу банку або безготівковим перерахунком на рахунок страхувальника (вигодонабувача) за умови надання документів, що підтверджують факт проведеного та оплаченого відновлювального ремонту ЗТЗ (застрахованого транспортного засобу). Такими документами є: акт виконаних робіт, фіскальний чек та/або платіжне доручення, або інший фінансовий документ, що підтверджує факт оплати, що оформлені відповідно до чинного законодавства України. У випадку ненадання таких документів страхове відшкодування перераховується у розмірі 80% суми страхового відшкодування, решта 20% суми страхового відшкодування - виключно після надання таких документів.

Згідно страхового акту № 24184Р/21/2018 від 05.09.2018 ПрАТ «Страхова група «ТАС» було розраховано страхове відшкодування, яке склало 32500,00 грн.

У зв`язку з безготівковим перерахунком позивачем коштів страхового відшкодування на рахунок страхувальника ТОВ «СП РИСОІЛ ТЕРМІНАЛ» без документів про оплату відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого транспортного засобу, страхове відшкодування було перераховано у розмірі 80% від належної суми страхового відшкодування, тобто в розмірі 32500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №95349 від 06.09.2018.

Цивільно-правова відповідальність винної у скоєнні ДТП особи, ОСОБА_1 , на момент ДТП була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8300665.

За даними ЦБД МТСБУ, Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ «УАСК АСКА» №АК/8300665 встановлено франшизу в розмірі 1000,00 грн.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування», франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Таким чином, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, страховик (позивач) набув права зворотної вимоги до страховика винної особи (відповідача у справі) на підставі ст. 27 Закону України «Про страхування» у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи, тобто 31 500,00 грн.

07.09.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою №11658/21/2018/111 про виплату страхового відшкодування, яка отримана відповідачем 10.09.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_1 , яка керувала автомобілем марки «Toyota Corolla», державний номер НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також з урахуванням ліміту відповідальності визначеного чинним законодавством, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми страхового відшкодування підлягають задоволенню в сумі 31 500,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3821,42 грн пені, 318,45 грн 3 % річних та 761,84 грн інфляційних втрат.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Так, заява позивача №11658/21/2018/111 від 07.09.2018 про виплату страхового відшкодування отримана відповідачем 10.09.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відтак виплата страхового відшкодування в сумі 31500,00 грн мала бути здійснена відповідачем до 10.12.2018 включно.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як зазначив Верховний Суд у правовому висновку по справі № 910/11316/17 (постанова від 17.01.2018), за змістом ст. ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання щодо сплати коштів.

Пеня нарахована позивачем (страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач).

Законами України «Про страхування» та «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, передбачено розмір неустойки (пені) у разі прострочення виплати страхового відшкодування страховиком.

Позивач, заявляючи вимогу щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 3821,42 грн, посилався на пункт 36.5 статті 36 Закону, відповідно до якого за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до статті 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм статті 992 ЦК України та пункту 36.5 статті 36 Закону, у зв`язку з нездійсненням сплати страхового відшкодування відповідачем у дев`яностоденний строк, позивач правомірно нарахував пеню.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, як і правовідношення з відшкодування шкоди в порядку суброгації, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов`язанням.

Згідно із статтею 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунки суми пені, 3 % річних, інфляційних втрат та період їх нарахування, дійшов висновку, що такі розрахунки невірні, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду прострочення виплати відповідачем страхового відшкодування.

Так, позивач датою початку періоду прострочення виплати відповідачем страхового відшкодування визначив 10.12.2018 (по 11.04.2019 - 123 дні).

Разом з тим, оскільки виплата страхового відшкодування в сумі 31500,00 грн мала бути здійснена відповідачем до 10.12.2018 включно, як зазначалось судом вище, то початком періоду прострочення є 11.12.2018 (по 11.04.2019 – 122 дні).

Враховуючи викладене, за розрахунком суду розмір пені складає 3 790,36 грн, 3 % річних – 315,86 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на вказані суми.

За перерахунком суду розмір інфляційних втрат є вірним.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (69005 м. Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 97-А; ідентифікаційний код юридичної особи 13490997) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (юридична адреса: 03062, м. Київ, просп. Перемоги, б. 65; адреса для листування: 61002, м. Харків, вул. Куликівська, б.2, ідентифікаційний код юридичної особи 30115243) суму страхового відшкодування в розмірі 31 500,00 грн (тридцять одна тисяча п`ятсот гривень 00 коп.), інфляційні втрати в розмірі 761,84 грн (сімсот шістдесят одна гривня 84 коп.), 3% річних в розмірі 315,86 грн (триста п`ятнадцять гривень 86 коп.), пеню в розмірі 3 790,36 грн (три тисячі сімсот дев`яносто гривень 36 коп.), судовий збір у розмірі 1 919,22 грн (одна тисяча дев`ятсот дев`ятнадцять гривень 22 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 10 червня 2019 року.

Суддя О.А. Топчій