Рішення № 82332586, 04.06.2019, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 522/18652/18

Провадження № 2/520/809/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2019 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Коваленко О.Б.

За участю - секретаря Маценко В.В.,

Представника відповідача ОСОБА_1 ,

Третьої особи - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. до державного реєстратора прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Одеської міської ради, Юридичного департаменту Одеської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. звернувся до суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Одеської міської ради, Юридичного департаменту Одеської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 19 квітня 2018 р. за № 40709808, яке було прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_3 ; зобов`язати Юридичний департамент Одеської міської ради провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на квартиру, загальною площею 62,8 кв.м., житловою площею 37,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 за АТ «Дельта Банк», внести відповідний запис до Державного реєстру прав та надати Витяг із Державного реєстру; стягнути з відповідачів на користь АТ «Дельта Банк» судові витрати у розмірі 3524,00 грн.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що 13.04.2018 року представник АТ «Дельта Банк» звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності на квартиру, загальною площею 62,8 кв.м., житловою площею 37,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

До заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було додано всі передбачені законом документи, які необхідні для здійснення державної реєстрації, зокрема договір іпотеки № 1506/0508/45-015-2-1 від 08.05.2008 року, лист-вимогу від 03.10.2017 року за вих. № 02.4.1/1514/17 та повідомлення про вручення поштового відправлення.

19 квітня 2018 року державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_3 було винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за № 40709808.

Розглядаючи заяву про державну реєстрацію прав і додані до неї документи та приймаючи рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, державний реєстратор виходив з того, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Позивач вважає рішення державного реєстратора протиправним, оскільки його дії прямо суперечать засадам державної реєстрації прав, які передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з наступних правових підстав.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Згідно з пунктом 11 договору іпотеки Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на Предмет іпотеки в разі, якщо на день, визначений Основним зобов`язанням, Іпотекодавець не поверне Іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з Основного зобов`язання, а також в інших випадках, передбачених Основним зобов`язанням та цим Договором, в тому числі у випадку одноразового прострочення Основного зобов`язання (як основного боргу так і процентів).

При настанні зазначених у абзаці першому цього пункту Договору випадків Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення Основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим Договором, у не менш ніж тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до умов договору.

Відповідно п. 12 договору іпотеки за вибором Іподержателя застосовується один із наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Згідно п. 12.3.1 договору іпотеки задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки і рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Установивши, що ОСОБА_2 не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 3 097 027,73 грн. (станом на 01.07.2017 р.) грн, можна прийти до висновку про те, що у АТ «Дельта Банк» виникло право на задоволення своїх вимог як іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки шляхом його прийняття у свою власність згідно з пунктами 11,12 договору іпотеки.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи за відсутності, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача юридичного департаменту Одеської міської ради - заперечував щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, просить відмовити в задоволені позову.

Відповідач - державний реєстратор прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Одеської міської ради у судове засідання не з`явився.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , заперечував проти задоволення позовних вимог.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний реєстратор, реалізуючи свої функції, керується Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Внесення відомостей до Державного реєстру прав, згідно з п.4 ч.1 ст. З Закону, здійснюється виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною 3 ст. 10 Закону передбачено, що державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Частиною 2 ст. 18 Закону передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25.12.2015 року №1127 .

Відповідно до п. 61 Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1)копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2)документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3)заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Таким чином, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10 та 18 Закону №1952-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства:

У такий спосіб, в ході розгляду вищезазначеної заяви, перевіривши подані документи, державним реєстратором Карпухіна Л.В. було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень з вичерпним переліком підстав, передбачених ст. 24 Закону та п. 18, п. 23 Порядку, а саме: «подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», а також подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження».

Так, із поданого заявником рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 29.11.2017 року неможливо встановити, що іпотекодавцем ОСОБА_2 отримано саме лист-вимогу AT «Дельта Банк» від 03.10.2017 року за №02.4.1/1514/17.

Підтвердженням отримання ОСОБА_2 письмової вимоги AT «Дельта Банк» має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, га Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року №211. (Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15)

Тобто вимоги Порядку щодо надання документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, не виконано.

Відповідно до іпотечного договору від 02.05.2008 року №1506/0508/45-015-Z-1, його укладено для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №1506/0508/45/015 від 08.05.2008 року в іноземній валюті в сумі 100 000,00 доларів США.

Однак, на теперішній час, згідно з п. 1 ч. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

-таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

-загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до ч. 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в. іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі №6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності (тобто спосіб, який і було обрано ПАТ «Дельта Банк») іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Таким чином, дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке є забезпеченням за валютними кредитами, розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення. (Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду колегії цивільної палати Касаційного цивільного суду від 31.10.2018 року у справі № 465/1310/17)

Враховуючи вищевикладене, думка позивача, що, підписавши договір іпотеки, іпотекодавець дав добровільну згоду на реалізацію предмета іпотеки, є помилковою та необгрунтованою, оскільки позасудове стягнення, тобто стягнення за іпотекою або застереженням - один із видів примусового стягнення, що, власне, і підтвердив Верховний Суд України вказавши на ці важливі обставини.

Відповідно до договору, предметом іпотеки є квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності іпотекодавцю ОСОБА_2 , загальною площею 62,8 кв.м, житловою площею - 37,3 кв.м.

Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ОСОБА_2 інше нерухоме житлове майно не знаходиться.

Отже, спірна квартира підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та не перевищує 140 кв. м.

Виходячи з вищенаведеного, проведення державної реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: їм. Одеса АДРЕСА_1 за ПАТ «Дельта Банк» було неможливим.

Щодо вимог Позивача про зобов`язання юридичного департаменту Одеської міської ради провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на квартиру, внести відповідний запис до Державного реєстру прав та надати Витяг із Державного реєстру, суд приходить до наступного. Позовна вимога про зобов`язання юридичного департаменту Одеської міської ради вчинити реєстраційну дію не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки реєстраційні дії здійснює державний реєстратор за результатом розгляду заяви у сфері державної реєстрації прав. Крім цього, така вимога являється втручанням в діяльність суб`єкта владних повноважень.

Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов`язуючи його приймати такі рішення.

Така правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 819/1849/13-а.

Таким чином, в даному випадку мова йде про дискреційні повноваження як законодавчо встановлену компетенцію владних суб`єктів, що визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Під дискреційними повноваженнями, як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Всі реєстраційні дії, рішення та записи, які здійснюються чи приймаються державним реєстратором, по суті носять технічний характер, направлений на виконання встановленого Законом та іншими нормативно-правовими актами порядку здійснення такої державної реєстрації, проте, не носять самостійного правовстановлюючого характеру та здійснюються на підставі саме наданих державному реєстратору відповідних правовстановлюючих документів.

Державний реєстратор, здійснюючи відповідні функції з державної реєстрації прав, не перебував з позивачем у відносинах, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності щодо спірного права, а, відтак, не міг визнавати чи оспорювати майнові права позивача в розумінні ст. 15 Цивільного кодексу України.

Державний реєстратор Карпухіна Лілія Володимиріна при винесенні рішення діяла на підставі та в межах повноважень передбачених законодавством, а тому рішення від 19 квітня 2018 року № 40709808 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень є законно обґрунтованим та правомірним.

За таких обставин, позовні вимоги є безпідставними та недоведеними, в свою чергу такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 13,76-81, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. до державного реєстратора прав на нерухоме майно Юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіної Лілієї Володимирівни, Юридичного департаменту Одеської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень від 19 квітня 2018 року № 40709808, яке було прийнято державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_3 , зобов`язання Юридичного департаменту Одеської міської ради провести державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та внести відповідний запис до Державного реєстру прав та надати Витяг з Державного реєстру - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом 30 днів з дати його проголошення.

Повний текст рішення суду буде виготовлено у строк до 14.06.2019 року включно.

Суддя Коваленко О. Б.