Рішення № 82328676, 24.09.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/12609/16

Провадження № 2/760/2583/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2018 року Солом`янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді - Лазаренко В.В.

з участю секретаря - Каліщук М.В.

представника позивача - Жулідової І.С.

представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощенного позовного провадження з викликом сторін в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ АБСОЛЮТ ФІНАНС" до ОСОБА_2 про спростування поширеної недостовірної інформації, захист гідності, честі та ділової репутації, -

В С Т А Н О В И В :

20.07.2016 позивач, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ АБСОЛЮТ ФІНАНС», звернувся в суд з позовом до відповідача, ОСОБА_2 , у якому просить:

- визнати недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації, інформацію про ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ АБСОЛЮТ ФІНАНС», розміщену ІНФОРМАЦІЯ_2 за електронною адресою веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 в соціальній мережі «Facebook» на особистій сторінці відповідача, а саме:

«…«Интересные события происходят с нелегальными пунктами обмена валют.

По словам менял, за них активно взялся Департамент по защите экономики Нацполиции.

Делают контрольные обмены, документируют, оформляют. А потом - советуют «уходить» под лицензию, что равнозначно «уходить под крышу».

Нацполиция активно помогает собирать все нелегальные обманки «под крышу» только одной структуры - ООО «Абсолют финанс», имеющей лицензию НБУ.

Предпринимателей заставляют заключить с финансовой компанией агентские договора, по которым ежемесячный агентський платеж ПОВа в пользу финансовой компании «A6comom финанс» составляет $800 - сумма, странным образом совпадающая с «крышевыми» которые раньше нелегалы платили непосредственно милиции-полиции.

На сегодня у «Абсолют финанс» уже около 4 500 пунктов обмена валют. После операции Нацполиции ожидается, что их будет около 8000…

А теперь простая математика: 8000 пунктов обмена да по $800 в месяцы - это почти 6,5 миллионов долларов.

78 миллионов долларов в год.

За что? Просто «за крышу». Варящиеся в рынке валютного обмена люди утверждают, что в реальности владеет «Абсолют финанс» некто ОСОБА_3 , деловым партнером которого называют некоего ОСОБА_4 .

Совпадение в именах? Не думаю»…».

- зобов`язати відповідача автора публікації про ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ АБСОЛЮТ ФІНАНС», розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_2 за електронною адресою веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 в соціальній мережі «Facebook» на його особистій сторінці, протягом семи днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію стосовно ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ АБСОЛЮТ ФІНАНС» аналогічним способом - шляхом розміщення в соціальній мережі «Facebook» на особистій сторінці ОСОБА_5 інформаційного повідомлення наступного змісту:

«ОПРОВЕРЖЕНИЕ:

Я, ОСОБА_6 , опровергаю недостоверную информацию касательно какой-либо причастности ООО «ФИНАНСОВАЯ КОМПАНИЯ АБСОЛЮТ ФИНАНС» к деятельности нелегальных пунктов обмена валют. Данным опровергаю информацию о принуждении Национальной полиции Украины указанных пунктов обмена валют к сотрудничеству с ООО «ФИНАНСОВАНЯ КОМПАНИЯ АБСОЛЮТ ФИНАНС» путем использования схемы агентских договоров, заключенных с этой компанией как владельцем Генеральной лицензии НБУ на осуществление валютообменных операций. Также прошу считать не соответствующей действительности информацию относительно количества отделений ООО «ФИНАНСОВАЯ КОМПАНИЯ АБСОЛЮТ ФИНАНС» в размере 4 500. Кроме того, опровергаю недостоверную информацию касательно владения какими-либо корпоративными и/или иными активами ООО «ФИНАНСОВАЯ КОМПАНИЯ АБСОЛЮТ ФИНАНС» Арсеном Аваковым и Александром Турчиновым».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач серед іншого вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 на особистій сторінці відповідача в соціальній мережі «Facebook» за електронною адресою веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 під заголовком «Интересные события происходят с нелегальными пунктами обмена валют» було розміщено вищевказану інформацію стосовно діяльності ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС». Зазначена інформація є недостовірною та поширена відповідачем умисно з метою опорочити ділову репутацію компанії.

Щодо недостовірності поширеної інформації позивач зазначає, що ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС» є фінансовою компанією, яка здійснює господарську діяльність з обміну іноземної валюти на підставі генеральної ліцензії Національного банку України. Станом на 29.04.2016 ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС» має не 4500, а 1801 пунктів обміну валюти, що підтверджується офіційними даними реєстру Національного банку України. Крім цього, відсутні будь-які корпоративні зв`язки ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС» із ОСОБА_7 чи/та ОСОБА_8 , що підтверджується відомостями щодо складу учасників ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС» відповідно до офіційних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Окрім цього, позивач посилається на те, що негативна інформація поширена про особу вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Завдання шкоди діловій репутації компанії позивач обґрунтовує тим, що безпідставні твердження, викладені у публікації, створюють у читачів уявлення про ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС» як про компанію, діяльність якої наскрізь пронизана корупційними зв`язками з силовими структурами. Крім цього, після публікації відповідачем недостовірної інформації в мережі Інтернет з`явилися численні публікації, тотожні за змістом до інформації розповсюдженої відповідачем, які містять посилання на відповідача як на автора. Твердження відповідача, викладені у наклепницькій формі, містять натяки про причетність ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС» до кримінальних правопорушень викликають осудливу реакцію у суспільства та гострий громадський інтерес.

Позицію щодо умисного поширення відповідачем недостовірної інформації позивач аргументує тим, що відповідач обіймає посаду креативного продюсера журналістських розслідувань телерадіокомпанії «1+1» та є редактором програми «Гроші», яка вимагає від останнього відповідального ставлення до змісту поширюваної інформації. Репутація відповідача не є бездоганною, на що вказують певні публікації інформаційних ресурсів. Стиль подачі інформації у сукупності з такими відомостями про репутацію відповідача свідчать про те, що його публікація стосовно діяльності ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС» є свідомим поширенням недостовірної інформації.

Ухвалою суду від 04.10.2016 у справі відкрито провадження.

16.03.2018 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній просить відмовити в задоволенні позову. Заперечення проти позову представник відповідача обґрунтовує наступним.

Відповідач має право на свободу вираження поглядів. Таке право гарантується ст. 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивачем не надано доказів, що поширена інформація стосується ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС», тобто позивача. В спірній публікації відповідачем згадується назва юридичної особи, яка не дає можливості однозначно ідентифікувати згадану юридичну особу як позивача у справі, доказів протилежного позивачем не надано.

Обов`язок доводити, що поширена негативна інформація є достовірною, не може бути покладено на відповідача. Частина третя статті 277 ЦК України, яка визначала, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного, - виключено на підставі Закону України № 1170-VII від 27.03.2014.

Журналісти і СМІ не можуть нести відповідальність за цитування інших джерел інформації. Зазначене випливає з практики Європейського суду з прав людини, який у рішенні по справі «Тома проти Люксембургу» (2001) зазначив, зокрема, що покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, серйозно перешкоджатиме участі преси в обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес. Саме такою є інформація про можливого власника фінансової компанії, яка поширена за результатами журналістського розслідування програми «Наші гроші з Денисом Бігусом» від 03.05.2017 та у встановленому законодавством порядку не спростовувалась.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, що передбачено ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію». Виключно оціночними судженнями є поширена у спірній публікації інформація, яка стосується дій Національної поліції, що несумісні із завданнями поліції, а також всіх розрахунків та їх ймовірних результатів .

З боку відповідача не було допущення порушення права позивача на недоторканність ділової репутації. Позивач має негативну ділову репутацію, що підтверджується відкликанням НБУ у нього генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, тому інформацією, поширеною у спірній публікації, не завдано шкоди діловій репутації позивача.

11.05.2018 представником позивача подано відповідь на відзив, у якому відхиллено наведені представником відповідача заперечення. Представником позивача серед іншого зазначено, що поширена відповідачем недостовірна інформація про господарську діяльність позивача не може бути кваліфікована як оціночні судження, оскільки тлумачення змісту оспорюваної публікації свідчить про те, що висловлювання мають чіткий та реальний, а не уявний або прогнозований характер, отже, є твердженнями.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач здійснює журналістську діяльність та є ведучий і креативний продюсер програми журналістських розслідувань «Гроші» на телерадіокомпанії «Студія 1+1».

ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачем в соціальній мережі «Facebook» на особистій сторінці за електронною адресою веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 розміщено публікацію наступного змісту:

«…«Интересные события происходят с нелегальными пунктами обмена валют.

По словам менял, за них активно взялся Департамент по защите экономики Нацполиции.

Делают контрольные обмены, документируют, оформляют. А потом - советуют «уходить» под лицензию, что равнозначно «уходить под крышу».

Нацполиция активно помогает собирать все нелегальные обманки «под крышу» только одной структуры - ООО «Абсолют финанс», имеющей лицензию НБУ.

Предпринимателей заставляют заключить с финансовой компанией агентские договора, по которым ежемесячный агентський платеж ПОВа в пользу финансовой компании «A6comom финанс» составляет $800 - сумма, странным образом совпадающая с «крышевыми» которые раньше нелегалы платили непосредственно милиции-полиции.

На сегодня у «Абсолют финанс» уже около 4 500 пунктов обмена валют. После операции Нацполиции ожидается, что их будет около 8000…

А теперь простая математика: 8000 пунктов обмена да по $800 в месяцы - это почти 6,5 миллионов долларов.

78 миллионов долларов в год.

За что? Просто «за крышу». Варящиеся в рынке валютного обмена люди утверждают, что в реальности владеет «Абсолют финанс» некто ОСОБА_3 , деловым партнером которого называют некоего ОСОБА_4 .

Совпадение в именах? Не думаю»…».

Позивач вважає, що поширена відповідачем у зазначеній публікації інформація стосується його особи, тобто, ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС», а також стверджує, що наведена вище інформація є недостовірною.

Як з`ясовано судом, позивач вважає, що інформація, зазначена у публікації порочить його ділову репутацію.

Причиною виникнення даного спору стало питання про наявність підстав

для спростування відповідачем поширеної інформації, як такої, що не відповідає дійсності.

Відсутність підстав для задоволення позову суд обґрунтовує, виходячи з такого.

Конституція України гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Основоположні гарантії щодо свободи вираження поглядів закріплені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 (далі -Конвенція).

У відповідності до ст. 10 Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно сталої судової практики Європейського суду з прав людини, свобода вираження поглядів складає одну з фундаментальних основ демократичного суспільства, являється важливою умовою для його прогресу і для самореалізації кожної людини.

Конституція України визначає, що Україна є правовою державою, в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.ст. 1, 8).

Частина друга ст. 34 Конституції України встановлює, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

За змістом статті 10 Конвенції, кожен, хто користується свободою слова, приймає на себе певні обов`язки і відповідальність, які залежать від конкретних обставин, в яких діє той, хто поширює інформацію, а також від використовуваних для цього засобів.

Як зазначено в статті 10 Конвенції, свобода вираження поглядів може бути поєднана з певними обмеженнями, які, проте, повинні вузько тлумачитись, і необхідність будь-яких обмежень повинна бути переконливо обґрунтована (рішення ЄСПЛ Handyside v. the United Kingdom від 07.12.1976, заява №5493/72, § 49; Lindon, Otchakovsky-Laurens and July v. France від 22.10.2007, заяви №21279/02 та №36448/02, § 45). Втручання у право на свободу вираження поглядів повинно задовольняти критерії, викладені у пункті 2 статті 10 Конвенції: бути «передбачене законом», переслідувати одну або більше легітимних цілей, наведених у зазначеному пункті, та бути «необхідним у демократичному суспільстві» для того, щоб досягти зазначеної мети або цілей (рішення ЄСПЛ Instytut ekonomichnykh reform, TOV v. Ukraine від 02.06.2016, заява №61561/08 § 34).

За визначенням ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з частиною першою статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Статтею 94 цього Кодексу передбачено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Отже, за змістом статті 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене частиною першою статті 277 цього Кодексу, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта.

Разом з цим, за своїм змістом застосування такого способу захисту є втручанням у право відповідача на свободу вираження поглядів. Таке втручання порушуватиме Конвенцію, якщо воно не задовольнить критерії, викладені у пункті 2 статті 10 Конвенції.

Відповідно до роз`яснень викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право /п. 15/.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Як свідчать матеріали справи, факт поширення відповідачем інформації, шляхом розміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 в соціальній мережі «Facebook» на особистій сторінці за електронною адресою веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 публікації з назвою «Интересные события происходят с нелегальными пунктами обмена валют.» та зміст зазначної публікації визнається позивачем і відповідачем.

Наявність інших обставин, які утворюють юридичний склад правопорушення, оспорюється сторонами.

При вирішення спору суд керується положенням ч. 3 ст. 2 ЦПК України, якою передбачено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність.

Статтею 12 ЦПК України у частинах другій, четвертій визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно правил установлених ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснень викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права /п. 18/. Частина третя статті 277 ЦК України встановлювала, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Зазначена норма закону виключена на підставі Закону України № 1170-VII від 27.03.2014. Таким чином доказування факту недостовірності негативної інформація, поширеної про особу, здійснюється на загальних підставах.

Здійснивши аналіз матеріалів справи, суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що позивачем не доведено, що оспорювана інформація стосується його особи, тобто, ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 36060724).

На переконання суду інформація, викладена в оспорюваній публікації, не дає можливості однозначно ідентифікувати згадану у ній юридичну особу як позивача у справі.

Згідно даних загально доступного джерела, яким є Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ЄДР містить відомості принаймні про чотири юридичні особи, включаючи позивача, зі схожим найменуванням.

Докази які доводять протилежне у розпорядженні суду відсутні. Таким чином доводи позивача про те, що інформація, поширена відповідачем в оспорюваній публікації, стосується його особи ґрунтуються виключно на припущеннях.

Суд вважає, що вищевказаних обставин справи достатньо для висновку про відсутність юридичного складу правопорушення, яке є підставою для захисту порушеного права у спосіб, передбачений ст. 277 ЦК України, оскільки у даному випадку позивачем не доведений факт поширення відповідачем інформації, яка стосується його особи, як необхідний елемент юридичного складу такого правопорушення.

Разом з цим, позивачем не доведено і інших обставин, які утворюють юридичний склад вказаного правопорушення.

Позивачем документально підтверджено такі факти:

-станом на 28.04.2016 у ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 36060724) зареєстровано та здійснює діяльність 1 801 відділення, що вбачається із довідки від 29.04.2016 №799/290416;

-відсутні корпоративні права відносно ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 36060724) у осіб на ім`я ОСОБА_9 чи/та ОСОБА_10 , що підтверджується відомостями щодо складу учасників ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС» відповідно до офіційних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також відомостями із статуту товариства.

Проте в оспорюваній публікації відповідачем не вказано точну кількість обмінних пунктів, які належать юридичній особі, яку, як вважає позивач, слід ідентифікувати як ТОВ «ФК АБСОЛЮТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 36060724), а також не вказано, що особи на ім`я ОСОБА_9 чи/та ОСОБА_10 є офіційними власниками зазначеного товариства. Від так, суд вважає, що наведені вище факти, які документально підтверджені позивачем, не свідчать про те, що поширена відповідачем інформація є недостовірною.

Інших доказів, які вказують на недостовірність поширеної відповідачем інформації, з боку позивачу суду не представлено.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позивачем не було доведено того, що поширена відповідачем у оспорюваній публікації інформація, є недостовірною.

Висновки суду про недоведеність позивачем фактів поширення відповідачем інформації, яка стосується його особи, та яка є недостовірною, свідчать і про те, що з боку відповідача не мало місця порушення права позивача на недоторканість ділової репутації.

Виходячи з цих обставин, немає необхідності надавати оцінку доводам і аргументам сторін щодо можливого випливу поширеної інформації на ділову репутацію позивача, оскільки не доведено, що поширена інформація стосується його особи та є недостовірною.

Суд, таким чином, приходить до висновку, про відсутність юридичного складу правопорушення, необхідного для застосування спеціального способу захисту, визначеного ст. 277 ЦК України, - спростування недостовірної інформації, питання про застосування якого порушено позивачем у межах даного провадження.

На користь зазначеного висновку щодо відсутності підстав для застосування обраного позивачем способу захисту свідчать і інші міркування, наведені нижче.

З цього приводу суд зазначає, що, як свідчать обставини справи, поширена відповідачем у оспорюваній публікація є негативною, т.я містить висловлювання, у який йдеться про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства.

Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

З точки зору практики ЄСПЛ, належить проводити ретельне розмежування між фактами і оціночними судженнями. Існування фактів може бути доведено, тоді як істинність оціночних суджень не завжди піддається доказуванню (рішення ЄСПЛ Lingens v. Austria, 8 July 1986, § 46).

Так, матеріали справи та зміст оспорюваної публікації, дає підстави для висновку про те, що поширена позивачем інформація містить посилання на певні факти, недостовірність який позивачем однак недоведена.

Разом з цим, більшість публікації, яка стосується в основному негативного висвітлення діяльності органів Національної поліції, не містить посилань на факти, які є достатньо конкретними.

На думку суду, у даній ситуації зміст оспорюваної публікації необхідно аналізувати у контексті всієї наведеної автором інформації, а не щодо його окремих висловлювань.

Такий аналіз вказує на те, що відповідачем у оспорюваній публікації відображено своє бачення ситуації, яка виникла на ринку валютного обміну в наслідок незаконних, на думку автора, дій правоохоронних органів.

У даному випадку доречно вказати, що відповідно до рівня захисту згідно пункту 2 статті 10 Конвенції майже не існує можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ Surek v. Turkey (no. 1)) № 26682/95, п. 61). Відповідно, коли висловлювання стосуються питання суспільного інтересу, свободі вираження думок зазвичай надаватиметься високий рівень захисту, а органи влади, таким чином, матимуть вузькі межі дискреційних повноважень (рішення ЄСПЛ у справі Morice v. France, заява № 29369/10, п. 125).

З вищевикладеного вбачається, що оспорювана позивачем інформація, у тому вигляді як вона викладена у оспорюваній публікації, зважаючи на певні виключення, в цілому за своїм змістом підпадає під визначення оціночного судження, а тому, вимоги про її спростування не відповідають можливим способам захисту, визначених законом.

Як підсумок, суд приходить до висновку, про необґрунтованість позовних вимог позивача про захист гідності, честі та ділової репутації шляхом спростування інформації, поширеної в оспорюваній публікації, оскільки позивачем не доведено визначених для цього законом підстав.

За цих обставин застосування обраного позивачем способу захисту становитиме втручанням у право відповідача на свободу вираження поглядів. Таке втручання порушуватиме Конвенцію, оскільки у даній ситуації не задовольнятиме критерію бути «необхідним у демократичному суспільстві».

Відповідно до викладено суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Враховуючи, що вищевикладених підстав на думку суду достатньо для прийняття рішення у даній справі щодо суті позовних вимог, необхідності розглядати інші аргументи сторін суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статями 12, 13, 81, 89, 141, 264, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ АБСОЛЮТ ФІНАНС" до ОСОБА_2 про спростування поширеної недостовірної інформації, захист гідності, честі та ділової репутації - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя В.В. Лазаренко