Рішення № 82313423, 28.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2019 року № 640/1614/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Патук А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особа про Комісії Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування за кордон Міністерство охорони здоров`я України визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити діїза участю:

від позивача - ОСОБА_6 ;

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи - Депешко М.М.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування за кордон, яке оформлено у вигляді протоколу № 14 від 02.10.2018, про відмову у взятті на облік ОСОБА_1 , направленні та оплаті його лікування за рахунок коштів державного бюджету, передбачених МОЗ України на зазначену мету;

- зобов`язати Комісію Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування за кордон прийняти рішення про взяття на облік ОСОБА_1 з метою направлення його на лікування за кордон.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його захворювання пов`язано з наслідками Чорнобильської катастрофи, а не є спадковою патологією, як помилково вважає відповідач. Звернув увагу, що відповідачем при прийнятті спірного рішення порушено процедуру та строки прийняття останнього.

Ухвалою суду від 04.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 640/1614/19 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 19.03.2019.

27.02.2019 до суду від представника Міністерства охорони здоров`я України Депешко М.М. надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснив, що направленню на лікування за кордон підлягають громадяни України за умови неможливості надання необхідної медичної допомоги закладами охорони здоров`я України. Зазначив, що група експертів Міністерства охорони здоров`я України, проаналізувавши медичну документацію позивача, дійшла висновку, що у пацієнта має місце спадкова патологія сполучної тканини - синдром Елерса-Данлоса, який проявляється судинною недостатністю і дезагрегаційна тромбоцитопатія є проявом цього захворювання. Лікування цієї хвороби проводиться симптоматично. У світі відсутні специфічні методи лікування спадкової хвороби Елерса -Данлоса і тому підстав для направлення ОСОБА_1 на лікування за кордон на даний час немає. За наведених обставин, вважає, що право позивача на проведення лікування за кордоном не було порушено, Міністерство охорони здоров`я України діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У підготовчому судовому засіданні 19.03.2019 оголошено перерву до 09.04.2019.

20.03.2019 представник Міністерства охорони здоров`я України Депешко М.М. подав до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме: копії наказів від 21.07.2017 № 834, від 03.03.2018 № 424, від 02.10.2018 № 1787.

Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у судовому засіданні 09.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судове засідання на 28.05.2019.

Представник позивача у судовому засіданні 28.05.2019 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засіданні 28.05.2019 не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник третьої особи у судовому засіданні 28.05.2019 заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 28.05.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і третьої особи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 826/15437/17 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування за кордон, оформлене протоколом № 9 від 23.03.2017 щодо відмови ОСОБА_1 у направленні на лікування за кордон; зобов`язано Комісію Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування за кордон повторно розглянути звернення Хмельницької обласної державної адміністрації від 16.09.2016 № 02/1689 з врахуванням висновків суду.

Вказане рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 826/15437/17 набрало законної сили 06.06.2018.

На виконання рішення суду 02.10.2018 Комісією Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування за кордон прийнято рішення, яке оформлено протоколом від 02.10.2018 № 14 від 02.10.2018, про відмову у взятті на облік ОСОБА_1 , направленні та оплаті його лікування за рахунок коштів державного бюджету, передбачених МОЗ України на зазначену мету.

На погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) № 37801/97 від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватись виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

В той же час, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Основ законодавства України про охорону здоров`я (далі - Основи) визначено, що основними принципами охорони здоров`я в Україні є:

визнання охорони здоров`я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони здоров`я та забезпечення пов`язаних з ними державних гарантій;

гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в сфері охорони здоров`я;

відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

орієнтація на сучасні стандарти здоров`я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в сфері охорони здоров`я;

випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров`я;

багатоукладність економіки охорони здоров`я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров`я на правовій і договірній основі.

Відповідно до статті 5 Основ державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно положень статті 12 Основ охорона здоров`я - один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров`я в Україні та забезпечує її реалізацію.

Державна політика охорони здоров`я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу.

Статтею 36 Основ передбачено, що громадяни України можуть направлятися для лікування за кордон у разі необхідності надання того чи іншого виду медичної допомоги хворому та неможливості її надання в закладах охорони здоров`я України.

Державні органи зобов`язані сприяти виїзду громадян України за кордон і перебуванню там в період лікування.

Порядок направлення громадян України за кордон для лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку направлення громадян України для лікування за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 N 1079 (далі - Порядок N 1079) передбачено, що направлення громадян для лікування за кордон ініціюється обласними, центральними районними (міськими) лікарнями, а також закладами охорони здоров`я України, підпорядкованими міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади. Клопотання щодо необхідності лікування за кордоном надсилаються відповідними закладами охорони здоров`я до Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, відповідних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Згідно з пунктом 3 Порядку N 1079 Міністерство охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, відповідних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади забезпечують підготовку та подання Комісії МОЗ з питань направлення для лікування за кордон (далі - Комісія МОЗ) для розгляду таких документів:

заяви громадянина, який потребує лікування за кордоном (або його законного представника), за формою, затвердженою МОЗ;

виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за формою, затвердженою МОЗ;

листа-направлення від Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, відповідних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади за формою, затвердженою МОЗ;

документів, що підтверджують реєстрацію місця проживання громадянина, і довідки про склад сім`ї або осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні, будинку;

відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми отриманих доходів і довідки про доходи громадянина та членів його сім`ї;

згоди на обробку персональних даних відповідно до законодавства;

зобов`язання громадянина або його законного представника подати (не пізніше ніж через місяць з часу повернення хворого на територію України після проведеного лікування за кордоном за направленням Комісії МОЗ) до МОЗ письмову інформацію (звіт) про обсяги проведеного лікування та обсяги коштів, витрачених на лікування пацієнта, надану іноземним закладом охорони здоров`я, або у разі неможливості отримання пацієнтом від зазначеного закладу інформації про обсяги таких коштів - письмову відмову, надану закладом.

Пунктом 6 Порядку N 1079 встановлено, що після надходження до МОЗ документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку, МОЗ не пізніше ніж протягом трьох робочих днів звертається до групи експертів МОЗ відповідного профілю стосовно підготовки висновку щодо неможливості надання необхідної допомоги закладами охорони здоров`я України. Група експертів МОЗ надає МОЗ відповідний висновок не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів.

Рішення про взяття на облік громадянина з метою направлення його на лікування за кордон приймається Комісією МОЗ за умови неможливості надання необхідної медичної допомоги закладами охорони здоров`я України, що підтверджується висновком групи експертів МОЗ.

Порядок обліку громадян, які потребують направлення для лікування за кордон, затверджується МОЗ.

Відповідно до пункту 16 Порядку N 1079 підставою для відмови у взятті на облік громадянина, який потребує лікування за кордоном, є відсутність документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку (за винятком згоди на обробку персональних даних відповідно до законодавства), підготовлених та надісланих на розгляд Комісії МОЗ, або отримання висновку групи експертів МОЗ про відсутність підстав для направлення пацієнта для лікування за кордон.

Повідомлення про прийняте Комісією МОЗ рішення про відмову у взятті на облік громадянина надсилається МОЗ Міністерству охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурним підрозділам з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, відповідним міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади протягом 10 робочих днів з дати прийняття Комісією МОЗ рішення.

У висновку про необхідність направлення хворого на лікування за кордон від 28.09.2018 група експертів МОЗ України зазначила, що у ОСОБА_1 має місце спадкова патологія сполучної тканини - синдром Елерса-Данлоса, який проявляється судинною недостатністю і дезагрегаційна тромбоцитопатія є проявом цього захворювання. Лікування цієї хвороби проводиться симптоматично. У світі відсутні специфічні методи лікування спадкової хвороби Елерса- Данлоса і тому підстав для направлення пацієнта на лікування за кордон на даний час немає.

Указаний висновок став підставою для прийняття спірного рішення, яке оформлене протоколом № 14 від 02.10.2018.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям правомірності, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 826/15437/17 було встановлено, що питання щодо направлення позивача на лікування за кордон вже було предметом розгляду Комісії Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування за кордон, про що 11.12.2008 було прийнято позитивне рішення. При прийнятті вказаного рішення було враховано висновки про необхідність направлення хворого на лікування за кордон 29.10.2008 та 16.01.2008 головного позаштатного спеціаліста МОЗ України зі спеціальності "гематологія" Видиборця С. В. При цьому, у вказаних висновках та рішенні від 11.12.2008 відсутнє посилання на спадковий характер захворювання позивача, натомість, у оскаржуваному рішенні від 23.03.2017 міститься посилання саме на спадковий характер основного захворювання - спадкова патологія сполучної тканини - синдром Елерса -Данлоса , тоді як дезагрегаційна тромбоцитопатія є проявом основного захворювання. Тобто, щодо захворювання позивача наявні два висновки різного змісту щодо доцільності направлення на лікування за кордон, і фактично вони обумовлені наявністю чи відсутністю у позивача спадкової патології, яка (у випадку її наявності) унеможливлює направлення його на лікування за кордон за відсутності відповідних методів лікування.

Зобов`язуючи Комісію Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування за кордон повторно розглянути звернення Хмельницької обласної державної адміністрації від 16.09.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва у рішенні від 19.03.2018 зазначив, що Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.1995 № 991, не передбачає терміну дії висновку про необхідність направлення хворого на лікування за кордон, а також підстави для отримання повторного висновку щодо одного хворого та одного захворювання, проте, на думку суду, у випадку повторного розгляду одного й того ж питання отримання повторного висновку можливе, оскільки з часом можуть змінитися як стан хворого, так і доступні методи лікування. Проте, в даному випадку вказані обставини відсутні, тоді як змінилася оцінка характеру захворювання - має місце спадкова патологія чи ні, що потребує вичерпного і зрозумілого обґрунтування, чому саме з`явилися підстави стверджувати про спадкову патологію, яку не було встановлено раніше.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

В порушення наведених норм, в оскаржуваному рішенні, прийнятому на виконання зазначеного судового рішення у справі № 826/15437/17, не зазначено обставин, що зумовили висновок про спадкову патологію хвороби ОСОБА_1

Одночасно, з доданої представником Міністерства охорони здоров`я України виписки з амбулаторної картки ОСОБА_1 вбачається, що при діагностуванні хвороби останнього жодного разу причинний наслідок хвороби не було пов`язано зі спадковою патологією.

Враховуючи викладене у сукупності, та враховуючи, що охорона здоров`я є одним з пріоритетних напрямів державної діяльності, а відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження власних доводів щодо спадкової патології хвороби позивача та можливість встановлення таких обставин за результатами аналізу медичної документації ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та передчасним.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Комісії Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування за кордон, яке оформлено протоколом № 14 від 02.10.2018, про відмову у взятті на облік ОСОБА_1 , направленні та оплаті його лікування за рахунок коштів державного бюджету, передбачених МОЗ України на зазначену мету, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а також суперечить встановленим у справі обставинам, є протиправним та підлягає скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.

Поряд з цим, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача прийняти рішення про взяття на облік ОСОБА_1 з метою направлення його на лікування за кордон, позаяк прийняття такого рішення є виключними повноваженнями відповідача, і за встановлених суперечних обставин, суд не вправі втручатись у дискрецію останнього.

Одночасно, з метою захисту прав позивача, суд вважає необхідним вийти за межу позовних вимог та зобов`язати Комісію Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування за кордон повторно розглянути питання ОСОБА_1 щодо прийняти рішення про взяття його на облік з метою направлення на лікування за кордон.

Згідно частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування за кордон (01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7, код ЄДРПОУ: 00012925), яке оформлено у вигляді протоколу № 14 від 02.10.2018, про відмову у взятті на облік ОСОБА_1 , направленні та оплаті його лікування за рахунок коштів державного бюджету, передбачених МОЗ України на зазначену мету.

Зобов`язати Комісію Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування за кордон (01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7, код ЄДРПОУ: 00012925) повторно розглянути питання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) щодо прийняти рішення про взяття його на облік з метою направлення на лікування за кордон.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко

Повний текст рішення складено та підписано 7 червня 2019 року.