Рішення № 82313083, 11.06.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

11 червня 2019 р. № 520/1538/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9,м. Київ,01001, код ЄДРПОУ37508470) третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ37764460) про скасування рішення та наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 29.01.2019 року № 08-19;

- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 08.10.2018 року № 283 про відмову ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про прийняття заяви про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідач надав до суду відзив, в якому проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що спірні акти індивідуальної дії прийняті на підставі норм чинного законодавства та у межах компетенції відповідача, з огляду на що не порушують права позивача.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, ОСОБА_1 є громадянкою Гвінеї, за етнічним походженням пулар (пьоль), .мусульманського віросповідання. Позивач приїхала в Україну на навчання у 2008 році.

Позивач є сиротою та не має ані батька, ані матері. Як зазначає позивач, її мати жорстоко вбили солдати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері, яка фінансово підтримувала позивача, вона не змогла продовжити навчання через відсутність коштів. Повернення у країну походження є неможливим на думку позивача, з огляду на походження позивача з етнічної групи пулар (пьоль). В Гвінеї представники етнічної групи малінке вбивають представників пулар, що власне стало причиною звернення позивача за захистом в Україні.

Також слід зазначити, що Гвінея є мусульманською країною, де велику роль у суспільних відносинах відіграє релігія та закони шаріату. Позивач є незаміжньою жінкою та має позашлюбну дитину. Через вказану обставину позивач побоюється переслідувань радикально налаштованих мусульман у країні її громадянської належності.

08.10.2018р. позивач звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

08.10.2018р. позивач отримав повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, №80 від 08.10.2018р.

У повідомленні зазначено, що на підставі наказу ГУ ДМС України в Харківській області від 08.10.2018р. №283 згідно з частиною шостою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач не погодилась з таким рішенням Управління, та направила скаргу до Державної міграційної служби України, в якій просила скасувати наказ про відмову в прийнятті заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

12.02.2019р. позивачем отримано повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №6 від 05.02.2019р. в якому було зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 29 січня 2019 року №08-19 про відхилення скарги позивача на рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову особі в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до матеріалів особової справи, наданої до матеріалів справи відповідачем, позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав того, що позивач вже зверталася з заявою про отримання статусу біженця, як зазначає відповідач у рішенні, наказі та висновку з тих самих підстав, та підстави не змінилися.

Відтак, як вбачається зокрема з Наказу ГУ ДМС України № 283 від 08.10.2018 року при перевірці поданої заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 08.10.2018 року вперше заяву про надання статусу біженця до Державного комітету України у справах національностей та релігій управління міграційної служби в Харківській області позивач подала 03.02.2011 року, проте у зв`язку з її необґрунтованістю відмовлено в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

29.01.2015 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області із заявою-анкетою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування заяви позивач зазначила, що за етнічним походженням вона пулар. В Гвінеї представники етнічної групи малінке переслідують представників етнічної групи пулар. Також позивач зазначила, що за віросповіданням вона мусульманка, та в неї є позашлюбна дитина, за що її не приймуть в Гвінеї, оскільки у них це заборонено.

Наказом начальника Головного управління ДМС України в Харківській області від 16.02.2015 № 42 наказано прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Гвінеї ОСОБА_1.

Працівником Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області 04.02.2015 та 13.05.2015 проведено з позивачем співбесіди, що підтверджується наявним в матеріалах справи протоколами співбесіди та складено висновок про відмову громадянці Гвінеї ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відтак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач вже втретє звертається до органів ДМС України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і втретє отримує відмову, яку оскаржує в суді.

Так, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено повністю. Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні. Постановою Верховного Суду від 31.07.2018 року (справа №820/9850/15) відмовлено в задоволенні касаційної скарги позивача, рішення першої та другої інстанції залишено без змін.

Як вбачається з рішень судів у справі №820/9850/15 позивач так само як і у даному випадку обґрунтовувала побоювання стати жертвою переслідувань у Гвінеї у зв`язку з приналежністю до етнічної групи пулар та народженням в Україні її позашлюбної дитини.

Відтак, підстави звернення позивача за захистом не змінилися.

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 (далі - Конвенція): У цій Конвенції термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Пункт 5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 (далі - Директиви № 8043/04): заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Пункт 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (далі - Керівництва): особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пункт 66 Керівництва: для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пункт 95 Керівництва: У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

Позиція УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного,які можуть бути як усні, так і документальні.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту , в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Позивач посилається на Доповідь Верховного комісара Організації Об`єднаних Напій з прав людини «Положення в області прав людини в Гвінеї» від 17.01.2017р.,відповідно до якої (мовою оригіналу) "несмотря на усилия правительства и его национальных и международных партнеров, проявления насилия по признаку пола остаются для Гвинеи проблемой, вызывающей серьезную озабоченность. Управление по защите гендерных интересов, детства и нравственности зарегистрировало в этом году на общенациональном уровне 643 случая гендерного насилия, в том числе 117 случаев изнасилования. Из этих 117 изнасилований 97 были совершены в отношении несовершеннолетних, включая 71 девочку. За 2016 год отделением Управления Верховного комиссара по правам человека в Гвинее была получена информация более чем о 10 изнасилованиях, совершенных во всех природных регионах страны. В большинстве этих случаев речь шла о девочках в возрасте 2-17 лет, которые были изнасилованы кем-либо из членов семьи, из соседей или школьных учителей. Лица, подозреваемые в совершении этих изнасилований, были арестованы и переданы органам правосудия, где они в настоящее время ожидают суда. Сотрудники отделения провели беседу с представителями Управления по защите гендерных интересов, детства и нравственности, чтобы узнать причины, по которым подобные действия чаще совершаются в отношении девочек в возрасте 0-13 лет. В настоящее время отделение занимается исследованием причин этого явления.".

Проте, позивач народився в 1983 році та не підпадає під групу ризику, зазначену у вказаній доповіді.

Позивач також посилається в обґрунтування побоювань на Доповідь Верховного комісара Організації Об`єднаних Напій з прав людини «Положення в області прав людини в Гвінеї» від 21.01.2016р. щодо знущань над особами жіночої статі, в якому питома вага знову ж таки присвячена саме неповнолітнім особам жіночої статі.

Суд також зазначає, що будь-яких посилань на зміну умов в країні на момент розгляду справи, а саме на 2019 рік позивачем до суду не надано.

Відтак, суд не вбачає підстав вважати рішення відповідача необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, а відтак дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору, а відтак судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242- 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та наказу, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скарга може бути подана у порядку ч.1 ст.297 КАС України безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11 червня 2019 року.

Суддя Кухар М.Д.