Рішення № 82311459, 03.06.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 червня 2019 р. Справа № 120/1415/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Фурмана Віталія Васильовича,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання відсутнім боргу зі сплати єдиного соціального внеску,

ВСТАНОВИВ:

25 квітня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, у якому просить визнати відсутнім боргу зі сплати єдиного соціального внеску за 2016 та 2017 роки в сумі 12245,64 гривень, визначеного на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-186-17 від 02 квітня 2019 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем 02 квітня 2019 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-186-17, якою вимагається сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 12245,64 гривень, що рахується за позивачем.

На переконання позивача, борг зі сплати єдиного внеску, визначений на підставі вказаної вимоги, у нього відсутній, у з`язку із чим звернувся з адміністративним позовом до суду.

Ухвалою суду від 02 травня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; призначено справу до судового розгляду на 23 травня 2019 року.

У судовому засіданні, яке відбулося 23 травня 2019 року, представником відповідача подано клопотання про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, яке задоволене судом шляхом постановлення ухвали без виходу до нарадчої кімнати та продовжено строк для подання відзиву на позовну заяву до 31 травня 2019 року.

Окрім того, в ході судового засідання 23 травня 2019 року позивачем подано заяву про забезпечення позову, внаслідок розгляду якої судом 23 травня 2019 року постановлено ухвалу, якою заяву про забезпечення позову повернуто заявнику без розгляду.

У судовому засіданні, що відбувалося 23 травня 2019 року, оголошено перерву до 03 червня 2019 року у зв`язку із необхідністю відповідачу підготувати відзив на позовну заяву та надіслати його позивачу, оскільки судом продовжено відповідачу строк для подання відзиву.

27 травня 2019 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає, що 08 лютого 2017 року позивачем самостійно подано звітність про суми нарахованого доходу та суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік, у якій визначено до сплати суму єдиного внеску в розмірі 3797,64 гривень. Також 24 січня 2018 року позивачем подано звітність про суми нарахованого доходу та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, у якій визначено до сплати суму єдиного внеску в розмірі 8448 гривень. У зв`язку з несплатою позивачем самостійно визначеного зобов`язання відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" органом фіскальної служби сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-186-17. Відтак, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні, яке відбулося 03 червня 2019 року, позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві, та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Проте, 03 червня 2019 року від нього до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із розглядом іншої справи в суді, в задоволенні якої судом відмовлено, про що постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати.

Заслухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані учасниками справи докази, суд зважає на таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 4 Закону встановлено перелік осіб, які відносяться до платників єдиного внеску. Так, відповідно до пункту 1 частини 1 вказаної статті до платників єдиного внеску відносяться фізичні особи-підприємці, в тому числі і ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Статетю 25 Закону передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Аналіз змісту наведених норм свідчить про те, що платнику єдиного внеску, який має недоїмку, фіскальним органом надсилається вимога про сплату такої недоїмки, яку платник (у разі незгоди із нею) може оскаржити в адміністративному або судовому порядку.

Однак, позивач звернувся до суду із позовом, обравши при цьому спосіб відновлення порушеного права у формі визнання відсутнім у нього боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2016 та 2017 роки в сумі 12245,64 гривень, визначеного на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-186-17 від 02 квітня 2019 року.

З приводу обраного позивачем способу захисту порушеного права, що на його думку, слід вжити для відновлення такого права, то суд звертає увагу на таке.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту права, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено критерії оцінки адміністративним судом рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, що оскаржуються.

Орієнтовний перелік способів захисту порушених права, свобод чи інтересів особи, яка звертається до суду, наведено у частині 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Способи захисту порушених прав, свобод, інтересів, визначені частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України узгоджуються (відповідають) і повноваженням адміністративного суду при вирішенні справи, наведеними у частині 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом із тим, частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (з якою узгоджується пункт 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України) передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під ефективним захистом слід розуміти такий, внаслідок застосування якого особа досягне потрібних наслідків. Тобто, ефективний захист покликаний забезпечити поновлення порушеного права особи, такий захист має бути адекватним наявним обставинам.

На переконання суду, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не призведе до поновлення його в правах, а тому не може бути визнаний ефективним, адже, як встановив суд з пояснень позивача та його представника, метою звернення до суду саме з позовною вимогою щодо визнання відсутнім у позивача боргу зі сплати єдиного внеску було те, щоб у майбутньому орган державної фіскальної служби утримався від формування інших вимог про сплату боргу (недоїмки).

Проте, задоволення позовної вимоги у той спосіб, що обрав позивач, аж ніяк не призведе до тих наслідків, на які він розраховує, оскільки навіть визнавши відсутнім боргу, визначеного саме на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-186-17 від 02 квітня 2019 року, таке рішення не встановлюватиме для органу фіскальної служби обов`язку утриматись в майбутньому від формування нової вимоги про сплату боргу.

Більше того, позовна вимога у формі визнання відсутнім боргу у позивача, що визначений на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки), за своїм змістом є подібною до позовної вимоги щодо визнання протиправною та скасування такої вимоги про сплату боргу (недоїмки), яка, на думку суду, в даному випадку була б ефективною для захисту прав та інтересів позивача.

Однак, в ході судового розгляду представник позивача під час виступу із вступним словом вказав на те, що, на його думку, задоволення позовних вимог у тій редакції, що викладені у позовній заяві, є таким, що ефективно захистить права та інтереси його довірителя, що унеможливлювало вихід суду за межі позовних вимог, адже вихід за межі позовних вимог в такому випадку не призвів би до тих результатів, на які розраховував позивач.

Також варто звернути увагу на те, що позовна вимога щодо визнання відсутнім у позивача боргу за своїм змістом є подібною до позовної вимоги щодо встановлення певного факту, задоволення якої є неможливим в адміністративному процесі.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що підстав для відшкодування понесених судових витрат у разі відмови у задоволенні позову статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250 КАС України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37717474)

Повний текст рішення складено 10.06.2019

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович