Рішення № 82306023, 27.05.2019, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. 25 Серпня, 192, м. Болград, Одеська область, 68702, тел. /факс: (04846) 4-31-21,

e-mail: inbox@bg.od.court.gov.ua, web:https://bg.od.court.gov.ua, код ЄДРПОУ: 02897690

27.05.2019

Справа № 497/446/18

Провадження № 2/497/221/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2019 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання - Бекметова Х.В.,

розглянувши за відсутністю сторін у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болград цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

21.03.2018 року представник позивача ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", яке з 21.05.2018р. змінило назву на АТ "Комерційний банк "Приватбанк", звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 29.07.2011 року в сумі 117000грн. та судових витрат - в розмірі сплаченого позивачем судового збору - 1762грн., посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що відповідач добровільно не виконує зобов`язань за вказаним кредитним договором, надавши відповідні докази, а також докази оплачених судових витрат, надавши відповідні докази, а також докази оплачених судових витрат.

Ухвалою суду від 18.12.2018р. заочне рішення Болградського районного суду Одеської області від 05.07.2018р. за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - було скасоване і позов був призначений до нового судового розгляду.

Представник позивача до суду не з`явився, надав суду відповіді на відзив (а.с.72), відповідь на пояснення ( а.с.121), просив суд задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача до суду не з`явився, надавши суду письмові пояснення та заперечення щодо предмету та підстав позову, просив у задоволенні позову відмовити, застосувавши до вимог позивача строк позовної давності, стверджуючи, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем і позивачем не надано належних доказів наявності такої заборгованості.

Вивчивши позовні вимоги, дослідивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно матеріалів, наданих суду позивачем, 29.07.2011 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір б/н, згідно якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 2300грн. у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Представник позивача стверджує у позові, що ОСОБА_1 не виконує своїх зобов`язань за договором зі своєчасного повернення коштів, внаслідок чого в нього станом на 31.12.2017року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 117000грн., з яких: 4242,57грн. - заборгованість за кредитом; 112757,43грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, відповідно до умов договору, надавши суду докази на підтвердження своїх доводів.

Проте, відповідачем заперечується наявність заборгованості в нього перед позивачем, його представник стверджує, що позивачем не підтверджено наявність та розмір заборгованості відповідача перед ним виключно первинними документами, якими зафіксовано факт здійснення господарських операцій (надання позивачем відповідачу кредитних коштів), оскільки не надано суду оригіналу кредитного договору, з чого не можна з впевненістю стверджувати щодо початку вказаних у позові кредитних правовідносин, та їх виконання обома сторонами.

На підтвердження вимоги Закону щодо доказів існування заборгованості однозначно висловився ВС-КЦС постановою від 30 січня 2018 року (справа №161/16891/15-ц, провадження №61-517св18), якою було відмовлено ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні касаційної скарги та зазначено, що: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. З урахуванням того, що на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2006, 2009 роки, оригіналу Генеральної угоди від 9 серпня 2012 року, виписки з особового рахунку відповідача; заперечень законного представника відповідача щодо підписання Генеральної угоди відповідачем та не здійснення позичальником платежів за договором, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку».

Крім того, форма кредитного договору має бути письмовою, і ця вимога відповідає чинному законодавству, що підтверджується, окрім всього, висновком Апеляційного суду Одеської області у Постанові від 10.12.2018 року (справа №497/546/17, рішення набрало законної сили 16.01.2019р.), який зазначив, що «Кредитний договір, згідно з частиною 1 статті 1055 ЦК України, укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами)… Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що письмова форма договору має безперечно фіксувати волю особи, а підтверджується це її підписом. Письмова форма кредитного договору є дотриманою, якщо документи містять вказівку на волевиявлення сторони правочину та підписані нею. Таким чином, кредитний договір може складатися з заяв, умов та правил, які у сукупності визначають його істотні умови, однак в такому випадку ці заяви, умови та правила мають бути підписані стороною правочину, що і свідчитиме про її волевиявлення та згоду. Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності того факту, що саме долучені банком до позовної заяви "Умови, Правила і Тарифи" складали кредитний договір між сторонами спору, колегія суддів зауважує, що рівність обов`язку доказування не може в даному випадку покладати на відповідача тягар спростування доводів банку. Інше означало б вимогу подати до суду будь-які підписані відповідачем "Умови, Правила і Тарифи", що можливо виключно за дійсності самого факту їх підпису. Ненадання будь-якою із сторін підписаних документів може свідчити виключно про те, що боржник взагалі не підписував будь-яких "Правил, Умов і Тарифів».

Крім того, твердження представника відповідача стосовно спливу строків позовної давності не є необґрунтованим. Так, Верховним Судом України у постанові від 23 листопада 2016 року (справа №6-2104цс16), висловлено наступну правову позицію: «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України)».

Пунктом 1.1.7.31 Умов кредитування, на який посилається позивач, зазначено, що строк позовної давності для вимог банку щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагороди, пені та штрафів, складає - 50 років. За такого змісту формулювання впливає, що банк наділив себе правом дострокової вимоги, нараховування та стягнення кредитних коштів протягом 50 років. Таке визначення, крім зазначеного суперечить приписам ст.256, ч.2 ст.1050 ЦК України відповідно яких, Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК). Тобто, статтею 256 ЦК України, позовна давність визначається як строк для захисту права. Вимога банку щодо повернення кредиту як зазначено п.1.1.7.31. Умов кредитування не є засобом захисту права в розумінні цієї норми, а є реалізацією свого права, визначеного ст.1050 ЦК України, вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, в разі прострочення повернення чергової частини. Тобто, за умови визначення порядку дострокового повернення кредиту ст.1050 ЦК України, невідповідність визначення п.2.1.1.4.6. Умов кредитування змісту поняття позовної давності визначеного ст.256 ЦК України, встановити правову природу зазначеного п.1.1.7.31. Умов кредитування строку - н е уявляється можливим.

Позивачем не надано належних доказів того, що заява позичальника містить домовленість сторін щодо збільшення строку позовної давності, а Умови надання споживчого кредиту, якими встановлено позовну давність тривалістю в 50 років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки вони не містять підпису позичальника.

Додатково слід зазначити, що відповідно ч.1 ст.259 ЦК України, Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Так, у постановах Верховного Суду України від 11 лютого, 11 березня, 10 червня, 1 липня та 4 листопада 2015 року (справи № 6-240цс14, 6-16цс14, 6-698цс15, 6-757цс15, 6-1926цс15) викладено правовий висновок в якому зазначено, що:

«Виходячи з положень статей 207, 256, 257, 259, 267 ЦК України, умови надання споживчого кредиту фізичним особам, якими установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо вони не містять підпису позичальника; суд не встановив належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву, а також те, що вони містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви, або в подальшому не змінювались, зокрема в частині збільшення строку позовної давності. Крім того, заява позичальника має містити домовленість сторін щодо збільшення строку позовної давності. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором».

Формулювання, що наводить позивач стосовно відкриття карткового рахунку та його дії до повного виконання (не зрозуміло чого), не містить правової визначеності, оскільки поняття строку дії договору та строку виконання зобов`язання не є тотожними але призводить до того, що його закінчення може ніколи не настати. Проте договір не може породжувати невизначеність стосовно строку його дії, оскільки передбачений момент виконання зобов`язання - конкретний термін, який є закінченням строку дії договору.

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з підпунктом 4.5 кредитного договору, в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.8 (сплата процентів), 3.3.9 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, - протягом більш, ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, тому відсутні умови зміни строку виконання зобов`язання та дії договору. Розглядаючи справу № 6-900цс16, Верховний суд України, у Постанові від 16 листопада 2016 року, дійшов наступного висновку: «Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України). Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 10 листопада 2008 року, а тому за визначенням пункту 4.5 договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 9 лютого 2009 року. Оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено на 9 лютого 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з зазначеним позовом лише 2 грудня 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності».

Також, у Постанові ВСУ 02.11.2016р. (справа №6-1174цс16), суд зазначив: «Якщо сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто, - зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, - усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, і позичальник повинен звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права протягом трьох років саме від цієї дати».

У даному випадку, в ході розгляду даної справи, судом встановлено, що початок спливу строків позовної давності пов`язано з визначеним пунктом 2.1.1.4.6 Умов, відповідно якого виникає обов`язок позичальника повернути кредит, нараховані відсотки, пеню, суми винагороди, комісій в повному обсязі у випадку порушення Позичальником зобов`язань, визначених Умовами кредитування. При цьому, згідно цього пункту Умов кредитування, такий обов`язок у позичальника виникає на 91-й день з моменту такого порушення.

Такі умови повернення кредиту обґрунтовані посиланням на ст.ст.212, 611, 651 ЦК України. При цьому, згідно ст.ст.212,611,651 ЦК України, за зобов`язаннями, строк виконання яких не настав, вважається, що термін наступив у 91-й день з моменту настання порушення зобов`язань Клієнта щодо погашення заборгованості за кредитом. Отже, з наданих суду доказів та пояснень вбачається, що Умовами кредитування врегульовано питання дострокового повернення кредиту, при цьому, з урахуванням дати останнього платежу - 12.06.2014 року, загальний строк позовної давності сплинув 13.06.2017 року оскільки, саме з цією датою пов`язано відлік строків, впродовж яких у кредитора існує право на звернення до суду, а не з датою, що визначена на карті, яка відповідає строку дії кредитного договору і відповідно п.1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг, складає 12 місяців. Таким чином, саме зі спливом останнього дня місяця дії картки у позичальника виникає обов`язок щодо повернення кредиту в повному обсязі.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку шляхом направлення вимоги позичальнику або ж у судовому порядку.

Таким чином, в разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, має обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу (Постанова ВСУ №6-61цс14).

За наявної заборгованості і, відповідно, відсутності підстав для пролонгації договору, відповідності строку дії карти строку дії Договору, 12 місяців, що визначено п.1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг, не може бути прийнято в якості належного доказу складену в довільній формі надану позивачем довідку, згідно якої відповідачу було видано карту строком на 4 роки.

Отже, щодо наявних правовідносин, має бути застосовано трирічний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України.

Крім того, до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік згідно зі ст.258 ЦК України, який обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається за правилами ст.253 ЦК України - з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, та нараховується за кожен день у межах позовної давності за основною вимогою.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено також спеціальна позовна давність в один рік, яка застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Ч.4ст.267 ЦК України регламентовано, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові за наявності про це заяви відповідача, яку, у даному випадку, містять матеріали справи.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно зі статтею 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Оскільки під час ухвалення даного рішення судом було встановлено пропущення строків позовної давності щодо тіла кредиту, а також - щодо пені та штрафу, що вбачається з вищевикладеного, а позивачем не доведено переривання строків давності, тому суд дійшов висновку, що пропущення позивачем строку звернення до суду щодо стягнення заборгованості з відповідача у строк, більш, ніж передбачений ст.257 ЦК України, - є підставою для відмови у задоволенні вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Керуючись ст.ст.526,1049,1050,1054,551 ЦК України, ст.ст.5,6,10,12,80,263-265,280-284,354 ЦПК України,ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст.356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин.

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: bg.od.court.gov.ua.

Відповідно до п.п.15.5п.15ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення буде виготовлений до 06.06.2019 року.

Суддя А.В. Кравцова