Ухвала суду № 82304888, 07.06.2019, Шумський районний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 609/655/19

2/609/331/2019

07 червня 2019 року Суддя Шумського районного суду Тернопільської області Ковтунович О.В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації «Парафія ОСОБА_2 Побідоносця с. Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України» про визнання нечинними рішень загальних зборів релігійної громади, нової редакції статуту релігійної громади, усунення перешкод в користуванні храмовою спорудою, церковним майном та проведенні богослужінь,

В С Т А Н О В И В :

03 червня 2019 року до Шумського районного суду Тернопільської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Релігійної організації «Парафія ОСОБА_2 Побідоносця с. Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України» про визнання нечинними рішень загальних зборів релігійної громади, нової редакції статуту релігійної громади, усунення перешкод в користуванні храмовою спорудою, церковним майном та проведенні богослужінь.

03 червня 2019 року протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями, вищевказану цивільну справу було передано для розгляду судді Ковтуновичу О.В.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суд приходить до наступного висновку.

Позовними вимогами є наступні:

- визнати нечинним та скасувати протокол та рішення загальних зборів релігійної громади від 13 січня 2019 року про зміну конфесійної приналежності та зміну назви релігійної організації «Релігійна громада УПЦ «Парафія ОСОБА_3 » с. Бриків Шумського району;

- визнати нечинним та скасувати протокол №2 та рішення загальних зборів релігійної громади від 09 лютого 2019 року в частині звільнення митрофорного протиїєрея ОСОБА_1 ;

- визнати нечинним та скасувати протокол та рішення загальних зборів релігійної громади щодо внесення змін до статуту, прийняття статуту в новій редакції;

- визнати нечинними положення Статуту в частині зміни назви та канонічної приналежності релігійної громади;

- зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні церковною спорудою та церковним майном під час проведення богослужінь;

- стягнути з відповідача судові витрати по справі в сумі сплаченого судового збору та оплаті послуг адвоката.

Позивач в своїй позовній заяві посилається на норми Цивільного процесуального кодексу України.

Позов подано з підстав неправомірності проведення засідання релігійної громади та визнання незаконними рішень її органів управління.

Відповідно до ст. 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організації.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

По суті захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним визначеним законом способом захисту свого права. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України, п.10 ч.2 якої власне визначає одним із способів захисту визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, однак не органів об`єднань громадян чи релігійних організацій.

Інші способи захисту порушених прав частіше за все визначаються спеціальним законом, який регламентує конкретні правовідносини. Позивач вважає порушеним право членів релігійної громади на участь у керівництві релігійної організації, а також, що засідання були проведені (прийняті) з порушенням вимог Статуту релігійної організації.

Відповідно до ст.ст. 7, 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», якими визначено, що релігійна організація зобов`язана додержуватись вимог чинного законодавства і правопорядку та не повинна втручатись у діяльність інших релігійних організацій, правоздатність релігійної організації визначається її статутом (положенням), а також встановлено вимоги до статутів релігійних організацій, порядок їх прийняття та реєстрації.

Однак, ні наведені правові норми, ні будь-який інший закон не передбачають обраний позивачем спосіб захисту їхніх прав - визнання недійсними і скасування рішень зборів релігійної громади, їх керівника.

Стаття 275 ЦК України визначає, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права, який здійснюється способами встановленими гл.3 цього Кодексу, зокрема ст.16 ЦК, яка разом з тим, теж не передбачає можливості визнання незаконними рішень релігійної організації, про що власне й пред`явлено позовні вимоги.

Зміст конкретних прав та обов`язків члена релігійної організації, діяльності керівних органів релігійної організації, визначається спеціальним Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» та Статутами цих організацій, які належно затверджені та зареєстровані.

Відповідно до п.п..4, 5, 6 Статуту, парафія здійснює свою діяльність при дотриманні діючого законодавства і цього Статуту, у своїй канонічній діяльності Парафія Керується постановами соборів УПЦ, ОСОБА_4 УПЦ, Указами єпархіального архієрея, визначеннями Помісного та Архієрейського Соборів, також слідує, що Парафія у своїй діяльності підзвітна єпархіальному архієрею.

Оскарження в судовому порядку дій та рішень керівних органів релігійних організацій щодо членства чи обрання його керівних органів не передбачено діючим законодавством в якості способу захисту порушених прав членів таких організацій, оскільки в даному разі йдеться не про порушення прав і свобод громадянина, а про діяльність релігійної організації, зокрема про її акти та дії, що належать до внутрішньої організаційної діяльності організації і є її виключною компетенцією.

Згідно з ст. ст.7,8,12,13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим. Статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у встановленому законом порядку. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Релігійна організація, як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого Статуту (положення).

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Тому, саме до компетенції зазначених органів, а не суду належить вирішення питання про перевірку законності рішень загальних зборів громадських організацій та відповідність їх вимогам статуту, й лише бездіяльність зазначених органів в цьому питанні могла бути предметом судового оскарження.

Суд також зазначає, що для реалізації своїх прав на задоволення релігійних потреб позивач може в установленому законом порядку створити нову релігійну організацію або вступити до іншої діючої релігійної громади.

Враховуючи викладене, всі питання, пов`язані із створенням релігійної організації, прийняттям нею рішень в межах її компетенції, членством у цій організації та її ліквідацією, відносяться до її внутрішньої статутної діяльності. Тому при незгоді окремих членів релігійної громади з прийнятими нею рішеннями, вони можуть оспорити їх в межах процедур, встановлених Статутом організації.

Оскільки питання створення і ліквідації релігійної громади відноситься до сфери її діяльності, здійснюваної в межах закону, держава не вправі втручатися в цю діяльність, в тому числі шляхом визнання недійсними чи скасування відповідних рішень громади.

Зазначена правова позиція узгоджується з позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 23 травня 2001 року N 6-рп/2001 по справі № 1-17/2001, відповідно до якої визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), положення абзацу п`ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (1501-06, 1502-06, 1503-06) про те, що судам не підвідомчі скарги "на акти і дії об`єднань громадян, які відповідно до закону, статуту (положення) належать до їх внутрішньоорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції".

Отже, з наведеного вбачається, що релігійна організація має свою ієрархію та структуру керівництва. Тому, в тому випадку, якщо члени релігійної організації не погоджуються з відповідними рішеннями вони мають право звернутися до вищестоящого органу, який наділений відповідними повноваженнями на розгляд таких скарг, в межах ієрархії релігійної організації, та отримати обґрунтовану відповідь щодо свого звернення. У тому випадку, якщо член релігійної організації не погоджується з рішенням вищестоящого органу та вважає, що при винесенні відповідних рішень були порушені умови Статуту та вимоги діючого законодавства, він має право звернутися до відповідних органів виконавчої влади, які наділені повноваженнями щодо нагляду за забезпеченням виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації за захистом своїх прав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкриті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Одночасно суд роз`яснює позивачу його право на оскарження рішень Церкви у відповідності до приписів Статуту та ст. 29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі повернення заяви.

Таким чином, на підставі вказаного слід дійти до висновку, що позовну заяву слід повернути позивачеві, при цьому у зв`язку із поверненням позовної заяви, позивачу слід повернути суму сплаченого ним при поданні позовної заяви судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 9, 19, 186, 258, 260, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації «Парафія Святого Георгія Побідоносця с. Бриків Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України» про визнання нечинними рішень загальних зборів релігійної громади, нової редакції статуту релігійної громади, усунення перешкод в користуванні храмовою спорудою, церковним майном та проведенні богослужінь.

Позовну заяву з додатками до неї повернути позивачу.

Сплачений ОСОБА_1 при подачі позовної заяви судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) згідно квитанції від 23.05.2019 року, номер заявки: 1051158844 повернути - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом пятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду або через Шумський районний суд Тернопільської області.

Суддя: О. В. Ковтунович