Ухвала суду № 82287072, 07.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

07 червня 2019 року м. Київ № 9901/237/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Маруліна Л.О., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали

за позовом ОСОБА_1 до Члена Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Говорухи Володимира Івановича про про визнання незаконною бездіяльності та скасування рішенняВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом до Члена Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Говорухи Володимира Івановича, в якому просить:

- скасувати ухвалу члена Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Говорухи В.І. з направленням справи на новий розгляд;

- визнати незаконною бездіяльність члена Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Говорухи В.І .

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2019 року адміністративну справу №9901/237/19 передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва, (далі - суд), за підсудністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для подальшого розгляду і вирішення адміністративної справи №9901/237/19 визначено суддю Маруліну Л.О.

Так, відповідно до пункту 4 частини першої, частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд встановив, що її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".

Конституцією України передбачено, що відповідно до Закону України " Про Вищу раду правосуддя" №1798-VIII від 21 грудня 2016 року, (далі - Закон №1798-VIII), в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності судді (ч. 10 ст. 131).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131, Конституції України, в Україні діє Вища рада правосуддя, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, (далі - Закон №1402-VIII), зокрема, частиною першою статті 107 цього Закону визначено право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач реалізував своє право на звернення до Вищої ради правосуддя, подавши скаргу на дії судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області Гудзенко Валентини Леонідівни яка, на думку позивача, вчинила дисциплінарний проступок.

Відповідно до частин першої, другої Закону №1798-VIII, дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Згідно із статтею 108 Закону № 1402-VIII, дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог цього Закону.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 43 Закону № 1798-VIII член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги; за наявності підстав, визначених п. 1-5 ч. 1 ст. 44 цього Закону - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику.

З ухвали Члена Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Говорухи В.І. від 19 березня 2019 року 2018/0/18/19 стосовно судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області Гудзенко Валентини Леонідівни , вбачається, що скаргу позивача залишено без розгляду та повернуто скаржнику оскільки, скаржником не зазначено фактичних даних на підтвердження вказаних дисциплінарних проступків, а також скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази), щодо дисциплінарного проступку судді.

Водночас в цій ухвалі зазначено, що вона оскарженню не підлягає.

З викладених законодавчих приписів можна зробити висновок, що рішення Дисциплінарної палати не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Разом з тим, суд звертає увагу, що в розумінні статей 51, 52 Закону № 1798-VIII оскарженню до Вищої ради правосуддя підлягає рішення дисциплінарного органу Вищої ради правосуддя, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України).

Разом з тим, поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 травня 2018 року П/9901/122/18, від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17 та від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Члена Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Говорухи Володимира Івановича про скасування ухвали та визнання незаконною бездіяльність.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 171, 241-243, 248, 256 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.

2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі та позовні матеріали надіслати позивачу негайно.

3. Попередити позивача, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Відповідно до частин четвертої - п`ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.

Згідно ч. 1 ст. 295 та ч. 1 ст. 297 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.О. Маруліна