Рішення № 82287063, 07.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 червня 2019 року № 826/10394/17

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Медіатрейдінг» до Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0003591402, № 0003581402, № 0001244001, № 000361402 від 09.06.2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Медіатрейдінг» (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, б. 32/2, код ЄДРПОУ 37568896) (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б.33/19, код ЄДРПОУ 39439980) (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0003591402, № 0003581402, № 0001244001, № 000361402 від 09.06.2017 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що результати проведеної відповідачем планової виїзної документальної перевірки з питань дотриманням вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року є необґрунтованими, а винесені на підставі акту перевірки податкові повідомлення -рішення протиправні та такі, що підлягають скасуванню.

Відповідач заперечень на позовну заяву суду не надав.

Ухвалою від 18 серпня 2017 року відкрито провадження по справі.

В судовому засіданні 14.11.2017 року, суд ухвалив перейти до письмового провадження по справі.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02 .10.2010 №2755-VI (далі -ПК України).

Згідно ст. 62 Податкового кодексу України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

У відповідності до п.п. 20.1.4, п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі направлень, виданих Головним управлінням ДФС у м. Києві, працівниками ДФС у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Медіатрейдінг» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 3112.2016 року, про що складений Акт перевірки від 15.05.2017 року № 172/26-15-14-02-05/37568896.

За результатами перевірки встановлено порушення ТОВ «Торговий дім «Медіатрейдінг» вимог п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п.п. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Податкового Кодексу України, внаслідок чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 529 932,00 грн та занижене податок на прибуток на загальну суму 60 976,00 грн, порушення вимог п.185.1 ст. 185, п. 186.4 ст. 186, п. 187.1, п. 188.1 ст. 188, п. 189.3 ст. 189 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 98 551,00 грн.

На підставі виявлених порушень, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0003591402 від 09 червня 2017 року, за яким було встановлено збільшення суми грошового зобов`язання за платежем - податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 60976,00 грн та нараховані штрафні санкції у розмірі 30.488, 00 грн; податкове повідомлення-рішення № 0003581402 від 09 червня 2017 року, за яким було встановлено збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в України товарів у розмірі 98.551,00 грн та нараховані штрафні санкції у розмірі 49.275,00 грн; податкове повідомлення-рішення № 0001244001 від 09 червня 2017 року, за яким було встановлено збільшення суми грошового зобов`язання за платежем акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів та нараховані штрафні санкції у розмірі 170,00 грн; податкове повідомлення-рішення № 0003601402 від 09 червня 2017 року, за яким було встановлено зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 529.932, 00 грн.

Не погодившись із податковими повідомленнями-рішеннями позивач, у відповідності до ст. 56 Податкового Кодексу України, подав до ГУ ДФС у м. Києві скаргу від 16.06.2017 року за № 16/06-17.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві вих № 17300/6/99-99-11-01-01-25 від 08.08.2017 року, скарга позивача залишена без задоволення.

Вважаючи винесені податкові повідомлення-рішення незаконними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

З аналізу Акту перевірки від 15.05.2017 року вбачається, що в 4 кварталі 2016 року позивач фактично здійснював реалізацію алкогольних напоїв фізичним та юридичним особам на підставі ліцензії на право оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами. На запит відповідача від 18.04.2017 року № 7 товариством надано пояснення від 19.04.2017 року, в якому зазначається, що в бухгалтерських проводках Дт-79 Кт-704 за 4 квартал 2016 року на загальну суму 492 753 грн відображено повернення алкогольних напоїв від покупців.

Відповідно до наданих актів про видачу грошових коштів при поверненні товару, касових чеків РРО, аналізу рахунку 301,311,361,704,79 даних декларацій встановлено порушення п. 28 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою КМУ від 30 липня 1996 р. N 854 (далі -Постанова № 854). В результаті цього, товариство сторнувало дохідну частину на суму 492 753 грн.

Позивач із вказаними порушеннями не погоджується, у позові зазначає, що згідно з вимогами Постанови № 854 вказаний нормативний документ визначає основні вимоги до роздрібної торгівлі горілкою і лікеро-горілчаними виробами, вином виноградним та плодово-ягідним, коньяком, шампанським, вином ігристим, і спрямовані н забезпечення прав споживачів щодо належної якості товару і рівня торговельного обслуговування. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» за наявності товару , вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд не приймає вказані доводи позивача в обґрунтування його позиції, з огляду на наступне.

Згідно із п. 28 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, алкогольні напої належної якості обміну та поверненню не підлягають.

Посилання позивача на межі дії цих Правил є необґрунтованим, оскільки в зазначеному документі існує спеціальна норма, яка встановлює заборону на повернення алкогольних напоїв.

Крім того, відповідно до п. 3 Постанови № 854 передбачено, що правила поширюються на всіх суб`єктів господарювання на території України незалежно від форм власності, які зареєстровані в установленому порядку і мають ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, отриманий відповідно до вимог законодавства.

Із матеріалів, доданих до позовної заяви вбачається, що поверненню підлягали алкогольні напої належної якості. Про спростування цього факту позивач не зазначає ані в скарзі на адресу відповідача, ані в позовній заяві до суду.

Крім того, повернення алкогольних напоїв проводиться за встановленою законом процедурою.

При здійсненні обміну (повернення) товару неналежної якості покупцем (споживачем) слід враховувати, що відповідно до ч.8 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі придбання покупцем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобов`язаний замінити їх на товари належної якості або повернути покупцеві сплачені ним гроші, якщо недоліки виявлено у межах строку придатності.

Відповідно до ч.11 ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів», вимоги покупця розглядаються після пред`явлення розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.

Крім того, у разі, якщо товар підлягає обміну чи поверненню, покупець повинен звернутися письмово до продавця із заявою про розірвання договору купівлі-продажу та повернення грошових коштів. Вказані заяви відсутні в матеріалах справи.

Позивач зазначає, що відповідачем в акті перевірки не відображено письмового доказу порушення товариством вимог щодо повернення товару.

Такі твердження позивача не відповідають дійсності, оскільки на ар.15 акту перевірки, а також у його висновках відповідачем наведені норми законодавства щодо порушення позивачем норм стосовно повернення товару.

Крім зазначеного, позивачем було порушено вимоги п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України.

Перевіркою встановлено заниження показників з податку на прибуток підприємства на загальну суму 375937 грн.

Матеріалами справи встановлено, що в період, який перевірявся, позивачем укладено Ліцензійний договір від 04.01.2016 року з Розетка Лімітед (юридичною особою, яка створена за законодавством Республіки Кіпр). Відповідно до умов цього договору Розетка Лімітед надає позивачу обмежену невиключну ліцензію на використання торговельних марок, а позивач зобов`язується виплачувати Розетка Лімітед роялті, у вигляді 1 відсотка від зарезервованого товару.

Відповідно до акту-звіту від 31.12.2016 року №1 про резервування товарів, позивачем за період з 04.01.2016 року по 31.12.2016 року було зарезервовано з використанням торговельних марок товари на загальну суму 1.383 049,00 доларів США. Розмір роялті, який підлягає сплаті позивачем на користь Розетка Лімітед становить 13830,49 доларів США.

Вищезазначену операцію позивачем було віднесено до складу витрат на загальну суму 375937 гривень.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд враховує наступне.

Відповідно до п.14.1.225. Податкового Кодексу України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Відповідно до п.п. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Податкового Кодексу України (в редакції, що діяв на момент спірних правовідносин), фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті в повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь нерезидентів, що зареєстровані у державах (на територіях), зазначених у підпункті 39.2.1.2 пункту 39.2 ст. 39 Податкового Кодексу.

Згідно із пп.39.2.1.2 п.39.2 ст. 39 Податкового Кодексу для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими є господарські операції, що впливають на об`єкт оподаткування платника податків, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), що включена до переліку держав (територій) затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Операції з контрагентом, зареєстрованим у державі (на території), включеній до зазначеного переліку, визнаються контрольованими з дати включення держави (території) до такого переліку.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 977-р до переліку держав (територій), які відповідають критеріям, встановленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 ст. 39 Податкового Кодексу України, входить серед інших і Республіка Кіпр.

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Отже, якщо роялті нараховуються на користь нерезидента, то коригування фінансового результату здійснюється з урахуванням вимог підпункту 140.5.6 та підпунктів 2 - 4 пп. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивачем порушено п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, а також в порушення п.п. 140.5.7 п.140.5 ст. 140 Податкового Кодексу не збільшено фінансовий результат податкового (звітного) періоду на суму витрат по нарахуванню роялті у повному обсязі, що становить 375 937 грн, зв зв`язку із чим дані порушення вплинули на формування податкового зобов`язання з ПДВ.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 09 червня 2017 року № 0001244001 суд зазначає наступне.

Заявленими позовними вимогами встановлено, що позивач просить суд скасувати, в т.ч податкове повідомлення-рішення від 09 червня 2017 року № 0001244001, за яким було встановлено збільшення суми грошового зобов`язання за платежем акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів та нараховані штрафні санкції у розмірі 170 грн, проте за текстом позовної заяви не вказує про протиправність винесеного податкового повідомлення рішення, нарахування штрафних санкцій та підстав для його скасування.

Згідно із ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідного до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Тому, суд вважає, що позивачем не доведена протиправність винесення вказаного податкового повідомлення-рішення, в зв`язку із чим підстав для його скасування не вбачає.

Враховуючи сукупність встановлених вище обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів щодо спростування висновків перевірки, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.

В силу норми ч. 2 ст. 19 Конституції України посадові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З аналізу матеріалів справи та норм права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв`язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Медіатрейдінг» (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, б. 32/2, код ЄДРПОУ 37568896) до Головного управління ДФС у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Суддя Н.Г. Вєкуа