Рішення № 82286970, 04.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 червня 2019 року № 640/6350/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві

про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів

боржника

представники позивача - Братищенко Ю.О.;

сторін: відповідача - Бородня Г.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (адреса: 01030, м. Київ, вул. І. Франка, 12 А, літера Б, ідентифікаційний код 33239981) (далі - позивач або КП "Інженерний центр") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, ідентифікаційний код 34967593) (надалі - відповідач або ВДВС), у якому просить суд:

визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Городньої Г.Ю. від 25.03.2010 № 58679007 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти на рахунках: НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_5; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_7; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_8; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_9; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_10; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_11; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_12; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_13; НОМЕР_14 Головне управління по м. Києву та Київській області АТ Ощадбанк № НОМЕР_1 ; НОМЕР_14 Головне управління по м. Києву та Київській області АТ Ощадбанк № НОМЕР_3 ; НОМЕР_14 Головне управління по м. Києву та Київській області АТ Ощадбанк № НОМЕР_4 .

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята всупереч вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі; постановлено розглядати справу у порядку ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому - КАС України); призначено справу до розгляду у судове засідання; витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 58679007.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2019 витребувано у Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 58679007.

У судовому засіданні 04.06.2019 представник позивача позовні вимоги, за викладених у позові підстав, підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача, наголошуючи на необґрунтованості позову, проти задоволення позовних вимог заперечив.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В провадженні ВДВС перебуває виконавче провадження ВП № 58679007 з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2019 № 826/13919/17, боржником в якому є КП "Інженерний центр", а стягувачем - Північний офіс Держаудитслужби.

25.03.2019 старшим державним виконавцем ВДВС Городньою Г.Ю. винесено постанову про арешт коштів боржника.

Як відмічає позивач, забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.

В контексті наведених обставин позивач вказує, що відповідно до виписки з банківського рахунку № НОМЕР_4 у Головному управлінні по м. Києву та Київській області AT Ощадбанк, МФО 322669, останній використовується для виплати заробітної плати, сплати ЄСВ, військового збору та податку на доходи фізичних осіб (працівників). Звернення стягнення на вказані кошти за боргами роботодавця до виплати заробітної плати заборонено Законом України «Про оплату праці», а тому арешт коштів на цьому рахунку є незаконним і призведе до неможливості виплати заробітної плати, сплати податків та порушення конституційних прав працівників підприємства.

Згідно ч. 2 ст. 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України. Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку. Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону. Тобто, накладення арешту на рахунок № НОМЕР_3 у Головному управлінні по м. Києву та Київській області AT Ощадбанк МФО 322669 є незаконним, оскільки на ньому обліковуються страхові кошти.

Позивач також стверджує, що рахунки, відкриті у державному казначействі, на які накладені арешт оскаржуваною постановою, відкриті для зарахування і використання бюджетних коштів відповідно до їх цільового призначення на виконання бюджету м. Києва та Програми соціально-економічного розвитку м. Києва на 2018- 2020 роки. Отже, звернення стягнення на кошти на казначейських рахунках, відкритих позивачу як одержувачу бюджетних коштів, є незаконним, оскільки призведе до їх нецільового використання і порушення бюджетного законодавства, у зв`язку із чим арешт вказаних рахунків є неправомірним.

Окремо, позивач відзначає, що відповідно до платіжних доручень за 2018 рік останній отримав кошти у сумі близько 11,0 млн. грн. на забезпечення виконання договорів про закупівлю, про що зазначено у призначенні платежу. Оскільки вказані кошти не є власністю позивача, останній перерахував ці кошти на зберігання на депозитний рахунок, що підтверджується платіжними дорученнями за 2018 рік. Отже, кошти на депозитному рахунку не належать позивачу, у зв`язку із чим їх арешт є незаконним.

З викладеними позивачем у позові твердженнями відповідач не погоджується та у своєму відзиві на позовну заяву старший державний виконавець ВДВС Городня Г.Ю. наголосила, що на будь-який банківський рахунок зі спецрежимом можуть надходити кошти з іншим призначенням. Те, що рахунок зі спецрежимом, не дає підстав вважати, що кошти які містяться на банківському рахунку є лише соціальними. Згідно доданих копій платіжних доручень Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), видно, що на рахунок № НОМЕР_4 надходили кошти від юридичних осіб для виконання певних робіт, з виконання певних договорів. А також, з даного рахунку, боржником перераховувалися кошти на інший свій рахунок. У відзиві примічається, що на будь-який рахунок, що відкритий боржником в ГУДКСУ у м. Києві, державним виконавцем Городньою Г.Ю. арешт на кошти не накладався. Окремо, відмічено, що 02.05.2019, у відповідності до вимог пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», Городньою Г. Ю . винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з фактичним виконанням виконавчого документа. У постанові про закінчення виконавчого провадження зазначено про припинення чинності арешту коштів боржника, та припинення чинності арешту майна боржника.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст.ст. 1, 17, 18, 25 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті. У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

З наведених положень Закону випливає про: визначення питань, що стосуються загальних засад виконавчого провадження; рішення, що підлягають примусовому виконанню; вимоги до виконавчого документа; порядок прийняття виконавчого документа до виконання; права виконавця під час здійснення виконавчого провадження.

Як видно з матеріалів справи, 21.03.2019 старшим державним виконавцем ВДВС Городньою Г.Ю., на підставі заяви від 06.03.2019 представника Північного офісу Держаудитслужби, винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 58679007.

Надалі, старшим державним виконавцем ВДВС Городньою Г.Ю. винесено постанову про арешт коштів боржника від 25.03.2019 ВП № 58679007.

Зі змісту п. 1 резолютивної частини постанови слідує про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунку(ах), у тому числі: НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_5; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м .Києві № НОМЕР_7; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_8; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_9; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_10; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_11; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_12; НОМЕР_6 ГУ ДКСУ у м. Києві № НОМЕР_13; № НОМЕР_1 ; № НОМЕР_3 ; № НОМЕР_4 .

В рамках зазначеної виконавчої дії з прийняття постанови від 25.03.2019 ВП № 58679007, суд вказує, що у відповідності до ст. 56 Закону, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (ст. 48 Закону).

Тобто, положеннями Закону встановлено заборону накладення арешту на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (ст. 48 Закону).

Разом з тим, суд звертає увагу, що спірну постанову прийнято з підстав не виконання виконавчого документу боржником, тобто задля забезпечення реального виконання останнім рішення, у зв`язку із чим накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках у банках та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника.

Аналізуючи зміст оскаржуваної постанови, суд акцентує, що у постанові про накладення арешту на кошти, державний виконавець зазначив: «Крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику».

Тобто, виконавець вказаною постановою визначив банківським установам, які виконують рішення, порядок виконання з урахуванням обмежень, а саме: що не підлягають арешту кошти, що містяться на рахунках боржника стягнення на які заборонено Законом.

В силу ст. 40 Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Так, матеріали справи свідчать, що 02.05.2019 старшим державним виконавцем ВДВС Городньою Г.Ю., з підстав виконання виконавчого документу у повному обсязі, винесена постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 58679007.

У вказаній постанові, серед іншого, зазначено про вирішення питання про припинення чинності арешту коштів боржника, накладеного постановою від 25.03.2019 за № 58679007.

За таких обставин, з матеріалів справи випливає про скасування вжитих державним виконавцем згідно постанови від 25.03.2019 заходів щодо виконання рішення, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом.

Відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З вказаної норми слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС має значення не лише суб`єктивне рішення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, але обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням накладення виконавцем арешту на кошти, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику, що вказує про встановлення виконавцем порядку виконання рішення з урахуванням обмежень, враховуючи, що станом на час винесення даного рішення оскаржувана позивачем постанова припинила свою дію, що не породжує для останнього настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на права та обов`язки, а відповідно, не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом визнання її протиправною та скасування, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову б/н від 11.04.2019 Комунального підприємства "Інженерний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - відмовити повністю.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення підписано 06.06.2019.

Суддя К.С. Пащенко