Рішення № 82286627, 10.06.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/1119/19

РІШЕННЯ

іменем України

10 червня 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С.

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить визнати протиправною відмову у поновленні виплати пенсії за віком. Також просить зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області поновити виплату пенсії за віком з проведенням компенсації втрати частини доходів.

Посилається на те, що з 2010 року перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Дунаєвецькому районі Хмельницької області, як одержувач пенсії. У зв`язку з виїздом у 2014 році на постійне місце проживання до Держави Ізраїль йому було припинено виплату пенсії, яку він отримував до 30 листопада 2014 року.

5 жовтня 2018 року на прийомі у адвоката у Державі Ізраїль Шпількерман О.М. дізнався, що право на виплату пенсії за віком він не втратив. 08 листопада 2018 року представник позивача, діючи на підставі довіреності, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області листом №39448/03 від 12.12.2018 року відмовило у поновленні виплати пенсії у зв`язку з тим, що постійним місцем проживання ОСОБА_1 є Держава Ізраїль, у позивача відсутні документи про постійне місце реєстрації на території України, а міжнародний договір між Україною та Державою Ізраїль в сфері соціального забезпечення громадян не ратифіковано, відтак права на поновлення раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 не має. Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся за судовим захистом.

06 травня 2019 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та зобов`язано відповідача надати до суду належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_1

15 травня 2019 року надійшли матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .

23 травня 2019 року відповідачем поданий відзив на адміністративний позов, де зазначається про незгоду з позовними вимогами. Відповідач вказує на те, що відмова у поновленні виплати пенсії позивачу є правомірною, оскільки постійним місцем проживання ОСОБА_1 є Держава Ізраїль, у позивача відсутні документи про постійне місце реєстрації на території України, а міжнародний договір між Україною та Державою Ізраїль в сфері соціального забезпечення громадян підписано, але не ратифіковано. Зважаючи на це, на думку відповідача, позивач не має права на поновлення раніше призначеної пенсії за віком. Просить у задоволенні позову відмовити.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін у зв`язку з необґрунтованістю.

Також суд ухвалою від 05 червня 2019 року відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, встановивши, що позивач не пропустив строк звернення до суду.

06 червня 2019 року надійшла відповідь на відзив, де представник позивача спростовує доводи, викладені у відзиві на позов.

Дослідивши обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_3 виданий органом 6819 04 червня 2013 року, інвалід ІІ групи з 2010 року, перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Дунаєвецькому районі Хмельницької області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.06.2014 року та довідкою про інвалідність серії АВ №0353737 від 05.06.2014 року.

У зв`язку із виїздом на постійне місце проживання до Держави Ізраїль з 01.06.2015 року йому припинено виплату пенсії, пенсію виплачено до 31.05.2015 року, про що свідчить розпорядження начальника управління ПФУ в Дунаєвецькому районі про зняття з обліку, яке є у матеріалах пенсійної справи.

Судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що 05 жовтня 2018 року ОСОБА_1 на прийомі у адвоката у Державі Ізраїль стало відомо про те, що право на отримання пенсії за віком у зв`язку з виїздом за кордон він не втратив.

Оскільки позивач проживає на території Держави Ізраїль, є інвалідом ІІ групи, особисто приїхати до України та подати усі необхідні документи не мав можливості, він уповноважив свого представника на вчинення дій в його інтересах.

У подальшому представник позивача, діючи на підставі належним чином оформленої довіреності, 08 листопада 2018 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1

До поданої заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії представник позивача додав також особисту заяву ОСОБА_1 про призначення/перерахунок (поновлення) пенсії за віком з розпискою-повідомленням, апостильовану у встановленому порядку, нотаріальне засвідчення підпису заяви про призначення/перерахунок пенсії, нотаріально засвідчену копію довіреності представників позивача, копію нотаріально посвідченого та апостильованого паспорту НОМЕР_3 громадянина України для виїзду за кордон, виданого органом 6819 04.06.2013 року, копії довідки про присвоєння індивідуального податкового номера, засвідчену копію довідки про інвалідність №067175, завірену копію пенсійного посвідчення, копію трудової книжки.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області листом №39448/03 від 12.12.2018 року відмовило позивачу у поновлені виплати пенсії у зв`язку з тим, що постійним місцем проживання позивача є Держава Ізраїль, про що свідчить посвідчення особи Держави Ізраїль, у позивача відсутні документи про постійне місце реєстрації на території України, а міжнародний договір між Україною та Державою Ізраїль в сфері соціального забезпечення громадян не ратифіковано, відтак права на відновлення раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 не має. Вказує на те, що пенсія позивачу виплачена до 31.05.2015 року.

Судом встановлено, що рішення про відмову в поновленні/призначенні виплати пенсії у вигляді розпорядчого акту пенсійним органом не приймалось.

Отже, саме з відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області позивач офіційно дізнався про причини відмови у поновленні виплати пенсії, відтак, публічно-правовий спір між ОСОБА_1 та відповідачем виник після надання відповіді від 12.12.2018 року на заяву позивача про поновлення виплати пенсії за віком.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Частиною третьою ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Статтею 5 Закону передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припинялась у тому числі на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У той же час, Рішенням Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 наведені вище п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 07.10.2009 року №25-рп/2009.

У Рішенні №25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 року щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону №1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права громадян України, які проживають на території інших держав, на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (07.10.2009 року) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити та не мають права зупиняти виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд під час розгляду даного спору застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 51 Рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 по справі Пічкур проти України (Заява №10441/06) зазначено: "... у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії".

Таким чином, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватись з місцем проживання людини. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства.

Судом встановлено, що позивач не виходив з громадянства України і не втратив його.

Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії, оскільки право позивача на отримання пенсії в Україні є його конституційним правом.

Відтак суд вважає протиправними доводи відповідача про відсутність права на поновлення пенсії позивача через те, що він не має місця постійної реєстрації на території України, проживає на території іншої держави, угода з якою не ратифікована.

Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульоване Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Цим же Порядком визначається перелік документів, необхідних для поновлення виплати раніше призначеної пенсії. Зокрема, п. 2.8 Порядку передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до п. 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відтак, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатись до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Отже, ані Порядок № 22-1 ані Закон № 1058-VI не містять заборону звертатись із заявою про призначення або поновлення пенсії за допомогою поштового зв`язку.

Судом встановлено, що Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області разом із заявою про призначення пенсії (поновлення раніше призначеної пенсії) були подані представником позивача усі необхідні документи, передбачені вимогами закону, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Управління Пенсійного фонду, отримавши заяву, прийшло до оціночного висновку щодо відсутності у позивача права на поновлення раніше призначеної пенсії за віком.

У матеріалах пенсійної справи є розпорядження про зняття позивача з обліку від 01.06.2015 року та про зупинення виплати йому пенсії в зв`язку з виїздом на постійне місце проживання.

У той же час рішення про відмову у призначенні (поновленні) виплати пенсії ОСОБА_1 у формі розпорядчого акту відповідачем не приймались і у матеріалах пенсійної справи відсутнє.

Суд повинен з`ясувати, чи правомірно діяв відповідач, не приймаючи по суті заяви позивача вмотивоване рішення про призначення (поновлення) виплати пенсії або про відмову у цьому.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Пунктом 2.8 Порядку № 22-1 визначено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Також пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформляється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.

Судом встановлено, що відповідачу були подані необхідні документи для вирішення питання про поновлення виплати пенсії, однак будь-яке рішення у формі розпорядчого акту (розпорядження) пенсійним органом не приймалось.

У той же час, надання відповідачем відповіді у вигляді листа не може розцінюватись як прийняття рішення по суті. Суд звертає увагу на те, що заява не подавалась позивачем в порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян", а була подана за формою, встановленою нормами пенсійного законодавства.

Отже, управління, як суб`єкт владних повноважень, повинно було розглянути заяву позивача про поновлення виплати пенсії та прийняти вмотивоване рішення про призначення (поновлення) пенсії або відмову у її призначенні (поновленні).

Відтак, суд вважає відмову відповідача, викладену у наданій ним відповіді, порушенням обов`язку діяти виключно у спосіб, визначений вимогами закону.

24 квітня 2018 року у справі №646/6250/17 Верховний Суд зазначив, що зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), до спірних правовідносин необхідно застосовувати крім норм КАС України також і строки, визначені в інших законах.

Відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

У разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого нормою КАС України, має наслідком неможливість реалізувати передбачене право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу норм КАС України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Верховний суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд дійшов висновку про недоведення відповідачем правомірності дій та прийнятого ним рішення, а отже про необхідність визнання протиправною відмови, оформленої листом №39448/03 від 12.12.2018 року у поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача провести індексацію та компенсацію втрати частини доходів, суд виходить з наступного.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначаються правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України. Згідно зі змістом статті 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Отже, індексація грошового забезпечення є державною гарантією, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Водночас, пунктом 4-5 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено, що збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який застосовується для обчислення пенсій, передбачене частиною 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», проводиться починаючи з 2021 року.

Абзацом 2 частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно з вимогами статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під нарахованими доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Таким чином, обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає у випадку порушення встановлених строків виплати доходів, які були своєчасно нараховані, але своєчасно не виплачені з вини відповідного органу. У той же час, оскільки пенсія позивачу не була своєчасно нарахована, а відповідно не була і виплачена з вини відповідача, позивач не втрачає права на вказані компенсації лише через те, що нарахування пенсії за минулий період ще не проведене відповідачем.

Відтак, оскільки судом вирішується питання про необхідність поновлення виплати пенсії позивачу з дати, коли її виплату було припинено ( з 1 червня 2015 року), а протиправність дій відповідача також встановлена під час судового розгляду, відповідач повинен одночасно з поновленням виплати та нарахуванням пенсії ОСОБА_1 також нарахувати і вищезазначені компенсаційні виплати.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи встановлені судом обставини та перевірені докази, з урахуванням висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність власних дій та рішення, вчиненого у неналежній формі.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 , викладену листом від 12.12.2018 року№39448/03 та бездіяльність, пов`язану з відмовою поновити виплату пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області вирішити питання про поновлення та виплату ОСОБА_1 пенсії з 1 червня 2015 року з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів. У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя І.С. Козачок