Рішення № 82286013, 10.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1296/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 95) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

З позовом до суду звернулась ОСОБА_1 до Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить суд:

- Визнати протиправними дії Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо невиплати ОСОБА_1 пенсійної заборгованості за період серпень - вересень 2018 року в сумі 4158,04 грн.

- Зобов`язати Суворовське об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі виплатити ОСОБА_1 пенсію за період серпень - вересень 2018 року в сумі 4158,04 грн.

- Зобов`язати Суворовське об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі утриматися від припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з підстав перетину нею лінії зіткнення з тимчасово окупованою територією.

- Стягнути з Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4158,04 грн.

- Стягнути з Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 2367,50 грн.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено (а.с. 4-10), що дії Суворовського об`єднаного УПФУ по припиненню виплати пенсії за період з серпня по вересень 2018 року є протиправними та такими, що не відповідають законодавству України.

13.06.2018 року від Відповідача надійшов відзив на позов (а.с. 46-48), в обґрунтування якого зазначено, що Відповідач, призупиняючи виплату пенсії, не порушувало прав, свобод та інтересів Позивача, а діяло лише на підставі норм діючого законодавства України, а тому підстав для задоволення позову немає.

Заяви чи клопотання сторін.

05.04.2019 року від Відповідача надійшло клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 44).

03.05.2019 року від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності (а.с. 57).

10.05.2019 року від Відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника (а.с. 58).

Інших заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.

Процесуальні дії вчиненні судом.

На підставі клопотання Відповідача, ухвалою від 08.04.2019 року, суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Інші процесуальні дії судом не вчинялись.

Обставини справи.

Тохтамиш Олена Михайлівна , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою. Наприкінці 2014 року позивач була вимушена покинути місто Донецьк у зв`язку з проведенням там антитерористичної операції, та переїхати до м. Одеси, де проживає до цього часу.

За весь час перебування в м. Одесі позивач один раз виїжджала до м. Донецьк в грудні 2017 р. через те, що помер чоловік рідної сестри. Знаходження в зоні конфлікту тривало 5 днів з 18.12.2017р. по 22.12.2017р., що підтверджується рішенням ООАС від 05.10.2018 року.

24.05.2018 року позивач звернулася до Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі, з приводу того, що їй за травень місяць не була нарахована пенсія.

За результатом розгляду даного звернення Суворовським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі на адресу заявника надіслано лист №237/Т-5 від 02.08.2018р., за підписом в.о. начальника управління Каташинської Н.І., яким фактично було відмовлено позивачу у виплаті пенсійної заборгованості за вищевказаний період з підстав, передбачених пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. №365.

Не погодившись з означеним рішенням відповідача щодо відмови у виплаті пенсії за період травень-червень 2018р. в сумі 4158,04грн., оформленого листом від 02.08.2018р. №237/Т-5, позивач звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з з позовом, у якому просила суд визнати протиправним та скасувати вказане рішення відповідача та зобов`язати виплатити їй пенсію за період травень-червень 2018р. в сумі 4158,04грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року по справі № 1540/4321/18, яке набрало законної сили 05.12.2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено:

визнано протиправним та скасовано рішення Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії за період травень-червень 2018р. в сумі 4158,04грн., оформленого листом від 02.08.2018р. №237/Т-5;

зобов`язано Суворовське об`єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі (65003, м.Одеса, вул.Чорноморського козацтва,95, код ЄДРПОУ 40388751) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) пенсію за період травень-червень 2018р. в сумі 4158 (чотири тисячі сто п`ятдесят вісім) грн. 04коп.

Однак під час розгляду Одеським окружним адміністративним судом справи № 1540/4321/18 в серпні 2018 року позивачу знов припинено виплату пенсії.

Звернувшись до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії та виплати пенсійної заборгованості, позивач отримала лист Суворовського ОУПФ України в м. Одесі від 05.09.2018 року № 283/Т-5, в якому відповідач серед іншого зазначив, що у списках за серпень 2018 року, які надійшли до управління 15.08.2018 року зазначено, що позивач перетинала кордон 18.12.2017 року та потребує додаткової перевірки згідно з верифікацією.

Пенсійна заборгованість перед позивачем за період з серпня по вересень 2018 року складає 4158,04 грн.

Позивач зазначає, що отримання інформації про перетин позивачем кордону 18.12.2017 року вже було підставою для припинення виплати пенсії позивачу в травні 2018 року, яке було визнано протиправним рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року по справі № 1540/4321/18, а тому вважає такі дії Відповідача протиправними, в зв`язку з чим звернулась із даним позовом до суду.

Вирішуючи питання щодо правомірності вимог позивача, надаючи оцінку аргументам сторін, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Джерела права й акти їх застосування.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Згідно із ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Висновки суду.

Суд зазначає, що наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлені законами.

Проте, згідно з наявною в матеріалах справи копією листа Суворовського ОУПФ України в м. Одесі від 05.09.2018 року № 283/Т-5, у списках за серпень 2018 року, які надійшли до управління 15.08.2018 року зазначено, що позивач перетинала кордон 18.12.2017 року та потребує додаткової перевірки згідно з верифікацією.

Водночас Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як наявність відомостей про відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб та потребу у додатковій перевірці згідно з верифікацією.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини.

Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб.

Правові відносини між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону № 1706-VII, Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною 2 статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте, наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII, цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).

Отже, прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.

Такої ж позиції дотримується й Велика Палата Верховного Суду України у своїй Постанові від 04.09.2018 року у справі № 805/402/18-а.

Таким чином, суд вважає, що зупинення виплати пенсії Позивачу, здійснено не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказані дії не відповідають вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому, оскільки Позивач не отримала свою пенсію за період з серпня 2018 року по вересень 2018 року через протиправне припинення її виплат з боку відповідача, останній має обов`язок на підставі ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нарахувати та виплатити позивачу невиплачену суму пенсії.

Виходячі з викладеного, суд вважає що позовні вимоги Позивача про визнання протиправними дії Відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 пенсійної заборгованості за період серпень - вересень 2018 року в сумі 4158,04 грн. та зобов`язання виплатити ОСОБА_1 пенсію за період серпень - вересень 2018 року в сумі 4158,04 грн., підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Відповідача, утриматися від припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з підстав перетину нею лінії зіткнення з тимчасово окупованою територією.

В обґрунтування, Позивач у позові зазначає, що їй вже припинялась виплата пенсії з підстав перетину нею лінії зіткнення з тимчасово окупованою територією 18.12.2017 року.

Факт протиправності припинення пенсії позивачу з підстав перетину лінії зіткнення з тимчасово окупованою територією 18.12.2017 року встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року по справі № 1540/4321/18, яке набрало законної сили 05.12.2018 року.

Таким чином, відповідач вдруге позбавляє позивача єдиного засобу існування у вигляді пенсії з тих самих підстав, що і в перший раз в травні 2018 року, що на думку суду є неприпустимим систематичним порушенням її прав.

Разом з тим, суд зазначає, що значення рішення про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії полягає у констатації факту правомірності або неправомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування та зобов`язання вчинити певні дії.

Предметом судового розгляду не є законність ймовірних дій Відповідача, позаяк суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному КАС України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому, враховуючи предмет позовних вимог, слід відмовити в цій частині позовних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальної і моральної шкоди.

В обґрунтування, Позивач зазначає, що з серпня 2018 року (з моменту другого позбавлення відповідачем позивача засобів для існування) у зв`язку постійними стресами через брак коштів на життєві потреби, стан здоров`я позивача значно погіршився, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного хворого, відповідно до якої, сімейний лікар Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» Одеської міської ради ОСОБА_3 . відмітила, що за останній місяць (лютий) були загострення хронічних хвороб, а саме: хронічного холециститу та дегенеративно-дистрофічного артрозу лівого колінного суглоба, що призвело до обмеження рухливості на тривалий час.

Позивач вважає, що оскільки вона вдруге неотримала свою пенсію за два місяці з вини відповідача, розмір моральної шкоди на рівні одної пенсійної виплати за кожний місяць, в якому пенсія не виплачувалась, в розмірі 4158,04 грн. - є обгрунтованим та допустимим.

Також, лікарем КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №5» ОМР рекомендовано лікування засобами, що впливають на опорно-руховий аппарат. Для позивача такі ліки достатньо дорогі, про що свідчать фіскальні чеки ТОВ «Аптека низьких цін» на суму 827,50 грн. та на суму 1540 грн.

Таким чином, внаслідок протиправних дій відповідача позивач, окрім моральної шкоди в розмірі 4158,04 грн., зазнала й матеріальної шкоди у вигляді витрат на ліки на суму 2367,50 грн. (827,50 грн. + 1540 грн.), що в сумі дорівнює 6525,54 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Суд вважає за необхідне відмовити в цій частині позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення наявності моральної (немайнової) шкоди здійснюється шляхом визначення в позові конкретних обставин, за яких було заподіяно шкоду, а також зазначення того, які неправомірні дії було вчинено щодо позивача, в чому полягає шкода, що було підставою визначення запропонованого позивачем розміру або форми її відшкодування, якими це доказами підтверджується.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом в залежності від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей постраждалого чи позбавлення його реалізації, ступеня провини особи, яка спричинила моральну шкоду, якщо провина є підставою для відшкодування, а саме також з урахуванням інших суттєвих обставин. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, та не пов`язана з її розміром.

Важливим чинником визначення розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди є наявність і вид (умисел, необережність) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Також позивач повинен доказати факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрати немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю ) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення.

Суд зазначає, що Позивачем не надано належних доказів, які б могли підтвердити факт заподіяння моральної шкоди саме відповідачем, не надано доказів, що негативні наслідки спричинені саме внаслідок дій Управління та взагалі не обґрунтовано розмір компенсації моральної шкоди, а тому, у суду, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальної і моральної шкоди.

Крім того, при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями, рішеннями органу державної влади, зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який регулює діяльність органів Пенсійного фонду, не передбачено відшкодування моральної шкоди органами Пенсійного фонду.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванням та використовуються на:

- виплату пенсій, передбачених цим Законом;

- надання соціальних послуг, передбачених цим Законом;

- фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

- оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

- формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Згідно з ч. 2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінивши докази, які є у справі щодо належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 241-246, 250-251 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 95) - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо невиплати ОСОБА_1 пенсійної заборгованості за період серпень - вересень 2018 року в сумі 4158,04 грн.

Зобов`язати Суворовське об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі виплатити ОСОБА_1 пенсію за період серпень - вересень 2018 року в сумі 4158,04 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бутенко А.В.

.