Рішення № 82285519, 05.06.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року справа № 1140/3390/18

провадження № 2-ап/340/11/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області

про визнання протиправними дій та рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу, викладене в листі від 04.06.2018 року;

-визнати бездіяльність Головного управління ПФУ в Кіровоградській області щодо не поновлення пенсії позивачу - протиправною;

-зобов`язати Головне управління ПФУ в Кіровоградській області провести поновлення та виплату пенсію за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року, шляхом призначення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.10.2009 припинено виплату пенсії позивачу у зв`язку з його виїздом на постійне місце проживання за кордон до Ізраїлю. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Отже, виплата пенсії повинна здійснюватися незалежно від місця проживання пенсіонера. Враховуючи наведене просить позов задовольнити.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу разом з доданими до неї документами, на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України (а.с.71-73).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.03.2019 року, апеляційну скаргу представника позивача задоволено, ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 року в адміністративній справі №1140/3390/18 - скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.146-147).

Вказана справа надійшла до суду 04.04.2019 року та передана головуючому судді Петренко О.С.

Ухвалою суду від 08.04.2019 року позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 26.04.2019 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача, у встановлений судом строк подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, та зазначив, що в оскаржуваних правовідносин діяв в межах повноважень, наданих йому законом (т.2,а.с.136-137).

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив (т.2, а.с.147-159).

До судового засідання від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності (т.2,а.с.212).

Керуючись приписами ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 КАС України суд вважає за можливе провести розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши доводи заяв по суті сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду та отримував пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

04.12.2001 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, у зв`язку з чим виплату пенсії припинено з 01.01.2002 року за його заявою від 26.11.2001 року.

07.04.2016 року представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії (т.2,а.с.139-140).

Розпорядженням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 14.04.2016 року №968 ОСОБА_1 відмовлено в поновлені виплати пенсії, про що повідомлено листом від 22.04.2016 року №4333/03-26. Підстава - недотримання вимог, передбачених Порядком, зокрема, ненадання документу, що посвідчує особу, що є обов`язковою умовою відповідно до п.2.9 Порядку.

Позивач, не погодившись з вказаною відмовою, оскаржив її в судовому порядку.

Постановою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11.12.2017 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково, визнано неправомірні дії Олександрійського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області та зобов`язано поновити виплати пенсії ОСОБА_1 з 08.04.2016 р.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2017 року по справі №398/2995/16-а постанову Олександрійського міськрайонного суду від 10.10.2017 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Враховуючи рішення судів, представником позивача подано заяву за вх.№613/02 від 22.05.2018 року з додатковим документами для призначення пенсії (т.2,а.с.142).

В зв`язку з невідповідністю заяви типовій формі, яка затверджена Порядком, розгляд її здійснювався відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Листом від 04.06.2018 року №1634/02-03 представнику позивача повідомлено про порядок подання заяви про поновлення виплати пенсії та необхідні документи (т.2,а.с.141).

Крім того, 07.06.2018 року представником позивача за вх.№361 повторно подано до Головного управління заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 від 07.06.2018 року №2835 з наступними документами:

Копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , копію ідентифікаційного номеру, трудову книжку та заяву на поновлення пенсії (т.2,а.с.59-61).

Листом від 21.06.2018 року ГУ ПФУ в Кіровоградській області повідомило про відсутність підстав для розгляду заяви ОСОБА_1 , оскільки вона подана без дотримання вимог п. 1.5 Порядку - оскільки представник за дорученням не входить до законних представників (т.2,а.с.138).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною другою поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Статтею 51 Закону № 1058-ІV визначено, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, положення пункту 2 частини першої статті 49 та положення другого речення статті 51 вказаного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Так, Конституційний Суд України у рішенні №25-рп/2009 від 07.10.2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.

У пункті 3.3 цього рішення Конституційний Суд України зазначив, що оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Згідно пункту 54 вказаного рішення наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною другою статті 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003р. № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Україна гарантує піклування та захист своїх громадян, які перебувають за її межами (стаття 25 Конституції України).

Отже, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця проживання.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні дані про те, що позивачем припинено громадянство України у відповідності з вимогами чинного законодавства, доказів протилежного відповідачем не надано.

Отже, право позивача на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Стосовно доводів відповідача, що позивачем не подано заяву про відновлення виплати пенсії особисто або законним представником, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного Фонду України, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Наведена норма вже була предметом тлумачення Верховного Суду. Зокрема, в постановах від 17.07.2018р. (справа № 211/1789/17(2-а/211/116/17)) та від 31.01.2019р. (справа № 520/9721/16-а) Верховний Суд зазначив, що цією нормою передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Також у вказаних рішеннях колегія суддів дійшла висновку, що належним виконанням зазначеної норми є звернення представника позивача (пенсіонера) до відповідача (органу Пенсійного фонду України) на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем.

Отже, передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Суд звертає увагу, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності, що підтверджується переліком до заяви.

Відтак, посилання відповідача на пункт 1.5 Порядку № 22-1 щодо обов`язку пенсіонера звернутись особисто або через законного представника є безпідставним.

Відтак, на переконання суду, відповідач не мав підстав для відмови у поновленні виплати позивачу пенсії з вищенаведеної підстави.

За наведених обставин, а також враховуючи рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV, суд вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії, а тому рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу, викладене у формі листа від 04.06.2018р. №1634.02-03 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання поновити виплату пенсію ОСОБА_1 з 07.10.2009 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.5 цього Порядку заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.05.2018 р. уповноважений представник позивача на підставі довіреності подав до Головного управління ПФУ в Кіровоградській області додаткові документи для призначення пенсії (т.2,а.с.142).

Відтак, права позивача належать захисту саме з дати звернення його представника із заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 22.05.2018, а не з 07.10.2009 року.

Разом з тим, відповідно до частин першої та другої ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Статтею 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, даний спір повинен розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку. Підстав для поновлення строку звернення до суду, які б можна було вважати поважними, позивачем не наведено.

З огляду на вищевказане, з урахуванням часу звернення ОСОБА_1 з позовом до суду (03 грудня 2018 року), що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті, позовні вимоги в частині поновлення виплати йому пенсії підлягають задоволенню з 03 червня 2018 року.

Ухвалою суду від 05.06.2019 року позовні вимоги за період з 7 жовтня 2009 року по 03 червня 2018 року включно - залишені без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-180а15, 21-168а15 відповідно), а також від 8 червня 2016 року (справи № 21-174а16).

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Оскільки суд дійшов висновку про те, що відповідач протиправно відмовив у поновленні виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 , тому виходячи із наданих пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України повноважень, належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, викладеного у формі листа від 04.06.2018 року за № 1634.02-03 та зобов`язання відповідача поновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 03.06.2018 року.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 704,80 грн., сплачений згідно квитанції №0.0.1202767226.1 від 04.12.2018 р. (т.1,а.с.3).

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, викладене у формі листа від 04.06.2018 року №1634.02-03.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області поновити виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 03 червня 2018 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 20632802) на користь ОСОБА_1 (ін. код - НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 704 грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 10.06.2019 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. Петренко