Рішення № 82285156, 10.06.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2019 р. справа № 300/859/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області про визнання протиправними дій щодо відмови у виплаті компенсації витрат на оплату праці працівника за кожен непарний місяць роботи протягом року та компенсації фактичних витрат за працевлаштовану громадянки протягом року у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також зобов`язання нарахувати і виплатити таку компенсацію, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) 17.04.2019 звернувся в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області (надалі по тексту також - відповідач, міський центр зайнятості) про визнання протиправними дій щодо відмови у виплаті компенсації витрат на оплату праці працівника за кожен непарний місяць роботи протягом року та компенсації фактичних витрат за працевлаштовану громадянки протягом року у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також зобов`язання нарахувати і виплатити таку компенсацію.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем, в порушення частини 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення" №5067-VI від 05.07.2012, вимог пункту 3 Порядку компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україні від 15.04.2013 за №347 (надалі по тексту також - Порядок №347), пункту 3 Порядку здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україні від 08.09.2015 за №696 (надалі по тексту також - Порядок №696), протиправно відмовлено у виплаті компенсації витрат на оплату праці працевлаштованого працівника ОСОБА_2 , а також компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за вказану працевлаштовану громадянку. Позивач вважає, що Івано-Франківський міський центр зайнятості Івано-Франківської області зобов`язаний виплатити компенсацію витрат на оплату праці ОСОБА_2 , яка працевлаштована позивачем за направленням відповідача, і з якою укладений трудовий договір від 05.09.2018. Така компенсація повинна обчислюватися за кожен непарний місяць роботи протягом року, а також виходячи із обов`язку відповідача виплатити компенсацію фактичних витрат за вказану громадянку у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Поряд з іншим, ФОП ОСОБА_1 зазначив, що звертався до міського центру зайнятості із заявами від 04.02.2019 і 13.02.2019 про виплату вказаних компенсацій, однак відповідач листами від 11.02.2019 за №564-04/29-19 та від 19.02.2019 №712-04/29-19 відмовив у їх виплаті, вказуючи на пропущення позивачем двох місяців з дня працевлаштування особи, подання відповідної заяви та документів. Одночасно позивач вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність у кошторисі коштів для виплати такої компенсації. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 22.04.2019, на підставі статей 260-261 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін (а.с.1-2).

На виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження позивач 07.05.2019 подав докази, які засвідчують працевлаштування ОСОБА_2 (а.с.20, 21-30).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 10.05.2019 з відповідними письмовими доказами (а.с.31-34, 35-48), а також 27.05.2019 подав доповнення до відзиву, долучивши відповідні докази (а.с54-57, 58-63). Як і у відзиві на позов, так і в доповненні до відзиву, відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позивача та їх безпідставність. Відповідач вказує на те, що ФОП ОСОБА_1 пропустив двохмісячний строк для подання заяви з відповідними документами до міського центру зайнятості для виплати останнім компенсації витрат на оплату праці працевлаштованого працівника ОСОБА_2 і компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за вказану працевлаштовану громадянку, як цього вимагає пункт 8 Порядку №347 та пункт 11 Порядку №696. У спірному випадку позивач уклав трудовий договір із ОСОБА_2 05.09.2018, а до Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області звернувся першочергово 04.02.2019 для надання інформації стосовно необхідного пакету документів для виплати таких компенсацій, і тільки 13.02.2019 позивач звернувся із заявою про виплату компенсацій. Зважаючи на вказані обставини, відповідач стверджує про відсутність підстав для здійснення коментованих виплат позивачу відносно працевлаштованої ОСОБА_2 . Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, відзив на позовну заяву, доповнення до відзиву, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Встановлено, що ОСОБА_1 , 28.03.2008 зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку у Державній податковій інспекції в м. Івано-Франківську Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області як платник податків і зборів, підтвердженням чого є свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1 від 28.03.2019 та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 15.02.2018 (а.с.11, 12).

До одних із видів економічної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за КВЕД 81.21 віднесено "загальне прибирання будинків (основний)", і за КВЕД 82.11 віднесено "надання комбінованих офісних адміністративних послуг".

Вказана обставина підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https:///usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) станом на 10.06.2019.

Івано-Франківським міським центром зайнятості Івано-Франківської області, відповідно до поданої позивачем інформації про потребу у працівниках від 16.08.2018, направлено до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 Васильовича для працевлаштування ОСОБА_2 (надалі по тексту також - ОСОБА_2 ) на робоче місце (вакансію) адміністратор, що засвідчується наявною в матеріалах справи копією направлення на працевлаштування №09051807310012010 від 23.08.2018 (а.с.13).

ФОП ОСОБА_1 , 28.08.2018, видано наказ №08/02 від 28.02.2018 про прийняття на роботу (за умови успішних результатів стажування) і на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" від 17.06.2015 за №413, повідомив Державну податкову інспекцію в м. Івано-Франківську про прийняття на роботу, зокрема, працівника ОСОБА_2 (а.с.26, 28).

В подальшому, відповідно до виданого 05.09.2018 ФОП ОСОБА_1 наказу №09/01 ОСОБА_2 за результатами успішного стажування з 05.09.2018 прийнята на роботу на посаду адміністратора (а.с.38).

Водночас, 05.09.2018, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (фізична особа, яка використовує найману працю; фізична особа) та ОСОБА_2 (працівник) укладено безстроковий трудовий договір, згідно якого працівник зобов`язаний здійснювати роботу з обслуговування клієнтів у телефонному режимі (прийом замовлень); надавати консультації клієнтам з питань, що стосуються послуг, які надаються підприємством; розглядати претензії, пов`язані з незадовільною якістю виконаних робіт та обслуговування відвідувачів; вживати заходів щодо запобігання і ліквідації конфліктних ситуацій; інформанти керівництво про наявні недоліки в обслуговуванні клієнтів та заходах для їх ліквідації, а фізична особа, в свою чергу, зобов`язана оплачувати працю працівника у розмірі 3 723,00 гривень (а.с.27, 39-40).

Позивач 28.08.2018 оформив на ОСОБА_2 трудову книжку НОМЕР_2 , із першого запису в якій слідує прийняття останню на роботу (а.с.25).

Як свідчать матеріали справи, позивач 05.02.2019 (вх. №1573/28-19) звернувся до відповідача із заявою від 04.02.2019 про надання інформації стосовно необхідного пакету документів для виплати компенсації фактичних витрат у розмірі 50% суми нарахованого єдиного внеску за працівника, прийнятого на нове робоче місце за трудовим договором (а.с.58).

Відповідач, листом від 11.02.2019 за №564-04/29-19, повідомив позивача про те, що згідно Порядку №347 та Порядку №696, роботодавець подає протягом двох місяців з дня працевлаштування безробітного, для отримання компенсації витрат на оплату праці - заяву довільної форми та копію трудового договору, а для отримання компенсації витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - заяву довільної форми та довідку за формою згідно з додатком (а.с.15, 36).

ФОП ОСОБА_1 13.02.2019 звернувся до міського центру зайнятості із заявою (вх. №1809/28-19), в якій просив призначити компенсацію витрат на оплату праці працівника ОСОБА_2 , а також компенсацію витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахованого на такі виплати, відповідно до Порядку здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб (а.с.14, 37).

Івано-Франківський міський центр зайнятості Івано-Франківської області 19.02.2019 надав позивачу письмову відповідь за №712-04/29-19, в якій зазначив, що відповідно до пункту 11 Порядку №696, який визначає умови, механізм здійснення центрами зайнятості заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб, роботодавець, який працевлаштував зареєстрованого безробітного з числа внутрішньо переміщених осіб за направленням центру зайнятості на умовах строкового трудового договору, для отримання компенсації протягом двох місяців з дня працевлаштування подає центру зайнятості заяву про компенсацію витрат на оплату праці довільної форми та копії трудового договору між ним і працівником та розпорядчого акта про прийняття на роботу, завірені в установленому порядку (а.с.16, 41).

Позивач, вважаючи вказану відповідь міського центру зайнятості протиправною відмовою у виплаті компенсації витрат на оплату праці ОСОБА_2 за кожен непарний місяць роботи протягом року та компенсації фактичних витрат за працевлаштовану громадянку протягом року у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При вирішенні даної спору суд вважає за необхідне дослідити кожний аргументи позивача окремо у його співвідношенні до змісту заперечення відповідача, та виходячи із фактичних обставин справи, підтверджених належними доказами.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття, визначає Закону України "Про зайнятість населення" №5067-VI від 05.07.2012 (надалі по тексту також - Закон №5067-VI).

Відповідно до вимог статті 14 Закону України "Про зайнятість населення", до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать, зокрема, один з батьків або особа, яка їх замінює і має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років.

За змістом пункту 2 абзацу 2 частини 2 статті 24-1 Закону №5067-VI, до заходів сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб, які працевлаштовуються за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, зазначених у частині першій цієї статті, належать, серед іншого, компенсація витрат роботодавця на оплату праці (але не вище середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідному регіоні за минулий місяць) за працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб на умовах строкових трудових договорів тривалістю не більше шести календарних місяців, за умови збереження гарантій зайнятості такої особи протягом періоду, що перевищує тривалість виплати у два рази.

Таким чином, Закон України "Про зайнятість населення" визначає право роботодавця та обов`язок держави, в особі територіального органу державної служби зайнятості, компенсувати витрати роботодавця на оплату праці за працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб.

Тривалість компенсації витрат роботодавця, який працевлаштовує внутрішньо переміщених осіб з числа категорій громадян, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону, понад шість місяців, але не більше дванадцяти календарних місяців, визначається рішенням регіональних координаційних комітетів сприяння зайнятості за погодженням з відповідними територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

В силу вимог частини 4 статті 24-1 вказаного Закону у разі звільнення працівника, за якого виплачувалася компенсація відповідно до частини другої цієї статті, з ініціативи роботодавця або за згодою сторін до закінчення встановленого строку збереження гарантій зайнятості сума виплачених коштів повертається у повному обсязі до бюджету Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або Фонду соціального захисту інвалідів залежно від джерела компенсації.

На роботодавців, які претендують на отримання компенсацій, передбачених цією статтею, поширюються вимоги частини третьої статті 26 цього Закону.

Частиною 5 статті 24-1 Закону №5067-VI передбачено, що Порядок здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для осіб, зазначених у цій статті, визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 за №696, затверджено Порядок здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб.

Вказаний Порядок визначає умови, механізм здійснення обласними, Київським міським, районними, міськими та міськрайонними центрами зайнятості державної служби зайнятості (надалі по тексту також - центри зайнятості) заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб.

Згідно абзацу 4 пункту 3 Порядку №696, до заходів сприяння зайнятості належать, зокрема, компенсація витрат роботодавця на оплату праці за працевлаштування на умовах строкових трудових договорів зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до пункту 5 вказаного Порядку №696, компенсація витрат роботодавцю на оплату праці тривалістю не більше шести календарних місяців надається за умови працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб за направленням центру зайнятості на умовах строкових трудових договорів і збереження гарантій зайнятості таких осіб протягом періоду, що перевищує тривалість виплати у 2 рази.

Тривалість компенсації витрат роботодавця, який працевлаштовує зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб, з числа громадян, зазначених у частині першій статті 14 Закону України "Про зайнятість населення", понад шість місяців, але не більше дванадцяти календарних місяців, визначається рішенням регіональних координаційних комітетів сприяння зайнятості за погодженням з Центром зайнятості Автономної Республіки Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими центрами зайнятості (надалі по тексту також - регіональні центри зайнятості).

За змістом пункту 7 Порядку №696, компенсація витрат роботодавця на оплату праці проводиться за кожен непарний місяць роботи протягом року, але не більше ніж за шість календарних місяців (за працевлаштованих зареєстрованих безробітних із числа внутрішньо переміщених осіб, які належать до категорії громадян, зазначених у частині першій статті 14 Закону України "Про зайнятість населення", - за кожен непарний місяць роботи протягом двох років, але не більше ніж за 12 календарних місяців).

Компенсація витрат роботодавця на оплату праці виплачується в розмірі фактичних витрат на оплату праці осіб, прийнятих за направленням центрів зайнятості, але не вище середнього розміру заробітної плати штатного працівника, що склався у відповідному регіоні за минулий місяць, або обчисленої з неї відповідної суми в разі, коли особа працювала неповний місяць.

Зазначені витрати включають основну та додаткову заробітну плату, визначену відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про оплату праці", та суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахованого на такі виплати.

Для отримання компенсації роботодавець не пізніше ніж через п`ять робочих днів після виплати працівникові заробітної плати, на підставі якої визначається розмір компенсації витрат роботодавця на оплату праці, подає центру зайнятості відомість за формою згідно з додатком 1.

Отже, з наведеного слідує, що роботодавець, який працевлаштував, за направленням центру зайнятості, зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб, має право на виплату останнім компенсації витрат на оплату праці працевлаштованих осіб тривалістю не більше шести календарних місяців (за працевлаштованих зареєстрованих безробітних із числа внутрішньо переміщених осіб, які належать до категорії громадян, зазначених у частині першій статті 14 Закону України "Про зайнятість населення" - понад шість місяців, але не більше дванадцяти календарних місяців), однак тільки за умови укладення строкових трудових договорів і збереження гарантій зайнятості таких осіб протягом періоду, що перевищує тривалість виплати у 2 рази.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що здійснення виплати компенсації витрат на оплату праці працевлаштованих зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб, можливе тільки на умовах строкових трудових договорів та за умови збереження гарантій зайнятості такої особи протягом періоду, що перевищує тривалість виплати у два рази.

Вказані умови є пов`язаними між собою, і тільки за умови дотримання роботодавцем їх в сукупності, надає останньому право на призначення та виплату за весь період, передбачений законом, компенсації витрат на оплату праці працевлаштованих зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , являється внутрішньо переміщеною особою, яка перебувала на обліку в Івано-Франківському міському центрі зайнятості Івано-Франківської області, як безробітна, і на час направлення відповідачем на працевлаштування до позивача відносилася до категорії громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштування, як особа, яка має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років, підтвердженням чого є пояснення позивача, копією направлення на працевлаштування №09051807310012010 від 23.08.2018 (а.с.13, 14).

Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Як уже відмічалось судом відповідно до пункту 7 Порядку №696, компенсація витрат роботодавця на оплату праці працевлаштованих зареєстрованих безробітних із числа внутрішньо переміщених осіб, які належать до категорії громадян, зазначених у частині першій статті 14 Закону України "Про зайнятість населення", проводиться за кожен непарний місяць роботи протягом двох років, але не більше ніж за 12 календарних місяців.

Таким чином, з наведеного слідує, що компенсація витрат на оплату праці ОСОБА_2 , яка відноситься до категорії громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштування, як особа, на утримання якої перебуває дитина (діти) віком до шести років, у разі наявності всіх підстав для виплати такої компенсації, повинна проводитися за кожен непарний місяць роботи протягом двох років, але не більше ніж за 12 календарних місяців (пункт 7 Порядку №696).

Слід відмітити, що законодавцем визначено різні умови та механізми здійснення центрами зайнятості виплати компенсації витрат роботодавця на оплату праці зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб і таких же осіб, які належать до категорії громадян, зазначених у частині 1 статті 14 Закону України "Про зайнятість населення".

При цьому позивач, заявляючи позовну вимогу про виплату компенсацію витрат на оплату праці ОСОБА_2 , просить зобов`язати міський центр зайнятості нарахувати та виплатити таку компенсацію за кожен непарний місяць роботи протягом року з дня її працевлаштування, тобто керуючись нормою Порядку №696, яка стосується зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб, які не відносяться до категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштування, визначені у частині 1 статті 14 Закону України "Про зайнятість населення".

Окрім цього, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що ні Закон України "Про зайнятість населення", ні Порядок №347, ні Порядок №696, не містять такої підстави для невиплати роботодавцю компенсації заробітної плати та фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як відсутність в кошторисі відповідного центру зайнятості коштів для її виплати.

Однак, мотивувальна частина письмових відповідей відповідача, оформлених листами від 11.02.2019 за №564-04/29-19 та від 19.02.2019 за №712-04/29-19, наданих на звернення позивача, не містить посилання на відсутність в кошторисі міського центру зайнятості коштів для виплати компенсації заробітної плати та фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як на підставу відмови у виплаті таких компенсацій, а тільки повідомлено позивача про встановлений порядок звернення із заявою щодо виплати вказаних компенсацій.

Таким чином, коментовані доводи позивача про протиправність дій відповідача по відмові у компенсації, суд вважає безпідставними, так як відмова з вказаних причин у спірному випадку не мала місце.

Стосовно доводів відповідача з приводу недотримання ФОП ОСОБА_1 двохмісячного строку для подання заяви з відповідними документами до міського центру зайнятості для виплати останнім компенсації витрат на оплату праці працевлаштованого працівника ОСОБА_2 і компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за вказану працевлаштовану громадянку, суд зазначає наступне.

Як уже відмічалось судом, вищезгадана громадянка ОСОБА_2 , прийнята на роботу ФОП ОСОБА_1 , за направленням Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області №09051807310012010 від 23.08.2018, згідно наказів №08/02 від 28.08.2018 і №09/01 від 05.09.2018 (а.с.13, 28, 38).

Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (фізична особа, яка використовує найману працю) та ОСОБА_2 (працівник) 05.09.2018 укладено трудовий договір (а.с.39-40).

Даний трудовий договір відповідає встановленій формі трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 за №260.

ФОП ОСОБА_1 звернувся до міського центру зайнятості із заявою від 13.02.2019, яка в той же день зареєстрована відповідачем за вхідним номером 1809/28-19 (а.с.37).

Як свідчить зміст вказаної заяви від 13.02.2019, поданої позивачем до відповідача, ФОП ОСОБА_1 просив міський центр зайнятості призначити компенсацію за основну і додаткову заробітну плату, а також виплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахованого на такі виплати, за працевлаштовану зареєстровану безробітну з числа внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 , відповідно до Порядку здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб №696 (а.с.14, 37).

Суд відмічає, що компенсація витрат роботодавця на оплату праці включають основну та додаткову заробітну плату, визначену відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про оплату праці", та суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахованого на такі виплати, як це визначено абзацом 3 пункту 7 Порядку №696.

Таким чином суд не приймає до уваги посилання позивача (у адміністративному позові) і доводи відповідача (у відзиві на позов) на положення Порядку компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україні від 15.04.2013 за №347 (надалі по тексту також - Порядок №347).

В свою чергу, Порядок №347 затверджений на реалізації статті 26 та частини другої статті 27 Закону України "Про зайнятість населення".

В даному ж випадку предметом розгляду в адміністративній справі є наявність чи відсутність підстав для призначення ФОП ОСОБА_1 компенсації витрат на оплату праці по факту працевлаштування останнім зареєстрованої безробітної із числа внутрішньо переміщених осіб ( ОСОБА_2 ), правовідносини з приводу чого в першу чергу врегульовано статтею 24-1 Законом України "Про зайнятість населення", а також Порядком №696.

Так, відповідно до пункту 11 Порядку №696, роботодавець, який працевлаштував зареєстрованого безробітного з числа внутрішньо переміщених осіб за направленням центру зайнятості на умовах строкового трудового договору, для отримання компенсації протягом двох місяців з дня працевлаштування подає центру зайнятості заяву про компенсацію витрат на оплату праці довільної форми та копії трудового договору між ним і працівником та розпорядчого акта про прийняття на роботу, завірені в установленому порядку.

Як свідчать матеріали справи, позивач, звертаючись до відповідача із заявою від 13.02.2019, подав трудовий договір та наказ (розпорядження) про прийняття працівника ( ОСОБА_2 ) на роботу, про що вказано у самій заяві як додаток, і дана обставина не заперечується відповідачем.

Тобто, позивачем долучено весь необхідний пакет документів при поданні вказаної заяви для призначення компенсації витрат на оплату праці ОСОБА_2 , визначений пунктом 11 Порядку №696.

Відповідно до частини 3 статті 26 "Про зайнятість населення" зазначена в частині першій цієї статті компенсація не виплачується у разі, коли роботодавець:

1) має заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

2) визнаний у встановленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство.

Аналогічний перелік підстав також зазначений у пункті 4 Порядку здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 за №696.

Разом з тим, статтею 24-1 Закону №5067-VI, яка визначає заходи сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб, встановлено, що на роботодавців, які претендують на отримання компенсацій, передбачених цією статтею, поширюються вимоги частини третьої статті 26 цього Закону (абзац 2 частини 4 вказаної статті).

Суд звертає увагу, що ні Законом України "Про зайнятість населення", ні Порядком №696 не передбачено такої підстави для відмови у компенсації витрат на оплату праці зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб, зміст якої визначений відповідачем у листах від 11.02.2019 за №564-04/29-19 і від 19.02.2019 за №712-04/29-19.

Натомість, частиною 3 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких державна служба зайнятості відмовляє у виплаті такої компенсації.

Недотримання строків подання роботодавцем заяви на отримання компенсації, за умови наявності законодавчо встановлених та підтверджуючих відповідними документами державних гарантій, не можуть бути підставою для відмови в наданні таких гарантій.

На підставі вказаного суд дійшов переконливого висновку, що Івано-Франківський міський центр зайнятості Івано-Франківської області протиправно відмовив у вирішенні питання щодо виплати компенсації витрат на оплату праці працевлаштованої позивачем зареєстрованої безробітної з числа внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 , з підстав пропуску ФОП Філіпчуком двохмісячного строку звернення із заявою щодо виплати такої компенсації.

Розглядаючи позовну вимогу позивача про зобов`язання міського центру зайнятості нарахувати та виплатити ФОП ОСОБА_1 спірну компенсацію витрат, суд вказує на її передчасність і вважає за необхідне відмітити наступне.

Згідно вимог абзацу 2 пункту 11 Порядку №696 рішення про компенсацію витрат роботодавця на оплату праці або відмову в компенсації приймається центром зайнятості протягом десяти робочих днів з дати отримання всіх даних на підставі:

- документів, зазначених в абзаці першому цього пункту;

- персональних даних про особу, якими володіє центр зайнятості;

- даних ДФС та її територіальних органів щодо відсутності у роботодавця заборгованості із сплати єдиного внеску;

- даних органів Пенсійного фонду України про дату працевлаштування особи та відсутність у роботодавця заборгованості із сплати внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

- даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо відсутності порушеної справи про банкрутство або визнання роботодавця банкрутом.

Обмін зазначеними даними здійснюється в установленому законодавством порядку.

У разі неможливості отримання відомостей про роботодавця, зазначених в абзацах п`ятому - сьомому цього пункту, в електронному вигляді центр зайнятості робить запит до зазначених органів для отримання необхідної інформації.

У разі прийняття рішення про компенсацію протягом семи робочих днів між центром зайнятості та роботодавцем укладається договір.

З наведеного слідує, що для призначення компенсації витрат роботодавця на оплату праці або відмову в компенсації таких витрат центр зайнятості проводить необхідну перевірку даних роботодавця, який звернувся за призначенням компенсації витрат на оплату праці.

На момент розгляду справи, в матеріалах справи відсутні будь які документи (докази) щодо наявності чи відсутності у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску, заборгованості із сплати внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, докази щодо відсутності порушеної справи про банкрутство або визнання позивача банкрутом, а також сторонами з даного приводу не надано жодних пояснень.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, суд, керуючись коментованою нормою КАС України, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і зобов`язати Івано-Франківський міський центр зайнятості Івано-Франківської області повторно розглянути заяву фізичної особи ОСОБА_1 від 13.02.2019 щодо призначення компенсації витрат на оплату праці працевлаштованої зареєстрованої безробітної особи із числа внутрішньо переміщених (ОСОБА_2), яка включає: основну та додаткову заробітну плату, визначену відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про оплату праці", та суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахованого на такі виплати, відповідно до Порядку №696.

Виходячи з аналізу вищевказаних положень та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області підлягає до часткового задоволення. Слід визнати протиправними дії Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області щодо відмови у виплаті ФОП ОСОБА_1 компенсації витрат на оплату праці ОСОБА_2 , з підстав пропуску позивачем двохмісячного строку звернення із заявою до міського центру зайнятості, та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13.02.2019 щодо призначення компенсації витрат на оплату праці працевлаштованої зареєстрованої безробітної із числа внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 .

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 1 921,00 гривень, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією №0.0.1326519552.1 від 16.04.2019 (а.с.4).

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 440,75 гривень, що становить 75 відсотків від суми сплаченого позивачем судового збору.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області по відмові у вирішенні питання щодо прийняття рішення про компенсацію витрат роботодавця на оплату праці працевлаштованої зареєстрованої безробітної з числа внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2, з підстав пропуску фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 двохмісячного строку звернення із заявою від 13.02.2019 до Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області.

Зобов`язати Івано-Франківський міський центр зайнятості Івано-Франківської області повторно розглянути заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 13.02.2019 щодо призначення компенсації витрат на оплату праці працевлаштованої зареєстрованої безробітної із числа внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 19390067) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 440,75 гривень (одна тисяча чотириста сорок гривень сімдесят п`ять копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), АДРЕСА_1 .

Відповідач - Івано-Франківський міський центр зайнятості Івано-Франківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 19390067), вул. Набережна ім. В. Стефаника, 34б, м. Івано-Франківськ, 76010.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.