Рішення № 82285146, 10.06.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2019 року м. Житомир справа №240/7120/19

категорія 109200100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із позовом, в якому просять:

- визнати протиправною бездіяльність Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, яка призвела до порушення розгляду заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 18 квітня 2019 року, та, як наслідок визнання бездіяльності протиправною, в зв`язку з відсутністю законних підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, зобов`язати Мартинівську сільську раду Пулинського району Житомирської області в двотижневий строк прийняти рішення, яким затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 і надати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_1 , ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач проявляє протиправну бездіяльність щодо затвердження погоджених проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 із подальшою передачею вказаних земельних ділянок у власність.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.

Положеннями частини третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що учасники справи мають право, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Частиною четвертою статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Ухвалою суду від 13 травня 2019 року Мартинівській сільській раді Пулинського району Житомирської області встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалу суду від 13 травня 2019 року було отримано відповідачем 20 травня 2019 року, що підтверджується наявним у мате6ріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 42).

Враховуючи вищевикладене, останнім днем процесуального строку для подання відзиву на позов є 04 червня 20119 року.

Відповідач як у строк, визначений частиною п`ятою статті 162, частиною першою статті 261 КАС України та встановлений ухвалою суду від 13 травня 2019 року, так і станом на 10 червня 2019 року відзив на позовну заяву не надіслав. Доказів наявності поважності причин для пропуску процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву відповідачем також надано не було.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 159 КАС України, суд розцінює не подання Мартинівською сільською радою Пулинського району Житомирської області відзиву на позовну заяву як визнання позову.

У відповідності до положень частини п`ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Частиною п`ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою від 18 грудня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована в адміністративних межах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами населеного пункту (а.с. 24).

Також, ОСОБА_2 зверталась до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою від 18 грудня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована в адміністративних межах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами населеного пункту (зворот а.с. 27).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №6-3524/14-18-СГ від 07 вересня 2018 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка розташована в адміністративних межах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами села Видумка, згідно поданої заяви від 18 грудня 2017 року (а.с. 27).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №6-3525/14-18-СГ від 07 вересня 2018 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка розташована в адміністративних межах Бабичівської сільської ради Пулинського району Житомирської області за межами села Видумка, згідно поданої заяви від 18 грудня 2017 року (зворот а.с. 23).

15 березня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зверталися із листами на адресу директора ПП "ОК`ленд" ОСОБА_3 про замовлення розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №6-3524/14-18-СГ від 07 вересня 2018 року, №6-3525/14-18-СГ від 07 вересня 2018 року (зворот а.с. 22, зворот а.с. 26).

ПП "ОК`ленд" було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність загальною площею 4,0000 га, з них: гр. ОСОБА_1 № НОМЕР_2 для ведення особистого селянського господарства 2,0000 га; гр. ОСОБА_2 № НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства 2,0000 га; за адресою: Житомирська область, Пулинський район, Бабичівська сільська рада (Мартинівська ОТГ) (а.с. 18 та зворот).

У відповідності до Висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 11 квітня 2019 року №2182/82-19, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність загальною площею 4,0000 га, з них: гр. ОСОБА_1 № НОМЕР_2 для ведення особистого селянського господарства 2,0000 га; гр. ОСОБА_2 № НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства 2,0000 га; за адресою: Житомирська область, Пулинський район, Бабичівська сільська рада (Мартинівська ОТГ) в цілому відповідає вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам та погоджуються (а.с. 17).

18 квітня 20119 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зверталися до відповідача із спільною заявою щодо затвердження розроблених та погоджених проектів землеустрою земельних ділянок за кадастровими номерами №№ НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 із подальшою передачею земельних ділянок у власність. Вказану заяву було зареєстровано відповідачем 18 квітня 2019 року за вх. №223, що підтверджується відповідною відміткою на заяві ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 18 квітня 2019 року (а.с. 16).

Станом на 10 червня 2019 року доказів розгляду Мартинівською сільською радою Пулинського району Житомирської області заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та прийняття рішення за результатами розгляду вказаної заяви відповідачем надано не було.

Наголошуючи, що відповідач проявляє протиправну бездіяльність щодо розгляду та прийняття рішення про затвердження проектів землеустрою земельних ділянок за кадастровими номерами №№ НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 із подальшою передачею вказаних земельних ділянок у власність, позивачі звернулись із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 13 Основного Закону проголошено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Положеннями статті 19 Основного Закону проголошено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до положень статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 серпня 2016 року №1402-VIII визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №280/97-ВР).

Положеннями статті 25 Закону №280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 59 Закону №280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III (далі - Земельний кодекс України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями частини третьої статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частиною другою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 Земельного кодексу України.

Так, положеннями статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до частини восьмої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України врегульовано, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Приписами частини десятої статті 118 Земельного кодексу України закріплено, що у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Частиною шостою статті 186 Земельного кодексу України визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Положеннями частини вісімнадцятої статті 186 Земельного кодексу України встановлено, що кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами.

Згідно з частиною двадцятою статті 186 Земельного кодексу України погодження документації із землеустрою здійснюється за місцем розташування земель (земельних ділянок) територіальними органами центральних органів виконавчої влади, утвореними у районі, місті обласного, республіканського значення (Автономної Республіки Крим), містах Києві та Севастополі, або міжрегіональним територіальним органом, у разі якщо повноваження його поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць.

У відповідності до частини четвертої статті 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Частиною сьомою статті 186-1 Земельного кодексу України визначено, що кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

У відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад " від 31 січня 2018 року №60-р, Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру починаючи з 01 лютого 2018 року забезпечити: 1) формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах, визначених перспективним планом формування територій громад, шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності з подальшою передачею зазначених земельних ділянок у комунальну власність відповідних об`єднаних територіальних громад згідно із статтею 117 Земельного кодексу України; 2) передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, включених до переліку земельних ділянок державної власності, права на які виставлені на земельні торги, в комунальну власність об`єднаних територіальних громад після оприлюднення результатів земельних торгів та укладення договорів оренди таких земельних ділянок; 3) здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об`єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення згідно із статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У Рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (Беєлер проти Італії, Онер`їлдіз проти Туреччини, Megadat.com S.r.l. проти Молдови, Москаль проти Польщі).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20 травня 2010 року, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Відповідно до судової практики ЄСПЛ (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.

Перевіряючи оскаржувану бездіяльність на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає наступне.

...................Так, відповідно до змісту позовної заяви та наявних у матеріалах справи доказів, позивачами у встановленому чинним законодавством порядку було отримано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок з кадастровими номерами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 , та у подальшому було виготовлено ПП "ОК`ЛЕНД" (а.с. 18 та зворот) та погоджено Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією висновку Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 11 квітня 2019 року №2182/82-19 (а.с. 17).

При цьому, позивачі звертались до Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області із заявою від 18 квітня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок з кадастровими номерами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 . Вказана заява була зареєстрована відповідачем за вх. №223 від 18 квітня 2019 року (а.с. 16).

Станом на 10 червня 2019 року доказів розгляду Мартинівською сільською радою Пулинського району Житомирської області заяви позивачів та прийняття рішення за результатами розгляду вказаної заяви відповідачем надано не було.

Суд погоджується із доводами позивача та наголошує, що Мартинівською сільською радою Пулинського району Житомирської області пропущено строк для розгляду заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 18 квітня 2019 року, встановлений частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України.

Доказів неможливості розгляду заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у встановлений чинним законодавством строк або наявності поважних причин, що унеможливили дотримання відповідачем вказаного строку Мартинівською сільською радою Пулинського району Житомирської області також надано не було.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Так, у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ЄСПЛ вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17 липня 2008 року у справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі №815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII правові висновки Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищевикладене та керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 18 квітня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок з кадастровими номерами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у строк, визначений частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України.

Щодо заявлених позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Юридична конструкція частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України передбачає затвердження проекту землеустрою виключно у разі його належного попереднього погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України. Водночас, як встановлено зі змісту позовної заяви та наявних у матеріалах справи доказів, заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 18 квітня 2019 року відповідачем розглянута не була.

Крім того, питання належного попереднього погодження розробленого проекту землеустрою в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України Мартинівською сільською радою Пулинського району Житомирської області також досліджені не були.

Суд звертає увагу, що дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність було надано наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №6-3524/14-18-СГ від 07 вересня 2018 року ОСОБА_2 (а.с. 27) та наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №6-3525/14-18-СГ від 07 вересня 2018 року (зворот а.с. 23).

При цьому, на підтвердження погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за кадастровими номерами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 , позивачами надано копію висновку Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 11 квітня року №12716/82-18 (а.с. 20).

Таким чином, наказами Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №6-3524/14-18-СГ, №6-3525/14-18-СГ від 07 вересня 2018 року позивачам було надано дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.

Проте, позивачами залишено поза увагою, що на момент погодження Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за кадастровими номерами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 , вказані земельні ділянки перебували у власності Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області на праві комунальної власності.

Враховуючи вищевикладене, прийняттю Мартинівською сільською радою Пулинського району Житомирської області рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок за кадастровими номерами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 передує дослідження відповідачем питання належного попереднього погодження розробленого проекту землеустрою в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України та, зокрема, відповідності висновку Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 11 квітня року №12716/82-18 положенням: частини вісімнадцятої та двадцятої статті 186, частини сьомої статті 186-1 Земельного кодексу України та розпорядження Кабінету Міністрів України "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад "від 31 січня 2018 року №60-р.

Таким чином, доводи позивачів в частині належного погодження землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок за кадастровими номерами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, а заявлені позовні вимоги щодо затвердження проекту землеустрою є передчасними.

Суд також звертає увагу, що питання затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність належать в контексті спірних правовідносин до виключних повноважень Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області.

Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Зобов`язання судом вчинити певні дії за відсутності відповідного волевиявлення органу є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема, про затвердження проекту землеустрою з подальшою передачею земельних ділянок у власність, постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.

Позиція суду узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №712/10864/16-а (провадження №11-518апп18), які відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону №1402-VIII є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, заявлені позовні вимоги є передчасними та не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачами.

Враховуючи наявність порушеного права та необхідність його судового захисту, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 9, частиною другою статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Мартинівську сільську раду Пулинського району Житомирської області розглянути на найближчій сесії заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 18 квітня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок за кадастровими номерами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до норм Земельного кодексу України та з урахуванням висновків суду і встановлених обставин справи.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що бездіяльність Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 18 квітня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок за кадастровими номерами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у строк, визначений частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України є порушенням частини другої статті 19 Конституції України та не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем в порушення частини другої статті 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність бездіяльність Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 18 квітня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок за кадастровими номерами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у строк, визначений частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь кожного з позивачів по 384,20 грн судових витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 159, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: 2457512973), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: 2698009480) до Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області (вул. Поліська, 3, Мартинівка, Пулинський район, Житомирська область, 12041. РНОКПП/ЄДРПОУ: 04347456) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 18 квітня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок з кадастровими номерами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у строк, визначений частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України.

Зобов`язати Мартинівську сільську раду Пулинського району Житомирської області розглянути на найближчій сесії заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 18 квітня 2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок за кадастровими номерами № НОМЕР_2 , № НОМЕР_1 та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до норм Земельного кодексу України та з урахуванням висновків суду і встановлених обставин справи.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) судових витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області на користь ОСОБА_2 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 10 червня 2019 року.

Суддя О.Г. Попова