Рішення № 82283781, 10.06.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2019 року ЛуцькСправа № 140/981/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (ГУ Держгеокадастру у Волинській області, відповідач) про визнання дій щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка знаходиться на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області протиправними; зобов`язання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 2,00 га, яка знаходиться на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації; стягнення коштів у сумі 10000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 05 січня 2017 року №3-17/15-17-СГ йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення 01.03) та зазначено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню у встановленому законодавством порядку. Проект землеустрою було розроблено 09 березня 2017 року Камінь-Каширським районним виробничим відділом Волинської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру». Крім того, на вказаний проект отримано позитивний експертний висновок; земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі за кадастровим номером НОМЕР_1 .

Як зазначив позивач, надалі він звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою. Проте листом від 16 серпня 2018 року №М-2217/0-1474/0/95-18 ГУ Держгеокадастру у Волинській області відмовило у затверджені проекту землеустрою мотивуючи тим, що у розробника проекту землеустрою протерміноване свідоцтво про повірку вимірювальних засобів.

Позивач вважає таку відмову такою, що порушує його права, оскільки суперечить вимогам Земельного кодексу України. Зазначає, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Орган, який передає земельні ділянки в користування, може відмовити у затверджені проекту землеустрою виключно у випадку відсутності позитивного висновку обов`язкової державної експертизи, якщо такий проект підлягає експертизі землевпорядної документації.

Крім того, вказує, що учасники бойових дій, до яких він належить, мають першочергове право на відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Протиправна поведінка відповідача, яка носить тривалий характер - безпідставне зволікання та відмова у затверджені проекту землеустрою - завдали йому моральної шкоди, яку він оцінює в 10000,00 грн. та просить відшкодувати.

На підставі наведеного просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 07 травня 2019 року ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав (а.с.38-43). В обґрунтування своєї позиції вказав, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, про результати розгляду якої заявника повідомлено листом від 16 серпня 2018 року №М-2217/0-1474/0/95-18. Відповідач вважає, що поданий на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а тому правомірно не затверджений ГУ Держгеокадастру у Волинській області. Посилаючись на вимоги Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» в частині користування матеріалами Державного картографо-геодезичного фонду України, зауважує, підтвердженням легітимності одержання координат державної геодезичної мережі (ДГМ) є копія виписки координат та висот пунктів ДГМ із банку геодезичних даних із зазначеним терміном дії, номеру рахунку, замовника (розробника документації) системи координат та висот. Зазначені виписки надають науково-дослідні інститути геодезії і картографії (адміністратор банку геодезичних даних згідно з наказом Держемагенства України від 10 січня 2014 року №3). Під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 19 липня 2018 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було встановлено, що свідоцтво про повірку засобу вимірювальної техніки протерміноване (дійсне до 10 березня 2018 року). Позивачу рекомендовано повернути проект землеустрою розробнику документації на доопрацювання, після чого повторно подати для затвердження. Вважає, що оскаржувані дії відповідають вимогам діючого законодавства і підстав для визнання їх протиправними немає.

Також вказує, що повноваження щодо прийняття рішення за результатами розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою є дискреційними.

Крім того, зазначає, що позивачем не обґрунтовано, в чому полягає завдана ГУ Держгеокадастру у Волинській області моральна шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з отриманням листа ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 16 серпня 2018 року №М-2217/0-1474/0/95-18.

З наведених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.10).

05 січня 2017 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області прийнято наказ №3-17/15-17-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації землеустрою» (а.с.15), згідно з яким ОСОБА_1 надано дозвіл на відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району; орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Пунктами 2, 3 цього наказу передбачено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства; керівнику відділу Держгеокадастру у Камінь-Каширському районі при надходженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забезпечити в установленому законодавством порядку реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

На виконання даного наказу Волинською регіональною філією Камінь-Каширського районного виробничого відділу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 А 01.03 площею 2,0000 га за межами населеного пункту на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області (а.с.16). Зазначений проект землеустрою було погоджено відділом у Камінь-Каширському районі Міжрайонного управління у Камінь-Каширському та Любешівському районах ГУ Держгеокадасту у Волинській області, про що складено позитивний висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 04 серпня 2017 року №3486/82-17 (а.с.17).

Надалі 28 вересня 2017 року відділом у Камінь-Каширському районі Міжрайонного управління у Камінь-Каширському та Любешівському районах ГУ Держгеокадастру у Волинській області на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 09 березня 2017 року, розробленого Волинською регіональною філією Камінь-Каширського районного виробничого відділу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», проведено державну реєстрацію даної земельної ділянки та присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26 березня 2018 року №НВ-0703955342018, який сформований за заявою ОСОБА_1 від 26 березня 2018 року (а.с.11-13).

19 липня 2018 року позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,000 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Камінь-Каширської міської ради Волинської області із земель державної власності (а.с.44). У вказаній заяві позивач також зазначає, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території України не скористався.

У відповідь на заяву ОСОБА_1 ГУ Держгеокадастру у Волинській області листом від 16 серпня 2018 року №М-2217/0-1474/0/95-18 повідомило позивача, що згідно зі статтею 20 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» юридичні та фізичні особи мають право користуватися матеріалами Державного картографо-геодезичного фонду України з додержанням вимог цього Закону та Положення про цей фонд; підтвердженням легітимності одержання координат державної геодезичної мережі є копія виписки координат та висот пунктів ДГМ із банку геодезичних даних із зазначеним терміном дії, номеру рахунку, замовника (розробника документації) системи координат та висот; зазначені виписки надають науково-дослідні інститути геодезії і картографії (адміністратор банку геодезичних даних згідно з наказом Держземагентства України від 10 січня 2014 року №3); свідоцтво про повірку засобу вимірювальною техніки протерміноване (дійсне до 10 березня 2018 року). З метою дооформлення проекту землеустрою позивачу рекомендовано повернути проект розробнику документації на доопрацювання, після чого повторно подати до Головного управління на затвердження (а.с.18).

Не погоджуючись із такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дії відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з частиною першою статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Частинами восьмою-дев`ятою статті 118 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до статті 25 Закону України від 22 травня 2003 року №858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон №858-IV) документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону №858-IV передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини четвертої статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Частиною п`ятою статті 186-1 ЗК України передбачено, що органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно з частиною шостою статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Частиною восьмою статті 186-1 ЗК України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Таким чином, процедура погодження проекту землеустрою передбачає перевірку цього проекту на відповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації та прямо встановлює обов`язок компетентного органу здійснити одночасну перевірку дотримання всіх указаних вимог розробником проекту, і саме на цій стадії відповідний орган має повноваження відмовити в погодженні проекту землеустрою з наданням часу його розробнику на усунення визначеного вичерпного переліку недоліків проекту.

При цьому з вищенаведених норм ЗК України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. Перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту, а не його затвердження.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду в постановах від 05 березня 2019 року у справі №818/1817/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18.

Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Як зазначалося вище, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 А 01.03 площею 2,0000 га за межами населеного пункту на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області, розроблений Волинською регіональною філією Камінь-Каширського районного виробничого відділу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», погоджено відділом у Камінь-Каширському районі Міжрайонного управління у Камінь-Каширському та Любешівському районах Головного управління Держгеокадасту у Волинській області, про що складено висновок від 04 серпня 2017 року №3486/82-17 (а.с.17). Відповідно до пункту 7 цього висновку слідує про відсутність необхідності проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

Відтак, висновок про погодження ГУ Держгеокадастру у Волинській області проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 А 01.03 площею 2,0000 га за межами населеного пункту на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області підтверджує відповідність вказаного проекту вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Разом з тим, за результатами розгляду заяви позивача від 19 липня 2018 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,000 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Камінь-Каширської міської ради Волинської області із земель державної власності (кадастровий номер НОМЕР_1 ) (а.с.44), ГУ Держгеокадастру у Волинській області листом від 16 серпня 2018 року №М-2217/0-1474/0/95-18 фактично відмовило у затвердженні вказаного проекту землеустрою (а.с.18).

Правовий статус Головного управління визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення №333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

На підставі підпункту 13 пункту 4 Положення №333 Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Пунктом 8 Положення №333 визначено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року №600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

Пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинне оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу ГУ Держгеокадастру в області.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, тоді як ГУ Держгеокадастру у Волинській області листом запропонувало ОСОБА_1 з метою дооформлення проекту землеустрою повернути зазначений проект розробнику документації на доопрацювання. Проте чинне законодавство не передбачає можливості повернення листом проекту землеустрою на доопрацювання.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі №346/3524/16-а, від 28 листопада 2018 року в справах №820/4439/17, №820/4219/17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі №815/2488/17, від 28 лютого 2019 року в справах №818/1903/17, №808/3081/17, від 23 квітня 2019 року в справі №818/965/16 та враховуються судом при вирішення даного спору в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

Звертаючись 19 липня 2018 року до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявою про затвердження проекту землеустрою Мельник В .І. додав засвідчену копію погодженого проекту із землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Судом, встановлено, що в листі від 16 серпня 2018 року №М-2217/0-1474/0/95-18 відсутні посилання на недостатність у наданих позивачем матеріалах будь-яких документів, передбачених наведеними положеннями статті 50 Закону України «Про землеустрій» для затвердження проекту землеустрою.

Крім того, суд зазначає, що відмова відповідача, оформлена листом від 16 серпня 2018 року №М-2217/0-1474/0/95-18, не містить будь-яких відомостей стосовно ненадання позивачем разом із заявою про затвердження проекту землеустрою погодженого проекту землеустрою, у встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України порядку, та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

В той час, як зазначено у відзиві на позов, відповідач фактично відмовив у затвердженні проекту землеустрою з підставі невідповідності останнього, на переконання суб`єкта владних повноважень, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Суд уже зазначав вище, що перевірка проекту землеустрою на предмет відповідності приписам чинного законодавства повинна відбуватися на інших етапах відведення, зокрема, на етапі погодження проекту, а не на етапі його затвердження.

Більше того, у вказаному листі відповідачем зроблено лише посилання на вимоги нормативних актів, зокрема, на статтю 20 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» та наказ Держземагенства України №3 від 10 січня 2014 року, однак не вказано, яким чином такі норми порушені.

При цьому у вказаному листі як підставу відмови у затверджені проекту землеустрою зазначено те, що свідоцтво про повірку засобу вимірювальної техніки протерміноване (дійсне до 10 березня 2018 року), однак відповідачем не вказано, вимоги якого нормативно - правового акту порушені позивачем.

Разом з тим, суд зазначає, що на момент розроблення Волинською регіональною філією Камінь-Каширського районного виробничого відділу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 А 01.03 площею 2,0000 га за межами населеного пункту на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області та видачі ГУ Держгеокадастру у Волинській області висновку про його погодження від 04 серпня 2017 року №3486/82-17 свідоцтво про повірку засобу вимірювальної техніки було дійсним.

Відтак, суд дійшов висновку, що подання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної на затвердження після закінчення дії свідоцтва про повірку засобу вимірювальної техніки не може бути підставою для відмови у його затвердженні.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку відповідач не довів суду правомірності дій щодо відмови в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка знаходиться на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області.

У свою чергу, позивач, надавши відповідачу погоджений проект землеустрою та Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виконав всі необхідні умови для прийняття відповідачем відповідного позитивного рішення про затвердження проекту землеустрою, а тому дії ГУ Держгеокадастру у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 листом від 16 серпня 2018 року №М-2217/0-1474/0/95-18 у затвердженні проекту землеустрою є протиправними.

За таких обставин позовна вимога про визнання протиправними дій щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка знаходиться на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 2,00 га, яка знаходиться на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації суд зазначає таке.

Зобов`язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Вказана правова позиція щодо дискреційних повноважень суб`єктів владних повноважень узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №816/591/15-а та від 28 лютого 2019 року у справі №818/1903/17.

Відтак, суд дійшов висновку, що у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, затвердити проект землеустрою, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки відповідачем протиправно не прийнято жодного з тих рішень, які передбачені статтею 118 ЗК України, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Волинській області прийняти відповідне рішення, тобто рішення про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Матеріали справи містять докази, які свідчать про наявність можливості у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення про затвердження проекту землеустрою, оскільки позивач для цього виконав всі умови, визначені законом.

Таким чином, суд вважає, що задоволення вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою в даному випадку не буде втручанням суду в дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Волинській області, а буде обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки відповідач протиправно надав ОСОБА_1 формальну відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством. Оскільки процес надання позивачу формальних відмов у затвердженні проекту землеустрою може тривати безкінечно, то в даному випадку єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Волинській області затвердити проект землеустрою.

Така позиція повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 2,00 га, яка знаходиться на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом в постановах від 18 жовтня 2018 року в справі №818/1976/17, від 31 січня 2019 року в справі № 815/2488/17, від 06 лютого 2019 року в справі 346/2888/16-а та від 28 лютого 2019 року в справі №818/1903/17.

Відтак, вимога позивача про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 2,00 га, яка знаходиться на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача стягнути на його користь кошти в сумі 10000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Звертаючись до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач повинен зазначити обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають з`ясуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні; чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається до суду із таким позовом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24 квітня 2018 року в справі №459/1629/15-а та від 26 жовтня 2018 року в справі № 818/1956/18.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не надав належних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправними діями відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок відмови відповідача у затвердженні проекту землеустрою та жодним чином не обґрунтував грошову оцінку такої шкоди.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 10000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, позов належить задовольнити частково.

Згідно з частинами першою, третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 67, ідентифікаційний код юридичної особи 39767861) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Волинській області щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка знаходиться на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Волинській області затвердити проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 2,00 га, яка знаходиться на території Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності в межах норм безоплатної приватизації.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк