Рішення № 82283556, 25.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року Справа № 160/9645/18 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кадникова Г.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № ДН-2025/267/АВ/ТД-ФС/760 від 29.11.2018 року, складену заступником начальника управління Державної служби з питань праці у Дніпропетровській області Осадчим Ігорем Миколайовичем.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено про те, що оскаржувана постанова винесена на підставі необґрунтованих висновків контролюючого органу про порушення вимог трудового законодавства, яке полягало у відсутності, на думку відповідача, укладення трудового договору з ОСОБА_2 .. Крім того, контролюючим органом порушено процедуру направлення повідомлення об`єкту відвідування про проведення інспекційного відвідування, що порушило права позивача на його обізнаність про таке відвідування.

Також, позивачем зазначено, що контролюючим органом не надано відповідь на заперечення до Акту перевірки № 2025/267/АВ у встановлені законом строки, чим порушило Порядок здійснення держаного контролю за додержанням законодавства про працю.

Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить зупинити дію постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН - 2025/267/АВ/ТД-ФС/760 від 29.11.2018 року про накладення штрафу у розмірі 111 690,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 року у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

28.01.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому відповідач про задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, оскільки під час проведення перевірки інспектору праці про існування договору про надання інформаційно-консультативних послуг повідомлено не було.

Крім того, відповідач не погоджується з доводами позивача щодо не направлення відповіді на зауваження до Акту перевірки від 08.11.2018 року № 2025/267/АВ, оскільки інше підтверджено матеріалами справи.

Також, відповідач не погоджується з доводами позивача про неможливість здійснення інспекційного відвідування без повідомлення останнього, оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язок повідомляти об`єкт відвідування про проведення інспекційного відвідування з питань оформлення трудових відносин.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області відповідно до наказу від 06.11.2018 року № 983-І та за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин, на підставі інформації, наданої листом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 18.07.2018 року № 42159/10/04-36-13-20-07 прийнято Направлення на проведення інспекційного відвідування від 06.11.2018 року

З 07.11.2018 року по 08.11.2018 року інспектором праці Кондрашевою Юлією Володимирівною проведено інспекційне відвідування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

За наслідками інспекційного відвідування складено Акт № ДН-2025/267/АВ від 08.11.2018 року, яким встановлено порушення ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 24, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (КЗпП).

Не погодившись з висновками зробленими в Акті інспекційного відвідування № ДН 2025/267/АВ позивачем 12.11.2018 року надіслано до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області заперечення на Акт інспекційного відвідування № ДН 2025/267/АВ, де позивачем зазначено про незгоду з висновками зробленими в Акті порушеннями та надані пояснення.

13.11.2018 року контролюючим органом складено відповідь на зауваження до Акту інспекційного відвідування № ДН-2025/267/АВ від 08.11.2018 року та 14.11.2018 року направлено на адресу позивача, що підтверджується копією чека ПАТ «Укрпошта».

Також, 14.11.2018 року на підставі Акту № ДН-2025/267/АВ від 08.11.2018 року винесено припис про усунення виявлених недоліків № ДН-2025/267/АВ/П про усунення виявлених порушень.

Не погодившись з винесеним приписом про усунення виявлених недоліків позивачем 20.11.2018 року подано до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області скаргу про скасування припису про усунення порушень виявлених в Акті № ДН - 2025/267/АВ/П від 14.11.2018 року.

29.11.2018 року на підставі Акта інспектування відвідування від 08.11.2018 року № ДН-2025/267/АВ Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області прийнято Постанову № ДН-2025/267/АВ/ТД-ФС/760 про накладення штрафу у розмірі 111 690,00 грн.

Правомірність підстав, законність і обґрунтованість винесення оскаржуваної Постанови№ ДН-2025/267/АВ/ТД-ФС/760 від 29.11.2018 року є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

В даному випадку Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці.

Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі -Порядок №295).

Відповідно до п.2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема: Держпраці та її територіальних органів.

Інспекційні відвідування проводяться, зокрема за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю (п.п.5 п.5 Порядку № 295).

Згідно п.п. 8, 9 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Відповідно до п.11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

Так, 06.11.2018 року Головним управлінням Держпраці підписано Направлення на проведення інспекційного відвідування для проведення позапланового заходу у формі інспекційного відвідування додержання вимог законодавства про працю Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, яка вручена останньому 07.11.2018 року, що підтверджується матеріалами справи.

Тому, вищезазначене спростовує доводи позивача про неповідомлення про проведення інспекційного відвідування.

Вирішуючи питання щодо наявності порушення трудового законодавства збоку позивача, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Таким чином, з правового аналізу зазначеної норми права випливає, що трудовий договір характеризується зокрема тим, що працівники не самі організовують роботу і виконують її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам, водночас на підприємстві має вестись табель відпрацьованого часу, що є особливістю трудових правовідносин. В трудових договорах також визначається обов`язок працівника щомісячно виконувати відповідні роботи в межах робочого процесу підприємства, а за невиконання обов`язків визначено матеріальну та/чи дисциплінарну відповідальність.

За змістом ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Суд вважає за потрібне зазначити, що у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником не здійснюється, заробіток осіб, з якими укладені договори, залежить виключно від кількісних показників виконання договору - кількості виконаних заявок замовника, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.

Так, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, суд зауважує, що договори з громадянами на використання їхньої праці можуть укладатися відповідно до трудового або цивільно-правового законодавства, при цьому слід розрізняти особливості цих договорів.

Цивільно-правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємцем, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрий визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Отже, за наявності ознак, притаманних саме трудовим відносинам, укладається трудовий договір, за наявності ж ознак, притаманних цивільно-правовим відносинам, слід укладати цивільно-правовий договір.

Оскільки законодавство не містить обов`язкових приписів у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, суд дійшов переконання, що сторони договору вільні у своєму виборі щодо форми оформлення правових відносин, а тому на свій розсуд вправі визначати вид такого договору. При цьому сторони дотримались обов`язкової вимоги щодо письмової форми договору.

Як встановлено судом, 01.11.2018 року між позивачем (Замовник) та ОСОБА_2 (Виконавець) укладено договір про надання інформаційно-адміністративних послуг, згідно умов якого Виконавець зобов`язується надати Замовнику наступні інформаційні послуги: проконсультувати 100 клієнтів замовника з питань придбання побутової техніки при особистих зустрічах, а Замовник - прийняти та оплатити їх.Договір підписаний сторонами без зауважень та скріплений печаткою позивача.

Суд дослідивши зміст та обсяг договору, дійшов висновку про те, що у даному випадку передбачена періодичність надання послуг виконавцем, без фіксації конкретного графіку роботи з погодинною організацією праці, з обліком робочого часу та необхідністю дотримання виконавцем певного трудового розпорядку.

Суд зазначає, що оплата наданих послуг проводилась саме по факту наданих конкретних послуг за договором, а не за сам процес виконання трудових обов`язків протягом трудового дня.

Також, суд зауважує, що у разі надання послуг не на підставі трудового договору, а відповідно до договору про надання послуг (цивільно-правового договору), трудові відносини не виникають.

Враховуючи предмет укладеного договору та поняття трудового договору, доводи відповідача про трудовий характер відносин між позивачем та ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження.

Щодо визнання договору про надання інформаційно-адміністративних послуг укладеного між позивачем (Замовник) та ОСОБА_2 (Виконавець), на думку відповідача, нікчемним, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.ст.902-903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто, у випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Плата за договором про надання послуг. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи наведені норми, можна дійти висновку, що сторони, підписавши цивільно-правові договори підряду, дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, які не суперечать нормам чинного законодавства України, що відображено у відповідних договорах. У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні праваобов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, якенабрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доказів наявності у цивільно-правового договорів підряду ознак нікчемних правочинів відповідачем не надано, як і не надано доказів визнання судом даного договору недійсним.

Судом також встановлено, що відповідачем порушена процедура повідомлення позивача про розгляд справи про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.

Тобто позивач не знав і не міг знати про розгляд справи та був позбавлений захисту своїх прав та інтересів, а відповідачем було порушено 5-денний строк повідомлення про дату розгляду справи, встановлений Порядком №509.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509(Порядок № 509).

Пункт 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, зокрема, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Пунктом 6,7 Порядку № 509 зазначено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Отже, відповідачем не надано суду доказів письмового повідомлення позивача для прийняття участі у справі або відмови у прийнятті для надання позивачем доказів спростування порушення виявленого контролюючим органом.

Також, слід зазначити, що договір про надання інформаційно-консультативних послуг від 01.11.2018 року був наданий позивачем до контролюючого органу до прийняття ним оскаржуваної постанови, а тому під час прийняття рішення про накладення штрафу контролюючі органи мали врахувати наявність договору про надання інформаційно-консультативних послуг між позивачем та ОСОБА_2 .

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що доводи Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про порушення позивачем вимог ст.ст. 21, 24 Кодексу законів про працю України є помилковими, а тому прийнята на підставі цих висновків постанова №ДН-2025/267/АВ/ТД-ФС/760 від 29.11.2018 року є необґрунтованою і такою, що прийнята без врахування всіх істотних обставин.

В силу вимог ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно ч. 2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачена позивачем квитанціями №4542903 та №4542990 від 10.12.2018р. сума судового збору у розмірі 1645грн.52коп., підлягає поверненню.

Керуючись ст.ст.77, 139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49107, м.Дніпро, вул.Казакова, 3, код ЄДРПОУ 39788766) про визнання протиправним та скасування постанови - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН-2025/267/АВ/ТД-ФС/760 від 29.11.2018 рокупро накладення штрафу уповноваженими особами на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 111 690,00 грн.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49107, м. Дніпро, вул. Казакова, 3, код ЄДРПОУ 39788766) судовий збір у розмірі 1645грн.52коп. (одна тисяча шістсот сорок п`ять грн. 52 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова