Рішення № 82276657, 29.05.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2019 року № 320/5304/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом позовом ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Київської області про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білогородської сільської ради Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати відмову Білогородської сільської ради у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 на території с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області;

- зобов`язати Білогородську сільську раду розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 на території с. Білогородка Києво-Святошинського району АДРЕСА_1 області та прийняти рішення згідно чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з метою реалізації свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 га, звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Білогородської сільської ради Київської області в межах населеного пункту. На виконання вимог чинного законодавства, до вказаної заяви, позивач додав графічні матеріали з позначенням місцерозташування бажаної для відведення земельної ділянки, а також копію паспорту. Крім того, в своїй заяві, позивач вказав, що на території України земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) безоплатно із земель державної або комунальної власності у приватну власність не отримував. Проте, в задоволенні вказаної заяви, ОСОБА_1 було відмовлено. Так, позивач зазначає, що в оскаржуваному рішенні, відповідач не вказав жодних обставин, які б свідчили про наявність, визначених у статті 118 Земельного кодексу України, підстав для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2018 (суддя Виноградова ОСОБА_2 ) відкрито провадження в адміністративній справі №320/5304/18 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 з посади судді Київського окружного адміністративного суду проведено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи №320/5304/18.

15.01.2019 дану адміністративну справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Василенко Г.Ю. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2019).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2019 прийнято до провадження дану адміністративну справу, визначено що справа буде розглядатись одноособово суддею Василенко Г.Ю. за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 05.03.2019, відкладено на 09.04.2019 у зв`язку з неявкою позивача.

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином.

У призначений для розгляду справи день і час сторони до суду не з`явились, надіслали клопотання про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.

За таких обставин суд, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративно судочинства України вирішив здійснювати подальший розгляд справи за відсутності представників сторін у порядку письмового провадження.

Представник відповідача, в письмовому відзиві поданому до суду, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що позов та клопотання позивача до Білогородської сільської ради Київської області не відповідають вимогам законодавства та містять декларативний зміст. Відповідач, зазначав, що заява-клопотання ОСОБА_1 не відповідає вимогам Закону України «Про звернення громадян» - так як не містить місця проживання заявника, та у додатку до клопотання відсутня копія сторінки паспорту позивача із зазначенням місця його реєстрації. Крім того, у клопотанні ОСОБА_1 не зазначено бажані конкретні розміри земельної ділянки, а вказано лише орієнтовні (у межах 0,25 га).

Також відповідач зазначав, що визначена ОСОБА_1 земельна ділянка на день розгляду Білогородською сільською радою клопотання позивача, була передана громадянам України і знаходиться у процесі оформлення права власності.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій останній посилався на ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, яка встановлює заборону органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Крім того, позивач зазначав, що Білогородська сільська рада Київської області відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, а саме на доводи про те, що вказана земельна ділянка вже передана громадянам України у власність.

Відповідачем було подано додаток до відзиву, у якому він посилається на ч. 1 ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», яка передбачає, що письмове звернення без зазначення місця проживання вважається анонімним і розгляду не підлягає. Також відповідач зазначає, що клопотання ОСОБА_1 в частині не зазначення свого місця проживання, не відповідає вимогам законів, а саме – Цивільного та Земельного кодексів України та Закону України «Про звернення громадян». За таких обставин відповідач вважав правомірним залишення без задоволення клопотання ОСОБА_1 від 03.04.2018.

Через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на додаток до відзиву, в якій позивач зазначає, що вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою визначено ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Позивач вказував, що серед підстав для відмови відсутня така підстава, як не зазначення у клопотанні місця проживання.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

03 квітня 2018 року позивач звернувся до Білогородської сільської ради Київської області з клопотанням про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,25 га., яка розташована на території села Білогородка, Києво-Святошинського району Київської області.

До клопотання позивач додав: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та ксерокопію першої сторінки паспорта громадянина України на ім`я заявника.

23 травня 2018 року Білогородською сільською радою Київської області прийнято рішення №358 «Про розгляд клопотання громадянина Проскуріна ОСОБА_4 .», відповідно до якого позивачу було відмовлено в задоволенні клопотання про надання дозволу на відведення земельної ділянки для передачі у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, орієнтовною площею 0,25 га, на території села Білогородка, Києво-Святошинського району, Київської області.

У зв`язку з не зазначенням відповідачем у своєму рішенні від 23.05.2018 №358 «Про розгляд клопотання громадянина Проскуріна ОСОБА_5 » підстав відмови в наданні дозволу на відведення земельної ділянки для передачі у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, орієнтовною площею 0,25 га, позивач звернувся до сільської ради з заявою від 05.09.2018 вх.№ П-43 про отримання публічної інформації, в якій, зокрема, просив повідомити з яких законних підстав йому було відмовлено у задоволенні клопотання від 03.04.2018.

Розглянувши заяву позивача, сільська рада, листом від 11.09.2018 №П-43, повідомила, що оскаржуване рішення було прийняте на підставі пропозиції постійної депутатської комісії ради з питань регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища; пропозиції депутати виносять усно, письмово на розгляд сесії не готують, у зв`язку з чим надати документи на обґрунтування рішення від 23.05.2018 №358 - неможливо.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Судом встановлено, що рішення, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Білогородської сільської ради в межах населеного пункту жодним чином не обґрунтоване.

Водночас, з матеріалів справи (відзиву, додатку до відзиву) судом встановлено, що відповідач обґрунтовує свою відмову, зокрема, тим, що клопотання ОСОБА_1 було анонімним, що суперечить Закону України "Про звернення громадян", а також тим, що вибрана позивачем земельна ділянка, на день звернення з клопотанням про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, була передана громадянам України і на теперішній час знаходиться у процесі оформлення права власності.

Разом з тим, я було зазначено судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Посилання відповідача, як на підставу відмови, на анонімність поданого позивачем клопотання суд вважає безпідставними з огляду на те, що правове регулювання спірних правовідносин не охоплюється виключно Законом України "Про звернення громадян", а регулюється Земельним кодексом України, який не містить вимоги про зазначення адреси проживання громадянина, який звертається із відповідним клопотанням.

Суд зазначає, що з наявної в матеріалах справи копії клопотання позивача, яке, останній, подав до Білогородської сільської ради Київської області, можливо встановити авторство особи, яка його подала: у клопотанні зазначена адреса для листування; наявний підпис клопотанта, що відповідає вимогам статті 118 Земельного Кодексу України.

Крім того, суд відхиляє твердження сільської ради про те, що вибрана позивачем земельна ділянка, на день звернення з клопотанням про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, була передана громадянам України і на теперішній час знаходиться у процесі оформлення права власності, з огляду на те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №360/2334/17.

За таких обставин, суд вважає оскаржуване рішення Білогородської сільської ради Києво-Святошинсього району Київської області протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Білогородської сільської ради розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 на території с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області та прийняти рішення згідно чинного законодавства суд зазначає, що вказана позовна вимога є належним способом захисту порушених прав позивача, тому підлягає задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 1410,00 грн., підлягають відшкодуванню.

Вирішуючи питання в частині компенсації позивачу понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 (Клієнт) та ОСОБА_6 (Адвокат) було укладено договір про надання юридичної допомоги від 19.06.2018 №22, за яким адвокат приймає на себе зобов`язання надавати Клієнту юридичну допомогу в обсязі та на умовах передбачених договором.

Відповідно до пункту 4.1 договору Клієнт оплачує надану адвокатом допомогу в гривнях, шляхом переказу суми, яка підлягає сплаті згідно ставок, визначених пунктом 4.3 договору, протягом 3х днів з моменту отримання рахунку.

Пунктом 4.3 договору встановлені ставки погодинної роботи адвоката.

Вартість однієї години роботи становить 500,00 грн. без ПДВ.

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. додано копії: договору від 19.06.2018 №22, рахунку №1 від 27.09.2018 на суму 2000,00 грн., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5207 від 29.08.2012, видане на ім`я ОСОБА_6 та квитанцію від 03.10.2018 №0.0.1149893969.1 на суму 2000,00 грн.

Дослідивши вищевказані документи, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, суд звертає увагу на те, що дана справа є справою незначної складності, а вартість наданих позивачу відповідно до рахунку №1 від 27.09.2018 послуг є завищеною.

У зв`язку з цим, враховуючи незначну складність адміністративної справи та обсяг та зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Білогородської сільської ради на рахунок позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Отже, загальна сума судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача складає 2410,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Білогородської сільської ради у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 на території с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.

Зобов`язати Білогородську сільську раду розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 на території с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області та прийняти рішення згідно чинного законодавства.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 2410 (дві тисячі чотириста десять) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ: 04358477).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.