Рішення № 82274651, 06.03.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/71432/17-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2019 року Печерський районний суд міста Києва

у складі: головуючого судді - Писанця В.А.,

при секретарі судових засідань - Ясеновенко К.О.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_4,

представника відповідача - Тузової В.О .,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», про захист прав споживачів, стягнення суми вкладу, процентів та штрафних санкцій, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення сум вкладу, процентів та штрафних санкцій, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 26 липня 2013 року від позивачем та відповідачем було укладено депозитний договір №SAMDN25000736780231, по виконання якого на рахунок № НОМЕР_2 позивачем було внесені 202 750,00 грн.

Навесні 2014, у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та міста Севастополя, рахунок позивача було безпідставно заблоковано відповідачем, а нарахування відсотків було припинено, а тому з метою отримання належних позивачу коштів та нарахованих по ним відсоткам, позивач неодноразово звертався до банку із вимогою поновити йому доступ до рахунку, але дані вимоги банком виконані не були. 17 жовтня 2017 року в Головному офісі ПАТ КБ «Приватбанк» (у міста Дніпро) отримано заяву позивача від 13 жовтня 2017 року про розірвання депозитного договору, видачу вкладу, нарахованих відсотків за вкладом та надання інформації. Станом на момент подачі позову зазначена заява не задоволена. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом.

26 березня 2018 року представником позивача було подано заяву про збільшення позовних вимог, а також заявлено додаткові позовні вимоги посилаючись на те, що 22 січня 2010 року між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено депозитний договір №SAMDN01000709203145, за яким на рахунок № НОМЕР_1 були внесені 10 000,00 дол. США. Вважає вказані дії банку протиправними і просив про стягнення грошових коштів за вказаними договорами банківських вкладів з урахуванням залишку, коштів по договору (відсотки, річні, пеня), задовольнивши уточнений позов у повному обсязі.

Представник відповідача, в судовому засідання з мотивів наведених у відзиві позов не визнав. Згідно поданого до суду відзиву відповідачем зазначено, що у нього відсутній доступ до первинних документів клієнтів Кримського РУ ПАТ КБ ПРИВАТБАНК, а тому вказана обставина виключає можливість підтвердження або спростування існування правовідносин між позивачем та відповідачем. Крім того, представник відповідача посилався на ту обставину, що відповідно до законодавства РФ, АНО «ФЗВ» взяв на себе зобов`язання здійснювати компенсаційні виплати, у тому числі клієнтам філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», поза волею відповідача, і ні відповідач, ні суд не можуть пересвідчитись в тому, що вимоги позивача щодо повернення належних йому коштів, за депозитними договорами, відкритими у кримських філіях ПАТ КБ «Приватбанк», не були задоволені відповідними органами Російської Федерації на тимчасово окупованій території.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В судовому засіданні встановлено, що зі слів представника позивача та доводів позову між ОСОБА_3 і відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» 26.07.2013 року було укладено договір №SAMDN25000736780231 про заощадження Вклад «Депозит Плюс на 12 міс.» строком на 366 днів до 26 липня 2014 року включно, із зобов`язанням банку нараховувати відсотки на суму вкладу за ставкою обумовлених річних 17%.

Також Позивачем 22 січня 2010 року було укладено договір №SAMDN01000709203145 Вклад «Приват-вклад», згідно з яким Позивач в цей день 22 січня 2010 року в регіональному відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк», яке знаходиться в місті Севастополь, пр. Генерала Острякова, 15, було відкрито рахунок по цьому договору, відповідно до якого позивач передав ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти в сумі 10 000 дол. США. для їх розміщення на цьому депозитному рахунку банку на термін вкладу 12 місяців, до 22 січня 2011 року, із зобов`язанням банку нараховувати відсотки на суму вкладу за ставкою обумовлених річних (6%).

Додаткові угоди до цих договорів не укладалися. Сторони вказані договори виконували. Позивач звернувся до банку з заявою про повернення йому вказаних сум цих банківських вкладів з нарахованими відсотками, але відповідач на заяву Позивача відповіді, чим порушуються права позивача. Позивачу завдана матеріальна шкода, завдані збитки, він (позивач) поніс витрати. Спір в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою, що відповідає ч. 2 ст. 208 ЦК України.

Як вбачається з ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифікату чи іншого документу, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Згідно з договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд, що передбачає ч.ч. 1, 3 ст. 1066 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що передбачено ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст.1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що дійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Положення ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами №516 передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифікату; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до п. 1.8 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів № 492, банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.

Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів № 492).

Згідно з п. 1.16 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів № 492 днем відкриття поточного рахунка клієнта вважається дата, що зазначена на заяві про відкриття цього рахунка в розділі «Відмітки банку».

У п. 1.19 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів № 492 передбачено, що у разі відкриття поточного рахунка клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунка. На заяві клієнта мають бути зазначені підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого (яку) згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов`язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб (особи) банку, які (яка) відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом, а також контролюють правильність присвоєння номера рахунка клієнта та його відповідність внутрішньому плану рахунків банку.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні № 174 передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про знесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп, а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Операції за рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів № 492, Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 (із змінами), та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до положень ст. 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, п. 2.9 гл. 2 р. IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифікату чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського рахунка під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору.

З метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків, беручи до уваги Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», Декларацію Верховної Ради України від 20 березня 2014 року № 1139-VII «Про боротьбу за звільнення України», Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», враховуючи неможливість здійснювати Національним банком України банківське регулювання та банківський нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю окремих банків та відокремлених підрозділів банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також неможливість виконання такими банками та відокремленими підрозділами банків вимог Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму», Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», інших нормативно-правових актів Національного банку України, що свідчить про здійснення ними ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи кредиторів, у тому числі інших банків, правлінням Національного банку України прийнято постанову від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя».

Відповідно до п. 5 зазначеної Постанови банки, у тому числі й ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зобов`язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження укладення між сторонами договору банківських вкладів та внесення ним сум вкладів надав ксерокопії Договорів № SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року, № SAMDN1000709203145 від 22 січня 2010 року та квитанції від 26 липня 2013 року.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження своїх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Таким чином, суд не може погодитися тим, що наданням позивачем копії договору про заощадження від 26 липня 2013 року №SAMDN25000736780231 (а.с. 9) та копії квитанції №7 (а.с. 10) є підтвердженням факту зарахування коштів у розмірі 202 750,00 грн. на рахунок, а також копії договору №SAMDN1000709203145 від 22 січня 2010 року (а.с. 33) на підтвердження факту зарахування коштів у розмірі 10 000,00 дол. США, так як дані копії документів не доводять факту укладання між сторонами договору банківського вкладу, оскільки відповідно до вищевказаних норм закону доказами зарахування коштів є оригінал договору банківського вкладу та оригінал квитанції про внесення грошових коштів на банківський рахунок, які суду не надавалися.

Окремо суд звертає увагу, що відповідно до п. 1 договору за договором № SAMDN1000709203145, в якості документа, який підтверджує внесення коштів у сумі 10 000 дол. США на депозит є електронна ощадна книжка № 1201000083192810, яка має бути видана клієнту, однак така електронна ощадна книжка позивачем суду надана не була.

Стосовно витребування у позивача оригіналів вищевказаних документів слід зазначити, що при пред`явленні вимог про стягнення сум вкладу, процентів та штрафних санкцій, позивач зобов`язаний довести наявність перерахування відповідачу грошових коштів в національній грошовій одиниці та іноземній валюті належними оригіналами документів, однак, на вимогу суду, зафіксовану протоколі судового засідання, витребовувані документи позивачем не надано.

Відповідно до п. 18 умов договору №SAMDN25000736780231 та п. 14 умов договору№ SAMDN1000709203145, договір був оформлений в двох екземплярах, один з яких був наданий позивачу. Таким чином суд критично ставиться до того, що позивач не надав до суду оригінал договорів банківських вкладів та квитанції про зарахування коштів згідно умов договору, посилаючись на відсутність останніх.

У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц.

Відповідно ст. 95 ЦПК України якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З оглянутих в судовому засіданні наданих позивачем копій квитанції та Договорів, вбачається, що квитанції не містить необхідних реквізитів, передбачених вищезазначеними Положенням та Інструкціями, зокрема, відбитку печатки (штампа) банку, а Договори, сторонами яких зазначені ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк», не завірені належним чином та не містить оригінального підпису відповідальної особи Банку та «мокрого» відбитку печатки банку, а тому вважати надані документи належними доказами, суд не може.

Враховуючи той факт, що позивачем до матеріалів справи не додано оригіналів договорів банківського вкладу, а також навіть копії документів, які підтверджують внесення коштів в іноземній грошовій валюті за договором № SAMDN1000709203145 на рахунок, зазначений у договорі, неможливо встановити правильність нарахування 3% річних від простроченої суми та суми пені, виходячи з того, що сума вкладу не підтверджена жодними документами.

Також позивачем належним чином не доведено дотримання порядку звернення до банку із заявою про повернення грошових вкладів, оскільки виплата грошових коштів в цих випадках по депозитним вкладам не проводиться за заявою надісланою поштою чи представником. Для отримання коштів по вкладу клієнт зобов`язаний особисто звернутися до відділення банку із заявою про розірвання договору банківського вкладу. Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. відповідно до ст. 12 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 12 ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43, 57 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню ні повністю, ні в частині.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги і наполягання позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

З огляду на те, що позивачем не надано суду належних доказів того, що між ним та банком виникли правовідносини, суд вважає за необхідне в задоволені позову відмовити.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76- 89, 95, 263, 264, 354 ЦПК України, ст.ст. 208, 626, 638, 639, 1058, 1059, 1066-1068 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні його позову до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», про захист прав споживачів, стягнення суми вкладу, процентів та штрафних санкцій.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 червня 2019 року.

Суддя В. А. Писанець