Рішення № 82273724, 22.05.2019, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/5689/16-ц

Провадження №: 2/752/209/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» про визнання договору споживчого кредиту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

у квітні 2016 року АТ «Кредит Європа Банк» звернулось до суду з позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

Останній мотивувало тим, що 02.09.2008 року між ПАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 00010-ML-000000001675, відповідно до умов якого банк надав останньому на умовах повернення, строковості, платності споживчий кредит у розмірі 153 000,00 доларів США строком користування на 18 місяців зі сплатою 14,45% річних, а ОСОБА_1 зобов`язався своєчасно та у повному обсязі повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним, а також виконати всі взяті на себе зобов`язання відповідно до умов кредитного договору в повному обсязі.

Зазначило, що позичальник взяті на себе зобов`язання не виконав належним чином, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на 15.03.2016 року склала 139 335,33 долари США, що відповідно до офіційного курсу долару США становить 3 694 815,56 грн., з яких: 2 969 204,93 грн. - сума основного боргу; 293 296,88 грн. - сума простроченого основного боргу; 16 495,44 грн. - нараховані відсотки; 362 702,56 грн. - прострочені відсотки; 53 115,75 грн. - нарахована пеня, а тому просило суд стягнути ОСОБА_1 дану суму заборгованості, а також судовий збір у розмірі 55 422,23 грн.

Ухвалою від 10.05.2016 року відкрито провадження у справі (а.с. 30).

23.08.2016 року ОСОБА_1 подано зустрічний позов, в якому останній просив визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 00010-ML-000000001675, укладений 02.09.2008 року між ПАТ ПАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_1 (а.с. 34-39).

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що при укладенні договору йому не було надано інформації відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», останній містить умови, що є несправедливими з огляду на положення ст. 18 вказаного Закону, він в своїх умовах свідомо порушує принцип рівності сторін договору на шкоду споживача послуг, містить істотний дисбаланс договірних відносин.

Ухвалою від 27.09.2017 року провадження у справі зупинено на час проведення судової бухгалтерсько-економічної експертизи, призначеної за клоопотанням ОСОБА_1 (а.с. 100-101).

Справу КНДІСЕ повернуто 27.06.2018 року до Голосіївського районного суду м. Києва без виконання через нездійснення ОСОБА_1 оплати вартості експертизи (а.с. 118).

Ухвалою від 28.05.2018 року справу прийнято до провадження суддею Хоменко О.Л. (а.с. 119-120).

Ухвалою судді Хоменко О.Л. від 28.05.2018 року поновлено провадження у справі (а.с. 121).

Ухвалами судді Хоменко О.Л. від 03.07.2018 року виправлено описки в ухвалах про поновлення провадження у справі та прийняття до провадження й зазначено вірну дати постановлення останніх як 02.07.2018 року (а.с. 122-125).

Ухвалою від 26.10.2018 року справу прийнято до провадження суддею Хоменко В.С. у цивільній справі з проведенням розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с. 130-131).

Ухвалою від 18.02.2019 року підготовче провадження у справі закрито, призначено судовий розгляд справи (а.с. 186-187).

В судове засідання АТ «Кредит Європа Банк» явку свого представника не забезпечив. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та зазначенням того, що заявлені позовні вимоги ним підтримуються в повному обсязі, наполягає на їх задоволенні, проти задоволення зустрічного позову заперечують та просять відмовити у його задоволенні за його безпідставністю та недоведеністю, врахувавши при цьому доводи банку, викладені в письмових пояснення, відзиві на позов та відповідях на відзиви.

Відповідач, будучи в установленому порядку повідомленим про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з`явився, явку представника не забезпечив, про поважність причини неявки, так само як і про саму причину неявки, суд не повідомив.

Згідно ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Щодо вимог АТ «Кредит Європа Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту

Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 14 ЦК України визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір є різновидом договору позички, тому до правовідносин, що виникають на його основі, застосовуються ті ж правила, що діють для договорів позички.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що були встановлені договором.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Так, судом встановлено, що 02.09.2008 року між ПАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 00010-ML-000000001675, відповідно до умов якого банк надав останньому на умовах повернення, строковості, платності споживчий кредит у розмірі 153 000,00 доларів США строком користування на 18 місяців зі сплатою 14,45% річних, а ОСОБА_1 зобов`язався своєчасно та у повному обсязі повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним, а також виконати всі взяті на себе зобов`язання відповідно до умов кредитного договору в повному обсязі.

Сторонами до кредитного договору був укладений додатковий договір № 1 від 24.07.2014 року, згідно якої п. п. 1.1. та 1.3. договору про надання споживчого кредиту № 00010-ML-000000001675 було викладено у нових редакціях, а саме: банк відповідно до умов цього договору та умов надання споживчих кредитів «Житло в кредит на вторинному ринку» Закритим акціонерним товариством «Кредит Європа Банк» надав клієнтові у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання кредит у розмірі 153 000,00 доларів США, залишок заборгованості по якому на дату підписання цього додаткового договору складає 126 681,25 доларів США, а клієнт зобов`язується своєчасно та в повному обсязі повернути банку кредиті сплатити відсотки за користування ним, а також сплатити інші платежі на умовах та в порядку, передбачених Умовами надання кредиту та цим договором. Сторони наступним домовились, що для розрахунку відсотків за користування кредитом буде використовуватись фіксована відсоткова ставка, яка становить 10% річних (а.с. 6-16).

Як встановлено судом, банк виконав зобов`язання по договору, надав ОСОБА_1 кредитні кошти, що підтверджується виписками по особовим рахункам (а.с. 19).

Доказів в розумінні положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, станом на 15.03.2016 року склала 139 335,33 долари США, що відповідно до офіційного курсу долару США становить 3 694 815,56 грн., з яких: 2 969 204,93 грн. - сума основного боргу; 293 296,88 грн. - сума простроченого основного боргу; 16 495,44 грн. - нараховані відсотки; 362 702,56 грн. - прострочені відсотки; 53 115,75 грн. - нарахована пеня, а тому просило суд стягнути ОСОБА_1 дану суму заборгованості, а також судовий збір у розмірі 55 422,23 грн. (а.с. 20-22).

На спростування вказаної позиції позивача з боку відповідача доказів у відповідності до положень цивільного процесуального законодавства не надано.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності станом на 15.03.2016 року простроченої заборгованості: 2 969 204,93 грн. - сума основного боргу; 293 296,88 грн. - сума простроченого основного боргу; 16 495,44 грн. - нараховані відсотки; 362 702,56 грн. - прострочені відсотки, належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, суд надходить до висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог в частині стягнення пені в розмірі 53 115,75 грн., суд вважає зазначити наступне.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості в частині, що стосується нарахованої пені, то з останнього вбачається, що розмір пені складає 2 003,05 доларів США, що станом на 15.03.2016 року за офіційним курсом НБУ складає 53 115,75 грн.

Рудь О.О., заперечуючи проти пред`явленого до нього позову, вказував на незаконність такого нарахування пені в доларах США, та стягнення її в перерахунку в національну валюту.

З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити.

Норми ст. 99 Конституції України, ст. 192, 533 ЦК України дають підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов`язання) валютного платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Так, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 рок № 3-62гс11, від 26.12.2011 року в справі № 3-141гс11, від 07.10.2014 року в справі № 3-133гс14, судовою практикою Вищого господарського суду України від 03.08.2016 року справа № 924/1968/15, Верховного суду України від 08.02.2017 року у справі № 6-1905цс16.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За положеннями ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти і пеню в іноземній валюті, що узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України.

Тому, на думку суду, й вказана вимога банку підлягає задоволенню.

Положеннями ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідачем, в свою чергу, жодних доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на спростування позовних вимог банку не надано.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги АТ «Кредит Європа Банк» є законними і обґрунтованими, в зв`язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог ОСОБА_1 до АТ «Кредит Європа Банк» про визнання договору споживчого кредиту недійсним

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Останні встановлені ст. ст. 1048-1052, 1054 ЦК України.

Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Судом установлено, що 02.09.2008 року між ПАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 00010-ML-000000001675, відповідно до умов якого банк надав останньому на умовах повернення, строковості, платності споживчий кредит у розмірі 153 000,00 доларів США строком користування на 18 місяців зі сплатою 14,45% річних, а ОСОБА_1 зобов`язався своєчасно та у повному обсязі повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним, а також виконати всі взяті на себе зобов`язання відповідно до умов кредитного договору в повному обсязі.

Сторонами до кредитного договору був укладений додатковий договір № 1 від 24.07.2014 року, згідно якої п. п. 1.1. та 1.3. договору про надання споживчого кредиту № 00010-ML-000000001675 було викладено у нових редакціях, а саме: банк відповідно до умов цього договору та умов надання споживчих кредитів «Житло в кредит на вторинному ринку» Закритим акціонерним товариством «Кредит Європа Банк» надав клієнтові у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання кредит у розмірі 153 000,00 доларів США, залишок заборгованості по якому на дату підписання цього додаткового договору складає 126 681,25 доларів США, а клієнт зобов`язується своєчасно та в повному обсязі повернути банку кредиті сплатити відсотки за користування ним, а також сплатити інші платежі на умовах та в порядку, передбачених Умовами надання кредиту та цим договором. Сторони наступним домовились, що для розрахунку відсотків за користування кредитом буде використовуватись фіксована відсоткова ставка, яка становить 10% річних (а.с. 6-16).

Вказане сторонами, зокрема, ОСОБА_1 , не заперечно та визнано при зверненні до суду, що вказаний договір він підписав й на виконання останнього отримав кредитні кошти від банку.

Доказів на підтвердження зворотного в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України в розпорядження суду не надано.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Зміст правочину становить собою сукупність умов, які направлені на досягнення відповідного та очікуваного для всіх сторін правочину правового ефекту у спосіб, який би не суперечив законодавству. Під змістом правочину, умови якого не суперечать законодавству, слід розуміти умови договору про його предмет і мету.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, встановлюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

Ці Правила є практичною деталізованою інструкцією щодо реалізації у сфері банківської діяльності положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Статтями 15 та 23 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено відповідальність суб`єкта господарювання, яка не містить положень про такі наслідки як недійсність договору.

Тому, доводи ОСОБА_1 про ненадання інформації про умови кредитування не є такими, з якими закон пов`язує недійсність правочину.

До того ж, з матеріалів справи убачається, що позичальник у належний спосіб ознайомився із вказаною інформацією.

Так, відповідно до договору ОСОБА_1 підтвердив, що він до підписання договору отримав повну, доступну та вичерпну інформацію щодо умов надання кредиту за договором, був повідомлений про всі кредитні умови, передбачені ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суму та графік погашення кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту, інші пава та обов`язки, визначеня Умрвами надання кредиту тощо, про що останній поставив свій підпис.

Вбачається, що вищевказаний договір був укладений у письмовій формі, підписаний обома сторонами, у ньому вказано предмет договору, яким є надання кредитних коштів, визначено розмір кредиту, плату за користування кредитними коштами та строк повернення кредиту. Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, застережень до договору не висловлювали.

Згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковими для неї.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання.

Крім того, суд вважає, що в разі не згоди з умовами кредитного договору позивач мав можливість скористатись своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого, споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Позивач, у свою чергу, не відмовлявся від виконання умов кредитного договору та не інформував працівників Банку про неможливість виконання своїх зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

ОСОБА_1 є дієздатною особою, який в повній мірі має можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними, розуміти наслідки вчинення певних дій та можливість відмовитись від вчинення таких дій, що будуть суперечити його інтересам.

Отже, суд не може погодитись з твердженнями позивача та приходить до переконання, що позивач отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість його свідомого і правильного вибору та останній підтвердила згоду з ним, проставивши свій підпис, що є дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Пунктом 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», визначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048- 1052,1054- 1055), статті 18-19 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Статтею 81 ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, позивач мав довести ті обставини, за якими законодавець передбачає визнання кредитного договору недійсним.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 91 ЦПК України).

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (ст. 100 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Чинним законодавством визначено процесуальні обов`язки сторін, які останні повинні сумлінно дотримуватися.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позивач ознайомився та погодився з його умовами, підписав його, що ним не оспорюється. Кредитний договір укладений сторонами з дотриманням вимог закону, необхідних для чинності правочину, а належних і допустимих доказі протилежного позивачем не надано.

До того ж, аналіз умов договору дає підстави суду вважати, що умови договору не є несправедливими по відношенню до позичальника, встановлена плата містить умови її сплати та не носить постійного характеру, є однією із умов договору, до якої сторони дійшли згоди.

Частиною 1 ст. 2015 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач, у силу вимог ст. 13 ЦПК України, зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Відповідач - АТ «Кредит Європа Банк», заперечуючи проти позову, просить суд і про застосування наслідків спливу позовної давності.

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За положеннями ч. 3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Як встановлено судом із матеріалів справи, позивач почав виконувати умови договору у 2008 році.

Отже, саме з цього періоду розпочинається трирічний строк позовної давності для застосування наслідків нікчемного правочину.

Із позовною вимогою позивач звернувся до суду 23.08.2016 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

При цьому, звертаючись із такою позовною вимогою, позивач не навів обставин на обґрунтування поважних причин пропуску строку позовної давності й питання про поновлення пропущеного строку перед судом не ставив.

Частинами 3-5 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз`яснено у п. 11 Постанови пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для нього.

Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості, доведеності позову. У разі якщо вимоги позову є необґрунтованими, недоведеними, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю, недоведеністю.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

При укладенні кредитного договору сторонами додержано вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів».

Поданий ОСОБА_1 зустрічний позов суд розцінює як такий, що суперечить його попередній поведінці і є недобросовісним та є намаганням фактично уникнути зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту № 00010-ML-000000001675 від 02.09.2008 року.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги вимоги позивача про визнання договору про надання споживчого кредиту № 00010-ML-000000001675 від 02.09.2008 року недійсним, виходячи із принципу диспозитивності, закріпленого ст. 13 ЦПК України, про те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, надходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає через його необґрунтованість та недоведеність.

Питання судових витрат слід виріши відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-19, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 354, 417 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

позов Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» заборгованість за про надання споживчого кредиту № 00010-ML-000000001675 від 02.09.2008 року станом на 15.03.2016 року в розмірі 3 694 815,56 грн. (три мільйони шістсот дев`яносто чотири тисячі вісімсот п`ятнадцять гривень 56 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» судовий збір у розмірі 55 422,23 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч чотириста двадцять дві гривні 23 копійки).

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» про визнання договору споживчого кредиту недійсним - відмовити.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - Акціонерне товариство «Кредит Європа Банк», код ЄДРПОУ 34576883, адреса: 01601, м. київ, вул. Мечнікова, буд. 2.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Суми, ІПН НОМЕР_1 , адреса:

АДРЕСА_1 скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.С. Хоменко