Рішення № 82263013, 30.05.2019, Вишгородський районний суд Київської області

30.05.2019 Справа № 363/3691/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2019 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Котлярової І.Ю.,

за участі секретаря - Палій Л.О.,

представник позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, індексації заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та моральної шкоди за затримку виплати заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 звернувся до Вишгородського районного суду із даним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у період з 13.11.2013 року по 07.08.2015 року позивач працював у відповідача на посаді заступника директора філії «Луганський державний обласний навчально-курсовий комбінат УДП «Укрінтеравтосервіс». 07.08.2015 року позивача за його власним бажанням було звільнено. Відповідач не здійснював своєчасної виплати належної позивачу заробітної плати, що мало своїм наслідком наявність на день звільнення заборгованості по виплаті нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати у сумі 43 446, 51 грн. 11.08.2016 року відповідачу було надіслано письмове звернення щодо погашення заборгованості по виплаті належних позивачу при звільненні сум. Проте, звернення позивача щодо погашення заборгованості були проігноровані. 23.11.2016 позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення належних позивачу при звільненні сум. 13.06.2018 року сума боргу у примусовому порядку була зарахована на рахунок позивача. Час затримки виплати відповідачем належних позивачу при звільненні сум становить 449 робочих днів, а саме з 24.08.2016 року по 12.06.2018 року включно. На момент пред`явлення позову до суду відповідач добровільно не сплатив позивачу його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який станом на 13.06.2018 року становить 135 247, 78 грн.; не виплатив індексацію заробітної плати позивача у розмірі 39 854, 62 грн.; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати у розмірі 64 673, 45 грн. Своїм триваючим порушенням відповідач завдав позивачу моральної шкоди, розмір справедливого грошового відшкодування якої позивач визначає у розмірі 102 382, 50 грн. Станом на момент пред`явлення позову позивач визнав загальну заборгованість відповідача перед собою у розмірі 342 158, 35 грн. Звернувшись до суду просив стягнути з відповідача на користь позивача – 135 247, 78 грн. середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні; - 39 854, 62 грн. – заборгованості по індексації заробітної плати; - 64 673, 45 грн. – заборгованості по компенсації втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків її виплати; - 102 382, 50 грн. – компенсації за спричинену моральну шкоду, яка пов`язана із порушенням строків виплати заробітної плати та розрахунку при звільненні. Судові витрати розподілити відповідно до закону.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити із викладених у позові, відповіді на відзив, письмових поясненнях підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги, не визнала, підтримала поданий письмовий відзив проти позову, заперечення на відповідь на відзив та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог з викладених у відзиві, запереченні на відповідь на відзив підстав.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що відповідно до наказу за 584-ВК від 13.11.2013 року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу 13.11.2013 року на посаду заступника директора філії «Луганський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс», з окладом згідно штатного розпису (а.с. 28).

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 14 липня 2015 року по 06 серпня 2015 року, ОСОБА_5 перебував у відпустці, що підтверджується наказом УДП «Укрінтеравтосервіс» № 193-В від 13.07.2015 року.

Згідно наказу № 185-ВК від 27.07.2015 року про припинення трудового договору заступника директора філії «Луганський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» - ОСОБА_5 з 07.08.2015 року звільнено за власним бажання згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 29).

Відповідно до довідки від 20.10.2016 року № 56 про нараховану та несплачену заробітну плату (дохід) за відпрацьований період з 13.11.2013 року по 07.08.2015 року ОСОБА_3 , який працював на філії «Луганський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» нарахована заробітна плата, з якої сплачувалися страхові внески за розрахунковий період у розмірі 43 446, 51 гривень (а.с. 34).

Згідно з вимогами ст. 115 Кодексу Законів про Працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь яким строком.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Згідно з вимогами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Конституцією, як основним законом України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у ст.43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Судом встановлено, що судовим наказом Вишгородського районного суду Київської області від 01 січня 2016 року з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість по заробітній платі у розмірі 43 446, 51 грн. (т. 1 а.с. 163-164).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами у судовому засіданні, при примусовому виконанні судового наказу 12 червня 2018 року відповідачем було погашено заборгованість по заробітній платі позивача (т. 1 а.с. 165-166).

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власниками або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

З висновку Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс13, предметом якої був спір про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди слідує, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Представник відповідача на спростування вимог позивача, щодо невиплати при звільненні всіх належних сум, посилається на те, що позивачем не надсилалось відповідачу жодних листів з платіжною вимогою із зазначенням реквізитів власного рахунку. В зверненнях позивача, які надходили до відповідача була відсутня інформація щодо рахунку та реквізитів банківської карти позивача, на яку необхідно було здійснити перерахунок заробітної плати. Крім того, позивач надав лише інформацію про зареєстроване місце проживання в м АДРЕСА_1 , на території якого фінансові операції були призупинені, що унеможливлювало провести розрахунок.

З листів представника позивача ОСОБА_4 від 11.08.2016 року, 29.09.2016 року, 07.05.2018 року направлених до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» за адресою АДРЕСА_2 Київська АДРЕСА_3 . 50, вбачається, що представник позивача звертався із вимогою щодо погашення заборгованості по виплаті належних при звільненні сум, надання інформації (довідок) та копій документів про роботу на підприємстві з прохання надати відповідь на дане звернення за адресою: а/с 265, м. Черкаси, 18001. В разі погодження із зверненням та прийняттям рішення про виплату належних сум прохав додатково уточнити банківські реквізити ОСОБА_3 , а у випадку наявності підстав для не виплати, обґрунтувати свою позицію (т. 1 а.с. 156-160, 167-169, 171-173).

З відповіді наданої представником Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на дані звернення представника позивача вбачається, що УДП «Укрінтеравтосервіс» не має правових підстав надати запитувану інформацію та документи (т. 1 а.с. 161, 170, 174).

Судом неодноразово, під час судових засідань, наголошувалось на тому, що відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В судовому засіданні не було надано належних та допустимих доказів, у розумінні ст. 77,78 ЦПК України, а саме не спростовано доводів того, що позивачем не надсилалось відповідачу жодних листів з платіжною вимогою із зазначенням реквізитів власного рахунку, та те, що відповідачу не була відома інша адреса, окрім м. Луганськ. Таким чином, позиція представника відповідача, що відсутня вина відповідача у порушенні зобов`язань перед позивачем, щодо виплати всіх належних позивачу при звільненні сум не спростовується матеріалами справи та не ґрунтується на нормах закону.

Крім того, представником відповідача у судовому засіданні наголошувалось на тому, що долучені позивачем до матеріалів справи докази, а саме: довідка про нараховану та невиплачену заробітну плату за відпрацьований період з 13.11.2013 року по 07.08.2015 року, розрахунково-платіжні відомості, табелі обліку робочого часу не можуть бути належними та допустимими доказами, оскільки у зв`язку із окупацією Луганської області, в тому числі й території філії «Луганський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс», філія була позбавлена можливості подальшого здійснення діяльності через відсутність доступу до майна та документів, що знаходились на її території. Невстановленими особами було викрадено установчі та реєстраційні документи відокремлено підрозділу УДП «Укрінтеравтосервіс», у зв`язку із чим, за заявою представника відповідача 18 травня 2019 року Голосіївським ВП ГУ НП зареєстровано кримінальне провадження та внесено до ЄРДР, а тому підтвердити інформацію розміщену у цих документах чи спростувати не виявляється можливим. А також, документи подані позивачем належним чином не засвідчені.

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи положення ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд дослідивши долучені представником відповідача на обґрунтування своїх доводів докази, а саме заяву про вчинення кримінального правопорушення від 17.05.2019 року та витяг ЄРДР від 18.05.2019 року, вважає дані докази в розумінні ст. 77, 78 ЦПК України не належними, оскільки як вбачається із самої заяви про вчинення кримінального правопорушення та не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні наказом УДП «Укрінтеравтосервіс» від 07.09.2015 року № 264 було змінено місцезнаходження філії «Луганський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» та розміщено за адресою: Луганська область, м. Сєверодонецьк, вул. Менделеєва, буд. 23. Разом з тим, представником відповідача будь-яких належних та допустимих доказів того, що долучені позивачем документи на обґрунтування своїх вимог видані саме не філією, яка розміщена у м. Сєверодонецьк суду не надано, а тому дані доводи представника відповідача суд не приймає до уваги. Крім того, як вбачається із наказу про прийняття на роботу та записів у трудовій книжці позивача, він перебував у трудових відносинах не безпосередньо з філією, а з відповідачем УДП «Укрінтеравтосервіс», який прийняв його на роботу у відокремлений підрозділ «Луганський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс», що розташований у Київській області, що не віднесений до списку та який не перебував, на неконтрольованій території. Отже, зазначені відповідачем доводи жодним чином не перешкоджали УДП «Укрінтеравтосервіс» проводити виплату заробітної плати позивачу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Суд приймає до уваги розрахунок наданий позивачем щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, станом на 12 червня 2018 року, відповідно до якого середньоденна заробітна плата згідно з довідкою відповідача становить 301 грн. 22 коп., кількість робочих днів за період з 24 серпня 2016 року (початок періоду для виплати середнього заробітку) по 12 червня 2018 року (день фактичного розрахунку відповідача із позивачем) складає 449 днів, отже розмір середнього заробітку за час затримки становить: 301 грн. 22 коп. х 449 = 135 247 грн. 78 коп.

Розрахунок проведений у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, відповідачем не оспорений, свого розрахунку відповідач не представив.

Відповідно до статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 ( зі змінами та доповненнями).

Об`єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Структуру заробітної плати визначено у ст.2 Закону України "Про оплату праці", якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 р. № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за № 114/8713.

Таким чином, індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою і, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (в редакції до 24.12.2015 року) або 103 відсотка (в редакції після 24.12.2015 року). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено у ст.2 вказаного Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, до таких доходів відноситься оплата праці (грошове забезпечення).

Аналогічне визначення містить Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою КМУ від 17.03.2003 року №1078, відповідно до п.4 якого, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Згідно п.5 вказаного Порядку, у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (в редакції до 24.12.2015 року).

А після 24.12.2015 року - у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

У судовому засіданні встановлено, і цей факт не спростовано представником відповідача, що за період з листопада 2013 року по серпень 2015 року позивачеві не нараховувалась і не виплачувалась індексація його заробітної плати.

З розрахунку, наданого позивачем і перевіреного судом, вбачається, що розмір індексації, який повинен був зробити відповідач за цей період становить 39 854 грн. 62 коп. Розрахунок проведено в рамках діючого законодавства, у відповідності з вимогами постанови КМУ від 17.03.2003 року №1078.

Таким чином, досліджена у судовому засіданні сукупність доказів приводить до висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову позивача і в цій частині і стягнення з відповідача на користь позивача індексації у розмірі 39 854 грн. 62 коп.

Положеннями статті 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

В аспекті надання офіційного тлумачення положенням частини 2 статті 233 КЗпП України Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 зазначив, що працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (зі змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 958 (958-2001-п) від 09.08.2001; № 430 (430-2003-п) від 31.03.2003; № 35 (35-2012-п) від 25.01.2012), компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Враховуючи встановлені під час судового розгляду справи обставини, перевіривши наданий позивачем розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, суд приходить до висновку, що він проведений з урахуванням положень Порядку, а тому позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за втрату частини доходів в зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 64 673, 45 грн. підлягає задоволенню.

З приводу вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 237-1 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно роз`яснень, які містяться в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року за № 4, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Позивач зазначає, що відповідач своїми діями щодо затримки та невиплати заборгованості по заробітній платі завдав йому моральної шкоди, яка полягає у порушенні нормального життєвого ритму, приниженні гідності та ділової репутації. Однак, наведене позивачем доведено не в повному обсязі, тому суд вважає, що вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 76-79, 259, 263-265, 293 ЦПК України, КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - 135 НОМЕР_2 (сто тридцять п`ять тисяч двісті сорок сім) гривень 78 копійок середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні.

Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованості по індексації заробітної плати у розмірі 39 854 (тридцять дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят чотири) гривні 62 копійки.

Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованості по компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 64 673 (шістдесят чотири тисячі шістсот сімдесят три) гривень 45 копійок.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Повний текст рішення суду складено 07.06.2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Вишгородський районний суд Київської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ).

Відповідач: Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (код ЄДРПОУ 21536845, юридична адреса: Київська область, Вишгородський район, с. Новосілки, вул. Київська, 50, фактична адреса: м. Київ, пр.-т Науки, 57)

Суддя І.Ю. Котлярова