Рішення № 82260007, 07.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 червня 2019 року № 640/22316/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРНАДО» до Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

28.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРНАДО» (ТОВ «ТОРНАДО») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2018 №0013381401, №0013411401 та №0013391401.

Правова позиція позивача з урахуванням додатково наданих пояснень зводиться до того, що висновки відповідача викладені в акті перевірки від 18.09.2018 № 598/26-15-14-01-01/21582561 є необґрунтованими в частині встановлених в ході перевірки порушень ТОВ «ТОРНАДО» вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) під час здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ «КАЛЕТТА».

Позивач зазначає, що такі висновки ґрунтуються на неналежних доказах, а тому прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення від 17.10.2018 №0013381401, №0013411401 та №0013391401 є протиправними та підлягають скасуванню. Вказав, що господарські операції із ТОВ «КАЛЕТТА» є реальними, підтверджені належними первинними документами, а тканину придбану у ТОВ «КАЛЕТТА» позивач використав у власній господарській діяльності з виготовлення спецодягу. При цьому, зауважив, що відповідач в акті перевірки фактично визнає реальність такої поставки, однак ставить під сумнів отримання позивачем товару саме від ТОВ «КАЛЕТТА».

Посилання контролюючого органу на можливі порушення вчинені ТОВ «КАЛЕТТА», позивач вважає такими, що не можуть враховуватись з огляду на принцип індивідуальної відповідальності та відсутність доказів визнання нікчемним договору купівлі-продажу від 20.10.2017 №38.

Зазначення у видаткових накладних дати договору купівлі-продажу №38 21.11.2017, а не 20.10.2017 та наявність у вказаному договорі від 20.10.2017 №38 реквізитів банківського рахунку ТОВ «КАЛЕТТА» відкритого 05.02.2018, позивач пояснив тим, що сторони договору від 20.10.2017 №38 узгоджували умови поставки задовго до підписання такого договору. У жовтні 2017 року, позивач підготував вказаний договір та направив його на електронну адресу ТОВ «КАЛЕТТА», одночасно підписав такий договір та направив його примірник і на юридичну адресу ТОВ «КАЛЕТТА». Не дочекавшись підписання договору зі сторони ТОВ «КАЛЕТТА», із 20.12.2018 по 28.12.2018 ТОВ «КАЛЕТТА» здійснило фактичну передачу товару за договором. Про реквізити банківського рахунку ТОВ «КАЛЕТТА» позивачу не було відомо, будь яких сумнівів позивач не мав. При цьому, позивач не виключає допущення ТОВ «КАЛЕТТА» технічної помилки.

Також позивач зазначив про безпідставність застосування штрафних санкцій у розмірі 50% нарахованих податкових зобов`язань згідно вказаних податкових повідомлень рішень, адже визначення податкових зобов`язань відбулось вперше протягом 1095 днів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позову ТОВ «ТОРНАДО» посилаючись на висновки, викладені в акті перевірки від 18.09.2018 №598/26-15-14-01-01/21582561, згідно яких не підтверджено отримання ТОВ «ТОРНАДО» тканини на загальну суму 11 100 002 грн від ТОВ «КАЛЕТТА». На думку відповідача фактичного постачання товару не відбувалось, проведено лише документування транзитних фінансових потоків з метою мінімізації податкового навантаження, адже здобуті відповідачем дані свідчать про неможливість здійснення ТОВ «КАЛЕТТА» такого постачання товарів. Відповідач зазначив про відсутність у ТОВ «КАЛЕТТА» ресурсів для здійснення господарської діяльності, відсутність у ланцюжку постачання ТОВ «КАЛЕТТА» відповідних товарів, відсутність ТОВ «КАЛЕТТА» за місцезнаходження, наявність кримінальних проваджень з яких вбачається фіктивність діяльності ТОВ «КАЛЕТТА», неподання ТОВ «КАЛЕТТА» податкової звітності з І кварталу 2018 року, відсутність товаро-транспортних накладних, які підтверджують транспортування товару.

Крім того, відповідач вказав, що у видаткових накладних, наданих позивачем на підтвердження реальності поставок за договором від 20.10.2017 №38, зазначено договір від 21.11.2017 №38. До того ж, у договорі від 20.10.2017 №38 зазначено реквізити банківського рахунку ТОВ «КАЛЕТТА», відкритого 05.02.2018, тобто після укладання такого договору та документування поставок здійснених на його виконання.

На спростування висновків позивача про помилковість застосування штрафних санкцій у розмірі 50% нарахованих податкових зобов`язань згідно вказаних податкових повідомлень рішень, відповідач додатково подав до суду копії акту перевірки від 18.04.2017 №137/26-15-14-02-01-14/21582561 та податкових повідомлень-рішень від 03.05.2017 №0002521402, №0002511402, №0702140303, №0002531402.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на письмово викладену позицію.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (КАС України), ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Так, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

На підставі направлень від 31.07.2018 №1333/26-15-14-01-01, №1334/26-15-14-01-01, №1460/26-15-42-08, №2240/26-15-14-06-03, №4548/26-15-14-09, від 01.08.2018 №1859/26-15-14-03-04, виданих ГУ ДФС у м. Києві, проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ТОРНАДО» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України по проведеним фінансово - господарським операціям за період з 01.01.2017 по 31.03.2018.

За результатами перевірки складено акт від 18.09.2018 №598/26-15-14-01-01/21582561.

В ході перевірки виявлені та зафіксовані в акті порушення ТОВ «ТОРНАДО», зокрема, вимог:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, статті 134 ПК України, пункту 3 П(С)БО 1, пункту 5 П(С)БО 15, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2017 рік на загальну суму 1 998 000 грн;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за грудень 2017 року на загальну суму 1 793 145 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду) в березні 2018 року на 56 855 грн.

Не погоджуючись із вказаними висновками, 02.10.2018 ТОВ «ТОРНАДО» звернулося до ГУ ДФС у м. Києві із запереченням на акт від 18.09.2018 №598/26-15-14-01-01/21582561.

Згідно відповіді ГУ ДФС у м. Києві від 11.10.2018 №80505/10/26-15-14-01-01 заперечення позивача залишено без задоволення, а висновки акту перевірки від 18.09.2018 №598/26-15-14-01-01/21582561 - без змін.

17.10.2018 на підставі вказаних висновків акту перевірки від 18.09.2018 №598/26-15-14-01-01/21582561 ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0013381401, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ «ТОРНАДО» за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2 997 000 грн, в тому числі на 1 998 000 грн за податковим зобов`язанням та на 999 000 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0013411401, яким встановлено завищення ТОВ «ТОРНАДО» суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового періоду) в березні 2018 року на 56 855 грн;

- №0013391401, яким збільшено суму грошового зобов`язання ТОВ «ТОРНАДО» за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 689 718 грн, в тому числі на 1 793 145 грн за податковим зобов`язанням та на 896 573 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення від 17.10.2018 в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДФС України.

Рішенням ДФС України від 11.12.2018 податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 17.10.2018 №0013411401, №0013381401, №0013391401 залишено без змін, а скаргу ТОВ «ТОРНАДО» - без задоволення.

Позивач не погодився із висновками перевірки та вважає протиправними податкові повідомлення-рішення від 17.10.2018 №0013411401, №0013381401, №0013391401, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що висновки відповідача про порушення ТОВ «ТОРНАДО» вказаних вимог податкового законодавства ґрунтуються на підставі аналізу однієї господарської операції, а саме - отримання тканини від ТОВ «КАЛЕТТА».

Так, господарські операції між ТОВ «ТОРНАДО» (Продавець) та ТОВ «КАЛЕТТА» (Покупцеві) здійснювались на виконання договору поставки від 20.10.2017 №38.

Відповідно до пункту 1.1 договору від 20.10.2017 №38 на умовах даного Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві товар, визначений у пункті 1.2 цього Договору (надалі іменується «Товар»), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість Товару.

Товаром у цьому Договорі розуміється Тканина полотняного переплетіння вибивна зі штапельних та бавовняних волокон (48%бавовна) (52%поліестер) в рул. 5513410000, найменування, марка, одиниці виміру та загальна кількість яких, визначаються рахунок-фактурами (пункт 1.2 Договору).

Згідно пунктів 2.1, 3.1 Договору кількість Товару, що поставляється за цим Договором, зазначається в рахунок-фактурі.

Ціна та вартість Товару наведені в рахунок-фактурі.

Відповідно до пункту 3.6 Договору Продавець зобов`язаний надати Покупцю наступні документи: рахунок-фактуру, податкову накладну, накладну на передачу Продукції (видаткова).

Згідно пунктів 4.1, 4.2 Договору поставка партії товару здійснюється умовах EXW (франко-склад Постачальника) Міжнародних правил торгівлі «Інкотермс-2010», згідно з якими Продавець вважається таким, що виконав належним чином зобов`язання у момент, коли надав товар у розпорядження Покупця, у місці поставки, для завантаження його на транспортний засіб. Місце поставки - склад Покупця.

Право власності на товар переходить до Покупця в момент одержання ним Товару.

На виконання умов Договору ТОВ «КАЛЕТТА» поставило ТОВ «ТОРНАДО» тканину полотняного переплетіння вибивна зі штапельних та бавовняних волокон (48%бавовна) (52%поліестер) в рул.5513410000 на загальну суму 11 100 002 грн, в тому числі ПДВ 1 850 000 грн згідно видаткових накладних №147 від 20.12.2017, №148 від 21.12.2017, №149 та №236 від 22.12.2017, №150 від 25.12.2017, №237 від 26.12.2017, №238 від 27.12.2017, №239 від 28.12.2017.

При цьому, під час отримання партії товару згідно видаткової накладної №239 від 28.12.2017 виявлено недостачу товару, у зв`язку із чим складено акт розбіжностей №1 від 15.03.2018 в якому зафіксовано різницю між поставленим товаром згідно документів та фактично поставленим товаром на 719 м вартістю 28 450,83 грн.

У зв`язку із виявленою недостачею, 19.03.2018 ТОВ «ТОРНАДО» направлено претензію ТОВ «КАЛЕТТА», відповідь на яку надано ТОВ «КАЛЕТТА» листом від 26.03.2018 за змістом якого ТОВ «КАЛЕТТА» вважає за доцільне врегулювати спір в досудовому порядку, але не має фінансової можливості сплати кошти в сумі 28 450,83 грн.

ТОВ «ТОРНАДО» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з ТОВ «КАЛЕТТА» заборгованості в сумі 28 450,83 грн (Справа №910/16855/18). Станом на 07.06.2019 у справі №910/16855/18 відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили.

Встановлено, що відповідно до угод про переведення боргу від 01.12.2017 ТОВ «КАЛЕТТА» відступило право вимоги за договором від 20.10.2017 №38 на користь:

- ТОВ «Грін-Лайн» в сумі 500 000 грн;

- ТОВ «Сандерс Кепітал» в сумі 2 266 000 грн;

- ТОВ «Топаз Груп» в сумі 1 140 000 грн;

- ТОВ «Преміум Логістікс» в сумі 7 194 001,52 грн, з урахуванням додаткової угоди №1 до даної угоди суму змінено на 7 165 550,69 грн.

Згідно з наявних виписок з банківських рахунків ТОВ «ТОРНАДО», позивач оплатив вартість товару за договором від 20.10.2017 №38 новим кредиторам у повному обсязі. З наданих позивачем виписок вбачається лише наявність заборгованості перед ТОВ «Топаз Груп» в сумі 100 000 грн.

Отриману за договором від 20.10.2017 №38 від ТОВ «КАЛЕТТА» тканину позивач використав у власній господарській діяльності з виготовлення спецодягу, що підтверджується накладними на передачу у виробництво №10571, №11218, №1/11, №11218/1, №1419, калькуляціями №0001229, №0001239, №0000318, №0000099, №0000100, №0000219, № 0000222 , № 0000227 , № 0000097 , № 0000116 , № 0000128 , №0000122, №0001241, №0001227, №0001221, витягом з розшифровки основних засобів (щодо наявності транспортних засобів якими тканина доставлялась зі складу на виробництво).

Відповідач не заперечує отримання та наявність у ТОВ «ТОРНАДО» зазначеної тканини, однак зазначає про відсутність підстав стверджувати, що таку тканину позивач отримав саме від ТОВ «КАЛЕТТА» на умовах договору від 20.10.2017 №38, а тому відповідач стверджує про безоплатне отримання вказаного товару від невстановленої особи.

Тому, на думку відповідача, позивач неправомірно включив суми податку на додану вартість сплачені у ціні вказаного товару до складу податкового кредиту за грудень 2017 року та не відобразив у податковій звітності вартість вказаного товару як дохід, що й слугувало підставою для висновків про порушення позивачем вказаних норм податкового законодавства та прийняття податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС м. Києва від 17.10.2018 №0013411401, №0013381401, №0013391401.

В обґрунтування такого висновку відповідач зазначає про:

- неможливість здійснення ТОВ «КАЛЕТТА» такого постачання товарів, адже у ТОВ «КАЛЕТТА» відсутні будь які ресурси для здійснення господарської діяльності;

- відсутність у ланцюгу постачання ТОВ «КАЛЕТТА» відповідних товарів (тканина з УКТ ЗЕД 5513410000);

- наявність кримінальних проваджень з яких вбачається фіктивність діяльності ТОВ «КАЛЕТТА» (встановлено відповідачем з ухвал Печерського районного суду міста Києва від 11.05.2018 №757/21742/18-к, від 11.05.2018 №757/22833/18-к, від 11.05.2018 №757/22921/18-к, від 11.05.2018 №757/25884/18-к);

- відсутність товаро-транспортних накладних, які підтверджують транспортування товару;

- неподання ТОВ «КАЛЕТТА» податкової звітності з І кварталу 2018 року;

- суперечності у датах договору вказаних у видаткових накладних, наданих позивачем на підтвердження реальності поставок за договором від 20.10.2017 №38;

- зазначення у договорі від 20.10.2017 №38 банківського рахунку ТОВ «КАЛЕТТА», відкритого 05.02.2018.

Визначаючись щодо вказаних висновків відповідача та заперечень позивача у відповідній частині, суд виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Статтями 138-140 ПК України встановлений перелік різниць, на які коригується фінансовий результат до оподаткування. Зазначений перелік не містить різниць, які б передбачали коригування фінансового результату до оподаткування на витрати за операціями, що не пов`язані з господарською діяльністю платника податків або операціями, що мають ознаки нереальності.

Частина 3 розділу 1 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V ПК України. Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Суд враховує, що згідно ухвал Печерського районного суду міста Києва від 11.05.2018 №757/21742/18-к, від 11.05.2018 №757/22833/18-к, від 11.05.2018 №757/22921/18-к, від 11.05.2018 №757/25884/18-к встановлено, що управлінням з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017000000003630 від 13.11.2017, за фактом вчинення кримінальних правопорушень передбачених частиною третьою статті 358, частиною третьою статті 209, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України. В ході розслідування вказаного кримінального провадження встановлено, що на території міста Києва діє організоване злочинне угрупування, учасники якого організували функціонування «конвертаційного центру», спрямованого на мінімізацію доходів, отриманих в ході протиправних діянь: ухилення від сплати обов`язкових платежів до бюджету, зменшення податкового навантаження на вітчизняні суб`єкти господарської діяльності (далі - СГД), проведення безтоварних фінансових операцій з використанням реквізитів фіктивних підприємств. Згідно із відомостями наданими Міжрегіональним оперативним управлінням Офісу великих платників податків ДФС встановлено низку «сумнівних» СГД з ознаками фіктивності, реквізити яких використовуються в незаконних фінансових операціях, серед яких ТОВ «КАЛЕТТА».

Також відповідач посилається на те, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Київській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32017110000000062 від 22.12.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України. В ході розслідування вказаного кримінального провадження встановлено, що невстановлені особи діючи на території Київської області створили низку суб`єктів господарської діяльності з ознаками фіктивності, зокрема ТОВ «КАЛЕТТА».

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України в постанові від 29.03.2017 у справі №826/11082/14 зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрат є безпідставними.

У постанові від 14.03.2017 у справі №826/757/13 Верховний Суд України вказує, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Верховний Суд у рішенні у справі №2а-7075/12/2670 від 16.01.2018 констатує, що первинні документи є неналежними, адже підписані особою, яка значилась директором товариства, проте фактично ніякого відношення до діяльності товариства не мала, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частинами першою та третьою статті 358 Кримінального кодексу України.

У постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінально процесуальний кодекс України (КПК України).

Відповідно до частини першої статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту чи пояснення, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

З мотивів викладених вище суд зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді вироки або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності щодо посадових осіб ТОВ «КАЛЕТТА» відсутні.

Крім того, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що ухвали судів у вказаних кримінальних справи та матеріали зазначених кримінальних проваджень містять будь які відомості щодо господарських операцій ТОВ «КАЛЕТТА» із ТОВ «ТОРНАДО».

Стосовно доводів відповідача про відсутність у ТОВ «КАЛЕТТА» матеріальних та трудових ресурсів, а також щодо відсутності у ланцюгу постачання ТОВ «КАЛЕТТА» тканини з УКТ ЗЕД 5513410000, суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Необхідно зауважити, що залучення ТОВ «КАЛЕТТА» матеріальних та трудових ресурсів для постачання товару для позивача могло відбуватись без оформлення трудових відносин з працівниками та без укладання відповідних цивільно-правових договорів. У такому разі може йти мова про порушення контрагентами позивача вимог законодавства при оформленні відносин з отримання певних ресурсів.

Суд враховує правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14, згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Тобто, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з ТОВ «КАЛЕТТА» було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення ТОВ «КАЛЕТТА» вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для ТОВ «КАЛЕТТА», а не для позивача.

Разом з цим, ТОВ «КАЛЕТТА» на час здійснення господарських операцій з позивачем було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, враховуючи специфіку спірних господарських операцій, судом встановлено, що майже всі документи не мають суттєвих дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.

Зазначення договору від 21.11.2017 №38 у видаткових накладних, складених на виконання договору від 20.10.2017 №38, суд розцінює як технічну помилку та не вважає дану обставину, такою, що беззаперечно вказує на позбавлення таких видаткових накладних статусу первинних документів, адже дані накладні відображають господарські операції, які здійснювались саме не виконання договору від 20.10.2017 №38. Водночас, відсутні підстави вважати про існування договору від 21.11.2017 №38.

При цьому, суд зазначає, що окремі недоліки в оформленні первинних документів не спростовують наявності у підприємства відповідних господарських операцій. Відсутність реквізитів первинних документів ще не означає їх дефектність; відсутність деталізації в первинних документах не є підставою для визнання нереальності господарських операцій. В кожному конкретному спірному випадку важливо окремо досліджувати характер недоліків первинних документів, однак згідно з прямим приписом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» такі недоліки не повинні унеможливлювати ідентифікацію осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг таких господарських операцій тощо. Водночас неістотні недоліки первинних документів не є підставою для невизнання факту відсутності здійснення господарської операції.

Аналогічний висновок містить в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №806/1033/17.

Надаючи юридичну оцінку посиланням відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних як факт, що свідчить про відсутність реальних господарських операцій, суд виходить із правової позиції, викладеної Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначає, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Крім того, згідно пункту 4.1 договору від 20.10.2017 №38 поставка партії товару здійснюється умовах EXW (франко-склад Постачальника) Міжнародних правил торгівлі «Інкотермс-2010», згідно з якими Продавець вважається таким, що виконав належним чином зобов`язання у момент, коли надав товар у розпорядження Покупця, у місці поставки, для завантаження його на транспортний засіб. Місце поставки - склад Покупця.

Тобто, перевезення товару здійснювалось ТОВ «КАЛЕТТА» на склад ТОВ «ТОРНАДО», тому у позивача відсутні відповідні товарно-транспортні накладні.

Щодо зазначення у договорі від 20.10.2017 №38 реквізитів банківського рахунку ТОВ «КАЛЕТТА» №2600300128379, відкритого 05.02.2018, тобто після укладання такого договору та документування поставок здійснених на його виконання, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.13 розділу І Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою Постановою Національного банку України від 12.11.2013 №492, Банк зобов`язаний у встановленому законодавством України порядку надіслати повідомлення до відповідного контролюючого органу про відкриття або закриття поточного/вкладного (депозитного) рахунку клієнта.

Банк має право проводити видаткові операції за рахунком клієнта, який відповідно до законодавства України зобов`язаний сплачувати податки і збори, провадить незалежну професійну діяльність, починаючи з дати отримання банком повідомлення контролюючого органу про взяття рахунку на облік у контролюючих органах або з дати, визначеної як дата взяття на облік у контролюючому органі за мовчазною згодою згідно з абзацом 2 пункту 69.3 статті 69 ПК України.

Згідно пунктів 69.1, 69.2 статті 69 ПК України, банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків - юридичним особам (резидентам і нерезидентам) незалежно від організаційно-правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, за наявності документів, виданих контролюючими органами, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах, або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (для осіб, взяття на облік яких у контролюючих органах) здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» чи інформації з цього реєстру, отриманої банком відповідно до закону, із зазначенням даних про взяття на облік в контролюючих органах як платника податків.

Банки та інші фінансові установи зобов`язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків-юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунка.

Таким чином, Банк надає інформацію клієнту про реквізити рахунку тільки після відкриття рахунку в автоматизованій банківській системі на підставі отриманих від клієнта документів для відкриття рахунку та проведення ідентифікації та верифікації клієнта. При цьому, видаткові операції по рахунку клієнта здійснюються тільки після повідомлення Банком контролюючого органу.

Згідно наданої відповідачем роздруківки із картки платника податків ТОВ «КАЛЕТТА», розрахунковий рахунок № НОМЕР_6 відкрито в АТ КБ «Земельний Капітал» 05.02.2018.

Тобто, станом на момент укладення договору від 20.10.2017 №38, розрахунковий рахунок ТОВ «КАЛЕТТА» зазначений у такому договорі не був відкритий.

Разом з цим, суд враховує, що згідно статті 638 Цивільного кодексу України (ЦК України) укладення договору - це досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно із частиною другою статті 184 Господарського кодексу України укладання договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватись у спрощений спосіб.

За змістом статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір і повертає один примірник або надсилає відповідь у двадцятиденний строк після одержання договору.

У даному випадку, позивач зазначає, що досяг згоди по умовам договору зі своїм контрагентом завчасно до моменту підписання договору від 20.10.2017 №38. Позивач зазначив, що направив підписаний ним примірник договору від 20.10.2017 №38 ТОВ «КАЛЕТТА» в електронній та письмовій формі. При цьому, товар за даним договором йому поставлено до фактичного підписання цього договору ТОВ «КАЛЕТТА», що свідчить про згоду ТОВ «КАЛЕТТА» із усіма умовами договору від 20.10.2017 №38.

Суд вважає, що сам по собі письмовий документ під назвою «договір» лише фіксує факт домовленості між суб`єктами господарювання. Для дослідження реальності господарських правовідносин, обумовлених договором від 20.10.2017 №38, в частині належного проведення розрахунків за товар, визначальним є встановлення факту проведення оплати за реально поставлений товар.

При цьому, вказана суперечність у даті договору від 20.10.2017 №38 та даті відкриття рахунку ТОВ «КАЛЕТТА», зазначеного у даному договорі, може слугувати доказом нереальності господарських операцій лише у разі документування факту оплати на банківський рахунок, який не було відкрито на момент такої оплати.

Водночас, згідно матеріалів справи, позивач взагалі не здійснював оплату товару ТОВ «КАЛЕТТА» у зв`язку із укладанням ТОВ «КАЛЕТТА» угод про відступлення прав вимоги за договором від 20.10.2017 №38. При цьому, матеріали справи містять докази здійснення оплати ТОВ «ТОРНАДО» новим кредиторам за договором від 20.10.2017 №38.

Доводи позивача про помилковість застосування штрафних санкції розмірі 50% нарахованих податкових зобов`язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень рішень, суд вважає безпідставними.

Згідно пункту 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, на платника податків накладається штраф в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Повторне протягом 1095 днів визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Судом встановлено, що на підставі акту перевірки ТОВ «ТОРНАДО» від 18.04.2017 №137/26-15-14-02-01-14/21582561 за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.05.2017 №0002521402 (про нарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість), №0002511402 (про нарахування грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств).

Доказів оскарженні вказаних податкових повідомлень-рішень від 03.05.2017 матеріали справи не містять, а судом не встановлено.

При цьому, суд враховує постанову Оболонського районного суду міста Києва від 16.06.2017 у справі №756/5732/17 (набрала законної сили 27.06.2017), якою головного бухгалтера ТОВ «Торнадо» притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 163-1 КпАП України, у зв`язку із тим, що він вів податковий облік з порушенням встановленого порядку, що встановлено актом перевірки №137/26-15-14-02-01-14/21582561 від 18.04.2017. Також суд зважає на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 26.05.2017 у справі №756/5733/17, якою провадження в адміністративній справі про притягнення директора ТОВ «ТОРНАДО» до відповідальності за частиною першою статті 163-1 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, відповідач обґрунтовано у податкових повідомленнях-рішеннях ГУ ДФС м. Києва від 17.10.2018 №0013381401 та №0013391401 застосував до ТОВ «ТОРНАДО» штрафні санкції у розмірі 50% нарахованих податкових зобов`язань, адже згідно з даними рішеннями контролюючий орган повторно протягом 1095 днів визначив ТОВ «ТОРНАДО» суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств.

Водночас, суд зазначає, що обґрунтованість висновків відповідача про застосування до позивача штрафних санкції у розмірі 50% нарахованих податкових зобов`язань у зв`язку із встановленою судом безпідставністю нарахування таких податкових зобов`язань не свідчить про правомірність податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС м. Києва від 17.10.2018 №0013411401, №0013381401, №0013391401.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованість висновків перевірки та правомірність оскаржуваного рішення, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у м. Києві від 17.10.2018 №0013411401, №0013381401, №0013391401.

Частиною першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення від 27.07.2017 №8693, позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 86 153,61 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРНАДО» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17.10.2018 №0013381401, №0013411401 та №0013391401.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРНАДО» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 86 153,61 грн (вісімдесят шість тисяч сто п`ятдесят три гривні шістдесят одна копійка).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРНАДО» (місцезнаходження юридичної особи: 04074, місто Київ, вулиця Сокальська, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 21582561).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980).

Суддя О.М. Чудак