Рішення № 82259960, 07.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 червня 2019 року № 826/16703/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доМіністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (надалі - відповідач), якому просить:

- визнати бездіяльність заступника Міністра з питань європейської інтеграції Петухова Сергія Ігоровича протиправною;

- зобов`язати Міністерство юстиції України звернутися до компетентних органів Російської Федерації із запитами про видачу (екстрадицію) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та матеріалів його кримінальної справи до України для подальшого відбування покарання на території України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2018 відкрито спрощене провадження та роз`яснено сторонам, що справа буде розглядатись одноособово суддею Григоровичем П.О. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що Міністерством юстиції України не вчинено всіх передбачених законом дій з метою екстрадиції ОСОБА_2 для відбування покарання на території України.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись при цьому на те, що в рамках спірних правовідносин відсутні обов`язкові процедурні моменти, визначені ст.575 Кримінального процесуального кодексу України, дотримання яких є обов`язковою передумовою для звернення Міністерства юстиції України до іноземної держави із запитом про екстрадицію, внаслідок чого заступник Міністра з питань європейської інтеграції Петухов Сергій Ігорович не міг допустити протиправної бездіяльності, про яку стверджує позивач.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , що відповідачем не заперечується.

Вироком від 26 грудня 2014 року, Центральним судом міста Сімферополя Республіки Крим (анексія АР Крим Російською Федерацією відбулась у березні 2014 року) громадянину України ОСОБА_2 призначено довічне позбавлення волі, з відбуванням покарання у виправній колонії особливого режиму в Російській Федерації.

Рішенням від 17 жовтня 2017 року, Апеляційний суд Республіки Крим залишив вирок Центрального суду міста Сімферополя Республіки Крим від 26.12.2014 року в частині довічного позбавлення волі ОСОБА_2 , з відбуванням покарання у виправній колонії особливого режиму у Російській Федерації, без змін.

Відповідно до копії довідки Федеральної казенної установи виправної колонії №6 по Хабаровському краю Російської Федерації від 28.08.2018 №27/ТО/55-4547, наданої на запит Консульства України в Новосибірську, засуджений ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н. відбуває покарання у вказаній колонії на суворих умовах.

Суть порушеного права полягає в тому, що позивач, як донька ОСОБА_2 , вбачає наявність підстав для відбування її батьком покарання на території України, а не вчинення відповідачем дій, направлених на екстрадицію ОСОБА_2 до України й зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частиною другою ст.124 Конституції України (в чинній редакції) визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом ч.4 ст.125 КАС України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв`язати спір.

Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому, порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

З цього приводу Вищий господарський суд України в постанові від 28 липня 2010 зазначив таке: «Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові».

Відповідно до ст.575 Кримінального процесуального кодексу України, яка регулює порядок підготовки документів та направлення запитів при видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція), зазначено наступне.

Клопотання про видачу особи в Україну готує слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок, з дотриманням вимог, передбачених цим Кодексом та відповідним міжнародним договором України.

Клопотання складається у письмовій формі і повинно містити дані про особу, видача якої вимагається, обставини і кваліфікацію вчиненого нею злочину. До клопотання додаються такі документи: 1) засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності; 2) копія вироку з підтвердженням набуття ним законної сили, якщо видача запитується для приведення вироку до виконання; 3) довідка про відомості, які вказують на вчинення кримінального правопорушення особою, або довідка про докази, якими підтверджується винуватість розшукуваної особи у його вчиненні; 4) положення статті закону України про кримінальну відповідальність, за яким кваліфікується кримінальне правопорушення; 5) висновок компетентних органів України про громадянство особи, видача якої запитується, складений згідно з вимогами закону про громадянство України; 6) довідка про частину невідбутого покарання, якщо йдеться про видачу особи, яка вже відбула частину призначеного судом покарання; 7) інформація про перебіг строків давності; 8) інші відомості, передбачені міжнародним договором України, який також чинний для іноземної держави, на території якої встановлено розшукувану особу.

Клопотання та передбачені частиною другою цієї статті документи підписуються слідчим, прокурором або суддею, засвідчуються печаткою відповідного органу та перекладаються мовою, передбаченою міжнародним договором України.

Клопотання про видачу особи (екстрадицію) передаються до відповідного центрального органу України через відповідну регіональну прокуратуру у десятиденний строк з дня затримання особи на території іноземної держави. У зазначений строк керівник відповідного органу досудового розслідування у складі апарату Національної поліції, центрального апарату, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань України, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, Національного антикорупційного бюро України безпосередньо передає Генеральній прокуратурі України клопотання про видачу особи (екстрадицію).

Центральний орган України за наявності підстав, передбачених міжнародним договором України, звертається до компетентного органу іноземної держави із запитом про видачу особи в Україну. Запит про видачу направляється керівником центрального органу України або уповноваженою ним особою протягом п`яти днів з дня отримання клопотання.

У разі повідомлення компетентним органом іноземної держави про одержання згоди затриманої особи на її видачу (екстрадицію) в Україну підготовка клопотання здійснюється виключно на вимогу уповноваженого (центрального) органу України. Зміст клопотання та перелік документів, що додаються до клопотання, визначаються уповноваженим (центральним) органом України відповідно до вимог цього Кодексу та міжнародних договорів України.

За змістом ч.1 ст.574 Кримінального процесуального кодексу України, Центральними органами України щодо видачі особи (екстрадиції), якщо інше не передбачено міжнародним договором України, є відповідно Генеральна прокуратура України та Міністерство юстиції України.

Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку, що обов`язковою передумовою для звернення Міністерства юстиції України до відповідного органу Російської Федерації із запитом про екстрадицію ОСОБА_2 , є отримання відповідачем клопотання слідчого/прокурора/судді про видачу особи (екстрадицію), яке складене у відповідності до вимог ст.575 Кримінального процесуального кодексу України.

Як зазначає відповідач та не було спростовано позивачем, до Міністерства юстиції України не надходило клопотань слідчого/прокурора/судді про видачу (екстрадицію) ОСОБА_2 .

За таких обставин, оскільки Міністерство юстиції України, в даному випадку, не могло допустити протиправної бездіяльності, яка б порушувала права та інтереси позивача, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 31, 33, 72-78, 90, 244-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , кв. 119)

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00015622, адреса: 01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ АРХІТЕКТОРА ГОРОДЕЦЬКОГО, будинок 13).

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович