Рішення № 82259165, 30.05.2019, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/1220/19

Пр. № 2/333/1196/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого-судді Кулик В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Носаченка О.С.,

позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Шрамко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 1» Запорізької міської ради про поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив поновити його на посаді лікаря акушера-гінеколога КНП «Міська лікарня № 1» ЗОР (з урахуванням уточненої позовної заяви від 19.03.2019 року).

Свою позовну вимогу ОСОБА_1 мотивував тим, що з 2001 року він працював в указаній установі. 08.08.2018 року відповідачем було видано наказ «Про скорочення штату працівників», на виконання якого 10.09.2018 видано наказ «Про попередження працівників про майбутнє звільнення». 20.09.2018 року відповідачем видано наказ № 117 про направлення позивача на курси підвищення кваліфікації «Передатестаційний цикл» з 17.10.2018 року по 15.11.2018 року, після проходження яких йому було присвоєно вищу кваліфікаційну категорію, згідно з Наказом Департаменту охорони здоров`я Запорізької ОДА № 599-о від 26.11.2018 року. 26.12.2018 року наказом № 390 к/тр його було звільнено з посади лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважає, що при звільненні відповідачем були порушені права позивача, а саме: під час його перебування на передатестаційних курсах, 26.10.2018 року відбулося засідання комісії про розгляд переважного права залишення на роботі, про що він дізнався значно пізніше. З відповіді відповідача на звернення позивача від 14.02.2019 року, зазначено, що при розгляді переважного права при рівності кваліфікаційних категорій враховувалась продуктивність праці, медичний стаж роботи та стаж роботи в КНП «Міська лікарня № 1» ЗОР. Згідно з протоколом засідання комісії про розгляд переважного права від 26.10.2018 року, продуктивність праці у позивача виглядає однією з кращих; медичний стаж роботи, за виключенням лікаря пенсійного віку, найбільший – 30 років; стаж роботи в даному закладі – 17 років. Перевага в залишенні на роботі надається: особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком. Позивач є в сім`ї єдиним, хто має самостійний заробіток. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників. Департаментом правового забезпечення Міністерства соціальної політики рекомендовано враховувати наявність післядипломної освіти. Наявність у позивача посвідчення про закінчення клінічної ординатури (2 роки навчання на кафедрі акушерства і гінекології ЗДМУ) до уваги не взято. Розгляд переважного права залишення на роботі відповідачем проведено в той час, коли незабаром мала відбутись запланована атестація лікарів, про що адміністрації установи було відомо. Та засідання комісії відбулося завчасно, без урахування підсумків атестації лікарів, що в результаті призвело до його звільнення з посади. На початку лютого 2019 року позивачу стали відомі факти поворотного поновлення на роботі працівників на аналогічні посади, що мали місце 27.11.2018 року, без врахування його переважного права, згідно зі ст. 42-1 КЗпП України (на той час він вже мав вищу кваліфікаційну категорію). На даний час в жіночій консультації працюють всі лікарі, що підлягали скороченню згідно з процедурою (за виключенням двох, що звільнились за власним бажанням). Тож фактично скороченим виявився один позивач. У разі звільнення працівника без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновленим на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позову та просив відмовити, виходячи з наступних підстав. В КНП «Міська лікарня № 1» ЗОР скорочення чисельності штату працівників, здійснювалось виключно відповідно до законодавства України, тому порушення в процедурі скорочення відсутні та підстав в поновленні на роботу позивача не було. Лікарнею був виданий наказ від 08.08.2018 року № 234р «Про скорочення штату працівників». Керуючись п. 1 ст. 40 КЗпП України та на виконання наказу відповідача від 08.08.2018 року № 234р. останнім був виданий наказ від 10.09.2018 року № 239р «Про попередження працівників КУ «Міська лікарня № 1» про майбутнє звільнення». Відповідно до законодавства згідно з процедурою скорочення, в зв`язку з перебуванням у щорічній відпустці ОСОБА_1 ., 17.09.2018 року останньому було вручено попередження «Про майбутнє звільнення», у присутності складу комісії, та йому було запропоновано всі вакантні посади, які є в лікарні. Зі списком вакантних посад позивач відмовився ознайомлюватися, з текстом попередження про майбутнє звільнення, ознайомився шляхом зачитування, проте підписувати попередження відмовився. Позивачу 10.10.2018 року повторно було надано перелік вакантних посад, які були станом на 10.10.2018 року в КУ «Міська лікарня № 1», але він відмовився обирати запропоновані посади та ставити підпис під переліком вакантних посад, про що був складений Акт від 10.10.2018 року № 7. Після звільнення за власним бажанням лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_2 , 26.10.2018 року відбулося засідання комісії зі скорочення штатної чисельності працівників та винесено на розгляд кандидатури лікарів акушерів-гінекологів, які підпадають під скорочення, але мають переважне право залишення на роботі станом на 26.10.2018 року, згідно зі ст. 42 КЗпП України. При розгляді кандидатур з`ясовано, що всі лікарі акушери-гінекологи станом на26.10.2018 року мають першу кваліфікаційну категорію, продуктивність праці за період з 01.01.2018 року по 24.05.2018 року є величиною в лікарів середньостатистичною та може змінюватися в залежності від різних показників, а саме кількості пацієнтів. На засіданні було прийнято рішення щодо переважного права залишення на роботі, при рівних кваліфікаційних категоріях працівників, згідно з п. 3 ст. 42 КЗпП України, на користь лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_3 (стаж роботи за спеціальністю – 46 років на даному підприємстві – 33 роки). З наказом від 10.09.2018 року № 239р «Про попередження працівників КУ «Міська лікарня № 1» про майбутнє звільнення» позивач був ознайомлений завчасно, та до моменту звільнення, а саме до 26.12.2018 року ОСОБА_1 не було надано відповідачу ніякої «довідки про склад сім`ї», тобто фактично у останнього були відсутні будь-які підстави посилатися на п. 2 ст. 42 КЗпП та виключити позивача зі списку осіб, які підпадали під скорочення. Відповідач на момент знаходження позивача на курсах підвищення кваліфікації, не мав права враховувати, можливе присвоєння позивачеві – вищої кваліфікаційної категорії. Після закінчення позивачем курсів і до моменту звільнення, позивачем так і не було надано відповідачу посвідчення «Про проходження підвищення кваліфікації», ствердження позивача щодо надання до відділу кадрів посвідчення про проходження підвищення кваліфікації, є не об`єктивне, адже всі документи відповідно до правил діловодства в КНП «Міська лікарня № 1» ЗМР, повинні бути наданні до приймальні головного лікаря, для реєстрації дати здачі документу та присвоєння вх. №. Тобто лікарня на момент звільнення і до теперішнього часу не має інформації, чи отримано позивачем вищу кваліфікацію лікаря акушера-гінеколога, а тим паче в період складання іспиту про підвищення кваліфікації, лікаря акушера-гінеколога з 26.11.2018 року по 24.12.2018 року позивач перебув на лікарняному листі, тобто перебування на лікарняному в період атестації, суперечить юридичним фактам складання позивачем іспиту та отримання вищої категорії.

В судовому засіданні позивач позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив поновити його на посаді лікаря акушера-гінеколога КНП «Міська лікарня № 1» ЗОР.

Представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити, вказуючи на безпідставність позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надані сторонами по справі письмові докази, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

З 2001 року позивач працював в КП «Міська лікарня № 1», що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 (а.с. 47-50).

08.08.2018 року відповідачем був виданий наказ № 234р «Про скорочення штату працівників» (а.с. 17-20).

10.09.2018 року відповідачем був виданий наказ № 239р «Про попередження працівників КУ «Міська лікарня № 1» про майбутнє звільнення» (а.с. 21-23).

17.09.2018 року відповідачем було зроблено спробу вручити позивачу попередження про майбутня звільнення, але останній відмовився від його отримання, що підтверджується підписами на цьому попередженні уповноважених осіб з боку відповідача (а.с. 77).

20.09.2018 року відповідачем видано наказ № 117 про його направлення на курси підвищення кваліфікації «Передатестаційний цикл» з 17.10.2018 року по 15.11.2018 року (а.с. 16).

10.10.2018 року відповідачем було повторно надано позивачу перелік вакантних посад, які були станом на 10.10.2018 року в КУ «Міська лікарня № 1», але він відмовився обирати запропоновані посади та ставити підпис під переліком вакантних посад, про що був складений Акт від 10.10.2018 року № 7 (а.с. 79).

26.10.2018 року відбулося засідання комісії зі скорочення штатної чисельності, на якому вирішувалось, зокрема, питання щодо переважного права залишення на роботі, проте щодо позивача це питання відповідачем не розглядалось, що підтверджується протоколом № 4 засідання комісії про розгляд переважного права залишення на роботі від 26.10.2018 року (а.с. 38-40).

15.11.2018 року позивачу було видано Свідоцтво № 1553 про складання іспиту з спеціальності «Акушерство та гінекологія» в ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України», в якому рекомендовано йому присвоїти вищу категорію (а.с. 89).

З 26.11.2018 року по 24.12.2018 року включно позивач перебував на лікарняному. На підтвердження даного факту, позивачем листка непрацездатності суду не надано, однак у судовому засіданні сторонами дана обставина не оспорювалася.

26.11.2018 року Наказом Департаменту охорони здоров`я Запорізької ОДА № 599-о позивачу було присвоєно вищу кваліфікаційну категорію.

26.12.2018 року наказом № 390 к/тр, виданим відповідачем було звільнено позивача з посади лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації, у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 15).

При винесенні рішення у справі суд виходить з наступних правових підстав.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Судам необхідно мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

За частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, при скороченні чисельності або штату вказаною нормою встановлено обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною другою статті 42 КЗпП України, зокрема, визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Отже, при вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути: виконання значно більшого обсягу робіт порівняно з іншими працівниками, які займають аналогічну посаду чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд в Постанові від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року № 1264цс17, постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 591/3603/17, від 27 березня 2019 року у справі 591/2905/17, від 20 березня 2019 року у справі № 757/10885/16-ц, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

17.09.2018 року позивач був попереджений відповідачем про майбутнє звільнення, ознайомлений з наказами № 234р від 08.08.2018 року «Про скорочення штату працівників» та № 239р від 10.09.2018 року «Про попередження працівників КУ «Міська лікарня № 1» про майбутнє звільнення», а також йому було запропоновано зайняти одну з перелічених вакансій, що існували на підприємстві і відповідали її спеціальності та кваліфікації. Проте, позивач відмовився від підписання цих наказів та попередження про майбутня звільнення від 17.09.2018 року. Ці обставини підтверджуються попередженням про майбутня звільнення від 17.09.2018 року, на якому цей факт засвідчують підписи уповноважених осіб з боку відповідача.

26.12.2018 року наказом № 390 к/тр, виданим відповідачем було звільнено позивача з посади лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації, у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Тобто двомісячний строк попередження роботодавцем працівника про скорочення штату відповідачем було дотримано.

Разом з тим, позивач не надав суду доказів своєї позиції у справі, що у розпорядженні відповідача під час прийняття рішення щодо переважного права на залишення на роботі працівників, що скорочувались були наявні документи, які підтверджували більш високу кваліфікацію, продуктивність праці та сімейний стан позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з цього, зазначений позов є необґрунтованим, а отже таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що в задоволені позову відмовлено, судовий збір у відповідності до ст. 141 ЦПК України необхідно залишити за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 78, 80, 81, 141, 258, 263-265, 273 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 1» Запорізької міської ради про поновлення на посаді – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення складено 04 червня 2019 року.

Суддя: В.Б. Кулик