Ухвала суду № 82259094, 29.05.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

29 травня 2019 року м. Київ№ 826/12910/17Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Каркашьяна С.К., суддів Григоровича П.О., Смолія І.В., здійснюючи розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративної справи

за позовомДержавного підприємства «Одеській морський торгівельний порт»до треті особи:Державної архітектурно-будівельної інспекції України ОСОБА_1 Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Білгород-Дністровської міської радипрозобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Одеській морський торгівельний порт» (далі -позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, за участю третіх осіб: ОСОБА_1 , Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Білгород-Дністровської міської ради, в якому просить суд скасувати реєстрацію Декларації від 27 травня 2014 року №ІУ 142141470089 про готовність об`єкта до експлуатації «Будівництво бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: Одеська обл., смт Затока, м. Білгород-Дністровський, Лиманський район, база відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», АДРЕСА_1».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2017 відкрито провадження в адміністративній справі №826/12910/17 та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2017р закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією у складі трьох суддів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2018 суд ухвалив розгляд адміністративної справи № 826/12910/17 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Досліджуючи матеріали справи, суд враховує наступне.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Відповідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Водночас, обґрунтовуючи наявність відповідного порушення своїх прав та протиправність спірної реєстрації Декларації, позивач зазначає, що за результатами здійснення третьою особою ( ОСОБА_1 ) на території бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» будівельних робіт без погодження позивача та подальшої реєстрації права приватної власності на нерухоме майно, наведене у спірній декларації, у ФОП ОСОБА_1 виникло одноособове право приватної власності на нерухоме майно бази відпочинку, за результатами чого порушено право державної власності на 16/100 частин бази відпочинку, що залишились у державній власності на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2010 року по справі № 15/154-10-4117.

При цьому, як зазначає і сам позивач, рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області від 28 липня 2014 року за ФОП ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на 1/1 частин будівлі та споруд бази відпочинку, видано свідоцтво про право власності та введено в експлуатацію.

З наведеного вбачається, що даний пір стосується не стільки правомірності дій Інспекції, скільки правомірності реєстрації права власності на 1/1 бази відпочинку за третьою особою, що призвело до порушення речового права позивача, тобто цивільного права.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про видачу дозвільних документів та введення в експлуатацію таких об`єктів з видачею правовстановлюючих документів, подальше оспорювання правомірності таких дій має вирішуватися у порядку господарської (цивільної) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 листопада 2015 року у справі № 21-2054а15.

Також, аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №813/3067/16, провадження № 11-983апп18.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, ураховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад, з огляду на те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушених майнових прав позивача, враховуючи висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду, суд констатує, що заявлений спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі №826/12910/17.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя С.К. Каракашьян

Судді П.О. Григорович

І.В. Смолій