Рішення № 82258379, 27.05.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 травня 2019 р. № 520/2241/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Білової О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Ділбаряна А.А.,

за участю представників: позивача - ОСОБА_1 , відповідача та третьої особи - Вишневського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській область (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460), про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_2 , з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 25.02.2019 № 68-19 та зобов`язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Державної міграційної служби України від 25.02.2019 №168-18 є незаконним та необґрунтованим, прийнятим в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин його справи та ситуації, що склалась в країні його походження.

Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - Вишневського О.В. через канцелярію суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що під час прийняття оспорюваного рішення відповідач діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством. Також представник відповідача зазначив, що відповідачем було встановлено, що у позивача при поверненні до країни громадської належності не існує об`єктивних підстав для побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Водночас, представник відповідача зазначив, що також встановлено відповідачем, що при поверненні до країни громадянської належності життю, безпеці чи свободі позивача не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини. Позивач намагається легалізуватися в Україні, а не шукає притулок.

Представник позивача, ОСОБА_2 - ОСОБА_1, в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

В судовому засіданні представник відповідача, Державної міграційної служби України та третьої особи, Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській область - Вишневський О.В. заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на наведені у письмовому відзиві обставини.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_2 , громадянин Сирійської Арабської Республіки ІНФОРМАЦІЯ_1 народився у м. Тартус, за етнічним походженням араб, православний християнин за віросповіданням. Протягом 1998-2004 років позивач навчався у Харківському національному університеті радіоелектроніки. Після закінчення навчання позивач повернувся до країни громадянської належності. У Сирії позивач мешкав в області Хомс у селищі Жуйхат.

Позивач зазначив, що з 2011 року через громадянський конфлікт ситуація в Сирії постійно погіршувалась. У країні стало дуже небезпечно через протиправну діяльність урядових, проурядових, опозиційних та терористичних угрупувань. У кожному регіоні, населеному пункті особи, які мали владу, почали переслідувати тих, кого вони вважали своїми ворогами (справжніми або уявними). Людей почали переслідувати через їх віросповідання, політичні переконання, місцевість, де вони мешкали. Також розповсюдженими явищами стали бандитизм, викрадення, зґвалтування. Вказані дії вчиняють усі сторони конфлікту.

На час перебування позивача в Сирії місце його проживання контролювалося проурядовими військовими формуваннями «шабіха», які тероризували місцеве населення. Вони викрадали та вбивали членів громади, забирали майно та ґвалтували жінок.

Молодший брат позивача ( ОСОБА_3 ) у 2012 році виїхав з Сирії до України та 16.06.2014 отримав статус особи, яка потребує додаткового захисту. Також позивач повідомив, що його сестра ( ОСОБА_4 ) зі своїм чоловіком втікла у 2012 році із Сирії до Лівану через громадянську війну. Позивач вказав, що довгий час не міг остаточно залишити Сирію через те, що його ї батьки, які є особами похилого віку, не могли виїхати з країни та продовжували проживати у Сирії, а він повинен був про них піклуватись. Після виїзду у 2017 році батьків позивача до Лівану, він отримав можливість залишити Сирію .

04.06.2017 позивач вилетів з міста Дамаск до Москви. 19.06.2017 позивач нелегально перетнув кордон між Росією та Україною та прибув до міста Харків.

06.07.2017 позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що в країні його громадянської належності - Сирійській Арабській Республіці, відбувається громадянська війна, систематично порушуються права людини, населення піддається тортурам. принижуючому гідність поводженню, вбивствам, викраденням та протиправним позбавленням волі.

04.03.2019 позивач отримав повідомлення від Головного управління ДМС у Харківській області від 04.03.2019 №20, про те, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так як відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 вказаного Закону на підставі рішення ДМС України від 25.02.2019р. № 68-18.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу спірного рішення, на відповідність вимогам ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.

Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, врегульовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно з приписами пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особою, яка потребує додаткового захисту, визнається особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частина 5 ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачає, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Суд зазначає, що суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Так, суб`єктивна сторона побоювань позивача полягає у можливості того, що його заберуть до лав армії та змусять вбивати мірне населення, а також у загрозі його життю, свободі, безпеці.

Об`єктивна сторона, у свою чергу, пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Об`єктивна сторона побоювань позивача полягає у наявності загальновідомих фактів про ситуацію у країні його громадянської належності.

Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем належних та достовірних доказів у підтвердження обґрунтованості свого звернення про надання йому статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, суд зазначає.

Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Також слід зазначити, що відповідно до п.п. 196-197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, стосовно особи, яка клопоче про отримання статусу біженця, загальний правовий принцип полягає у тому, що обов`язок надати докази лежить на особі, яка подає клопотання … В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, приїжджає у країну у бідуючому стані, часто навіть без документів. Таким чином, хоча обов`язок надавати докази лежить на заявнику, задача встановлення та відпрацювання відповідних фактів вирішується разом з перевіряючою особою. В деяких випадках саме перевіряюча особа має використовувати засоби, якими вона володіє, щоб зібрати усі необхідні докази, які підтверджують клопотання. Однак навіть цей незалежний пошук не завжди може бути успішним і можуть бути заяви, які неможливо підтвердити доказами. В таких випадках, якщо викладене заявником здається правдоподібним, то перевіряючий повинен тлумачити сумніви на користь заявника. Таким чином, вимога надати докази не повинна сприйматися занадто буквально через складність зробити це в тій ситуації в якій знаходиться особа, яка клопоче про надання статусу біженця.

Відповідно до п. 20 Позиції УВКБ ООН «Про обов`язки і стандарти доказів в заявах біженців»: «Відносно доказів, заяви біженців відрізняються від кримінальних справ та цивільних позовів. Дуже важко довести суб`єктивні елементи, і рішення щодо правдоподібності як правило не ґрунтується на «голих» фактах. Суддя часто буде вимушений покладатися на усні твердження заявника і зробити оцінку у світлі об`єктивної ситуації в країні походження».

Позивач зробив спробу обґрунтувати свою заяву, повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні, які, в свою чергу, відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою позивача.

Відповідно до п. 1.2 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затверджені наказом МВС України № 649 від 07.09.2011 року (далі-Правила) інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.

У Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (редакція V від 03 листопада 2017 року) зазначено:

З огляду на серйозних і масштабних порушень МГП, порушень законодавства про права людини і зловживань в цій галузі, а також триваючого збройного конфлікту в багатьох частинах країни УВКБ ООН, як і раніше характеризує втеча цивільних осіб з Сирії як переміщення біженців, причому переважна більшість шукачів притулку сирійців продовжують потребувати міжнародного захисту як біженці і відповідають вимогам визначення «біженець», що міститься в ст. 1А (2) Конвенції 1951 р.

Для багатьох цивільних осіб, які залишили Сирію, зв`язок з однією з підстав, зазначених у Конвенції 1951 р, буде полягати в прямому або непрямому, реальному чи гаданому зв`язку з однією зі сторін конфлікту. Характерною особливістю конфлікту в Сирії є те, що різні його сторони часто приписують певні політичні переконання значним групам людей, в тому числі сім`ям, племенам, релігійними або етнічними групами, або, за аналогією, цілим містам, селам чи районам. Таким чином, члени більш широкої спільноти, які не виділяються індивідуально, стають об`єктами відповідних дій з боку тих чи інших учасників, в т.ч. Урядових сил, ІГІШ, антиурядових збройних формувань, через реальну або передбачувану підтримку іншій стороні конфлікту. Подання про загальні політичні переконання або про належність до якої-небудь групи в конфлікті часто ґрунтується лише на факті фізичної присутності певної особи в певному районі (або на тому факті, що людина родом з даного району), або ж формується на підставі того, які у людини етнічні, релігійні або племінні коріння. У таких ситуаціях загроза є серйозною і реальною і ні в якому разі не зменшується в силу того факту, що дана особа, можливо, особисто не є об`єктом переслідування.

У доповідях Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ ООН), Незалежної міжнародної комісії з розслідування і правозахисних організацій урядові сили звинувачуються в скоєнні військових злочинів, злочинів проти людства, а також серйозних порушеннях законодавства про права людини. Невибіркові прямі напади на цивільних осіб і на об`єкти цивільної інфраструктури, на медичні установи і медичних робітників, а також на співробітників гуманітарних організацій і гуманітарні об`єкти, за повідомленнями, стали характерною особливістю системних порушень, скоєних сирійськими урядовими силами.

За інформацією ООН і правозахисних організацій-спостерігачів, сирійський уряд систематично і повсюдно застосовує довільні арешти і насильницькі зникнення, утримання під вартою в умовах, що загрожують життю, тортури та інші форми жорстокого поводження, сумарні і позасудові страти, в першу чергу відносно супротивників уряду і осіб, вважаються такими.

З урахуванням переважаючих в Сирії умов, зокрема з урахуванням різноманіття і складності конфліктів, нестабільності ситуації з безпекою, повідомлень про високий рівень порушень прав людини і зловживань в цій галузі, глибоко укорінених підозр щодо осіб іншого походження або іншої приналежності, УВКБ ООН не вважає, що державам доцільно відмовляти в міжнародному захисті особам з Сирії на підставі альтернативи втечі або переміщення всередині країни.

Оскільки повідомляється про те, що всі регіони Сирії прямо або побічно порушені одним або декількома конфліктами, УВКБ ООН закликає держави не повертати примусово громадян Сирії та інших осіб, країною колишнього звичайного проживання яких є Сирія, в тому числі палестинців, які раніше проживали в Сирії.

У Доповіді Незалежної міжнародної комісії по розслідуванню подій у Сірійській Арабській Республіці від 09.08.2018р, вказується, що за розглянутий період воюючі сторони вели безпрецедентні бойові дії в мухафазе Алеппо, північній частині мухафази Хомс, мухафазах Дамаск, Риф Дамаск , Дар`я і Ідліб, що призвело до переміщення в цілому більше 1 млн сирійських чоловіків, жінок і дітей. У більшості випадків, задокументованих Комісією з розслідування, переміщення були викликані або безпосередньо нездатністю воюючих сторін вжити всіх можливих заходів обережності відповідно до міжнародним гуманітарним правом, або незаконним поводженням сторін, які здійснювали не вибіркові і навмисні напади, не зважаючи на втрати серед цивільного населення.

Бої, які велися проурядовими силами, озброєними і терористичними групами та іншими суб`єктами, змушували цивільне населення в страху і розпачі залишати свої будинки. Тисячі інших цивільних осіб були насильно переміщені у відповідності з «угодами про евакуацію», укладених між воюючими сторонами. У важкому становищі переміщених осіб - після семи років війни - в даний час знаходяться понад 5,5 млн біженців, які залишили країну, і більше 6,5 млн осіб, що знаходяться на території Сирійської Арабської Республіки.

Страх повернення в район, де незаконні дії воюючих сторін змусили жителів покинути свої будинки, також буде мати катастрофічні наслідки для майбутнього демографічного складу і без того сильно роздробленого сирійського суспільства.

У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015) та 2332 (2016) 2393 (2017) та 2401 (2018), 14.09.2018р. вказано, що в багатьох районах Сирійської Арабської Республіки тривав військовий конфлікт. Згідно з повідомленнями, в серпні в провінціях Алеппо, Ідліб, Латакія, Дейр - ез- Зор , Ель-Хасака , Хомс , Хама , Риф-Дімашк , Ель-Кунейтра і Ас- Сувейда мали місце удари з повітря, артилерійські і снайперські обстріли і наземні зіткнення. Тривали зіткнення між урядовими силами і союзницькими проурядовими силами, з одного боку, та неурядовими збройними опозиційними групами, з іншого. У провінції Дейр - ез-Зор відбувалися зіткнення між урядовими силами і сирійськими демократичними силами.

У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015), 2332 (2016) 2393 (2017) та 2401 (2018) від 12.12.2018р. вказано, що військовий конфлікт в багатьох районах Сирійської Арабської Республіки тривав. Протягом листопада авіаудари, артилерійські обстріли, наземні бойові зіткнення або інші військові операції були зареєстровані в мухафазах Алеппо, Дейр-ез-Зор, Хама, Хомс, Ідліб, Латакія, Риф-Дімашк і Ас-Сувейда. маються повідомлення про жертви серед цивільного населення в місті Алеппо і сільських районах мухафаз Ідліб і Хама. У передмістях Ідліб Ет-Тах, Ель -Джарджаназ , Ум- Джалал і Тель-Султан було зареєстровано переміщення цивільного населення. Надійшли повідомлення про те, що відбуваються в мухафазах Ідліб і Алеппо внутрішні зіткнення між різними недержавними збройними опозиційними групами як і раніше тягнуть за собою жертви серед цивільного населення і завдають шкоди цивільним об`єктам.

Зокрема у Резолюції, що прийнята Радою з прав людини ООН 23 березня 2018 року « 37/29. Положення в області прав людини в Сирійській Арабській Республіці», вказано, що Рада з прав людини рішуче засуджує триваючі систематичні, масові і грубі порушення і обмеження прав людини і всі порушення норм міжнародного гуманітарного права, вчинені усіма сторонами в конфлікті, включаючи триваючі систематичні, повсюдні і грубі порушення і обмеження прав людини і всі порушення міжнародного гуманітарного права сирійськими властями і пов`язаними з ними ополченських формуваннями, включаючи іноземних бойовиків-терористів і іноземні організації, що воюють на боці сирійської влади, зокрема «Хізбаллу», і висловлює глибоку стурбованість з приводу того, що їх участь ще більше погіршує погіршення положення в Сирійській Арабській Республіці, включаючи положення в галузі прав людини та гуманітарну ситуацію, що має серйозні негативні наслідки для регіону

У Резолюції 2449 (2018), прийнятій Радою Безпеки ООН 13.12.2018р, було висловлено обурення з приводу неприйнятного рівня насильства і загибелі сотень тисяч людей, в тому числі десятків тисяч дітей, в результаті конфлікту в Сирії, знову була висловлена серйозна тривогу з приводу збереження жахливої гуманітарної ситуації в Сирії, а також у зв`язку з тим, що термінова гуманітарна допомога, і в тому числі медична допомога, потрібна більш ніж 13 мільйонам людей у Сирії, з яких 6,2 мільйона чоловік, включаючи палестинських біженців, знаходяться на положення внутрішньо переміщених осіб і більше 1 мільйона чоловік як і раніше живуть у важкодоступних районах. Також Рада Безпеки рішуче засудила довільні затримання і катування людей в Сирії, зокрема в тюрмах і місцях утримання під вартою, а також викрадення людей з метою і без мети викупу, захоплення заручників і насильницькі зникнення.

Тлумачення поняття «загрози тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання» дає у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, практику якого згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» від 28 червня 2011 року (заяви №8319/07 та №11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241), критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Л.М. та інші проти Росії» від 15.10.2015р. та «С.К. проти Росії» №52722/15 від 14.02.2017 р. зазначено, що повернення заявників в Сирію призведе до порушення статей 2 та (або) 3 Конвенції.

Конфлікт в Сирії характеризується високою інтенсивністю загального насилля. У цьому контексті, серйозні порушення прав людини є поширеним явищем і існує реальний ризик застосування поводження, забороненого ст.ст. 2,3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за його життя та безпеку.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення. З цього приводу представником позивача надано належні докази, з яких встановлено, що на території Сирійської Арабської Республіки досі триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля та систематичне порушення базових прав людини, яке здійснюється урядовими, проурядовими та антиурядовим військовими та парамілітарними формуваннями.

Вказуючи на необґрунтованість побоювань позивача, третя особа не використала актуальну та точну інформацією про країну походження. Відповідачем та третьою особою проігнорована інформація про безпекову ситуацію, ситуацію із дотриманням прав людини, хоча щодо вказаних обставин існує чимало такої інформації.

З огляду на вищевикладені обставини, суд вважає, що проведений відповідачем аналіз інформації щодо країни походження не є повним та об`єктивним, а висновок про можливість внутрішнього переміщення позивача в Сирії робився без урахування та аналізу існуючої ситуації у країні громадянської належності та Керівних принципів щодо міжнародного захисту: "Альтернатива Втечі/Переміщення Усередині Країни" в контексті статті 1А (2)Конвенції 1951 року та/або Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців HCR/GIP/03/04 від 23 липня 2003р.

Щодо посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду у справі № 820/1502/17, слід зазначити, що зазначена правова позиція висловлена про обставин, які не є тотожними обставинам у справі, що розглядається, а тому не може бути застосована при вирішенні заявлених позивачем вимог.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 1 ст. 77 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд вважає рішення Державної міграційної служби України від 25.02.2019 № 68-19 прийняте без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання Державної міграційної служби України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки , ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд не підміняє суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта.

Питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, віднесено виключно до компетенції Державної міграційної служби України та не входить до компетенції суду.

Водночас, частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимога про зобов`язання відповідача визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, задоволенню не підлягає, однак з метою повного захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вказаний підхід до визначення способу захисту прав позивача у подібних спорах відповідає правовій позиції Верховного Суду по справі № 815/1000/17 у постанові від 06.03.2019.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 , до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській область (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460), про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 25.02.2019 № 68-19.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання його біженців або особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 07 червня 2019 року.

Суддя Білова О.В.