Ухвала суду № 82258351, 07.06.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

07 червня 2019 р. Справа № 520/5722/19

Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Єгупенко В.В., розглянувши в приміщенні суду, в м. Харкові адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (вул. В. Васильківська, 100, м. Київ), Департаменту реєстрації Харківської міської ради (м. Харків, м. Конституції, 7, 6 поверх, 603 каб.), третя особа – Департамент служб у справах дітей (м. Харків, вул. Чернишевська, 55) про визнання незаконними дій та поновлення реєстрації місяця проживання, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним адміністративним позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати незаконними дії Департаменту реєстрації Харківської міської ради та скасувати зняття з реєстрації місця проживання неповнолітнього ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 . Поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч.2 ст.171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

З матеріалів адміністративного позову вбачається, що ОСОБА_1 придбав у приватну власність за кредитним договором з АТ «Укрсоцбанком» квартиру АДРЕСА_2 , яка була передана в іпотеку.

В зазначеній квартирі був зареєстрований позивач та його неповнолітній син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначає, що 08 травня 2019 року працівниками АТ «Укрсоцбанк» він, його неповнолітній син ОСОБА_2 та його дружина - ОСОБА_3 без попередження та без правових підстав були виселені з зазначеної вище квартири.

ОСОБА_1 вважає, що на даний час він із сином без правових на те підстав виселений із спірної квартири, з грубим порушенням норм законодавства, без його згоди та згоди органу опіки та піклування.

У зв`язку із зазначеним, на думку позивача, в першу чергу необхідно встановити право на користування відчужуваною квартирою неповнолітнім ОСОБА_2 .

При цьому, користування житловим приміщенням дитиною може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі, серед яких зазначена й дитина) так і на законі.

ОСОБА_1 зазначає, що спірна квартира АДРЕСА_2 є єдиним та постійним місцем проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 .

Зняття з реєстрації місця проживання позивача та його сина, без попередньої згоди органу опіки та піклування, у відсутність іншого житла є, на думку позивача, порушенням його прав та прав неповнолітньої дитини. А рішення, яким визнано право власності за АТ «Укрсоцбанком» на квартиру АДРЕСА_2 не є підставою для зняття з реєстрації місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , а тому позивач вважає, що дії Департаменту реєстрації Харківської міської ради є протиправними, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року) Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".

За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб`єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Предметом розгляду у цій справі є протиправні, на думку позивача, дії Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо зняття з реєстрації місця проживання неповнолітнього ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 .

Суд зазначає, що у даній справі спір пов`язаний з реалізацією житлових прав особи, зокрема, права позивача на користування квартирою, тобто з цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивача не здійснює, а є органом, якій виконує свої обов`язки щодо зняття з реєстрації у відношеннях з власником майна.

Відтак, спір про захист права конкретної фізичної особи на користування житлом є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

Той факт, що відповідачем є Департамент реєстрації Харківської міської ради, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, оскільки в його основі лежить спір щодо права власності на житло, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

Намагання сторін вирішити спір про речове право на об`єкт нерухомості, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.

Слід зазначити, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

За правилами ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Враховуючи викладене, за суб`єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду місцевими загальними судами в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

За правилами п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви (ч.2 ст.170 КАС України).

Відповідно до ч.6 ст.170 КАС України суд роз`яснює позивачу, що розгляд заявлених позовних вимог належить до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст.1, 4, 5, 19, 170, 248, 256 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (вул. В. Васильківська, 100, м. Київ), Департаменту реєстрації Харківської міської ради (м. Харків, м. Конституції, 7, 6 поверх, 603 каб.), третя особа – Департамент служб у справах дітей (м. Харків, вул. Чернишевська, 55) про визнання незаконними дій та поновлення реєстрації місяця проживання.

Роз`яснити позивачу, що розгляд заявлених позовних вимог належить до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя В.В. Єгупенко