Рішення № 82257954, 24.04.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/586/19

24 квітня 2019 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Хрущ В.Л.,

за участю:

секретаря судового засідання - Осадчука І.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Матуса Т.А.,

свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання протиправними дій та бездіяльності щодо неврахування певних періодів роботи до страхового стажу роботи, зобов`язання здійснити зарахування певних періодів роботи до страхового стажу роботи, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, в якому просить:

- визнати протиправними дії та бездіяльність Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи в Тернопільському плодоовочевому гуртово - роздрібному комбінаті з 23.12.1986 року по 27.01.1992 року, та періоду роботи в СМП "ВЕЛЕС" з 28.01.1992 року по 29.01.1997 року;

- зобов`язати Тернопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи в Тернопільському плодоовочевому гуртово - роздрібному комбінаті з 23.12.1986 року по 27.01.1992 року та періоди роботи в СМП "ВЕЛЕС" з 28.01.1992 року по 29.01.1997 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 26.12.2018 року звернулась до Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області зі заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV), надавши до заяви всі необхідні документи для призначення пенсії. Однак, за наслідками розгляду даної заяви та доданих до неї документів, відповідач відмовив у призначені пенсії за віком, посилаючись на те, що страховий стаж роботи позивача становить 09 років 05 місяців та 16 днів. При цьому, періоди роботи у Тернопільському плодоовочевому гуртово - роздрібному комбінаті з 23.12.1986 року по 27.01.1992 року, та у СМП "ВЕЛЕС" з 28.01.1992 року по 29.01.1997 року, відповідач до страхового стажу позивача - не зарахував, мотивуючи тим, що в трудовій книжці позивача виявлено порушення при її заповнені. Тому відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком на підставі статті 26 статті 26 Закону № 1058-IV, оскільки, на думку відповідача, наявний у неї страховий стаж є недостатнім для призначення пенсії. Не погоджуючись із отриманою відмовою, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 12.03.2019 року позовну заяву було залишено без руху. Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою від 22.03.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 11.04.2019 року.

10.04.2019 року від Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач посилається на те, що Управлінням правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії, оскільки на момент звернення позивач хоч і досягла пенсійного віку, однак, її страховий стаж згідно трудової книжки, враховуючи порушення заповнення трудової книжки, становить лише 09 років 05 місяців та 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Порушення, які виявлені при заповненні трудової книжки, дають підстави сумніватись у достовірності внесених даних щодо періодів роботи позивача.

У судовому засіданні 11.04.2019 року задоволено клопотання позивача про виклик в якості свідків осіб, які можуть засвідчити факт роботи позивача у спірні періоди на зазначених підприємствах, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено до 24.04.2019 року.

Крім того, у зв`язку із викликом свідків, за погодженням обох сторін, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи за правилами загального позовного провадження, із врахуванням положень статей 12, 242, 260 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні 24.04.2019 року позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Разом з тим, в судовому засіданні допитані в якості свідків ОСОБА_3 , яка працювала в Тернопільському плодоовочевому гуртово - роздрібному комбінаті та після переведення в СМП "Велес" з 1986 року по 1996 рік, та ОСОБА_4 , який був директором СМП "Велес" з 1992 року, що підтверджується записами їх трудових книжок. Вказані особи, даючи суду пояснення, зазначили, що ОСОБА_1 працювала з ними під час їхньої роботи на зазначених підприємствах у спірні періоди, спочатку на посаді вантажника магазину №6, а згодом по переведенню - вантажником в магазині СМП "Велес".

Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача, її представника та представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, заслухавши показання свідків, оцінивши обставини справи у сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, - з наступних підстав і мотивів.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, - 26.12.2018 року позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . н. , звернулась до відповідача зі заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV.

За результатами розгляду заяви та поданих документів, Тернопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області листом №507/06 від 14.01.2019 року відмовило позивачу у призначені пенсії за віком, оскільки, на думку відповідача, страховий стаж позивача складає лише 09 років 05 місяців 15 днів, та є меншим за необхідний - 25 років.

При цьому, періоди роботи у Тернопільському плодоовочевому гуртово - роздрібному комбінаті з 23.12.1986 року по 27.01.1992 року, та у СМП "ВЕЛЕС" з 28.01.1992 року по 29.01.1997 року, відповідач не зарахував ОСОБА_1 до страхового стажу, мотивуючи відмову тим, що в трудовій книжці НОМЕР_1 виявлено порушення при її заповненні, а саме:

- період роботи з 23.12.1986 року по 27.01.1992 року в Тернопільському плодоовочевому гуртово-роздрібному комбінаті не зараховано до страхового стажу у зв`язку з тим, що в трудовій книжці відсутній запис про номер та дату видачі наказу про звільнення з роботи;

- період роботи з 28.01.1992 року по 29.01.1997 року в СМП "Велес" не зараховано до страхового стажу у зв`язку з тим, що записи про роботу за цей період в трудовій книжці завірені печаткою, на якій відсутній код даного підприємства.

Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (надалі по тексту - Закон №1058-IV), встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 1 Порядку призначення тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 року №1098, де зазначено, що тимчасова державна соціальна допомога призначається непрацюючій особі, яка досягла віку, визначеного частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", але не набула права на пенсійну виплату у зв`язку з відсутністю страхового стажу, передбаченого нормами зазначеної статті (далі - тимчасова допомога), за наявності в неї не менш як 15 років страхового стажу, та її виплати.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 року № 162, було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, пунктом 1.1 якої було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Вказана Інструкція діяла на моменти прийняття позивача на роботу та подальших переведень та, відповідно, на час заповнення трудової книжки позивача.

Згідно з пунктом 2.3 наведеної вище Інструкції, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи конкретної особи, - є трудова книжка.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 , позивач з 23.12.1986 року була прийнята на роботу вантажника та працювала в Тернопільському плодоовочевому гуртово-роздрібному комбінаті по 27.01.1992 року. З 28.01.1992 року по 29.01.1997 року переведена та працювала вантажником у СМП "ВЕЛЕС".

Вказані записи виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені підписом та печаткою роботодавця.

Отже, трудовою книжкою позивача підтверджено період роботи Тютюнник М.М., на вказаних підприємствах.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду - не надано.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (надалі - Порядок №637)

Пунктами 1, 2 даного Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Зігдно з пунктом 3 наведеного Порядку №637 у разі відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 18 наведеного вище Порядку зазначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Як встановлено в ході розгляду справи та не спростовано відповідачем, під час розгляду питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, - питання наявності відповідних документів, які, окрім записів, внесених до трудової книжки позивача, могли б підтвердити трудовий стаж позивача, - не встановлювалось, не здійснювалось відповідачем встановлення трудового стажу позивача - і на підставі показань свідків в порядку, визначеному Пунктом 18 наведеного вище Порядку.

Водночас, в ході розгляду даної справи, на підставі пояснень обох допитаних свідків, ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у спірні періоди у трудових відносинах з Тернопільським плодоовочевим гуртово-роздрібним комбінатом та з СМП "ВЕЛЕС".

Так, допитані в судовому засіданні свідки пояснили, що протягом періодів з 23.12.1986 року по 27.01.1992 року, та з 28.01.1992 року по 29.01.1997 року, про зарахування яких просить позивач, вони працювали разом з ОСОБА_1 , що підтверджується записами їх трудових книжок. Вказані свідки пояснили суду, що працівники Тернопільського плодоовочевого гуртово-роздрібного комбінату були прийняті на роботу у 1992 році в порядку переведення в СМП «ВЕЛЕС», і 27.01.1992 року та 28.01.1992 року - це відповідні дати звільнення позивача в порядку переведення з роботи у Тернопільському плодоовочевому гуртово-роздрібному комбінаті та призначення її в порядку переведення на роботу в СМП «ВЕЛЕС».

Зокрема, ОСОБА_3 вказала, що вона разом із ОСОБА_1 працювала на Тернопільському плодоовочевому гуртово-роздрібному комбінаті з моменту приходу позивачки на вказане підприємство з 23.12.1986 року на посаду вантажника до 31.12.1991 року, була разом із позивачем переведена з Тернопільського плодоовочевого гуртово-роздрібного комбінату на роботу до СМП «ВЕЛЕС» у січні 1992 року, та, будучи призначеною директором, до моменту свого звільнення 31.01.1996 року - працювала на СМП «ВЕЛЕС» разом із позивачем, яка працювала на даному підприємстві вантажником.

Свідок ОСОБА_4 , який згідно записів у його трудовій книжці з 23.12.1992 року був прийнятий на роботу в СПМ «ВЕЛЕС», а з 01.04.1994 року по 30.03.2011 року - займав посаду директора СМП «Велес», дав показання про те, що ОСОБА_1 з 1992 року по момент її звільнення дійсно працювала вантажником у СМП «ВЕЛЕС» та була звільнена ним на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України 29.01.1997 року.

Щодо того, що записи в трудовій книжці про періоди роботи позивача з 28.01.1992 року по 29.01.1997 року в СМП "Велес" завірені печаткою, на якій відсутній код даного підприємства, - пояснив, що ідентифікаційні коди підприємствам почали присвоюватись у той період, коли ним було прийняте рішення про припинення діяльності СМП «ВЕЛЕС» та було вчинено відповідні дії щодо припинення такої діяльності підприємства, а тому нагальної потреби змінювати печатки - не було, а, відтак, звільнення позивача відбулось із проставленням відтиску печатки, яка такого коду не містила, і в цьому немає її вини.

Зауважень до допиту свідків та сумнівів у достовірності їх показань ні зі сторони позивача, ні зі сторони відповідача - не було.

Тому, суд визнає показання свідків ґрунтовними, взаємодоповнюючими та такими, що мають значення для справи.

Вирішуючи дану справу, суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період її роботи на відповідному підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства - не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд приймає до уваги те, що обставини, які підлягають встановленню судом у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому суд враховує відсутність вини позивача у неповноті об`єму необхідних для реалізації її прав документів та неповноті записів у наявних підтверджуючих стаж документах, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

За таких обставин, судом встановлено, що період роботи ОСОБА_1 в Тернопільському плодоовочевому гуртово - роздрібному комбінаті з 23.12.1986 року по 27.01.1992 року, та період її роботи в СМП "ВЕЛЕС" з 28.01.1992 року по 29.01.1997 року, - окрім відповідних записів у трудовій книжці, - у ході розгляду даної справи були підтверджені й іншими належними та допустимими доказами, які відповідачем, враховуючи надані йому повноваження, під час розгляду заяви позивача - отримані не були.

Відтак, незарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу роботи позивача - було безпідставним, та таким, що порушує права позивача.

Відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.

Таким чином, враховуючи те, що страховий стаж позивача за період роботи з 23.12.1986 року по 27.01.1992 року, та з 28.01.1992 року по 29.01.1997 року з урахуванням страхового стажу, який був визнаний відповідачем за результатами розгляду заяви щодо призначення зазначеної пенсії,- становить більше 15 років, суд дійшов висновку, що позивач має право на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, а тому відмова відповідача у призначенні зазначеної пенсії. порушує право позивача на пенсійне забезпечення, а, відтак, - є протиправною.

Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Частиною 3 статті 9 КАС України визначено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми за загальним правилом пенсія призначається з дня подання заяви про призначення пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України, однак, якщо така заява була подана не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, то пенсія призначається з дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку.

Як встановлено на підставі наявних у справі матеріалів та не заперечувалось сторонами, позивач ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась до управління Пенсійного фонду із відповідною заявою 26.12.2018 року, тобто, поза межами тримісячного строку з дня досягнення пенсійного віку.

Відтак, позивач має право на отримання пенсії з дня подання заяви про призначення пенсії до органу Пенсійного фонду, - в даному випадку з 26.12.2018 року.

Суд звертає увагу, що позивач зверталась до Управління із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV, надавши до заяви всі необхідні документи для призначення пенсії. Однак, за наслідками розгляду даної заяви та доданих до неї документів, відповідач відмовив у призначені позивачу пенсії за віком.

В ході розгляду даної справи судом встановлено протиправність такої відмови.

Поряд з цим, у позовних вимогах ОСОБА_1 просить суд за наслідками розгляду даної справи зобов`язати відповідача зарахувати спірний стаж, необхідний призначення їй такої пенсії, та не просить зобов`язати відповідача призначити їй відповідну пенсію у зв`язку з встановленням наявності достатнього стажу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v.Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02), п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Враховуючи викладене, суд вважає, що в даному випадку відповідно до частини 2 статті 11 КАС України слід вийти за межі позовних вимог та, окрім задоволення позовних вимог про визнання протиправним рішення Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, оформлене протоколом призначення пенсії №191950001152 від 14.01.2019 року, та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи з 23.12.1986 року по 27.01.1992 року, та з 28.01.1992 року по 29.01.1997 року, - зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, - починаючи з дати звернення за призначенням пенсії - з 26.12.2018 року, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, а саме для реалізації в повній мірі її гарантованого Конституцією України права на належне пенсійне забезпечення, порушеного оскаржуваними діями відповідача.

При цьому, постановлення судом рішення із визначенням дати, з якої необхідно здійснити призначення пенсії позивачу, - є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений та не призведе до подальшого порушення прав ОСОБА_1 при виникненні питань, пов`язаних з виконанням рішення суду в частині призначення пенсії.

Окрім того, зважаючи на задоволення позову, - відповідно до частини першої статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі, сплачений при зверненні до суду.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати протиправним рішення Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, оформлену протоколом призначення пенсії №191950001152 від 14.01.2019 року.

3. Зобов`язати Тернопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області зарахувати до страхового стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком, періоди роботи ОСОБА_1 : в Тернопільському плодовоовочевому гуртово-роздрібному комбінаті з 23.12.1986 року по 27.01.1992 року та в Спільному малому підприємстві "Велес" з 28.01.1992 року по 29.01.1997 року.

4. Зобов`язати Тернопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з дати звернення за призначенням пенсії - з 26.12.2018 року.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області в дохід Державного бюджету судовий збір: в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за наступними реквізитами: отримувач коштів УК у місті Тернополі/м. Тернопіль/22030101; код отримувача 37977726; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача 34311206084008; код класифікації доходів бюджету 22030101.

Реквізити сторін:

- ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

- Тернопільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (місце знаходження: вул. Руська, 17, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 40377598).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 червня 2019 року.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна

Суддя Хрущ В.Л.