Рішення № 82257047, 06.06.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2019 р. № 400/931/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, пр. Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018

про:визнання протиправним рішення від 22.02.2019 № 16/3, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (далі - відповідач, Центральне ОУПФУ), в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного Фонду України м. Миколаєва Миколаївської області від 22.02. 2019 року № 16/3 про відмову в призначені пенсії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

- зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області призначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виплату пенсії за віком, починаючи з 05.02.2019 року.

Свої позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що він є громадянином України, хоча з 2003 року отримав право на постійне проживання у Німеччині, а 24.11.2003 року був прийнятий на консульський облік в Дюссельдорфі. При цьому, маючи 35 років страхового стажу, при зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії, на яку позивач має право відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 07.10.2003 року (далі - Закон України № 1058), , відповідачем було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу. 07.10.2009 року Конституційним судом України було прийнято рішення яким визнано положення п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України № 1058 не конституційними, а від так пенсіонерові - громадянину України державні органи ПФУ повинні нараховувати та виплачувати пенсію не залежно де саме фактично проживає громадянин, який досяг пенсійного віку. Позивач просить суд зобов`язати відповідача призначити йому пенсію за віком починаючи з 05.02.2019 року.

Відповідач надав суду відзив на позов, де зазначає, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління ПФУ № 22-1 від 25.11.2005 року та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Позивач всупереч вказаної норми, не надав відповідних документів. Надані позивачем до заяви документи (паспорт громадянина України для виїзду за кордон, довідка про присвоєння ідентифікаційного коду, довідка ОССБ «Комунар-2», трудову книжку, довідку ПАТ «Ремпобуттехніка») не підтверджують місця проживання (реєстрації) позивача в Україні. В задоволенні позову відповідач просив відмовити.

Ухвалою від 01.04.2019 року відкрито провадження у справі, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив матеріали справи та докази, що містяться в ній, суд дійшов висновку про наступне.

Позивач є громадянином України ІНФОРМАЦІЯ_1. У 2003 році позивач отримав право на постійне проживання у Німеччині, а 24.11.2003 року був прийнятий на консульський облік в Дюссельдорфі.

Згідно довідки від 25.03.2019 року № 24 виданої позивачу ПАТ «Ремпобуттехніка».Ник. позивач працював на даному підприємстві з 21.12.1994 року по теперішній час - станом на день видачі вказаної довідки (а.с. 11).

В зв`язку з досягненням пенсійного віку, позивач 05.02.2019 року звернувсь до Пенсійного фонду України з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону № 1058.

Відповідач розглянув заяву позивача та направив листом № 3111/05-1 від 26.02.2019 року рішення про відмову в призначенні пенсії від 26.02.2019р. № 16/3 (а.с. 17-18).

В рішенні про відмову в призначенні пенсії позивачу, ПФУ вказав, що наданий позивачем паспорт громадянина України для виїзду за кордон не є належним документом, що засвідчував би місце проживання (реєстрації) позивача в Україні та не можу бути взятий до уваги при наданні особою заяви про призначення пенсії за віком.

Суд вважає, що така правова позиція відповідача є хибною, та доводи висловлені Центрального ОУПФУ у рішенні про відмову у призначенні та виплаті пенсії протирічать діючому законодавству, в тому числі й Порядку № 22-1, на який посилається відповідач як у своєму рішенні про відмову в призначенні пенсії так і у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до положень Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року № 1382-IV (далі - Закон України № 1382) встановлено, що особа має право на вільний вибір свого місця проживання, із збереженням усіх конституційних прав, зокрема права на отримання призначеної пенсії незалежно від місця.

Частина 2 ст. 2 Закону України № 1382 передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Приписами ст. 44, п. 2 ч. 1 ст. 49, ст. 51 Закону України № 1058 гарантовано закріплене у Конституції право на отримання пенсійного забезпечення громадянами України.

Виходячи з аналізу вище перелічених норм права суд приходить висновку, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне місце проживання в Україні або відсутністю міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України та відповідно до Конституційних принципів держава повинна гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, що також передбачено ст. 46 Конституції України.

З дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-р/п/2009 щодо неконституційності положень виникли підстави для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування".

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України № 1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Таким чином, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України № 1058 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Однак, при цьому слід зазначити, що позивачем надано до суду всі доказів того, що він дотримався всіх встановлених норм чинного законодавства звертаючись до відповідача з заявою про призначення пенсії, а також надав всі необхідні документи згідно Порядку № 22-1.

Виходячи з матеріалів справи, судом встановлено, що позивач згідно довідки від 04.02.2019р. № 6, виданої ОССББ «Комунар-2», проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та працює в Україні з 1994 року по теперішній час на підприємстві ПАТ «Ремпобуттехніка», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 12-16). Позивач має загальний страховий стаж понад 35 років, що дає право на отримання пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України № 1058, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено абзацом першим частини першої цієї статті, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі, пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (ч. 3 с. 28 Закону України № 1058).

Отже, питання розміру пенсії вирішується органом Пенсійного фонду України на підставі наявних в нього відомостей про пенсіонера, з урахуванням його страхового стажу. Враховуючи той факт, що позивачем оскаржується саме відмова у поновленні виплати пенсії, а не її розмір, суд відмовляє позивачу в частині позовних вимог щодо поновлення виплати пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Щодо тверджень відповідача про те, що представником позивача не було надано усіх необхідних документів, а саме паспорту позивача, або іншого документу, що засвідчує місце проживання особи, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.9. Порядку № 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

При зверненні до відповідача позивачем було надано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон від 28.07.2017р, який містить інформацію про особу позивача, а саме те, що позивач є громадянином України, місцем народження якого є м.Миколаїв, а довідка видана позивачу ОСББ «Комунар-2» підтверджує, що він проживає за адресою: АДРЕСА_1 та згідно довідки від 5.03.2019р. № 24 (а.с. 11) підтверджується те, що ОСОБА_4 працює в Україні з 1994 року по теперішній час на підприємстві ПАТ «Ремпобуттехніка» в м.Миколаєві.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст. 2, 19, 241 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018, код ЄДРПОУ 41250753) задовольнити.

2. Визнати протиправним рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного Фонду України м. Миколаєва Миколаївської області від 22.02. 2019 року № 16/3 про відмову в призначені пенсії ОСОБА_3 .

3. Зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018, код ЄДРПОУ 41250753) призначити ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , виплату пенсії за віком, починаючи з 05.02.2019 року.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018, код ЄДРПОУ 41250753) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 768,40грн., сплачений квитанцією від 25.03.2019р.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов