Рішення № 82255106, 30.05.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року Справа № 160/3886/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бондар М.В.

при секретарі судового засідання Бурцевій Я.Е.

за участю:

представника позивача Макаревич А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - ГТУЮ у Дніпропетровській області, відповідач), в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 23.04.2019 року ВП №57214828, винесену державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позову зазначено, що 23.04.2019 року державним виконавцем винесено постанову у ВП №57214828 про накладання штрафу на позивача у розмірі 10200 грн., у зв`язку з невиконанням без поважних причин рішення суду. Позивач вказує, що рішення суду виконано ним частково, а саме ОСОБА_1 проведено нарахування невиплаченої пенсії за період з 01.11.2015 по 01.05.2016 року в розмірі 18255,18 грн., однак у зв`язку з тим, що Кабінетом Міністрів України не визначено порядок щодо виплати соціальних виплат по внутрішньо переміщеним особам, які не виплачені за минулий період, управління позбавлене можливості провести виплату вказаної суми. Таким чином, постанова про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 22.05.2019 року прийнято позовну заяву та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням учасників справи.

28.05.2019 року відкладено судове засідання на 30.05.2019 року для надання можливості представнику відповідача надати відзив на позов.

Відповідач надав до суду відзив на позов, у якому просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що постанова про накладення штрафу від 23.04.2019 року №57214828 прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження", у зв`язку з невиконанням боржником без поважних причин рішення суду, у визначений державним виконавцем строк.

В судовому засіданні 30.05.2019 року представник позивача позов підтримала та просила суд задовольнити позов. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14.09.2018 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження ВП №57214828 за виконавчим листом Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №185/3719/17 від 05.06.2018 року, яким зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 виплату належної пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 01 травня 2016 року.

У вказаній постанові зазначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

05.10.2018 року відповідачем отримано лист ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про виконання рішення суду. У листі зазначено, що рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №185/3719/17 від 05.06.2018 року виконане добровільно 21.07.2018 року, а саме ОСОБА_1 проведено нарахування невиплаченої пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 01 травня 2016 року в розмірі 18255,18 грн.

Розглянувши вказаний лист, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області винесено постанову від 27.11.2018 року у ВП №57214828 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. за невиконання без поважних причин боржником рішення суду. Державним виконавцем зазначено, що тільки нарахування належної пенсії без її виплати свідчить про не виконання рішення. У постанові ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зобов`язано виконати рішення протягом десяти днів.

Вказана постанова є чинною, в судовому порядку не скасована.

13.03.2019 року за вих№02.1-33/3537 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області направлено вимогу (отримано 14.03.2019 року).

27.03.2019 року відповідачем отримано лист ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, у якому позивач пояснив, що Кабінетом Міністрів України не визначено порядок щодо виплати соціальних виплат по внутрішньо переміщеним особам, які не виплачені за минулий період, а тому управління позбавлене можливості провести виплату ОСОБА_1 за період з 01.11.2015 року по 01.05.2016 року в розмірі 18255,18 грн.

23.04.2019 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області винесено постанову у ВП №57214828 про накладення на позивача штрафу у розмірі 10200 грн. за невиконання без поважних причин рішення суду.

ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, не погодившись з оскаржуваною постановою про накладення штрафу, звернулось до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 зазначеного Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктами 1, 16 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (частина 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Водночас, у частині 4 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Тобто, правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин.

При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.02.2018 року у справі №185/3719/17 виконане позивачем тільки в частині нарахування пенсійних виплат.

Посилання представника позивача на відсутність постанови Кабінету Міністрів України щодо порядку виплати соціальних виплат по внутрішньо переміщеним особам, які не виплачені за минулий період, як на підставу невиконання рішення суду, суд вважає необґрунтованим, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 року, ратифікована Законом України від 14.09.2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено порядок здійснення пенсійних виплат (який є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

При цьому, право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція). Втручання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у право пенсіонера на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії не ґрунтується на Законі. Встановлення судом незаконності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене, невиплата пенсії ОСОБА_1 здійснена не у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції відбулося втручання у право власності пенсіонера, і таке втручання не було законним.

Враховуючи вищезазначене, невиконання судового рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного порядку таких виплат не може вважатися невиконанням судового рішення з поважних причин.

Оскільки, повторно у встановлений державним виконавцем строк рішення суду, на підставі якого відкрито виконавче провадження, не виконане, суд дійшов висновку, що приймаючи постанову про накладення на боржника штрафу, відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21910427) до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (адреса: 49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 34984907) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення в повному обсязі складено 06 травня 2019 року, у зв`язку з перебування судді Бондар М.В. у відрядженні з 03.06.2019 року по 05.06.2019 року включно.

Суддя М.В. Бондар