Рішення № 82254254, 09.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року Справа № 160/1476/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіГолобутовського Р.З. за участі секретаря судового засіданняВербного Д.С. за участі: позивача представника відповідача ОСОБА_1., Кульбака С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про визнання бездіяльності протиправною у зв`язку із порушенням права на проходження публічної служби, права на відпочинок, -

ВСТАНОВИВ:

13.02.2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції України (далі - відповідач) в якому, з урахуванням уточнень від 21.02.2019 року, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині розгляду заяви про відпустку від 31.01.2019 року та повідомити результати розгляду з мотивуванням відмови, що порушило право на відпочинок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 27.12.2011 року перебуває у трудових відносинах з Державною екологічною інспекцією України та працює на посаді керівника Державної Азовської морської екологічної інспекції (ДАМЕІ) України. За погодженням з відповідачем та відповідно до наказу ДАМЕІ від 26.12.2018 року № 126/В отримав щорічну основну відпустку з 27.12.2018 року по 27.01.2019 року. Однак, у зв`язку з тим, що 27.12.2018 року та з 11.01.2019 року по 18.01.2019 року знаходячись у відпустці захворів та перебував на амбулаторному лікуванні, звернувся до відповідача із заявами від 21.01.2019 року, від 29.01.2019 року та від 31.01.2019 року про подовження щорічної відпустки в порядку ст. 11 Закону України «Про відпустки». Проте, до цього часу дані заяви відповідачем так і не розглянуті, наказу про продовження/перенесення відпустки не прийнято, у зв`язку з чим вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи на 19.03.2019 року.

Позивач у судовому засіданні 09.04.2019 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзиві на позов, в якому посилалась на те, що ОСОБА_1 працює на посаді начальника Державної Азовської морської екологічної інспекції, яка є територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується. 31.01.2019 року та 01.02.2019 року Держеконінспекцією отримано заяви від ОСОБА_1 , в якій останній, перебуваючи у черговій відпустці у зв`язку з настанням тимчасової непрацездатності, наполягає на наданні невикористаної частини відпустки. Однак, вирішити питання щодо надання невикористаної частини щорічної відпустки можливо лише після закриття лікарняного, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 в період написання заяв перебував на лікарняному. Таким чином, Держекоінспекція діяла в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстави для визнання бездіяльності протиправною у зв`язку із порушенням права на проходження публічної служби, права на відпочинок - відсутні. На підставі викладеного у задоволенні позову просила відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.12.2011 року працює на посаді начальника Державної Азовської морської екологічної інспекції, яка є територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується, що підтверджується копією наказу №118-о від 27.12.2011 року.

Наказом ДАМЕІ від 26.12.2018 року № 126/В ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку з 27.12.2018 року по 27.01.2019 року.

27.12.2018 року та у період з 11.01.2019 року по 18.01.2019 року знаходячись у щорічній основній відпустці ОСОБА_1 захворів, у зв`язку з чим перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджено листками непрацездатності.

31.01.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Державної екологічної інспекції України із заявою про надання невикористаної частини щорічної відпустки в порядку ст. 11 Закону України «Про відпустки», у зв`язку з настанням тимчасової непрацездатності у період перебування у черговій відпустці.

Разом із заявою позивачем направлені на адресу відповідача новою поштою і копії листків непрацездатності.

Представник відповідача в судовому засіданні стверджувала, що відповідачем було надано відповідь Листом від 01.02.2019 року №6-8-716, яким Державна екологічна інспекція України повідомила ОСОБА_1. що у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та перебуванням останнього на лікарняному, вирішення питання щодо надання невикористаної частини щорічної відпустки повинно вирішуватись після закінчення дії причин, які її перервали.

Але жодного доказу відправки зазначеного листа або доказу отримання його позивачем до суду не надано. Також позивач заперечував про отримання ним зазначеного листа. Тому суд не приймає як належний доказ надання відповіді позивачу.

Вважаючи бездіяльність в наданні відповіді та у продовженні терміну основної щорічної відпустки протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Крім того, право на відпустки передбачено Законом України «Про відпустки», ст. 2 якого зазначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом.

Статтями 10, 11 Закону України «Про відпустки», що кореспондуються зі ст. 79, 80 Кодексу законів про працю України, передбачено що щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що у ОСОБА_1 на момент подання ним заяви про надання щорічної основної відпустки вже виникло право на таку відпустку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 80 Кодексу законів про Працю України, п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

Згідно із п. 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001 року № 455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Як встановлено судом, позивачем надано до Державної екологічної інспекції України копії листків непрацездатності, в той час як оригінали даних листів були надані безпосередньо до відділу кадрів ДАМЕІ, що засвідчує факт перебування позивача на лікарняному у період щорічної відпустки.

При цьому, жодних доказів на підтвердження надання відповіді відповідачем не надано.

Таким чином, суд вважає бездіяльність відповідача доведеною.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1264610906.1 від 12.02.2019 року.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України про визнання бездіяльності протиправною у зв`язку із порушенням права на проходження публічної служби, права на відпочинок - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині розгляду заяви про відпустку від 31.01.2019 року та повідомити результати розгляду з мотивуванням відмови.

Стягнути з Державної екологічної інспекції України (код ЄДРПОУ 37508533) за рахунок бюджетних асигнувань на користь на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн. відповідно до платіжного доручення № 0.0.1264610906.1 від 12.02.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 19 квітня 2019 року.

Суддя Р.З. Голобутовський