Рішення № 82253970, 06.06.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1364/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саппортлаб» про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені,

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач, фонд, ВОВ Фонду соцзахисту інвалідів) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саппортлаб» (далі – відповідач, ТзОВ «Саппортлаб») про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені у сумі 25526,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі – Закон №875-ХІІ) відповідачем у 2018 році не забезпечено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 1 особи. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 25420,00 грн., яка відповідачем в добровільному порядку не була сплачена. За несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в сумі 106,75 грн., яку позивач просить стягнути з ТзОВ «Саппортлаб» із сумою адміністративно-господарських санкцій в примусовому порядку.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-1а) та в подальшому ухвалою суду від 17.05.2019 відмовлено у задоволенні клопотання ТзОВ «Саппортлаб» про розгляд справи у судовому засіданні з участю відповідача.

У відзиві на позовну заяву від 15.05.2019 представник відповідача (а.с.28-32) позовні вимоги позивача не визнав, посилаючись на те, що товариством виконано всі можливі та передбачені Законом №875-ХІІ заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю та їх працевлаштування, а тому відсутні будь-які підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій. Водночас вказує на те, що ТзОВ «Саппортлаб» було створене і зареєстроване 15.05.2018. Після початку здійснення діяльності, 30.10.2018 товариство подавало звітність форми №3-ПН до центру зайнятості. Вказує, що обов`язок підприємства полягає у створенні робочих місць для осіб з інвалідністю та інформуванні про них державні органи і не супроводжується обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування. Враховуючи наведене, просить в задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив на позовну заяву від 21.05.2019 (а.с.62-64) представник позивача вважає твердження відповідача необґрунтованими і безпідставними та зазначає, що до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, а саме: подання звітності форми №3-ПН за всі місяці відповідного року. Оскільки відповідач не подав до центру зайнятості звіти за весь рік, зокрема, подано лише один раз 30.10.2018 (слідує з відповіді Луцького міського центру зайнятості від 22.04.2019 №947/05/19), відтак такі дії не свідчать про вчинення ним усіх дій, необхідних для працевлаштування осіб з інвалідністю та відповідно про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону №875-ХІІ. Зазначає, що ні законом, ані іншими нормативно-правовими актами не передбачено звільнення роботодавця від відповідальності за не працевлаштування осіб з інвалідністю у разі відсутності вини роботодавця. Просить позов задовольнити повністю.

Представником відповідача 23.05.2019 через канцелярію суду подано заперечення на відзив (а.с.72-75), в яких вказує, що відповідач не мав обов`язку щомісячно звітувати про вакансії. При цьому ТзОВ «Саппортлаб» не допустило жодних порушень, подавши звіт форми №3-ПН у жовтні 2018, оскільки товариство розпочало фактичну діяльність лише в липні 2018 року, а середньооблікова кількість працівників у жовтні 2018 року становила 6 осіб.

Позивачем 29.05.2019 подано до суду пояснення у даній справі (а.с.96-100), в яких зазначає, що подані товариством відомості є суперечливими, оскільки неможливо встановити, яка середньооблікова кількість працівників була наявна у відповідача у 2018 році. Крім того, стверджує, що навіть якби Державною службою зайнятості і було направлено особу з інвалідністю для працевлаштування у відповідача, норматив робочих місць для працевлаштування з інвалідністю не було б виконано. При цьому з документів, наданих відповідачем, не вбачається, коли створено вакантне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, а відтак неможливо встановити чи подано звітність форми №3-ПН з дотриманням встановленого п.5 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, 3-денного строку з дня відкриття вакансії.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з огляду на таке.

Судом встановлено, що ТзОВ «Саппортлаб» зареєстроване як юридична особа 15.05.2018, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.20-21).

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця для такої особи та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частин першої та третьої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Українита працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають:

- у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;

- у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

- у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

- у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2019 за вхідним №472 відповідач подав до Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, у якому відображено, що середньооблікова чисельність працюючих у 2018 році у відповідача фактично складала 10 чоловік, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 0 осіб. При цьому, кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-ХІІ, повинна складати 1 осіб. Фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2018 році становив 508,4 тис. грн. (а.с.10).

Повідомленням від 18.03.2019 №49/17-2551 ВОВ Фонду соцзахисту інвалідів проінформувало ТзОВ «Саппортлаб» про обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 25420,00 грн. до 15 квітня 2019 року та роз`яснило порядок нарахування пені за порушення термінів сплати (а.с.12). У зазначений строк відповідачем адміністративно-господарські санкції в добровільному порядку сплачені не були.

На вказане повідомлення товариством було надано відповідь від 28.03.2018, у якій зазначено про вжиття ним усіх необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, з огляду на що відхилено пропозицію щодо сплати адміністративно-господарської санкції (а.с.13).

У зв`язку з несплатою товариством адміністративно-господарські санкції у встановлений термін відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ відповідачу нарахована пеня в сумі 106,75 грн., що підтверджується розрахунком вартості робочого місця, розміру сплати адміністративно-господарських санкцій і пені (а.с.6).

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI (далі – Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Як випливає з вимог статті 18 Закону №875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Отже, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для їх працевлаштування. Визначений Законом №875-ХІІ обов`язок роботодавця супроводжується створенням робочого місця для особи з інвалідністю та подання державній службі зайнятості відповідної інформації з метою пошуку особи з інвалідністю для працевлаштування на вакантне робоче місце.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у 2018 році не було працевлаштовано відповідно до нормативу 1 особу з інвалідністю.

При цьому судом встановлено факт невиконання ТзОВ «Саппортлаб» нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2018 році, однак суд вважає, що вини підприємства в цьому немає, оскільки відповідач вживав необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем 30.10.2018 було подано до Луцького міського центру зайнятості звітність за формою №3-ПН – інформацію про попит на робочу силу (вакансії) – «адміністратор системи», у якому повідомлялося про наявність вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю (а.с.33-36).

Центром зайнятості особи з інвалідністю до відповідача не спрямовувалися.

Відтак, судом встановлено, що 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю залишилося вакантними у зв`язку з тим, що центром зайнятості вказані особи до відповідача не спрямовувалися та безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, тобто залишилися вакантними не з вини підприємства.

Разом з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2018 рік не встановлено.

Отже, судом встановлено, що відповідач виконав обов`язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, покладений на нього законодавством повною мірою. Зокрема, відповідач створив робоче місце для особи з інвалідністю, інформував центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для особи з інвалідністю.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як свідчать матеріали справи, що відповідач вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушень вимог Закону №875-ХІІ при здійсненні господарської діяльності, оскільки, створивши робочі місця для осіб з інвалідністю, товариство своєчасно інформувало Луцький міськрайонний центр зайнятості про наявні вакантні місця для працевлаштування інвалідів.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-ХІІ щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для застосування до товариства адміністративно-господарських санкцій.

При цьому суд не бере до уваги твердження представника позивача про те, що відповідачем не подавалися щомісячно протягом 2018 року звіти за формою №3-ПН до центру зайнятості, враховуючи наступне.

Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі – Порядок №316).

Відповідно до пункту 3 Порядку №316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Згідно з пунктом 5 Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, роботодавець, створивши робоче місце для особи з інвалідністю та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» кожного місяця чинним законодавством не передбачено.

Крім того, суд враховує ту обставину, що товариство створене 15.05.2018 та згідно з поданою звітністю по нарахуванню єдиного соціального внеску в період з травня по серпень 2018 облікова кількість працюючих на ТзОВ «Саппортлаб» складала менше 8 осіб, що в силу вимог Закону №875-ХІІ не передбачає обов`язку для створення робочого місця для особи з інвалідністю. Водночас, починаючи із серпня 2018, кількість працюючих на товаристві збільшилась, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок по створенню робочого місця для особи з інвалідністю в кількості 1 посади, що ним і було зроблено.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи, що ТзОВ «Саппортлаб» у 2018 році створило робочу місце для особи з інвалідністю та вживало своєчасних заходів, спрямованих на працевлаштування такої особи, при цьому позивач не надав суду доказів того, що товариство відмовляло особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому суд дійшов висновку про те, що у позивача не було правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій 25420,00 грн. та нарахування пені в сумі 106,75 грн.

З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

При вирішенні клопотання представника відповідача щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань позивача судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 4700,00 грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну допомогу адвоката надано суду такі письмові докази: витяг з договору про надання послуг професійної правничої допомоги від 03.05.2019, укладений між ТзОВ «Саппортлаб» (клієнт) та Богочуком Я.О. (адвокат), детальний опис виконаних адвокатом робіт і наданих послуг від 13.05.2019, акт прийому-передачі наданих послуг професійної правничої допомоги від 15.05.2019 та платіжне доручення від 03.05.2019 №178 на суму 4700,00 грн., яким підтверджується факт сплати ТзОВ «Саппортлаб» на користь адвоката Богачука Я.О. коштів з призначенням платежу: оплата за надання юридичних послуг і правничої допомоги у судовій адміністративній справі №140/1364/19 (а.с.51-55).

Так, відповідач сплатив на рахунок адвоката Богачука Я.О. 4700,00 грн. за надані послуги правової допомоги, яка складається із: з`ясування фактичних обставин справи – 1 год.; надання консультацій та роз`яснень – 0,5 год.; збір документів, виготовлення копій, формування адвокатського досьє – 1 год.; вивчення законодавства по правовому питанню – 2 год.; вивчення та узагальнення судової практики по правовому питанню - 3 год.; підготовка відзиву на позовну заяву – 5 год.

Будь-яких клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката з обґрунтуванням неспівмірності витрат позивачем заявлено не було.

Отже, враховуючи вищенаведене, на користь відповідача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ВОВ Фонду соцзахисту інвалідів витрати на професійну правову допомогу в сумі 4700,00 грн.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (43008, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Писаревського, 3а, код ЄДРПОУ 13369882) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Саппортлаб» (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 42135142) судові витрати у сумі 4700,00 грн. (чотири тисячі сімсот гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій