Ухвала суду № 82253708, 07.06.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

07 червня 2019 р. Справа № 120/1805/19-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Богоніс Михайло Богданович, перевіривши матеріали позовної заяви:

за позовом: ОСОБА_1

до: Вінницької міської ради, державного реєстратора Комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_2

про: визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

04.06.2019 року у Вінницький окружний адміністративний суд звернулася позивач - ОСОБА_1 із позовом до відповідачів - Вінницької міської ради (відповідач – 1), державного реєстратора Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (відповідач – 2), ОСОБА_2 (відповідач – 3).

У позовній заяві позивач просила:

скасувати рішення Вінницької міської ради від 08.12.2016 року про затвердження актів про прийняття в експлуатацію будинку АДРЕСА_1 , в частині визнання ОСОБА_2 його забудовником та власником ? вказаного будинку;

визнати незаконною реєстрацію Державним реєстратором Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» прав власності на ? частину будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ;

зобов`язати скасувати державну реєстрацію та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про відомості як власника новоствореного майна та його забудовника ОСОБА_4 на ? частини будинку АДРЕСА_1 (рішення реєстратора, серія та номер 33182328, видане 23.12.2016 року ОСОБА_5 , дата та час державної реєстрації 21.12.2016 року, номер запису про право власності 18306944, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1133121205101);

зобов`язати державного реєстратора Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на ? частини будинку АДРЕСА_1 ;

скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в будинку АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що рішенням Вінницької міської ради від 08.12.2016 року затверджено акти комісії про прийняття в експлуатацію об`єктів нерухомого майна по провулку Агатангела Кримського в м. Вінниці в яких зазначено, що забудовником новоствореного майна є ОСОБА_7 та ОСОБА_1 та зобов`язано відповідача – 2 внести необхідні зміни до інвентаризаційної справи житлових будинків. На думку позивача, зазначене рішення було прийняте на підставі підроблених документів, що призвело до незаконної реєстрації права власності ОСОБА_8 на частину спірного об`єкта.

Позивач вважає, що відповідач – 3 незаконно привласнила її майно, оскільки на час реєстрації речового права, будинку, в якому ОСОБА_7 мала право власності на ? частки вже не існувало (право власності на думку позивача було припинено у зв`язку із знищенням старого будинку), про що було зазначено в актах про прийняття в експлуатацію об`єктів нерухомого майна. При цьому новий будинок побудовано виключно за її кошти (кошти позивача), після того, як старий об`єкт було зруйновано. Позивач у позовній заяві звертає увагу на те, що новому будинку 20.12.2016 року відповідно до додатку 1/103 до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 200 від 04.06.1987 року у зв`язку із знищенням старого будинку та припиненням права власності на нього, було також присвоєно № 5.

Позивач зазначає у позовній заяві, що незаконні дії відповідача – 1 та відповідача – 2 призвели до того, що ОСОБА_7 не тільки безпідставно набула право власності на ? частини будинку АДРЕСА_1 , а й незаконно вселилася із своєю сім`єю у вказаний будинок, користується її майном, знищує та псує його та незаконно використовує комунальні послуги, заборгованість по яких становить 50000 грн. Із цих підстав, реєстрація місця проживання ОСОБА_8 та її сина ОСОБА_9 у новоствореному будинку АДРЕСА_1 повинні бути скасовані, оскільки старого будинку вже не існує, а автоматична реєстрація до нового будинку чинним законодавством не передбачена.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

У випадку коли позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України).

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись цей спір, виходжу із таких міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір – це спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Визначення поняття суб`єкта владних повноважень міститься у п. 7 ч. 1 ст. 19 КАС України, згідно якої суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі єдністю судової практики.

Згідно ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIII, Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Пунктом 6 ч. 2 ст. 36 Закону № 1402-VIII передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Нормою ч. 5 ст. 242 КАС України, встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правило подібного змісту містить ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII, в силу якого, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як випливає із норми ч. 6 ст. 346 КАС України, завдання забезпечувати єдність судової практики із питань предметної юрисдикції судових спорів покладено на Велику Палату Верховного Суду.

Суд враховує, що у п. 22 Постанови від 4 вересня 2018 року (справа № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин.

Такий висновок узгоджується із нормою ч. 1-2 ст. 2 ЦК України, в силу якої учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Крім того, в силу п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відтак, сам факт участі відповідача – 1 у спірних правовідносинах, попри його статус як юридичної особи публічного права, не змінює їх правової природи та не вказує імперативно на публічно – правовий характер правовідносин.

Це ж стосується заявлення позовних вимог до державного реєстратора Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (відповідача – 2). Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Більше того, звернення позивачем вимог за позовною заявою до відповідача – 3 ( ОСОБА_2 ) навіть за суб`єктним критерієм вказує на приватноправовий характер позову ОСОБА_1

Попри те, визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (висновок узгоджується із правовим висновком, що міститься у п. п. 28 – 29 постанови Велика Палата Верховного Суду від 4 вересня 2018 року (справа № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право власності на ? частину будинку АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 ), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем – 2 оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Щодо рішення Вінницької міської Ради від 08.12.2016 року про затвердження актів про прийняття в експлуатацію будинку АДРЕСА_1 , в частині визнання ОСОБА_2 його забудовником та власником ? вказаного будинку, то таке є одним із юридичних фактів, прийняття якого спричинило формування вказаного будинку як об`єкта цивільних прав (нерухома річ (нерухоме майно, нерухомість) у розумінні ст. 181 ЦК України). Крім того, таке рішення за своєю правовою природою є ненормативним правовим актом органу місцевого самоврядування та актом одноразового застосування яке вичерпало свою дію фактом його виконання. При цьому, правовим наслідком його виконання стало формування будинку АДРЕСА_1 як об`єкту цивільних прав, речові права на частину якого були зареєстровані за відповідачем – 3.

Необхідно зазначити, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Тому, у випадку якщо позивач не погоджується із правомірністю набуття речового права (права власності) відповідачем – 3 на частину спірного об`єкту, оспорення права власності може здійснюватися у порядку передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України із застосуванням встановлених нормами Цивільного кодексу України способів захисту цивільних прав та інтересів.

На приватно правовий характер спору який виник, вказують і підстави позову ОСОБА_1 . Так, необхідно зазначити, що кінцевою метою яку переслідує позивач звертаючись до суду із цим позовом є набуття статусу власника на весь об`єкт нерухомого майна - будинок АДРЕСА_1 (на це вказують позовні вимоги про визнання незаконною реєстрації права власності на ? частину будинку за ОСОБА_10 та вимоги про реєстрацію речового права у цій частині за ОСОБА_1 ) та усунення перешкод у володінні і користуванні спірним будинком (випливає із позовної вимоги про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ). При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що право власності на будинок у неї виникло у зв`язку із будівництвом нового об`єкту нерухомого майна виключно за її кошти. Позивач вважає, що відповідач – 3 незаконно привласнила її майно, оскільки на час реєстрації речового права, будинку, в якому ОСОБА_7 мала право власності на ? частки вже не існувало (право власності на думку позивача було припинено у зв`язку із знищенням старого будинку), про що було зазначено в актах про прийняття в експлуатацію об`єктів нерухомого майна.

Позивач також зазначає у позовній заяві, що незаконні дії відповідача – 1 та відповідача – 2 призвели до того, що ОСОБА_7 не тільки безпідставно набула право власності на ? частини будинку АДРЕСА_1 , а й незаконно вселилася із своєю сім`єю у вказаний будинок, користується її майном, знищує та псує його та незаконно використовує комунальні послуги, заборгованість по яких становить 50000 грн. Із цих підстав, реєстрація місця проживання ОСОБА_8 та її сина ОСОБА_9 у новоствореному будинку АДРЕСА_1 повинні бути скасовані, оскільки старого будинку вже не існує, а автоматична реєстрація до нового будинку чинним законодавством не передбачена.

Відтак, характер спірних правовідносин вказує на те, що позов ОСОБА_1 безпосередньо пов`язаний із захистом позивачем свого цивільного права на будинок АДРЕСА_1 із підстав набуття права власності на нього позивачем, а не ОСОБА_11 .

Тому позовні вимоги викладені у абзацах 1- 4 позовної заяви є приватноправовими та із урахуванням суб`єктного складу сторін спору він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Щодо вимоги про скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в будинку АДРЕСА_1 то така також стосується захисту цивільного права позивача на володіння та користування спірним об`єктом нерухомого майна. Вказана позовна вимога обґрунтована тим, що реєстрація місця проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 здійснена без згоди позивача як власника будинку, а тому є незаконною. З огляду на суб`єктний критерій спору у цій частині, така вимога теж може бути заявлена та вирішена за правилами передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України.

При вирішенні питання про предметну юрисдикцію цього спору враховується, що Велика Палата Верховного Суду звернула увагу і на те, що для виконання основних завдань судочинства, судове рішення повинно забезпечувати ефективний захист прав особи у спірних правовідносинах та сприяти остаточному вирішенню спору між сторонами. У спорі який виник між сторонами скасування оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування та Державного реєстратора Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» не дозволить остаточно вирішити спір між його суб`єктами. У цьому спорі перед судом обов`язково постає питання правомірності набуття речового права на ? частини будинку АДРЕСА_1 позивачем чи ОСОБА_10 (відповідачем – 3).

Водночас, вирішення питання про визнання права за певною особою чи застосування іншого способу захисту цивільних прав та інтересів особи, згідно ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, є способом захисту цивільних прав та інтересів у відносинах які носять приватно правовий характер.

Таким чином, із урахуванням суб`єктного складу спірних правовідносин, предмета спору та характер спірних матеріальних правовідносин доходжу висновку, що спір носить приватно правовий характер та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Тому у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Керуючись ст. 2, 19, 170, 243, 248, 256 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, державного реєстратора Комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

2. Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання .

Суддя Богоніс Михайло Богданович