Рішення № 82253376, 29.05.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/9556/18

(2/199/74/19)

РІШЕННЯ

Іменем України

29.05.2019 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.

за участю секретаря Гасанової М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позову посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 01.07.2015 року, актовий запис №1258. Після смерті діда відкрилася спадщина на будинок АДРЕСА_1 (до перейменування АДРЕСА_2 ).

За життя ОСОБА_3 на підставі рішення №41 від 04.10.1954 року про відвід земельної ділянки під індивідуальне будівництво, було виділено земельну ділянку площею 1200 кв.м по АДРЕСА_3 ).

Надалі він отримав всю необхідну технічну документацію для будівництва вищевказаного будинку та 09.10.1954 року затвердив її у відділі Комунального Господарства при Виконкомі приміської Ради депутатів трудящих Дніпропетровської області.

У 1957 році ОСОБА_3 на відведеній йому земельній ділянці побудував житловий будинок, загальною площею 60,7 кв.м, житловою площею 46,5 кв.м., з повним дотриманням вимог чинного на той час законодавства, але за життя він так і не звернувся за свідоцтвом про право власності на вищезазначений житловий будинок, хоча і був його власником з моменту завершення його будівництва.

За життя ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений Державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської Державної нотаріальної контори Лебеденко Н.С. 23.01.2004 року, зареєстрований в реєстрі за №3-127, яким заповів усе належне йому майно де б воно не було та з чого б воно не складалось, позивачу ОСОБА_4 .

Для реалізації свого права на спадщину позивачка звернулася до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , однак їй було відмовлено через ненадання правовстановлюючого документу на домоволодіння АДРЕСА_1 . Згідно з відповіддю КП «ДМБТІ» від 02.08.2017 року №10229, станом на 31.12.2012 року реєстрація права власності нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , КП «ДМБТІ» ДОР не проводилася.

На підставі зазначеного та посилаючись на те, що через вказані причини отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом немає можливості, позивачка просила суд визнати за нею право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом від 23.01.2004 року, посвідченим державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Лебеденко Н.С., після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву в якій просив розглядати справу без його участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву в якій не заперечував проти задоволення позовних вимог та просив розглядати справу без його участі.

Представник третьої особи - Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився, про слухання справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про слухання справи у відсутність представника.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи та спадкової спарви, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням №41 від 04.10.1954 року про відвід земельної ділянки під індивідуальне будівництво, ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку площею 1200 кв.м по АДРЕСА_3 ) (а.с.10).

09.10.1954 року ОСОБА_3 затвердив технічну документацію для будівництва вищевказаного будинку у відділі Комунального Господарства при Виконкомі приміської Ради депутатів трудящих Дніпропетровської області (а.с.10-12).

У 1957 році ОСОБА_3 на відведеній йому земельній ділянці побудував житловий будинок загальною площею 60,7 кв.м, житловою площею 46,5 кв.м.

За життя він не звернувся до відповідних органів та не отримав свідоцтво про право власності на вищезазначений житловий будинок.

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

ВССУ в своєму рішенні від 28 грудня 2011 року по справі 6-39793ск11 зазначив, що реєстрація права власності – це не виникнення самого права, а визнання і підтвердження такого права ОСОБА_5 . Реєстрація права власності є похідною від встановленого факту виникнення, переходу або припинення права.

При цьому, за змістом даних норм, державна реєстрація договору та державна реєстрація майна (прав власності на майно), яка здійснюється на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», не є тотожними поняттями. Реєстрація речових прав, на відміну від державної реєстрації договору, не має правовстановлюючого значення.

Відповідно до пункту 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24.06.2011 N 91, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 11.07.2011 за N 830/19568, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.92 індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Таким чином у ОСОБА_3 , за життя виникло право власності на вищезазначене домоволодіння відповідно до чинного на той час законодавства, а тому таке право переходить й до його спадкоємців.

ОСОБА_3 23.01.2004 року на випадок своєї смерті склав заповіт, яким заповів все належне йому майно де б воно не було та з чого б воно не складалось ОСОБА_4 (а.с.21).

Відповідно до положень ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі ст.1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем і посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 01.07.2015 року, актовий запис №1258 (а.с.9).

З матеріалів спадкової справи №809/2015 після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданої на запит суду Четвертою дніпровською державною нотаріальною конторою вбачається, що єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_3 , є позивачка ОСОБА_1 , яка у встановлений 6-ти місячний строк звернулась до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а тому в силу положень ст.1268 ЦК України успадкувала домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.80, 94, 100, 101).

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.2 п.1 ч.2 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Правовий аналіз положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, а саме: визнання права в порядку спадкування за заповітом не суперечить положенням ст.16 ЦК України. Зокрема, ч.2 вказаної статті передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як зазначено у правовій позиції Верховного суду України у постанові від 12.06.2013 року №6-32цс/13, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно з вимогами ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Згідно з частинами 1, 3, 5 статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Як роз`яснено у п.6 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК ). Проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно ( стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) на виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Приймаючи до уваги, що позивачка є єдиним спадкоємцем за заповітом, на дату постановлення вказаного рішення заповіт ніким не оскаржується та не визнаний недійсним, інші спадкоємці після смерті ОСОБА_3 за заповітом відсутні, осіб якіб мали право на обов`язкову частку у спадщині немає, позивачка належним чином прийняла спадщину після смерті спадкодавця, однак не може отримати свідоцтво про право на спадщину, тому суд вважає визнати за ОСОБА_6 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, посвідченим Державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської Державної нотаріальної контори Лебеденко Н.С., 23.01.2004 року та зареєстрований в реєстрі за № 3-127, після ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1216, 1217, ч.ч. 1, 5 ст. 1268, ч. 1 ст. 1270, ч. 3 ст. 1296, ст. 1297 ЦК України, ст.ст. 223, 263, 264, ч.ч. 1-7 ст. 265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: А-1 – житловий будинок, загальною площею 61,3 кв.м., житловою площею 46,7 кв.м., А1-1 – прибудова житлова, а-1 – веранда а- ганок, Б- літня кухня, б-ганок, В- погріб з шийкою, Д- вбиральня, Е- літній душ, Ж- навіс, И-сарай, К- сарай Л- сарай, л – ганок, М (над В) – сарай (тимч.)№ 1-9, І – споруди.

Судові витрати покласти на сторону, яка їх понесла.

Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м.Дніпропетровська, пспорт серії НОМЕР_2 виданий 23.11.2006 року Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м.Дніпропетровська, паспорт серії НОМЕР_4 , виданий 09.10.1997 року Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної

інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні

було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи

(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк

обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 07.06.2019 року.

Суддя: