Рішення № 82253179, 21.05.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/9116/18

(2/199/1606/19)

РІШЕННЯ

Іменем України

21.05.2019 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., за участі представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним та скасування права власності, третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому зазначила, що син позивача ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 60 років. Відповідно до рішення АНД районного суду м. Дніпропетровська від 22.05.18 р. встановлено факт родинних відносин між позивачем та померлим ОСОБА_5 . За життя ОСОБА_5 успадкував домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 3-878, виданого 08.04.2017 р. Четвертою дніпровською нотаріальною конторою, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07листопада 2018 р. 12.04.2018 року ОСОБА_5 уклав договір довічного утримання з відповідачем по справі, який був посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Солошенко Ю.В., реєстр № 1247 та зареєстрований в державному реєстрі індексний № 34759548 від 12.04.2018р.

Після смерті сина позивач звернулася до Четвертої ДДНК з заявою про прийняття спадщини, але відповідно до постанови державного нотаріуса від 11.01.2018 р позивачу відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті сина, зокрема в зв`язку з тим, що право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано за спадкодавцем, а зареєстровано за іншою особою.

Вважає, що договір довічного утримання від 12.04.18 р. укладений шахрайським шляхом за допомогою обману, та порушує право позивача на спадщину.

Про смерть свого сина позивач дізналась тільки через два тижня після його поховань від сусідів, які розповіли; що її син помер та його поховав відповідач по справі. Вважає, що відповідач уклав договір довічного утримання з її сином, який останній не збирався укладати, вів його в оману запропонувавши йому гроші за домоволодіння та не передав йому їх, а після укладання спірного договору довічного утримання син загинув через один день при сумнівних обставинах.

Враховуюче вищевикладене, вважає, що відповідач заволодів належним ОСОБА_5 домоволодінням за адресою АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_1 , обманним шляхом, запропонувавши останньому купити домоволодіння у нього за вісім тисяч доларів США, уклав з ним іншій договір довічного утримання, умови якого не збирався виконувати, а також не передав та і не збирався передавати гроші ОСОБА_5 за придбання у нього домоволодіння.

Позивач просила суд визнати недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_5 та відповідачем по справі, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлією Володимирівною, скасувати право власності відповідача на вказане домоволодіння.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити в повному обсязі, надали суду пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнавав, надав суду пояснення, згідно яких, він був сусідом померлого ОСОБА_6 , з яким у нього склалися товариські відносини, відповідач постійно йому допомагав. За ініціативи ОСОБА_5 був укладений спірний договір довічного утримання, оскільки останній боявся, що в нього відберуть майно інші родичі. Через два дні після укладення договору ОСОБА_5 помер від нещасного випадку, він займався його похованням. Будь-яких домовленостей зі ОСОБА_5 про купівлю-продаж будинку ніколи не було.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, просила справу розглядати за її відсутність та ухвалити рішення згідно чинного законодавства, про що надала письмову заяву.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового процесу, свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , дослідивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є матір`ю ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт родинних відносин позивача та ОСОБА_5 встановлено рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2018 року.

12 квітня 2017 року між ОСОБА_5 та відповідачем по справі було укладено договір довічного утримання, відповідно до п. 1 якого, відчужувач передає у власність, а набувач приймає у власність належний відчужувачу на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та взамін чого зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно на умовах цього договору.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину. Зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частинами першою-третьою та п`ятою вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтями 218-235 ЦК України визначено окремі підстави для визнання правочину недійсним чи встановлені підстави нікчемності правочину.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, - якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки,ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

На думку суду позивачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів тому, що спірний правочин був вчинений її сином під впливом обману. Будь-яких доказів того, що між сторонами оспорюваного правочину була домовленість про укладання договору купівлі–продажу домоволодіння, а не договору довічного утримання не надано. Крім того, не підтверджено доказами доводи позивача, що померлий ОСОБА_5 намагався покращити житлові умови свої та позивача шляхом придбання іншого будинку. Допитані в судовому засіданні свідки з боку позивача не були свідками укладання спірного правочину та будь-яких домовленостей між ОСОБА_5 та відповідачем по справі, спілкувались з померлим за достатньо тривалий час до його смерті.

Щодо вимог позивача про скасування права власності на домоволодіння за відповідачем, то суд вважає їх безпідставними, оскільки закон, зокрема ст. 16 ЦК України, не передбачає такого способу захисту цивільного права та інтересу, як скасування права.

Отже, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності, вважає, що позов є безпідставним, тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати позивача по оплаті судового збору мають бути віднесені за її рахунок, доказів понесення судових витрат відповідачем суду не надано.

Керуючись ст.ст. 203,230 ЦК України,ст.ст. 5, 12, 13, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним та скасування права власності,- відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивача

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складання повного судового рішення апеляційної скарги.

Суддя